Проблеми зайнятості та працевлаштування молодих спеціалістів

Переважна більшість молодих людей, котрі виходять на ринок праці, є недавніми випускниками навчальних закладів різного рівня акредитації. Щороку навчальні заклади випускають молодих спеціалістів, переважна більшість з яких залишаються з проблемою працевлаштування віч-на-віч. Тому одним з найважливіших завдань роботи з молоддю є сприяння працевлаштуванню випускників.

До основних факторів, що впливають на зайнятість молоді, належать: освіта і професійна підготовка молоді; оплата й умови праці; соціальна за­хищеність молоді; трудова адаптація; рівень конкурентоспроможності молоді на ринку праці; діяльність Державної служби зайнятості.

У сфері освіти і професійної підготовки молоді «відсутність комплексного дієвого механізму державного замовлення молодих спеціалістів та регулювання набору учнів у професійно-технічні заклади. продовження випуску навчальними закладами спеціалістів, на яких відсутній або недостатній попит на ринку праці, ускладнюють ситуацію з молодіжною зайнятістю»[18;с.36].

З огляду на загальносвітові тенденції в розподільчих відносинах визначальною в політиці формування доходів працюючих, у тому числі молоді, має бути орієнтація на істотне підвищення рівня оплати праці працівників усіх професій в усіх видах економічної діяльності. Розмір заробітної плати як головного джерела працюючих має залежати від їхнього особистого внеску в кінцеві результати роботи.

Система соціального захисту молоді передбачає вжиття комплексу заходів і гарантій у сфері підвищення якості робочої сили; посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості; забезпечення соціального захисту молодих працівників від безробіття.

Фактор трудової адаптації забезпечує входження молодого працівника, який здобув належну освіту та кваліфікацію, до трудового колективу, сприяє реалізації ним своїх навичок і здібностей. Проблема професійної адаптації молодих працівників значною мірою пов’язана з необхідністю зростання обсягу навчання персоналу на виробництві, включаючи навчання за новими професіями.

Важливою проблемою на сьогоднішній день є відсутність державною прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою. Тому й виникають на ринку праці диспропорції попиту й пропозиції дипломованих фахівців. Зокрема, на вакансію юриста претендують дев'ять, менеджера вісім, бухгалтера шість осіб. Та знайти хорошого менеджера, який би міг успішно організувати виробничий процес, дуже непросто.

Роботодавці не хочуть брати на роботу початківців, мотивуючи це відсутністю у них досвіду. Але ж де його набути, якщо немає можливості отримати роботу?

Професійна підготовка і навчання молоді велика проблема не лише для служб зайнятості. Нею постійно повинно опікуватися усе суспільство. Прогнозувати, які професії нині потрібні для виробництва і управління, без яких не обійтися у майбутньому необхідно на державному рівні. Лише тоді наша країна зможе посісти чільне місце серед розвинутих держав. Не можна далі миритися з ситуацією, коли випускники багатьох навчальних закладів змушені йти в центри зайнятості, бо здобута ними професія не має попиту на ринку. Так само й ті, хто зараз сидить за шкільною партою, не знають, які професії будуть престижними після отримання ними атестатів зрілості.

Нерідко не знають цього й ректори ВНЗ та директори ПТУ. Причина у відсутності державної програми профорієнтації на перспективу. Суттєво вплинути на ситуацію на основі науково-обґрунтованого прогнозу може лише одна інституція у державі - служба зайнятості, котра повсякденно спілкується з роботодавцями і виконує їхні замовлення з підготовки потрібних суспільству кадрів. Аналізуючи тенденції розвитку світової та вітчизняної економіки, вона зможе організувати випереджаючу підготовку потрібних кадрів. При цьому слід враховувати особливості регіонів, адже одні умови в Донбасі, інші у Прикарпатті чи Криму. Важливою складовою успіху молоді в пошуку роботи є ініціативність, активна позиція та наявність необхідних знань і навиків особи, котра бажає отримати роботу.

Діяльність у цьому напрямі повинна заохочувати людину до активнішого та кваліфікованішого пошуку роботи, не дати їй зневіритися у можливості власного працевлаштування. У більш розвинутих країнах претендент на роботу до початку трудової діяльності звертається, як правило, у 6-10 фірм. У нас же, після декількох відмов роботодавця, людина може зневіритися і повністю перейти па утримання держави.

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування молоді, яка закінчила або припинила навчання в середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної служби і якій надається перше робоче місце. Гаранті: працевлаштування забезпечуються шляхом бронювання на підприємствах, з установах та організаціях до 5% загально; кількості робочих місць.

Проте практика останніх років щодо бронювання роботодавцями робочих місць показує, що робота на них є непрестижною й мало оплачуваною, а отже, - не викликає зацікавленості в молоді. Так. з-поміж осіб, які були працевлаштовані на заброньовані робочі місця, заробітну плату на рівні мінімальної отримувала половина працівників, нижче прожиткового мінімуму - кожний третій. нижче середньої заробітної плати - кожен четвертий лише 5% отримували заробітну плату, яка наближалася до середнього рівня. [28;с.139].

