Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

Для обрання організаційно-правової форми новостворюваного підприємства слід керуватися чинним законодавством, зокрема законами України «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про підприємництво». Серед передбачених чинним законодавством організаційно-правових форм підприємницької діяльності можна відзначити зокрема:

- акціонерне товариство;

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- товариство з додатковою відповідальністю;

- повне товариство;

- командитне товариство;

- сільськогосподарський кооператив;

- фермерське господарство.

Крім того, Закон України «Про підприємництво» надає можливість здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Підприємства вищезгаданих організаційно-правових форм є юридичними особами. Кожна з них має свої особливості, що обумовлюються кількістю засновників, ступінню їхньої участі в управлінні підприємством та розподілі прибутків, різною мірою відповідальності за зобов'язаннями підприємства та іншими факторами.

Акціонерним визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонери викуповують акції, сплачуючи їх власним майном, майновими правами або грошима.

Розрізняють два види акціонерних товариств:

- відкрите акціонерне товариство(ВАТ), акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах (нині вважається публічним);

- закрите акціонерне товариство(ЗАТ), акції якого розподіляються між засновни­ками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

В акціонерному товаристві статутний капітал поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Скільки у члена КСП є оплачених його майновими паями акцій, стільки він має голосів при прийнятті рішень, що стосуються діяльності товариства.

За борги підприємства акціонер відповідає тільки своїми акціями.

На свої акції при наявності прибутку в підприємстві він буде одержувати дивіденди.

Учасники створення акціонерного товариства не зобо­в'язані в ньому працювати.

Акціонерна форма власності є обов'язковою при рефор­муванні державних промислових та інших підприємств. Однак для реформування сільськогосподарських підпри­ємств вона мало підходить, оскільки при виході з акціонерного товариства селянин одержує лише акції, а його земельна частка і майновий пай стають власністю акціонерного товариства. Акції до того ж у разі збит­ковості виробництва знецінюються.

29 квітня 2009 року вступив у дію Закон України “Про акціонерні товариства” (№514-17 від 17.09.2007). Згідно ст. 5, розд.I Закону, акціонерні товариства поділяються на два типи: публічні та приватні. Акціонерні товариства, створені і зареєстровані до 29 квітня 2009 року, мають змінити свій вид на один з типів передбачених Законом. Ці зміни були виконані до 2011 року., тобто відкриті перетворились на публічні, а закриті – на приватні. Кількість акціонерів в приватних товариствах не повинна перевищувати 100 осіб.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це підприємство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

В даному товаристві статутний фонд розділений на процентні частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники мають кількість голосів, пропор­ційну до розміру їх часток у статутному фонді.

За борги підприємства учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх часток у статутному фонді. Це значить, що якщо підприємство збанкрутувало, то його учасник втрачає свій майновий пай і належну йому частину приросту майна за період функціонування товариства.

Особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є те, що при прийнятті загальними зборами основних рішень з діяльності товариства необхідна одностайність. Якщо у господарстві сотні чоловік, досягти цього важко, оскільки серед членів товариства буде чимало пенсіонерів і працюючих на стороні. За цієї обставини створюються труднощі в узгодженні інтересів і оперативному прий­нятті рішень, що може негативно позначатися на результатах господарської діяльності колективу і особистих прибутках його членів.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю утворю­ється невеликою кількістю учасників (наприклад, до 30 чоловік), то слабкі сторони цієї форми господарювання виявляються менше.

Участь у створенні товариства з обмеженою відпо­відальністю не зобов'язує у ньому працювати.

Товариство з обмеженою відповідальністю найбільш ефективне, якщо його створює невелика кількість учасників.

Товариством з додатковою відповідальністює товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Товариство з додатковою відповідальністю відрізняється від ТОВ розміром та порядком відповідальності його учасників.

Створення, управління, розподіл прибутку та інші аспекти організації та діяльності даного товариства є аналогічними товариству з обмеженою відповідальністю.

Відмінність полягає лише в тому, що учасники даного товариства відповідають за його борги не лише своєю часткою у майні товариства, а, якщо це необхідно, і додатковим своїм майном в однаково кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Ця обставина викликає більше довір'я до даного това­риства з боку кредиторів, оскільки відповідальність додатковим майном підвищує гарантії повернення позик.

Повним товариством– є господарське товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльність та несуть повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Принцип солідарної відповідальності означає, що за борги підприємства може відповідати як кожний член повного товариства адекватно своїй частці в статутному капіталі, так і один член товариства за всіх інших. Управління господарством в повному товаристві здійснюється всіма учасниками підприємства, які доручають одному чи кільком особам зі свого середовища вести справи товариства, виступати від його імені і представляти його інтереси.

Повне товариство може підійти, наприклад, невеликому колективу близьких родичів, які повністю довіряють один одному і вирішили об'єднати свої земельні частки і майнові паї для спільного ведення підприємницької діяльності.

