У ВИСЛОВЛЮВАННЯХ РІЗНИК ВИДІВ

Виконання лексико- і граматико-стилістичних вправ під­водить учнів до розуміння, що добір слів, синтаксичних конструкцій зумовлюється комунікативною установкою мовця, яка знаходить своє вираження у темі і основній дум­ці тексту.

Вправи, спрямовані на збагачення мовлення лексико-і граматико-стилістичними засобами, передбачають: 1) оз­найомлення із суспільно-політичною, абстрактною лекси­кою, словами узагальненої семантики, близькими і про­тилежними за змістом, спорідненими, з умотивованим значенням, вжитим у переносному значенні, спостережен­ня за їх сполучуваністю у процесі мовлення; 2) практичне за­своєння словосполучень, у яких учні часто помиляють­ся у формі залежного слова, різних конструкцій просто­го і складного речень та правильне інтонування їх.

Найпоширенішими серед цієї групи вправ є добір видо­вих понять до родового, розкриття значення слів і фра­зеологізмів з опорою на текст і картину, вибір із даних мов­них засобів найбільш влучних, побудова, відновлення, поширення, доповнення, редагування речень з використан­ням картин і малюнків.

Постановка завдань вчить основному — оцінювати та добирати мовні засоби не ізольовано, а у контексті створю­ваного або аналізованого зв'язного висловлювання. Тому головну увагу зосереджуємо на аналізі вправ, які розви­вають в учнів уміння удосконалювати своє мовлення. Воно виявляється у такій творчій формі, як редагування.

Ця група вправ має на меті сформувати уміння удоско­налювати власні висловлювання, вчить помічати недореч­но вжиті слова, граматичні форми чи синтаксичні конструк­ції, невідповідність висловлювання темі і меті, непослідов­ність викладу.

Такі вправи виконуються на кожному уроці. На одних уроках опрацьовуються помилки одного із типів: інформа­ційно-змістові, структурно-композицій ні чи стилістичні. На інших уроках діти вчаться давати повний аналіз свого висловлювання і своїх товаришів у єдності змісту, структу­ри й мовного оформлення, їм пропонується п а м я т к а  з нагадуванням:

1. Чи відповідає зміст висловлювання заголовку (мож­ливо, пропущено у змісті важливе)? Як підтверджується фактами головна думка? Чи немає у тексті зайвих слів і речень?

2. Чи правильно побудовано текст? Як зв'язані між со­бою частини тексту і сусідні речення (може, слід щось пере­ставити)? Чи допущено невиправдані повтори, як їх усу­нути?

3. Як дібрано слова для розкриття теми, які слова вжи­то недоречно, у невластивому значенні? Чи правильно по­будовано речення?

4. Чи цікаво і зрозуміло все викладено?

Досвід передових учителів переконує, що доцільно час від часу, скажімо, через місяць, повертатися до раніше написаних творів для їх перегляду і доопрацювання, ство­рювати удосконалені варіанти висловлювань.

Важливо вести цілеспрямовані спостереження за твор­чим зростанням дітей, розвитком їх умінь спостерігати явища природи і суспільства, виділяти їх істотні ознаки, порів­нювати, узагальнювати і зв'язно передавати їх мовними засобами. Тут учителеві стане у пригоді «Щоденник спостережень», куди занотовуються влучні вислови дітей протягом усіх років навчання у початкових класах. Це дає можливість порівнювати дитячі висловлювання на ту ж тему, написані у різних класах.

Особливості роботи з розвитку зв'язного мовлення

Відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти освітня галузь "Мови і література", зокрема навчальний предмет "Українська мова" будується за трьома змістовими лініями: комунікативною, лінгвістичною (мовною), лінгвоукраїнознавчою. Комунікативна змістова лінія, що і основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, формування вмінь користуватися мовою як засобом спілкування й пізнання.

Психолого-педагогічні дослідження дозволяють стверджувати, що до 6-7 років у дитини вже сформована готовність зв'язно говорити на задану тему, але без належної системної роботи вона не оволодіє мовою як плануючою, пізнавальною функцією.

Починаючи з першого класу, учні здатні розуміти текст, бачити і визначати його ознаки, правила побудови, поєднувати частини. Тому, формуючи систему роботи з розвитку зв'язного мовлення, зокрема, роботу з твором, педагог повинен враховувати набутий життєвий досвід школяра.

Підготовка до написання твору складається із розгалуженої системи вправ та завдань, які дозволяють навчити дитину оцінити описуване явище, дібрати лексичний матеріал до його опису, висловити узагальнену думку.

Твір — це творча робота. Вона потребує окреслення особистісного ставлення до теми. Вибір слів, встановлення зв'язків між ними, відбір матеріалу тощо вимагає від школяра величезних сил і натхнення.

Коли дитина готується до написання твору, вона вчиться:

1) розуміти тему;

2) накопичувати необхідний матеріал;

3) аналізувати дібрану лексику;

4) складати план;

5) орфографічне і каліграфічне записувати текст.

Види творів

У методичній літературі існує кілька класифікацій учнівських творів. Зокрема, М.Р. Львов пропонує наступну класифікацію.

1. За джерелом добору матеріалу: пережите, побачене, почуте самими учнями; на матеріалі
праці, екскурсії, спостережень, походів, ігор; на книжному матеріалі; за картинами, фільмами;
змішаний матеріал.

2. За способом виконання — усні і письмові.

3. За ступенем самостійності — колективні, напівсамостійні, самостійні.

4. За типами мовлення — твір-розповідь, твір-опис, твір-роздум.

5. За стилем мовлення — твори художнього, офіційно-ділового, публіцистичного стилів.
Перші — це оповідання про ту чи іншу подію, опис природи. Другі І треті — це записи за
спостереженнями, плани-пояснення, ділові описи.

Отже, у педагогічній діяльності вчитель може використовувати розмаїття різновидів письмових робіт. Педагог повинен глибоко і чітко усвідомити навчальні завдання мовної освіти, спрямовані на формування умінь школярів складати твори різного характеру.