Серед чинників, що заважають молоді займатися підприємництвом, слід назвати відсутність соціальних гарантій, великий ризик, відсутність підтримки з боку держави, незахищеність від кримінальних структур, свавілля чиновників.

Окрім того, скорочення вакансій та несприятливі умови для розвитку підприємництва спонукають молодь реалізувати власну економічну активність у тіньовій економіці. За соціологічними даними частка молодих громадян, які залучені нині до неформальної, тобто офіційно незареєстрованої діяльності, становить близько 30%, а ще приблизно такий же відсоток молоді мають досвід такої діяльності у минулому.

Найбільш поширеними видами зайнятості молоді у неформальній економіці є виробництво, продаж і перепродаж домашньої сільськогосподарської продукції, випадкові заробітки у приватних осіб, виробництво, продаж і перепродаж промислових товарів.

Висновки

Зайнятість населення, як правова категорія, є похідною від інших категорій (економічної, соціальної, гуманітарної і таке інше). Поняття "зайнятості населення", як правова категорія, в обов'язковому порядку має містити дві основні складові: по-перше, це діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі; по-друге, це діяльність громадян, яка в обов'язковому порядку має здійснюватись у рамках існуючого законодавства.

Таким чином, можна зазначити, що сутність правової категорії "зайнятість населення ", полягає у правовому регулюванні відповідних дій та виникаючих на їх основі відповідних відносин, пов'язаних з реалізацією громадянами права на працю, соціальний захист та захист від безробіття. Суб'єктами цих дій та правовідносин виступають, з одного боку, громадяни, з іншого - роботодавці та державні органи управління. Правове регулювання здійснюється певною системою правових норм, до якої відносяться норми різних галузей права, головою серед яких є трудове.

Різноманіття соціально-економічних процесів, які протікають в рамках ринку праці, породжують існування різноманітних видів зайнятості. До основних слід віднести постійну (повну),неповну, часткову, тимчасову та додаткову зайнятість.

Дослідження видів зайнятості та їх правової регламентації, на мою думку, є важливим для трудового права, оскільки чітке правове регулювання зможе покращити загальний стан зайнятості населення.

Гарантії забезпечення права громадян на працю визначенні в статті 5-1 КЗпП України та статті 4 Закону України «Про зайнятість населення». Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

Крім загальних гарантій, держава статтею 5 Закону України “ Про зайнятість населення" зазначає забезпечення додаткових гарантії працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

Щодо дієвості та доцільності таких додаткових гарантій для певних категорій громадян, то варто сказати, що даний механізм квотування та бронювання дає реальну можливість працевлаштувати вказані категорії населення. Такий імперативний метод регулювання з боку держави до роботодавців викликає неоднозначне ставлення. Роботодавець має право сам обирати собі працівників, тому цей захід дещо обмежує їх права, але і кожен працездатний громадянин має право на працю, яке має бути забезпечене державою. Тому, на мою думку, держава вправі встановлювати квоти для незайнятого населення, які ефективніше сприяти муть зайнятості вцілому.

Як і для інших категорій населення, а можливо й більшою мірою, зайнятість осіб з інвалідністю є чи не найголовнішим інструментом їхньої соціалізації, що допомагає їм відчути власну необхідність як з боку родини, так і суспільства вцілому, подолати наслідки інвалідності, поліпшити власний матеріальний добробут завдяки отриманню заробітної плати, забезпечити повноцінну реабілітацію. Тому для цих людей індивідуальна значущість роботи є дуже високою. Безумовно, інваліду роботу сьогодні знайти важко. Працюючі інваліди з високою відповідальністю ставляться до своєї роботи, намагаються будь-що не втратити її, працюють з великою самовіддачею та продуктивністю.

Переважна більшість молодих людей, котрі виходять на ринок праці, є недавніми випускниками навчальних закладів різного рівня акредитації. Щороку навчальні заклади випускають молодих спеціалістів, переважна більшість з яких залишаються з проблемою працевлаштування віч-на-віч. Тому одним з найважливіших завдань роботи з молоддю є сприяння працевлаштуванню випускників.

До основних факторів, що впливають на зайнятість молоді, належать: освіта і професійна підготовка молоді; оплата й умови праці; соціальна за­хищеність молоді; трудова адаптація; рівень конкурентоспроможності молоді на ринку праці; діяльність Державної служби зайнятості.

Список використаних джерел

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996 року// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. - Ст.36.

2. Кодекс законів про працю в Україні від 10 грудня 1971 року № 322-VIII// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – додаток до N 50. - Ст. 375.

3. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV// Відомості Верховної Ради України. - 2003, № 49-51. - Ст.376.

4. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 року № 803-XII// Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 14. - Ст.170.

5. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII// Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 21. - Ст.252.

6. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні: Закон України від 5 лютого 1993 року № 2998-XII// Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №16. Ст.167.

Спеціальна література

7. Богоявленська, Ю.В. Адміністративно-правові механізми управління зайнятістю молоді в Україні в умовах фінансової кризи / Ю.В. Богоявленська // Економіка та держава : Міжнародний науково-практичний журнал. 2009. № 3. - С. 47-54.

8. Боровська, Я.О. Соціальне самопочуття інвалідів в Україні в контексті проблеми зайнятості / Я.О. Боровська // Держава та регіони. Серія: Державне управління : Науково-виробничий журнал. 2009. № 1. - С. 28-33.

9. Бражко, О.В. Розвиток системи державного регулювання зайнятості населення / О.В. Бражко // Держава та регіони. Серія: Державне управління : Науково-виробничий журнал. 2009. № 3. - С. 189-195.

10. Бражко, О.В. Формування соціальної політики в системі державного регулювання зайнятості населення / О.В. Бражко // Держава та регіони. Серія: Державне управління : Науково-виробничий журнал. 2009. № 4. - С. 144-152.

11. Божко, Я.О. Шляхи вдосконалення механізмів державного регулювання зайнятості інвалідів в Україні / Я.О. Божко // Держава та регіони. Серія: Державне управління : Науково-виробничий журнал. 2010. № 4. - С.148-152.

12. Болотіна Н.Б.. Трудове право України: Піручник.-5-те вид. перероблене і доповнене. - К.:Знання, 2008.- 860с.

13. Годиєва, С.В. Фактори соціальної проблеми молодіжного безробіття та умови їх подолання // Наука і вища освіта . 1998-. Доповіді учасників X Міжвузівської студенської наукової конференції: Вип.6, Ч.2 . 2002 . 367 с. // Наука і вища освіта . 1998-. - С.297-299.

14. Жаркова Г.М.. Трудове право України: Підручник. - К.: Ленвіт, 2007. – 428с.

15. Жуков, Д. Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників / Дмитро Жуков // Праця і закон. HRD HR Department : Додаток до жур. "Отдел кадров". 2012. № 1. - С. 20-23

16. Іванченко, А.В. Формування механізмів державного регулювання зайнятості населення в Україні / А.В. Іванченко // Держава та регіони. Серія: Державне управління : Науково-виробничий журнал. 2011. № 2. - С. 101-104

17.  Корчун М.. Шляхи підвищення економічної активності та зайнятості молоді на ринку праці України / М. Корчун // Україна: аспекти праці: Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. 2008. № 1. - С. 35-39.

18. Міненко, В.Л. Перспективи розвитку організаційно-правового забезпечення державного регулювання ринку праці та зайнятості населення в Україні / В.Л. Міненко // Держава та регіони. Серія: Державне управління : Науково-виробничий журнал. 2010. № 2. - С. 189-193.

19. Петрова, І. Економіко-правові засади забезпечення зайнятості населення України // Україна: аспекти праці: Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. 2002. №6. - C.8-11.

20. Прилипко, С.М. Правове регулювання зайнятості населення // Проблеми законності : Акад. зб. наук. праць . 1976-. 2001. Вип.49 . 208 с. - С.104-113.

21. Пірон, І. Сутність правової категорії "зайнятість населення" / І. Пірон // Вісник: Юридичні науки /Київський національний університет ім. Т. Шевченка. 2008. № 80 . 54 с. - С. 51-54.

22. Попов, С.В. До питання про форми зайнятості населення // Наше право : Спеціалізоване видання. 2006. № 3. - С. 97-101.

23. Рудюк, О. Психологічні особливості професійного самовизначення безробітної молоді в процесі профпереорієнтації / Олег Рудюк // Соціальна психологія : Український науковий журнал. 2006. № 5. - С. 122-127.

24. Терюханова, І. Удосконалення діяльності регіональної служби зайнятості щодо працевлаштування інвалідів / І. Терюханова, Н. Стульпінас, О. Терещук // Україна: аспекти праці: Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. 2009. № 1. - С. 3-6.

25. Товстенко, Н. Можливості реалізації громадянами свого права на працевлаштування в Україні / Надія Товстенко // Довідник кадровика. Справочник кадровика. 2010. № 10. - С. 60-67.

26. Хохрякова, І.В. Державні програми у сфері зайнятості молоді в Україні (1990-2008 роки) / І.В. Хохрякова // Держава та регіони. Серія: Державне управління : Науково-виробничий журнал. 2009. № 1. - С. 179-186.

27. Шпанська, О.В. Взаємодія органів державної влади й організація громадянського суспільства у сфері зайнятості молоді : регіональний аспект / О.В. Шпанська // Держава та регіони. Серія: Державне управління : Науково-виробничий журнал. 2009. № 3. - С. 142-146.