Командитним товариствомвизнається товариство, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Ці дві групи засновників відрізняються різною мірою відповідальності за зобов'язаннями товариства, формою участі в управлінні його справами, порядком повернення їм внесків у разі ліквідації підприємства тощо.

Командитне товариство складається з учасників з повною відповідальністю і вкладників. Перші управляють підприємством і несуть солідарну відповідальність за борги підприємства не тільки своїми частками в статут­ному фонді, а й іншим належним їм майном. Другі не вмішуються в управління підприємством і можуть брати участь в ньому лише з правом дорадчого голосу. Їх відповідальність за борги господарства обмежена лише їхніми частками у статутному фонді.

Хто не боїться відповідальності, впевнений у своїх силах і хоче брати активну участь в управлінні господарською діяльністю майбутнього підприємства — може стати його учасником з повною відповідальністю. Пенсіонерам чи людям передпенсійного віку, а також тим, хто не пов'язує свої інтереси з сільськогосподарським виробництвом, вигідніше стати вкладником товариства. Як вкладники, вони одержуватимуть на свій майновий пай, який внесли до статутного фонду, дивіденди залежно від прибутків підприємства, а за здану в управління земельну частку — рентні платежі згідно укладеного договору.

Отже, при наявності невеликої професійної команди можна створити досить мобільне в управлінні госпо­дарство. Складністю при цьому є те, що, згідно з діючим законодавством, сукупний розмір майнових паїв повних учасників не повинен бути меншим 50 % статутного фонду. Це потребує від них певних дій по збільшенню свого вкладу у статутний фонд.

Трудова участь у командитному товариств не обов'язкова.

Сільськогосподарський виробничий кооператив— це підприємство, створене для спільного ведення сільсько­господарського виробництва з обов'язковою трудовою участю в його діяльності.

Вищим органом управління є загальні збори, які право­мірні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів кооперативу, що є перевагою цієї організаційно-правової форми порівняно з будь-яким товариством.

Привабливим у виробничому кооперативі є й те, що поряд з його членами, які наділені правом ухвального голосу, можуть бути і асоційовані члени кооперативу, які мають дорадчий голос. Останніми можуть бути, зокрема, пенсіонери, що, на відміну від товариств (окрім командитного), дозволяє управляти справами кооперативу меншій кількості людей.

Члени кооперативу відповідають за зобов'язання кооперативу лише в межах своїх пайових майнових внесків.

Слабкою стороною даної форми, окрім обов'язків щодо трудової участі, є голосування за принципом "один член кооперативу — один голос", незалежно від вкладу члена кооперативу в розвиток підприємства.

Фермерське господарствоє формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві.

Фермерське господарство може бути створено однією особою.

Голова фермерського господарства виступає в одній особі як менеджер (керуючий), підпри­ємець і власник, бере управління і всю відповідальність за результати діяльності тільки на себе.

Збільшення стартового капіталу для досягнення оптимальності господарства можна також досягти за рахунок оренди землі і майна членів КСП (наприклад, пенсіонерів), що вийшли з господарства, або одержання їх від родичів у спадщину, в результаті дарування тощо.

Індивідуальне підприємництво. Українське законодавство надає можливість тому чи іншому членові КСП право займатися індивідуальною підприємницькою діяльністю, не пов'язаною з виробництвом сільськогосподарської продукції, не реєструючись при цьому як юридична особа. При прийнятті рішення стати індивідуальним підприємцем бажаючий може, наприклад, обміняти свою земельну частку на майнові паї ті їх членів КСП, яким потрібна земля, і, приєднавши їх до свого майнового паю, викупити в господарстві, що реорганізується, за всю суму паїв автомашину, трактор, автокран чи іншу техніку, на якій він раніше працював, або приміщення, чи деревообробний верстат, чи те і інше, що стане йому матеріальною основою для організації індивідуальної підприємницької діяльності.

Індивідуальне підприємництво може виявитися найбільш вигідним у сферах обслуговування, ремонту, деревообробки, виконання ковальських та багатьох інших робіт. Але перш, ніж зробити такий вибір, кожен повинен добре вивчити, кому можуть бути потрібними його послуги і чи достатньо буде у нього клієнтів та заробітку.

2. Створення землеволодінь і землекористувань сільськогосподар­ських підприємств — це землевпорядні дії, що передбачають скла­дання, розгляд, затвердження проекту і перенесення його в натуру, у результаті яких створюються нові земельні ділянки й оформля­ються на них правоустановчі документи.

Правильна організація кожного землеволодіння має вирішальне значення для подальшої діяльності господарства. Вона здійснюється на основі проекту міжгосподарського землевпорядкування. Основні питання, які складають зміст проекту називають його складовими частинами. Всі вони взаємопов’язані, але кожна з них представляє самостійне завдання.

