Поняття зайнятості населення

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………....…….3

РОЗДІЛ 1. Зайнятість населення: поняття та види…………………….............5

1.1 Поняття зайнятості населення……………………….….………..…..……....5

1.2  Види зайнятості населення………………..….…….…..…..….....................10

РОЗДІЛ 2. Загальні та додаткові гарантії зайнятості населення……….…....14

2.1 Загальні гарантії зайнятості населення……….………………………........14

2.2 Додаткові гарантії зайнятості населення……………………………..........20

РОЗДІЛ 3. Проблеми забезпечення зайнятості окремих категорій осіб….....24

3.1 Проблеми зайнятості та працевлаштування інвалідів…………….............24

3.2 Проблеми зайнятості та працевлаштування молодих спеціалістів…........29

ВИСНОВКИ..………………………………………...…………………….…....32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….35

Вступ

Вирішення соціальних та економічних проблем, які із сучасних умовах стоять перед Україною, значною мірою залежить від того, чи буде забезпечена кожна працездатна особа роботою, мобілізовані її можливості щодо підвищення активності як працівника так і роботодавця.

Проблема державного правового регулювання ринку зайнятості злободенна не лише для України. В умовах подальшого розвитку науково-технічного прогресу, її все більш корпоративного або навпаки - локального характеру дістало місце підвищення професійних та особистих вимог до фахівців, тенденції надвиробництва, неможливість швидко знайти підходящу роботу. Всі зазначені явища та інші дедалі більше перетворюються на чинник деградації робочої сили. Отож, проблема регулювання занятості населення, та забезпечення належних умов праці не втрачає своєї актуальності.

Мета курсової роботи: дослідити поняття «зайнятість населення» та його форми, вивчити загальні та додаткові гарантії зайнятості населення та визначити проблеми забезпечення зайнятості окремих категорій осіб.

Реалізації даної мети сприяють вирішення таких завдань:

1. Дати обґрунтоване визначення поняття «зайнятість населення»

2. Визначити форми та види зайнятості населення

3. Вивчити загальні та додаткові гарантії зайнятості населення

4. Вказати на проблеми забезпечення зайнятості інвалідів та молодих спеціалістів

Об’єктом дослідження є стан сучасного законодавства та його реалізація в дійсності.

Предметом дослідження є «зайнятість населення» як правове поняття та зайнятість окремих категорій осіб.

Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу зайнятості населення. Для дослідження використовувався діалектичний метод і традиційні для сучасної юриспруденції методи - системний, формально-логічний, порівняльно-правовий, соціологічний, метод аналізу та синтезу та інші.

Джерельну базу даної роботи складають Конституція України, поточне національне законодавство, а також результати теоретичних досліджень представників вітчизняної і зарубіжної науки, які працюють в галузі трудового права та соціального захисту, зокрема Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І., Тарасенко В.С., Жаркова Г.М., Бражко О.В., Пірон І.О., Міненко В.Л. та інші.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Зайнятість населення: поняття та форми

Поняття зайнятості населення

Зайнятість населення - необхідна умова для його відтворення, важливий аспект соціально-економічного життя людини. Оскільки від неї залежать рівень життя людей, витрати суспільства на підбір, підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів, на їхнє працевлаштування і матеріальну підтримку тих, хто позбавився роботи. Зайнятість розкриває один із найважливіших аспектів соціального розвитку людини, пов'язаний з задоволенням його потреб у сфері праці й у зв'язку з працею, що не суперечить законодавству і приносить заробіток (трудовий дохід).

"Зайнятість населення" є доволі складним науковим поняттям, яке протягом тривалого часу було предметом глибоких наукових досліджень в багатьох галузях науки: права, філософії, соціології, політології, тощо. Базуючись на різних законах розвитку планетарного життя, природи та людського буття, науковці вивчають його з різних позицій та поглядів.

