Хар-ка трьох гілок влади в Україні

Влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Виконавча влада в країні належить кабінетові міністрів, а законодавча — парламенту (Верховній Раді України). Найвищим органом судової влади в Україні є Верховний Суд України. Можливість впливати на роботу усіх трьох гілок влади: виконавчої, законодавчої та судової, має Президент України — згідно з Конституцією він зобов'язаний припиняти будь-які їх дії, що порушують основний Закон України.

Верховна Рада ратифікує міжнародні угоди і затверджує бюджет.

57. Конституці́йний Суд Украї́ни — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Розпочав діяльність за новою Конституцією 18 жовтня 1996 року.

Конституційний Суд України є колегіальним органом, тож основна його діяльність пов'язана з прийняттям певних юридичних рішень, які здійснюються на засіданнях та пленарних засіданнях Конституційного Суду України.

Основна форма роботи Конституційного Суду — пленарні засідання, на яких цей орган:

4Розглядає та дає висновки у справах за конституційними поданнями та конституційними зверненнями;

4Затверджує положення про тимчасові комісії, а також їх персональний склад та голів.

Пленарне засідання Конституційного Суду України є повноважним, якщо на ньому присутні не менше дванадцяти суддів Конституційного Суду України. Рішення Конституційного Суду України приймаються та його висновки даються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше десяти суддів Конституційного Суду України.

На звичайних засіданнях Конституційний Суд України:

4Затверджує, вносить зміни та доповнює Регламент Конституційного Суду України;

4Вирішує питання пов'язані з Апаратом Конституційного Суду України;

4Утворює постійні комісії та затверджує їх персональний склад.

Засідання Конституційного Суду України є повноважним, якщо на ньому є присутніми не менше одинадцяти суддів, а рішення приймається, якщо за нього проголосувало більше половини суддів, які брали участь у засіданні

Хар-ка форм держ правління

 Залежно від того, ким здійснюється державна влада (однією особою чи колегіальним виборним органом), визначається форма державного правління. Відповідно — держави поділяються на монархії і республіки.

Монархія (гр. monarchia — єдиновладдя) — це форма державного правління, за якої державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — монарха, передається у спадок по кровній лінії.

Абсолютна монархія — це форма державного правління, при якій влада монарха є необмеженою, монарх очолює всі гілки державної влади, має виключні повноваження щодо її здійснення. Наприклад, абсолютними монархіями є Бруней, Катар, Оман, Саудівська Аравія, Ватикан. (Дві останні є теократичними: в руках духівництва одночасно зосереджена духовна і світська влада).

Обмежена монархія — це форма державного правління, при якій влада монарха є обмеженою парламентом або конституцією. Сформувалась в результаті еволюції абсолютної монархії, коли влада монарха була обмежена і визначалась конституцією, де, крім того, закріплювався порядок престолонаслідування. Наприклад, обмеженими монархіями є: Бельгія, Великобританія, Іспанія

Республіка (лат. respublica, від res publica — суспільна справа) — це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), що обираються населенням на певний термін.

4Президентська

4Парламентська

4Змішана (президентсько-парламентська і парламентсько-президентська)

Спадкування за заповітом

Спадкування – це перехід майнових прав і обов’язків(спадщини) від фізичного особи, що померла(спадкодавця) до інших осіб(спадкоємців).

Підстави спадкування:

1)За законом;

2)За заповітом.

Заповіт – особисте розпорядження своїм майном на випадок смерті.

Право на заповіт має лише фізичка особа.

Заповіт складається від свого імені, власноруч підписується заповідачем і засвідчується нотаріусом.

60. Кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, покладений на неї Кримінальним Кодексом, не вчиняти злочин, а у разі вчинення - зазнати на собі впливу Кримінального Кодексу.

Поняття кримінальної відповідальності характеризується своїми видовими ознаками:

1) вона становить собою реальну взаємодію спеціальних органів держави і особи, визнаної винною у вчиненні злочину;

2) кримінальна відповідальність — це вид і міра обмежень особистого (позбавлення волі), майнового (штраф) або іншого характеру (позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінальному законі;

3) зазнавання таких обмежень носить вимушений, а не добровільний характер;

4) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, який є підставою такої відповідальності.

Стаття 2 КК вказує, що підставою кримінальної відповідальностіє вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом.

Більшість учених також дійшли висновку, що підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні ознак конкретного складу злочину, передбаченого чинним кримінальним законодавством.

Можна визначити дві підстави кримінальної відповідальності:

o фактична- це вчинення особою в об'єктивній реальності суспільно небезпечного діяння;

o юридична- це передбаченість діяння КК.

63. Норма права –така норма, яка встановлюється державою або суспільством, має формально-визначений характер і загальнообов’язкова для всього населення.

Для позначення структурних елементів норми права теорія права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція.

Диспозиція – центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Гіпотеза – структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза – невід’ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами – громадянами, та їх об’єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.

Санкція – це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції – створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб’єктів, що виконують владний припис.

64. Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обов’язків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках передбачених законом присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні.
Характеризуючи статус суддів слід враховувати встановлене Законом “Про судоустрій” положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується: єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді; порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обов’язків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів; недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом. Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України ( наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів).

65. До загальних принципів громадянства (а вони завжди є конституційними) належать:

4Принцип повновладдя українського народу, який закріплений у ст. 5 Конституції України. У її частині другій проголошується, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

4Принцип державного суверенітету закріплений у ст. 1 Конституції: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», у ст. 2, Конституції України.

4Принцип демократизму, закріплений у ст. 1 Конституції України, у ст. 3, положення якої про те, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

4Принцип інтернаціоналізму закріплений у ст. 10 Конституції, в частині третій якої зазначається: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України»; в ст. 11, де сказано: «Держава сприяє.... розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України»; у ст. 24 Конституції, частина друга якої закріплює наступне положення: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, за мовними або іншими ознаками» та ст. 26 Конституції України.

4Принцип поєднання інтересів особи, держави і суспільства дістав свій прояв у ст. 3 Конституції України, а також у II Розділі Конституції «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

4Принцип пріоритетності норм міжнародного права закріплений у ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України», а також у Законі України «Про громадянство України».