Проект створення землеволодіння або землекористування сіль­ськогосподарського підприємства складається з таких частин:

1. установлення площі землеволодіння або землекористування;

2. розміщення і формування його земельного масиву;

3. розміщення садиби нового господарства;

4. установлення видів і площ угідь у складі землеволодіння або землекористування;

5. розміщення меж землеволодіння або землекористування;

6. визначення режиму й умов (обмежень) у використанні земель;

7. складання схеми внутрішньогосподарської організації терито­рії господарства;

8. розроблення вихідних даних для визначення розмірів земельного податку, грошового оцінювання землі та інших економічних показників.

Визначення площі землеволодіння і землекористування.У проекті землеустрою площу встановлюють одночасно з розрахунком розмірів виробництва сільськогосподарського підприємства.

Розмір землеволодіння (землекористування) сільськогосподарсь­кого підприємства залежить від багатьох умов і чинників, основні з яких:

- виробничий напрям (спеціалізація) господарства, склад і поєд­нання галузей;

- природні умови, що характеризують родючість ґрунтів, меліо­ративний і культуртехнічний стан угідь, їх контурність, розчленова­ність, віддаленість від господарських центрів, основних доріг тощо;

- забезпеченість господарства трудовими ресурсами, склад і рі­вень кваліфікації адміністративно-управлінського апарату, наяв­ність кадрів механізаторів та інших працівників, можливість залу­чення додаткової робочої сили (особливо в напружені періоди робо­ти), земельні частки і майнові паї;

- наявність у господарствах основних і оборотних виробничих фондів, насамперед сільськогосподарського призначення, грошово-матеріальних засобів і можливість залучення і використання бан­ківських кредитів для розвитку матеріально-технічної бази;

- інші умови, що передбачають наявність і стан дорожньої мере­жі, транспортних засобів, засобів зв'язку, умови розселення, природ­но-історичні умови.

Розрахункову площу землеволодіння (землекористування) вста­новлюють на основі: рекомендацій наукових установ; методу анало­гів, тобто за розмірами господарств, які успішно функціонують в аналогічних умовах; розрахунково-конструктивного методу; економіко-математичних методів; методів математичної статистики з ви­користанням виробничих функцій.

Остаточну (проектну) площу землеволодіння (землекористування) визначають з урахуванням конкретних територіальних умов. У про­цесі проектування її прагнуть наблизити до розрахункової площі.

Розміщення і формування земельного масиву господарст­ваполягає у:

- визначенні місця розташування господарства і його землеко­ристування;

- наданні землеволодінню або землекористуванню кращої кон­фігурації, форми;

- внесенні до складу земельного масиву господарства окремих ділянок, що раніше належали іншим землевласникам і землекори­стувачам, а також різних видів сільськогосподарських і несільськогосподарських угідь.

При розміщенні землеволодінь і землекористувань, тобто при визначенні місця розташування кожного з них, потрібно виконува­ти такі вимоги:

- враховувати існуючий устрій і стан території (розміщення існуючих землеволодінь і землекористувань, фондів земель, доріг, населених пунктів, особливо охоронних територій, водних джерел тощо;

- брати до уваги витрачені раніше капіталовкладення на вироб­ничі, культурно-побутові та інші будівлі й споруди, зрошувальні й осушувальні системи, канали, дороги, колодязі та ін.;

- враховувати розміщення і господарське призначення існуючих населених пунктів, можливе розміщення і розширення садиб госпо­дарств, які мають бути вигідно розташовані щодо своїх угідь;

- формувати землеволодіння і землекористування у вигляді єдиної компактної ділянки зручної конфігурації, не розчленованої природними і штучними перешкодами (ярами, ріками, лісами, бо­лотами, дорогами та ін.);

- забезпечувати найменшу довжину землеволодіння (землеко­ристування) на рівнині щодо однорідної території, проектування їх правильної форми, подібної до квадрата;

- забезпечувати при формуванні землеволодінь або землекорис­тувань з кількох відособлених (черезсмужних) ділянок їх мінімаль­ну віддаленість одна від одної, а дорожній зв'язок між ними — зручний;

- не дробити межами кілька господарств, ділянки орних земель, водозбірні площі, зрошувані й осушувані землі, не порушувати фу­нкціонування меліоративних мереж, протиерозійних систем та ін.;

- створювати при розміщенні землеволодіння (землекористу­вання) та їхніх меж сприятливі умови для наступної внутрішнього­сподарської організації території, охорони довкілля;

- створювати територіальні умови для забезпечення господарств комунікаціями (лініями електропередач, зв'язку, водопостачання та ін.) для незалежного під'їзду по дорогах до кожного землеволодіння, землекористування, їх водопостачання з урахуванням наявності водного джерела або доступу до нього;

- вносити сільськогосподарські (рілля, сади, сіножаті, пасовища) і несільськогосподарські (ліс, чагарники, озера, болота) угіддя, роз­ташовані в одному масиві, до складу землеволодінь і землекористу­вань для забезпечення компактності.