У широкому розумінні зайнятість населення має досить велику різноманітність. По-перше, зайнятість населення є поняттям правовим, оскільки регулюється нормами права. По-друге, воно є поняттям економічним, оскільки формується на основі економічних законів. По-третє, воно є поняттям гуманітарним, оскільки за його допомогою працівники забезпечують собі здобуття засобів до існування. І, нарешті, зоно є поняттям соціальним, оскільки за його допомогою людям забезпечуються соціальні гарантії по старості, на випадок хвороби або безробіття. Крім того, як зазначає В.І. Прокопенко, зайнятість населення забезпечує розвиток здібностей і особистості людини. Розвиваючи думку про економічну природу зайнятості населення, варто зазначити, що зайнятість - це задоволення потреб працездатного населення у сфері суспільної га індивідуальної праці. Як зважає А. Ананьев, зоно є своєрідним "...індикатором економічного здоров'я суспільства, в якому безпосередньо відображаються соціально-економічні процеси, які відбуваються в країні”. Зайнятість населення має важливе міжнародне політико-правове значення, яке полягає у визнанні світовою спільнотою безперечного права кожної людини на "працю, на вільний вибір праці, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття" [22;с.51].

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Соцiально-економiчна система зайнятостi виконує три функцiї:

- економiчну - як фактор створення суспiльного продукту;

- доходну - як засiб одержання трудових доходiв;

- суспiльну - як засiб задоволення потреби в працi.

Серед всього цього різноманіття складових, притаманних поняттю зайнятості населення, головними є правова та економічна складові, які тісно пов'язані одна з одною. Цей зв'язок обумовлений перш за все тим, що зайнятість населення, як соціально - економічна категорія ( явище), формується відповідними економічними законами та регулюється відповідними правовими нормами, які відображають сучасні економічні та правові умови життя українського суспільства. Правові норми, що регулюють зайнятість населення, визначають його правову сутність. [22;с.5].

Зайнятість населення, як правова категорія, є похідною від зайнятості населення усіх інших категорій (економічної, соціальної, гуманітарної і таке інше).

Забезпечення зайнятості населення та практична реалізація права громадян, наприклад, на працю, на соціальний захист, на захист від безробіття і таке інше, починає здійснюватись саме з моменту виникнення відповідних правовідносин, тобто, з моменту здійснення особою - суб’єктом (учасником) процесу зайнятості - певних юридичних дій, на основі яких формуються відповідні правові відношення. Ці правовідносини регулюються нормами різних галузей права: трудового, адміністративного, соціального забезпечення, фінансового та іншими. Слід зазначити, а разом з тим погодитись з Бабаскіним А.Ю., що домінуючі позиції тут належать нормам трудового та адміністративного права. 3 позиції застосування у правовому регулюванні зайнятості населення правових норм різних галузей права, можна констатувати, що зайнятість населення, як правова категорія, регулюється нормами законодавства, яке за своєю природою є універсальним, за методом правового регулювання є комплексним, а за об'єктом правового регулювання - багатогалузевим.[22;с.53]

Серед науковців – правників є поширеною є думка про те, що сутність зайнятості населення, як правова категорія, слід розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні цього поняття. Так, О.С. Пашков вважає, що поняття "зайнятість населення" у широкому розумінні слід розглядати як будь-яку діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб і як таку, що не суперечить законодавству: у вузькому розумінні - як трудову діяльність за договором найму або за іншими підставами, що приносить регулярний дохід . На перший погляд і перше, і друге твердження є цікавим і відповідають дійсності. Разом з тим, якщо більш детально іх розглянути, то виникають деякі питання. Наприклад, в формулюванні О.С. Пашковим поняття "зайнятість населення" у широкому розумінні відсутня важлива складова, сутність якої полягає у тому, що будь - яка діяльність людини має бути пов'язана не тільки із задоволенням особистих та суспільних потреб, а, як правило, приносити їй дохід у грошовій або інший формі. Це правило людського буття, з основі якого лежать перевірені життям економічні закони. Адже відомо, що трудова діяльність може бути ефективною та корисною як для суспільства, так і для особистості тільки тоді, коли вона, як правило, приносить дохід. Позитивним у позиції О.С.Пашкова є твердження про те, що вся ця діяльність має здійснюватись у рамках існуючого законодавства. У вузькому розумінні поняття зайнятості населення, на думку О.С. Пашкова, працівник обов'язково має отримувати за трудову діяльність за наймом або іншими підставами регулярний дохід. Але він не бере до уваги іншу важливу складову зайнятості - законність здійснення населенням трудової діяльності.[22;с.53]

