Студенти повинні знати: співвідношення керівництва та лідерства, стилі керівництва, шляхи вдосконалення керівництва колективом.

Студенти повинні вміти: за певними особистими ознаками визначати лідера соціальної групи.

Перелік питань до самостійної роботи студентів з теми:

1. У чому сутність теорії лідирування?

2. У чому відмінність між керівником та лідером?

3. Назвати основні якості лідера.

4. Які бувають типи керівників - лідерів?

5. Які основні види стилів керівництва застосовуються в управління організаціями?

6. Дати характеристику авторитарному стилю управліня.

7. Дати характеристику демократичному стилю управліня

8. Дати характеристику ліберальному стилю управліня.

9. Дати характеристику поведінковим теоріям лідирування.

10. Дати характеристику ситуаційним теоріям лідирування.

Ключові терміни та поняття: керівництво, лідерство, стилі керівництва, моделі лідерства, підходи до лідерства, ефективний лідер.

Тезисний матеріал до теми:

Мистецтво управління змінюється дуже стрімко. Бо змінюються умови, середовище і його вплив.. Керувати сучасною організацією набагато складніше, і тому багато хто ще залишається на стадії адміністративного керівництва. Усвідомити місію організації, донести її до всіх учасників процесу, створити орієнтири щодо формування різних аспектів діяльності, в першу чергу змістовних, створити атмосферу взаємної підтримки та довіри, культури співпраці та взаємоповаги, перетворити колектив у команду однодумців, а в подальшому в організацію, що сама навчається, усе це під силу тільки «яскраво вираженому лідеру». Отже, сьогодні лідерство як наукова проблема не викликає сумніву. Багато дослідників намагалися дати власне тлумачення цьому феноменові, відзнача­ючи найрізноманітніші його грані.

В чому ж відмінності між управлінням, керівництвом і лідерством?

Управління можна визначити як розумовий і фізичний про­цес виконання запропонованих доручень і вирі­шення певних завдань.

Керівництво– це вид управлінської діяльності, який на засадах лідерства та влади забезпечує виконання функцій і формування методів менеджменту та їх перетворення в управлінські рішення. 

Лідерство – це одночасно процес і властивість. Як процес, зосереджений на тому, що лідери роблять без використання примусових важелів впливу в напрямі досягнення цілей організації (вплив на групу чи окремих людей, заради спільної реалізації управлінських рішень, спрямованих на досягнення цілей). Як властивість, лідерство є набором певних рис, притаманним тим особам, які усвідомлюють себе лідерами.

Людина стає лідером не через формальну наявність у неї певних рис характеру, а завдяки здатності застосовувати окремі свої якості залежно від ситуації й у такий спосіб установлювати між собою й членами групи відносини типу «лідер — послідовники».

У сучасному менеджменті розрізняють кілька типів керівників та лідерів.

Лідери, що ведуть за собою – особи лідерство в яких це їхній природний стан. Більшість лідерських якостей у них не зумовлена генетично, а виробляється протягом життя та трудової діяльності. Здатні приймати рішення самостійно, під власну відповідальність.

Організатори груп –особи, які добре знають психологію своїх послідовників. Краще управляють малими групами.

Виконавці –раціональний тип керівника та лідера. До основних якостей відносяться: енергійність; цілеспрямованість; особистий приклад; вміння долати бар’єри; здатність створювати згуртований колектив.

Дипломати –досконало володіють комунікативними навичками; легко контактують зі співробітниками, споживачами та партнерами по бізнесу; можуть відстояти власну точку зору; вміють вирішувати проблеми в режимі діалогу

Генератори ідей – лідери, які орієнтовані на нові завдання, сприяють впровадженню інновацій. До основних якостей відносяться: інтуїція, синтез знань, самокритичність.

Продавці ідей – керівники, які досконало контролюють свої та чужі емоції, підприємливі, мають свіжий погляд на знайомі факти.

Синтезатори– керівники і лідери, які мають властивість виокремлювати головне з великого об’єму інформації, що дозволяє їм приймати вірне управлінське рішення, формувати стратегію організації, впроваджувати інновації.

Пояснювачі – вміють пояснити послідовникам сутність будь-якої стратегії, мети або ситуації.

Реактори – керівники та лідери, які активно та розумно-критично реагують на ідеї інших, що дозволяє зробити з них послідовників.

Комунікатори – високо комунікабельні особи, вміють вислуховувати, мають педагогічні здібності, які використовують для підвищення кваліфікації послідовників.

Дослідники – вміють отримувати та обробляти інформацію, зіставляти, аналізувати факти, проводити експерименти.

Слідопити– здатні рухатися в одному напрямку. Перед ними ставлять проблему, а вони самі обирають методи і знаходять послідовників для її вирішення.

Хоронителі інформації – особи, які вміють збирати інформацію, добре знають де її можна і яким чином використати.

Організатори – особи, які мають талант практичної організації виробництва та управління персоналом.

Важливо, виходячи з розглянутого розуміння лідерства, визначитися в таких термінах, як: повноваження; вплив; влада; сила

Повноваження являють собою формально санкціоноване право впливати на поведінку підлеглих.

 Вплив - впливом вважають таку поведінку особи або процес інформаційної дії на свідомість іншої людини, що дає змогу переконувати її в доцільності дотримання певної системи дій, тобто вносити зміни в поведінку іншої особи. При цьому влада проявляється як здатність впливати на поведінку інших людей, З точки зору управління важливим є не вплив взагалі, а такий вплив, який забезпечує досягнення цілей організації.

Чим відрізняються категорії “повноваження” і “влада”? Влада лише частково визначається повноваженнями.