Для оцінювання конфігурації і компактності землеволодіння (землекористування) розраховують коефіцієнт компактності, дов­жини землеволодіння і землекористування, віддаленість окремих їх частин від господарських центрів.

Коефіцієнт компактності— це частка від розподілу периметра певного землеволодіння і землекористування на периметр квадрата тієї самої площі як фігури, що має найменший периметр.

Якщо площа квадрата дорівнює Р, то довжина його однієї сторо­ни√Р, а периметр4√Р. Коефіцієнт компактності знаходиться за формулою:

К= П/4√Р (2.1.)

де П — периметр землеволодіння;

Р – площа землеволодіння.

Чим ближче коефіцієнт компактності до одиниці, тим краща конфігурація землекористування.

Довжина землеволодіння і землекористування— це відстань між його найвіддаленішими частинами (крайніми точками), вимірювана по дорогах. Частку від ділення фактичної довжини землекористу­вання на середню довжину квадратної фігури тієї самої площі нази­ваютькоефіцієнтом довжини, який при співвідношенні сторін пря­мокутника 1 : 2 становить 1,08, при 1:3 — 1,21, при 1:4 — 1,34.

Віддаленість земель залежить від розмірів землеволодіння і зе­млекористування, конфігурації землеволодіння і землекористування, ступеня пересіченості місцевості, наявності й розміщення доріг, розташування господарського центру.

Для оцінювання далекості земель у проекті розраховують середню відстань за формулою:

R₁P₁+ R₂P₂+... + R_nP_n ∑R_iP_i

R= -------------------------------- = ----------, (2.2.)

P₁ + P₂ + ... + P_n ∑P_i

де R₁, R₂,...,R_п — відповідно відстані до окремих частин землево­лодіння (землекористування) від господарського центру по дорогах;

Р₁, Р₂,...,Р_п — площі окремих частин землеволодіння (землекорис­тування).

Розміщення садиби господарстванеобхідне при створенні нових землеволодінь і землекористувань і при будівництві нових вироб­ничих центрів.

Ця частина передбачає визначення місця розташування садиби на території; вибір ділянки землі для розміщення будівель садиби; розрахунок площі земель, потрібної для садиби.

Види і площу угідь у складі землеволодіння та землекористуваннявстановлюють відповідно до наявних типів землекористування за придатністю, намічуваної спеціалізації господарства, обсягів виробництва продукції з урахуванням конкретних природних і економічних умов.

При розміщенні землеволодінь і землекористувань в їхні межі зараховують існуючий склад угідь. Склад і площі угідь можуть не відповідати економічним потребам та екологічним вимогам створюваного господарства повністю, але дають змогу через необхідну трансформацію (переведення угідь з одного виду в інший) привести їх у відповідність з умовами екологічної стабільності і економічної необхідності.

Межі землеволодіння і землекористуваннярозміщують з урахуванням таких основних вимог:

- суходільні межі, особливо у відкритій місцевості, на ріллі розміщують прямолінійно, без зламів, з кутами поворотів 90°;

- межі сполучають із природними рубежами («живими» урочищами) — річками, струмками, ярами, лощинами, узліссями тощо, а також зі штучними перешкодами (каналами, дорогами та ін.);

- межі розміщують узгоджено з рельєфом місцевості, крім випадків виникнення і розвитку ерозії. Їх проектують по вододілах, елементах гідротехнічної мережі, на схилах — по лінії стоку;

- невиправданого дроблення контурів угідь, створення дрібно-контурності не допускають;

- у зонах зрошення або осушення земель межі сполучають з по­стійними зрошувальними, осушувальними й іншими каналами, створюють умови для відособленого водокористування кожному господарству;

- межі розташовують так, щоб створювалися гарні умови для наступної внутрішньогосподарської організації території (правильного розміщення сівозмін, полів, робочих ділянок, внутрішньогосподарських доріг, лісосмуг тощо).

Режим і умови (обмеження) використання земельвизначають для того, щоб внести цю інформацію до Земельного кадастру України як обмеження і обтяження права власності на землю. Обмеження у використанні земель зумовлені особливим правовим режимом територій (природоохоронного, природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, охоронних і санітарно-захисних зон і смуг, інженерних, транспортних та інших споруд і об'єктів, деградованих і забруднених земель), а також пра­вами обмеженого користування чужими земельними ділянками (об­тяженнями, сервітутами).

Для цього використовують чергові плани (карти) обмежень і об­тяжень у використанні земель на території, де розташоване створю­ване землеволодіння або землекористування, а також спеціальні нормативно-правові документи.