А.Ю. Бабаскін та Н.М. Хуторян у визначенні поняття "зайнятості населення" дотримуються позиції українського законодавця, який в Законі України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року, № 803-XII[4] (далі в Закон України "Про зайнятість населення") сформулював його наступним чином (ст. 1, п.1): "Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що. як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі". Такої ж думки дотримуються М.Д. Бойко та В.І. Прокопенко. хоча останній в цьому відношенні зазначає, що громадяни можуть вільно обирати види діяльності за умови, що вони не заборонені законодавством. Така "спільність" або "схожість" думок вчених-юристів з приводу визначення поняття "зайнятість населення" полягає в тому, що більшість з них, як зазначено вище, стоять на позиціях національного законодавця. А він з визначенні поняття "зайнятість" не врахував актуальну та важливу особливість, яка полягає у тому, що будь-яка зайнятість (діяльність) громадян має обов'язково здійснюватись в рамках існуючого законодавства. У даному випадку і теоретики, і законодавці не звернули увагу на цю важливу особливість, не зважаючи на те, що зона має велике значення для побудови правової держави. Аналізуючи позицію науковців-теоретиків у цьому відношенні, а також визначення поняття "зайнятість населення" нашим національним законодавцем можна дійти до висновку, що формулювання зайнятості населення з їх варіанті відображає лише його економічну складову, суть якої зводиться до того, що зайнятість населення - це задоволення потреб працездатного населення у сфері суспільної та індивідуальної праці. Правова сутність поняття "зайнятість населення" полягає саме в тому, що зайнятість має здійснюватися в рамках існуючого законодавства та регулюватися його правовими нормами.[22;с.53]

Отже, поняття "зайнятості населення", як правова категорія, в обов'язковому порядку має містити дві основні складові: по-перше, це діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі; по-друге, це діяльність громадян, яка в обов'язковому порядку має здійснюватись у рамках існуючого законодавства. Адже будь - яка діяльність (зайнятість) громадян може задовольнити особисті і особливо суспільні потреби тільки у випадку, коли вона здійснюється в рамках існуючого правового поля (хоча, якщо говорити про задоволення особистих потреб, то в житті можуть бути виключення). В іншому випадку така діяльність набуває статусу незаконної (протизаконної) і переслідується законом.

На підставі вищенаведеного можна визначити, що для зайнятості населення, як правової категорії, притаманні наступні особливості:

по-перше, вона будується на основі правових та організаційних норм, сукупність яких формує оптимальну модель забезпечення реалізації права громадян на працю, соціальні гарантії та захист від безробіття;

по-друге, вона регулюється нормами різних галузей права, серед яких головним є трудове право;

по-третє, законодавство, яке регулює зайнятість населення, є універсальним, комплексним та багатогалузевим;

по-четверте, забезпечення занятості населення та реалізація прав громадян на працю, соціальні гарантії та захист від безробіття здійснюється відповідними державними установами та спеціальними органами управління та контролю, які спеціально створені для цієї мети відповідно до законодавства України;

по-п'яте, за порушення законодавства України про зайнятість населення передбачена юридична відповідальність.

Таким чином, можна зазначити, що сутність правової категорії "зайнятість населення ", полягає у правовому регулюванні відповідних дій та виникаючих на їх основі відповідних відносин, пов'язаних з реалізацією громадянами права на працю, соціальний захист та захист від безробіття. Суб'єктами цих дій та правовідносин виступають, з одного боку, громадяни, з іншого - роботодавці та державні органи управління. Правове регулювання здійснюється певною системою правових норм, до якої відносяться норми різних галузей права, головою серед яких є трудове.

Види зайнятості населення

Різноманіття соціально-економічних процесів, які протікають в рамках ринку праці, породжують існування різноманітних видів зайнятості. До основних слід віднести постійну (повну),неповну, часткову, тимчасову та додаткову зайнятість.

Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Отже, під постійно зайнятими нами розуміються особи з нормальною тривалістю робочого часу та які працюють на умовах безстрокового трудового договору.[23;с.98]

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

 В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість. Тобто, часткова зайнятість означає, що людина працює з неповним трудовим навантаженням.

Національне трудове законодавство нарівні з нормальною тривалістю робочого часу встановлює можливість для людини реалізовувати здатність до праці, працюючи неповний робочий час. Ця норма є гарантією реалізації права на працю тих категорій громадян, які за різних обставин не мають можливості працювати в режимі нормального робочого часу. Зменшення норми робочого часу вбачається необхідною умовою участі їх в суспільно корисній праці. Законодавець не обмежує кола осіб, щодо яких допускається робота на умовах неповного робочого часу. В реалізації встановленої законодавцем правової норми лежить принцип добровільності.

Слід зазначити, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Однак оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Як зазначає В.М. Венедіктова, можливість працевлаштування громадян з режимом неповного робочого часу дозволяє збільшити можливість більш ефективної експлуатації обладнання, сприяє розвитку виробництва та підвищує кількісні та якісні його показники. В певному розумінні можна погодитися з цією тезою, в той же час не можна не помітити, що сьогодні в нашій країні в умовах економічної скрути деякі підприємства застосовують даний правовий режим для того, щоб зберегти трудовий колектив та не провадити масштабні звільнення. В цьому сенсі явище часткова зайнятість практично тотожне частковому безробіттю. [23;с.98]

Тимчасова зайнятість - це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк. . Так, трудовим законодавством України встановлена можливість укладання як безстрокового так і строкового трудового договору. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Строковими трудовими договорами є також договори, що укладаються на час виконання певної роботи. Такі договори укладаються тоді, коли в силу специфіки виробництва неможливо заздалегідь точно визначити термін, необхідний для виконання передбаченої угодою сторін роботи. У цих випадках термін трудового договору будь-яким календарним періодом не позначається, а пов'язується з часом закінчення роботи. Наприклад, договір укладається на час капітального ремонт), виконання пусконалагоджувальних робіт, опалювального сезону, впровадження винаходу, будівництва об'єкта тощо. Закон не встановлює яких-небудь календарних термінів для укладання таких видів договорів.

Різновидом строкових трудових договорів є договори про сезонну і тимчасову роботи. Так, сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців. На сезонних працівників поширюється дія трудового законодавства України з певними винятками, встановленими законодавством. Осіб, яких приймають на сезонні роботи, повинні попередити про це при укладенні трудового договору. В наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу має бути зазначено, що даний працівник приймається на сезонну роботу. Трудовий договір вважається сезонним, якщо робота, на яку приймається працівник, передбачена в списку і якщо термін договору не перевищує шести місяців.[23;с.99]

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю. Така зайнятість, як правило, приносить працівнику додатковий прибуток. Основною формою додаткової зайнятості є сумісництво.

Отож, сумісництво - це додаткова, регулярна, оплачувана робота, яка відбувається V вільний від основної роботи час. Слід зазначити, що сумісництво, виступаючи в ролі особливої правової форми організації праці громадян України, у першу чергу характеризується наданням можливості працівникам одночасно застосовувати свої здібності до продуктивної праці в декількох сферах суспільного виробництва. Юридична реалізація такої можливості здійснюється шляхом укладання людиною декількох трудових договорів з одним чи декількома роботодавцями. При цьому з усього розмаїття укладених трудових договорів один з них буде основним, а всі інші - трудові договори про роботу за сумісництвом.[23;с.100]

Сумісництво необхідно відрізняти від такої спорідненої форми організації праці як суміщення професій (посад), що відбувається в рамках одного трудового договору шляхом виконання поряд з основною оплачуваної додаткової роботи за іншою професією чи посадою на тому ж підприємстві. При встановленні суміщення професій (посад) існуючі трудові правовідносини лише ускладнюються доповненням до них ряду умов щодо виконання трудових обов'язків з іншої професії чи посади в межах нормальної тривалості робочого часу.[23;с.100]

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість - це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

Дослідження видів зайнятості та їх правової регламентації, на мою думку, є важливим для трудового права, оскільки чітке правове регулювання зможе покращити загальний стан зайнятості населення.