Повноваження надають керівникові владу над підлеглими. Проте і підлеглі мають владу над керівником.

Отже, використання керівником своєї влади у повному обсязі може примусити підлеглих продемонструвати свою владу. Це, безперечно, буде впливати на рівень досягнення цілей організації. Тому розумний керівник намагається підтримувати так званий “баланс влади”.

В управлінні розвитком важливо знати владу й джерело впливу. В одному випадку призначена на посаду людина бере у свої руки владу й впливає на інших, в іншому — природа цієї влади виявляється в добровільному об'єднанні. При цьому відповідний статус не нав'язаний ззовні, — його визначає група.

 Виділяють такі основні форми влади та впливу :

Основні форми влади

Влада, яка базується на примушенні – виконавець вірить, що той, хто має вплив, має можливість покарати так, що завадить вдоволенню життєвих потреб виконавця

Влада, яка базується на винагороді – виконавець вірить, що той, хто має вплив, має можливість задовольнити його життєві потреби

 Експертна влада – виконавець вірить, що той, хто має вплив, володіє спеціальними знаннями, які дозволяють задовольнити потреби виконавця.

Еталонна влада (влада прикладу) – характеристики або властивості того, хто має вплив, настільки привабливі для виконавця, що він хоче бути схожим на того, хто впливає .

Традиційна влада – виконавець вірить, що той, хто має вплив, має право віддавати накази і його обов’язок – виконувати їх

Основні форми впливу:

Переконання . Грунтується на владі прикладу та владі експерта, але відрізняється від них тим, що виконавець повністю усвідомлює, що робить і чому. При цьому керівник розуміє, що виконавець має певну частку влади, яка здатна зменшити можливості керівника діяти. Слабкими сторонами переконання є: повільність впливу; невизначеність результатів; одноразова дія.

Залучення до участі. Керівник у цьому випадку не прикладає зусиль, аби нав’язати підлеглому свою думку або волю. Керівник лише спрямовує зусилля підлеглого і сприяє вільному обміну інформацією.

Навіювання об'єднує три послідовні процеси.

 Перший — це прищеплювання програми поведінки, яка йде від однієї особи (лідера) або ж співтовариства людей і передається одній людині, або безлічі осіб.

 Другий — мозкові психофізіологічні механізми, що забезпечують виконання потрібної програми поведінки.

 Третій — вихід психонервового процесу на виконавчі системи.

Існує багато засобів впливу на інших людей. Внаслідок цього закономірно виникає запитання: які засоби впливу є найбільш ефективними у процесі спрямування людей на досягнення цілей організації? У дослідженнях щодо відповіді на таке запитання можна виділити три підходи:

4) підхід з позиції особистих якостей керівника;

5) поведінковий підхід;

6) ситуаційний підхід.

Підхід з позицій особистих якостей керівника. В основу теорії особистості покладено ідею, що кращі з керівників мають певну сукупність загальних для них особистих якостей.

В межах підходу з позицій особистих якостей були проведені чисельні дослідження різних якостей, що демонстрували успішні керівники: рівень інтелекту; рівень спеціальних знань; здоровий глузд; відповідальність; ініціативність; впевненість у собі тощо. Проте результати досліджень засвідчили, що:

по-перше, не існує певної сукупності особистих якостей, які притаманні усім успішним керівникам;

по-друге, один і той самий керівник демонстрував у різних ситуаціях різні (протилежні) особисті якості.

На закладі цього дійшли висновку, що людина не стає успішним керівником лише завдяки тому, що має певну сукупність особистих якостей.

Поведінковий підхід. Згідно поведінкового підходу до лідирування результативність управління визначається не стільки особистими якостями, скільки тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими. Отже, поведінковий підхід спирається на стиль керування. Стиль керування– це манера поведінки керівника щодо підлеглих, через яку і здійснюється вплив на робітників організації.

Рзрізняють такі стилі лідерства: авторитарний; демократичний; ліберальний.

Авторитарне управління– управління, при якому керівник сам визначає групові цілі, сам приймає рішення. На підлеглих керівник впливає через накази, розпорядження, які не підлягають обговоренню.

Демократичне управління – стиль управління, за яким керівник мобілізує групу на колективну розробку рішень і колективну їх реалізацію. Стиль характерний систематичним обміном інформацією, думками, переконаннями, порадами, аргументами, високим рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень і виконання завдань, оцінкою роботи після її завершення та турботою про забезпечення працівників необхідними ресурсами.

Ліберальне управління – відноситься до пасивного стилю керівництва. За цим стилем керівництва відмічається низький рівень вимог до підлеглих. Головні засоби впливу – це прохання та інформація.

 Жоден з наведених стилів – не є універсальний. Найчастіше трапляються змішані стилі.

Метою сучасних ситуаційних теорій лідирування є визначення особистих якостей менеджерів і стилів керування, які щонайкраще відповідають певним ситуаціям. Це означає, що стиль керування має змінюватися в залежності від конкретної ситуації, тобто керівник повинний вміти вести себе по-різному за різних обставин.

Питання для перевірки засвоєних знань:

10. У чому сутність теорії лідирування?

11. У чому відмінність між керівником та лідером?

12. Назвати основні якості лідера.

13. Які бувають типи керівників - лідерів?

14. Які основні види стилів керівництва застосовуються в управління організаціями?.

15. Дати характеристику авторитарному стилю управліня.

16. Дати характеристику демократичному стилю управліня

17. Дати характеристику ліберальному стилю управліня.

18.  Дати характеристику поведінковим теоріям лідирування.

 10. Дати характеристику ситуаційним теоріям лідирування.

Рекомендована літературадо теми [4; 7; 13; 42; 55]