Вихідні дані для визначення розмірів земельного податку, нор­мативної грошової оцінки та балансової вартості землі та інших економічних показників землекористуваннярозробляють для підвищення інформаційної значущості проекту створення землеволо­дінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств і вико­ристання його даних при відносинах землевласників і землекористувачів з державою і між собою (наприклад, при сплаті земельного податку, оренди за землю, продажі земельних ділянок).

Для визначення таких економічних показників використовують матеріали проекту, що містять дані по площах і якості земельних угідь.

Землеволодіння і землекористування сільськогосподарських підприємств і громадян створюються, як правило, на землях, які раніше використовувалися за різним призначенням і на різному праві.

Складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових здійснюється з метою форму­вання територіальних умов для розвитку різних форм господарю­вання на землі, формування раціональної і стійкої системи земле­володінь та землекористувань, консолідації земельних ділянок і земельних часток, поліпшення використання і охорони земель.

Проекти впорядкування існуючих землеволодінь і землекористу­вань та створення нових можуть складати у разі:

- реорганізації сільськогосподарських підприємств і фермерсь­ких (селянських) господарств;

- виходу власників земельних часток (паїв) із сільськогосподар­ських підприємств і створення фермерських або селянських госпо­дарств;

- ліквідації недоліків у землекористуванні.

При складанні проекту створення нових та впорядкування існу­ючих землеволодінь і землекористувань з метою реорганізації сіль­ськогосподарських підприємств та фермерських господарств засто­совують такі варіанти перерозподілу земель:

1) реорганізація сільськогосподарських підприємств, землекористування яких сформоване на різному праві;

2) власники земельних часток (паїв) формують нові самостійні структури;

3) здійснення економіко-землевпорядної оптимізації землекористування в процесі ринкового обігу земель.

При будь-якому із цих варіантів перерозподілу земель складання проекту землеустрою передбачає:

- уточнення складу і площ сільськогосподарських угідь, які під­лягають перерозподілу, а за потреби проведення їх інвентаризації;

- встановлення площ і розміщення сільськогосподарських угідь, які передані в спільну власність, і їх перерозподіл;

- встановлення складу, площ і місця розміщення сільськогосподарських угідь, які передаються в оренду, сільськогосподарських підприємств або новостворюваних агроструктур;

- встановлення складу, площ і місця розміщення несільськогосподарських угідь, які передаються в спільну власність;

- встановлення меж і площ земельних ділянок, зайнятих будівлями і спорудами, які передаються новостворюваним агроструктурам;

- встановлення режиму і умов використання земель при виході власників земельних часток (паїв), визначення меж і площ земельних ділянок, обмежених у використанні або обмежених правами інших осіб.

При складанні проекту формування нових землеволодінь і землекористувань на основі виходу власників земельних часток (паїв) встановлюють:

· кількість земельних часток, на основі яких формуватимуться нові фермерські й селянські господарства або сільськогосподарські підприємства;

· місця розміщення земельних ділянок, які виділяються для організації селянських, фермерських господарств або сільськогосподарських підприємств, фактичний склад і площі виділених сільськогосподарських угідь;

· межі і площі земельних ділянок, зайнятих будівлями і спорудами, що виділяються новостворюваним фермерським господарствам або сільськогосподарським підприємствам;

· межі і площі несільськогосподарських угідь, що виділяються новоствореним агроструктурам;

· межі і площі земельних ділянок з особливим режимом використання і обмежених правами інших осіб.

При складанні проектів створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань потрібно керуватися та­кими основними принципами і вимогами:

1) створення однакових умов для розвитку всіх форм землеволо­діння і землекористування та господарювання на різних за якістю і місцем розміщення землях;

2) добровільне волевиявлення власників земельних часток (паїв) щодо їх об'єднання в нові виробничі структури і розпорядження сво­їми частками на умовах визначених проектом землеустрою;

3) урахування інтересів усіх землевласників і землекористувачів, які зачіпаються;

4) максимальне збереження елементів організації території, що склалися в існуючих сільськогосподарських підприємствах;

5) створення організаційно-територіальних умов, які забезпечу­ють економіко-землевпорядну раціоналізацію землекористування, неухильне зростання родючості ґрунтів, збереження і поліпшення довкілля і ландшафтів;

6) межі земельних масивів новостворюваних землеволодінь і зем­лекористувань слід установлювати з урахуванням інвестиційної привабливості типів землекористування, їх компактного розміщен­ня, стабільності ландшафтів;

7) виділення зрошуваних земель має здійснюватися сівозмінними полями або масивами, або площами, кратними сезонній продуктив­ності дощувальних машин і установок, та забезпечувати ефективне використання земель і поливного обладнання в проектному режимі;

8) виділення осушених земель здійснюється на умовах, які за­безпечують збереження осушувальної мережі в проектному режимі;

9) несільськогосподарські угіддя передаються у власність з ура­хуванням розміщення земельних ділянок, які виділяються в раху­нок земельних часток (паїв), існуючих і новостворюваних агроструктур, напрямів їх діяльності та вимог раціонального використання і охорони земель.

