Додаткові гарантії зайнятості населення

Крім загальних гарантій, держава статтею 5 Закону України “ Про зайнятість населення" зазначає забезпечення додаткових гарантії працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, в тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; г) особам перед пенсійного віку (за два роки до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV[3], або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до спеціальних законів України); д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування; е) інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 осіб до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Згідно із зазначеним вище положенням, центри зайнятості під час розроблення територіальних програм зайнятості населення готують пропозиції місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних рад щодо величини броні та квоти робочих місць на підприємствах на наступний рік на основі аналізу статистичних даних і ринку праці та з урахуванням пропозицій органів соціального захисту населення, органів освіти, органів внутрішніх справ та інших, визначають очікувану чисельність громадян, які потребуватимуть соціального захисту наступного року, а також вивчають можливості підприємств щодо працевлаштування цієї категорії громадян. При цьому враховують економічне становище підприємств, кількість працівників, обсяги працевлаштування, відповідно до квоти осіб, які потребують соціального захисту у звітному році.

На підставі аналізу статистичних даних і ринку праці та з урахуванням пропозицій органів соціального захисту населення, органів освіти, органів внутрішніх справ та інших центри зайнятості визначають очікувану чисельність громадян, які потребуватимуть соціального захисту наступного року, вивчають можливості підприємств щодо працевлаштування цієї категорії громадян. При цьому враховують економічне становище підприємств, чисельність працівників, обсяги працевлаштування, згідно із квотою осіб, які потребують соціального захисту у звітному році.

Пропозиції про встановлення броні та квоти робочих місць на наступний рік доводять до підприємств для попереднього їх уточнення за місяць до внесення на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад проекту рішення про встановлення броні та квоти робочих місць на підприємствах для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту. Підприємства уточнюють перелік зазначених робочих місць і в двотижневий строк надсилають дані центрам зайнятості. Останні узагальнюють інформацію підприємств і подають місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних рад пропозиції про встановлення підприємствам броні та квоти робочих місць. У разі виникнення розбіжностей між підприємством та державною службою зайнятості щодо встановлення броні та квоти робочих місць остаточне рішення приймають місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної ради.

Після затвердження місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад броні та квоти робочих місць на наступний рік, підприємства у двотижневий строк погоджують із центрами зайнятості й письмово підтверджують перелік робочих місць, які бронюють. У письмовому підтвердженні з підприємства має міститися інформація про таке вакантне робоче місце, заробітну платню й умови праці. У рахунок квоти підприємства можуть бронювати робочі місця з надомною працею та з гнучкими формами зайнятості.

Центри зайнятості щомісяця аналізують використання заброньованих робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, та кількість вільних робочих місць із числа заброньованих.

Ліквідацію заброньованих робочих місць може здійснювати роботодавець тільки за погодженням із місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад та державною службою зайнятості.

Працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця здійснюють тільки за направленням державної служби зайнятості. У разі необхідності центри зайнятості організовують їх попередню професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

Підприємства зобов'язані працевлаштовувати громадян, які потребують соціального захисту, на заброньовані робочі місця за направленням державної служби зайнятості та про прийняте рішення повідомляти центр зайнятості у 3-денний термін. Пунктом 3 ст. 5 (у редакції Закону «Про зайнятість населення» України від 23 лютого 2006 р. № 3483-ІУ) встановлено, що у разі відмови у прийнятті на роботу зазначених категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку, - для них встановлено спеціальний порядок) у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Щодо дієвості та доцільності таких додаткових гарантій для певних категорій громадян, то варто сказати, що даний механізм квотування та бронювання дає реальну можливість працевлаштувати вказані категорії населення. Такий імперативний метод регулювання з боку держави до роботодавців викликає неоднозначне ставлення. Роботодавець має право сам обирати собі працівників, тому цей захід дещо обмежує їх права, але і кожен працездатний громадянин має право на працю, яке має бути забезпечене державою. Тому, на мою думку, держава вправі встановлювати квоти для незайнятого населення, які ефективніше сприяти муть зайнятості в цілому.

Щодо певних недоліків системи бронювання та квотування, то є певна прогалина у недостатності прогнозування Державною службою зайнятості. Саме прогнозування відбувається на майбутній рік, а бронювання (встановлення кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту) один раз на чотири місяці, при цьому для кожної категорії осіб окремо. Тобто, якщо прогноз не справдиться (не знайдеться безробітний, який відповідає даній категорії на вказану бронь), то таке робоче місце залишається не зайнятим, і Державна служба зайнятості не може замінити дану категорію, іншою.