Закони України як джерела трудового права

Серед законів, що є джерелами трудового права, основне місце, безперечно, належить Конституції України. Вона визна­чає принципові позиції законодавця з найважливіших питань правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними суспільних відносин. Відповідні статті Конституції закріплю­ють основні права громадян як суб'єктів трудового права. В них встановлюються вихідні положення оплати праці, регулю­вання робочого часу і часу відпочинку, дисципліни праці, охо­рони праці, соціального забезпечення та інші.

Окрім Конституції, до принципово важливих законодавчих актів, що є джерелами трудового права, можна віднести закони України "Про оплату праці", "Про охорону праці", "Про господарські товариства", а також Закон України від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство", низку інших. Цими актами законодавець або ж визначає сферу дії трудового законодавства, або ж встановлює деякі особли­вості правового регулювання праці на підприємствах різних форм власності.

Закон України "Про колективне сільськогосподарське під­приємство" встановлює, що сфера застосування трудового законодавства щодо працівників цих формувань обмежується найманими працівниками. Праця ж членів підприємства регу­люється статутними положеннями та згаданим законом.

Найвагоміше місце серед законодавчих актів, що є джерелами трудового права, належить, звичайно, КЗпП. Він є основним джерелом трудового права. Чинний КЗпП складається з 18 глав та 265 статей. Деякі із цих статей виключені з Кодексу на підставі відповідних законів. Глави III та XVI доповнені до­датковими главами ІІІ-А і ХУІ-А. КЗпП регулює найбільш важливі аспекти трудових правовідносин, а саме:

Глава І "Загальні положення" містить норми, що регулюють завдання, права та обов'язки учасників трудових правовідносин, особливості регулювання прав деяких категорій працівників, застосування законодавства про працю колишніх республік СРСР, міжнародних договорів і угод, нечинність умов догово-

24

рів, що погіршують становище працівників, додаткові пільги, що можуть надаватись працівникам, тощо.

Глава II "Колективний договір" закріплює норми про порядок укладання, зміст, форму колективних договорів між профспіл­ковим комітетом (іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами) від імені трудового колективу та власником або уповноваженим органом.

Правові норми, що регулюють трудові відносини різних видів, викладено в інших главах кодексу:

Глава III "Трудовий договір".

Глава ІІІ-А. Забезпечення зайнятості вивільнюваних пра­цівників.

Глава IV. Робочий час.

Глава V. Час відпочинку.

Глава VI. Нормування праці.

Глава VII. Оплата праці.

Глава VIII. Гарантії і компенсації.

Глава IX. Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Глава X. Трудова дисципліна.

Глава XI. Охорона праці.

Глава XII. Праця жінок.

Глава XIII. Праця молоді.

Глава XIV. Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням.

Глава XV. Індивідуальні трудові спори.

Глава XVI. Професійні спілки. Участь працівників в управ­лінні підприємствами, установами, організаціями.

Глава XVI-А. Трудовий колектив.

Глава XVII. Загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання та пенсійне забезпечення.

Глава XVIII. Нагляд і контроль за додержанням законодав­ства про працю.

Підзаконні нормативно-правові акти як джерела трудового права

Хоч КЗпП і є основним джерелом трудового права, він не спроможний забезпечити повне регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин. В багатьох випадках його статті мають відсилочний (бланкетний) характер. Це, однак, не слід сприймати як його недолік. Специфіка праці в певних галузях

25

народного господарства та Інші об'єктивні умови вимагають конкретизації окремих положень Кодексу відповідно до цих умов Єдність правового регулювання досягається шляхом прий­няття нормативних актів підзаконного характеру, що заповню­ють прогалини законодавчого рівня регулювання

До проведення повної кодифікації трудового законодавства України в багатьох випадках зберігають своє юридичне зна­чення деякі підзаконні акти колишнього СРСР, якщо відповідно до Закону України від 12 вересня 1991 р "Про правонаступ-ництво України" вони не суперечать Конституції та законодав­ству України, а в самій Україні ще немає нормативних актів, які регулюють відповідні відносини До таких шдзаконних актів можна віднести, наприклад, укази Президії Верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 р № 311 "Про умови пращ ро­бітників І службовців, зайнятих на сезонних роботах", № 310 "Про умови пращ тимчасових робітників І службовців" та деякі Інші

Останнім часом значне місце серед джерел трудового права відводиться постановам Кабінету Міністрів України Для прик­ладу можна навести постанову від 19 березня 1993 р № 234 "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності", або постанову від 19 березня 1994 р № 170 "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору", якою було затверджене Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників

Відомчі акти також є джерелами трудового права Це — накази, розпорядження, Інструкції галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання пращ на під­приємствах певної галузі

Особливе місце серед відомчих актів належить Інструкціям та роз'ясненням Міністерства пращ та соціальної політики України Правові документи, що видаються цим органом, забез­печують правильне тлумачення І застосування чинного законо­давства з питань заробітної плати, режиму пращ як загалом, так І в окремих галузях народного господарства

Колективні угоди та колективні договори як джерела трудового права

З прийняттям Закону України "Про колективні договори І угоди" важливе місце серед джерел трудового права здобули генеральна, галузеві та регіональні угоди, які укладаються між

26

профспілками (їх об'єднаннями), що представляють Інтереси найманих працівників, І власниками або їх представниками Угодами на відповідному рівні (державному, регіональному, галузевому) регулюються основні принципи І норми реалізації соціально-економічної політики щодо зайнятості, гарантій оплати пращ, розміру прожиткового мінімуму, режиму роботи І відпочинку, умов охорони пращ тощо Після їх підписання сторонами І реєстрації галузевих та регіональних угод в Мі­ністерстві пращ та соціальної політики України вони набу­вають нормативного характеру І є обов'язковими до виконання для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали

(Детальніше про угоди та колективний договір див роз­діл II)