Землеволодіння (землекористування) при цьому розміщують і формують, як складову частину системи району. Новим є землеволодіння нового утвореного господарства, якого раніше не існувало, чи у якого по необхідності значно змінені параметри, а саме (розміщення, площа, структура).

1. Встановлення площі землеволодіння.

2. Розміщення і формування землеволодіння.

3. Розміщення садиби (нового господарства).

4. Встановлення видів і площ угідь в складі землеволодіння.

5. Розміщення границь землеволодіння.

6. Складання схеми внутрігосподарської організації території господарства.

Складові частини проекту розробляють одночасно, сумісно і взаємоувязано в єдину проектну задачу.

Проектні пропозиції і розрахунки виконують по одному або по групі, які зачіпають міжгосподарське землевпорядкування.

2Методика розробки проекту утворення землеволодіння сільськогосподарських підприємств наступна: починається з питання встановлення площі землеволодіння. Площу сільськогосподарських землеволодінь встановлюють одночасно з визначенням розмірів виробництва. Проектуєма площа повинна бути раціональною. Розмір сільськогосподарського підприємства зв’язаний з його розміщенням. В різних зонах і умовах одна і та ж площа сільськогосподарських угідь підприємства розміститься на різній по площі загальній території. Раціональний розмір господарства дозволяє ефективно організувати виробництво, з найменшими затратами. Площа землеволодіння повинна бути забезпечена трудовими ресурсами.

Раціональна площа – це площа, на якій зберігається управляємість та допустимі виробничі витрати і збитки.

Площа землеволодіння – це функція багатьох факторів

П = f С,У,Б,Т,М,Ф, де

С – спеціалізація господарства;

У - % сільськогосподарських угідь і ріллі;

Б – продуктивність земель;

Т – трудові ресурси;

М – фондозабезпеченість;

Ф – інвестиції (власні та залучені).

Задача проектувальника полягає в тому, щоб на базі побажань господарства розробити модуль організації виробництва землеволодіння, яке забезпечить сполучення всіх виробничих факторів з розрахунком грунтових, кліматичних та інших умов.

При розробці проекту необхідно визначити розрахункову площу землеволодіння. Вона може встановлюватись на основі рекомендацій наукових закладів, на основі аналогів. Після визначення розрахункової площі землеволодіння встановлюють його проектну площу.

При міжгосподарському землевпорядкуванні на даній території розміщують, як правило, не одне, а декілька землеволодінь компактної форми, не розділених природними перепонами, найменшої протяжності, не дроблених границями декількох господарств. При розміщенні землеволодінь і їх границь повинні створюватись умови для внутрігосподарської організації території. До складу землеволодінь включаються не тільки сільськогосподарські угіддя, але і інші види земельних угідь, розташованих на даній ділянці або тих, які примкнули до сільськогосподарських угідь (ліс, болото, яри). виконання цих правил робить землеволодіння компактним.

Компактність землеволодіння – організаційно-територіальні умови економії праці. Компактним землеволодінням є таке, що має на даній площі найменший периметр. Еталоном для оцінки компактності може бути квадрат. Коефіцієнтом компактності є ділення фактичного периметру землеволодіння на периметр квадрату тієї ж площі, чим він ближче до 1, тим компактніше землеволодіння.

У квадрата з площею Р довжина сторони дорівнює а периметр 4 якщо периметр землеволодіння дорівнює П, а його площа Р, то коефіцієнт компактності дорівнює

                               К = .

Для розрахунку транспортних витрат в господарстві визначаються середні відстані перевозок.

При проектуванні нових землеволодінь (землекористувань) сільськогосподарських підприємств розміщують їх садиби. При визначенні місце положення садиб обов’язково враховують наявність інженерної інфраструктури (в першу чергу наявність водопостачання). Садиби крупних і середніх по площі господарств можуть бути розміщені на базі існуючих населених пунктів, чи на новому місці, тобто на території тих землеволодінь, які проектуються. Розміщення садиб на новому місці не бажано, так як потребує значних капіталовкладень та труднощів зв’язку з забезпеченням інфраструктурою.

Вибір земельних ділянок для розміщення садиб проводять з розрахунком вимог інструкцій по складанню проектів планування та забудови сільських населених місць. Таким чином, розміщення садиби господарства включає визначення місцеположення садиби на території, вибір ділянок для будівництва та визначення площі необхідної для садиби.

Землі, які включаються до складу проектує мого землеволодіння за площею, видами і якістю повинні відповідати вимогам господарства, його спеціалізації. Встановлення проектного складу і співвідношення угідь виконують на основі розрахунків економічних показників обґрунтування проекту міжгосподарського землевпорядкування. Грунти, рослинність і рельєф повинні забезпечити організацію і розвиток всіх галузей господарства.

В результаті розробки цієї частини проекту складають проектну експлікацію земель господарства. На проектному плані наносять існуючі і проектні сільськогосподарські угіддя.

Границі новостворених господарств повинні бути розміщені так, щоб були створені найкращі умови для внутрігосподарської організації території (розміщення полів сівозмін, робочих ділянок, доріг, лісосмуг) і правильного використання і охорони земель.

Границі господарств проектують за наступними правилами:

1. на відкритій місцевості ріллі – розміщення прямолінійне з кутами повороту 90º;

2. поєднання з природними межами (живими урочищами та з дорогами, каналами);

3. розміщення, погоджено з рельєфом, яке виключає виникнення і розвиток ерозій, так як враховано проектування границь по водо розділам, тальвегам, а на схилах – по лінії стоку;

4. не допущення неоправданого дроблення контурів;

5. в зонах зрошення земель – поєднання з постійними зрошувальними каналами.

Правильно сформованими господарствами можна вважати такі, на території яких створені найкращі умови для внутрігосподарського землевпорядкування.

Намічені в схемі елементи організації території наносять на проектний план, який служить обґрунтуванням правильності проектних рішень. В цілому розробка всіх складових частин проекту дозволяє правильно вирішити проектне завдання створення нових сільськогосподарських землеволодінь (землекористувань).

Особливості проектів відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського та фермерських господарств, садівницьких товариств, городництва та для сінокосу і випасання худоби

Одним із завдань реформування земельних відносин в Україні є надання громадянам земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, тваринництва, індивідуального житлово­го і дачного будівництва в сільській місцевості.

Крім цих земель, громадянам виділяють земельні ділянки для тваринництва, випасання худоби і виробництва кормів.

Для ведення особистого підсобного господарства, колективного садівництва, городництва і тваринництва дозволено займати не тільки малоцінні угіддя, а й ріллю і розміщати ці ділянки в доступ­ніших і зручніших місцях.

Землеволодіння і землекористування громадян утворюють на основі затверджених схем землеустрою районів, проектів міжгоспо­дарського землеустрою (перерозподіл земель) та інших передпроектних матеріалів з інвентаризації земель, виділення земельних фон­дів спеціального призначення тощо. Відповідно до цих матеріалів розробляють проекти утворення землеволодіння і землекористуван­ня громадян (проекти відведення земель селянським господарст­вам, садівничим і городнім кооперативам, громадянам для ведення особистого підсобного господарства, тваринництва, індивідуального житлового будівництва і дачного будівництва та інших цілей).

У проекті відведення визначають межі, площу землеволодіння (землекористування), режим і умови використання земельної ділян­ки, вихідні дані для встановлення земельного податку.

Для наділення землею членів садівничих і городніх кооперати­вів одночасно з проектом відведення розробляють проекти організа­ції території колективних садів і городів, у яких наводять розмір і межі земельних ділянок кожного члена кооперативу, зон загального використання, внутрішні дороги і проїзди, заходи щодо освоєння і поліпшення земель, охорони природи.

Якщо землеволодіння (землекористування) громадян не оформ­лено (межі не закріплено межовими знаками, немає плану ділянки, не визначено його вартість), але їх потрібно продати, подарувати, внести в статутні фонди підприємств або провести інші операції, слід здійснити межування земель і скласти план земельної ділянки (карти або об'єкта землеустрою).

Карта (план) об'єкта землеустрою (далі план земельної ділянки) є самостійним обов'язковим документом для оформлення і державної реєстрації прав на земельні ділянки й угод з ними, враховуючи суборенду, а також додатком до правовстановлювальних правових актів, якщо він є невід'ємною частиною цих документів.

План земельної ділянки виготовляють по кожній сформованій земельній ділянці. Він є графічним документом, що підтверджує його місце розташування, розмір, розміщення зовнішніх меж і меж земель, обмежених у використанні й обтяжених правами інших осіб, а також об'єктів нерухомості, міцно пов'язаних із земельною ділянкою.

Згідно з технічними вимогами до виготовлення й оформлення плану земельної ділянки на плані показують:

- межі земельної ділянки, у тому числі сторонніх (украплених) земельних ділянок, а також межі суміжних (прилеглих) земельних ділянок;

- межові знаки на поворотних точках меж (якщо на земельній ділянці проведені геодезичні роботи, пов'язані з установленням меж на місцевості);

- землі міської забудови;

- землі загального користування;

- землі сільськогосподарського використання;

- землі з особливим режимом використання;

- землі резерву;

- будинки і споруди, розміщені на земельній ділянці;

- землі, обтяжені сервітутами та іншими обмеженнями;

- види угідь.

На зворотному боці плану подають загальну характеристику зе­мельної ділянки, що містить такі земельно-кадастрові дані:

- адресу земельної ділянки;

- територіально-економічну оцінка зони;

- найменування землекористувача;

- номер землевпорядної справи;

- основну мету використання земельної ділянки;

- опис суміжних землекористувань;

- опис обмежень земельної ділянки правами інших осіб і сторон­німи (вкрапленими) землекористувачами із зазначенням виду об­меження;

- додаткові дані і характеристики щодо земельної ділянки.

Межі земельної ділянки наносять на черговий кадастровий план, якому надають відповідний кадастровий номер.

Матеріал із формування і виготовлення плану земельної ділян­ки заносять до землевпорядної (земельно-кадастрової) справи.

У практиці землеустрою в зв’язку зі створенням фермерських господарств розробляють такі документи:

- схеми землеустрою адміністративних районів із визначенням масивів земель, що виділялись фермерським господарствам;

- самостійні схеми розміщення селянських (фермерських) госпо­дарств на території сільських рад;

- схеми і проекти перерозподілу земель, а також проекти земле­устрою реформованих сільськогосподарських підприємств із виді­ленням на їхній території фермерських господарств;

- проекти відведення земель фермерським господарствам;

- проекти внутрішньогосподарського землеустрою фермерських господарств.

Проект землеустрою, пов'язаний зі створенням землеволо­діння і землекористування фермерського господарства,передбачає проведення підготовчих робіт, складання проекту, оформлення, по­годження і затвердження проектної документації, виготовлення і видачу проектних матеріалів, відведення земель у натурі (перене­сення проекту на місцевість), виготовлення і видачу документів на право власності або оренду землі.

Проект створення землеволодіння і землекористування фермер­ського господарства складається з:

- визначення площі;

- розміщення ділянки та її формування з внесенням необхідних видів і площ земельних угідь до складу виділених земель;

- установлення меж земельної ділянки;

- визначення режиму й умов (обмежень) у використанні землі;

- розміщення садиби фермерського господарства;

- складання схеми внутрішньогосподарського землеустрою гос­подарства;

- розроблення нормативів розміру земельного податку, орендної плати за землю, нормативного грошового оцінювання землі.

При відведенні земель фермерським господарствам формується землевпорядна документація, до складу якої входять:

- пояснювальна записка;

- рішення відповідних органів про надання земельної ділянки;

- викопіювання з проекту землеустрою (перерозподілу земель);

- копії або виписки з документів, на підставі яких установлено особливий режим використання земель;

- копії договору про купівлю-продаж, дарування, заповіту або іншого документа (якщо такі дії здійснювалися);

- довідка про вкраплені земельні ділянки;

- списки координатних точок і межових знаків;

- акти перевірки стану раніше встановлених меж земельної ді­лянки і встановлення та погодження нових меж;

- проект (завдання) з робочим (розбивним) кресленням;

- повістки про виклик зацікавлених осіб для участі в діях із встановлення меж;

- доручення особам, уповноважених власниками, користувачами земельних ділянок на участь у погодженні меж земельної ділянки;

- акт про здачу межових знаків на збереження;

- акт контролю і приймання матеріалів межування земель ви­конавцем робіт;

- креслення (план) меж земельної ділянки;

- відомість обчислення площі земельної ділянки;

- акт державного приймання (огляду) матеріалів установлення меж.

Зазначені роботи виконують відповідно до наявних нормативно-технічних документів і сформованої конкретної технології виробни­цтва цих робіт на підприємствах землеустрою.

Проект утворення землеволодіння (землекористування) селянських (фермерських) господарств включає ті ж елементи, що і проект утворення землеволодінь сільськогосподарських підприємств: визначення площ; розміщення і формування ділянки; розміщення садиби; включення необхідних видів і площ угідь в склад ділянки; розміщення границь ділянки;складання схеми внутрігосподарського землевпорядкування; природоохоронні заходи.

Власник земельної частки (паю), який бажає заснувати фермерське господарство, має право виділити свій земельний пай у натурі й отримати державний акт на право приватної власності на землю. Ставши фермером, така особа також може додатково одержати в приватну власність або в постійне користування для ведення господарства земельні ділянки із земель запасу. Ці ділянки надає районна рада за заявою голови фермерського господарства.

Фермерське господарство може одержати земельну ділянку і в приватну власність, і в постійне користування. Земельну ділянку в межах середньої земельної частки фермерові передають у приватну власність безкоштовно і лише один раз. Ту земельну ділянку, площа якої перевищує розмір середньої земельної частки можна отримати в приватну власність за плату. Землю в постійне користування фермерові виділяють з тих земель, що перебувають в держаній власності. Земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарства поділові не підлягають.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок викупу земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства» від 24 січня 2000 року визначає механізм, за яким громадяни можуть викупити земельні ділянки для ведення фермерського господарства понад норму землі, приватизованої безкоштовно.