Податкова система України: формування та етапи розвитку

Історично склалося так, що податки є однією з найдавніших форм фінансових відносин між державою та членами її суспільства. З виникненням держави з’явилася необхідність у фінансуванні державних витрат для виконання покладених на неї функцій. Це і спричинило появу різноманітних внесків і платежів до державної казни. На початку свого існування податки сплачувались в товарній формі і тільки з виникненням товарно-грошових відносин впроваджується грошова форма сплати податків. Історія знає багато прикладів, коли недосконалість податкових систем призводила до воєнних та соціальних конфліктів, занепаду країн та цілих цивілізацій. Здебільшого така недосконалість виражалася непосильним податковим тягарем та нерівномірним податковим навантаженням різних соціальних верств. Але разом з тим впровадження податків мало і значний позитивний вплив. Залучаючи за допомогою податків в своє розпорядження значні фінансові ресурси, держава забезпечувала собі нормальне функціонування та розвиток. З’являлася можливість покращити оборону своїх рубежів, розвивати виробництво, науку, культуру, а в подальшому і забезпечити соціальний захист своїх громадян. Виникнення податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї древньої держави. І що важливо, давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми. Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.

Найбільшого свого розвитку податки досягли в умовах розвиненої економіки. Змінилося ставлення людей до оподаткування. В розвинених країнах податки вже не вважаються непосильним тягарем для членів суспільства, адже громадяни розуміють їх економічно-соціальну необхідність. Податки стають невід’ємним елементом фінансової системи країни і дійовим інструментом розподілу фінансових ресурсів.

В більшості розвинених країн вже створено сталу систему оподаткування. Досконалість податкової системи країни, загальний рівень оподаткування та рівень соціального забезпечення в країні свідчать про рівень розвитку держави та добробуту її громадян. Створення податкової системи країни має ґрунтуватись на серйозній науковій основі. Творцями теорії оподаткування вважаються такі відомі економісти: Адам Сміт, Давід Рікардо, Джон Кейно, Поль Самуельсон та інші. Ними доведено, що без наукової концепції податкової політики держава може перетворити податки на гальмо свого розвитку. Оподаткування в кожній країні має вестися з обов’язковим спиранням на висновки про вплив рівня оподаткування на розвиток економіки країни, на результати діяльності суб’єктів господарювання, на напрямки і характер інвестицій, на розмір і структуру фонду споживання та фонду нагромадження, на рівень ухилення від оподаткування в країні. Треба якомога більше намагатись дотримуватись пропорційності між рівнем сплачених членами суспільства податків та отриманням від держави благ та послуг. Не слід забувати, що висока частка податків у ВВП завжди є гальмом для розвитку економіки.

Податок – це одне з основних понять фінансової науки; одночасно економічне, господарське і політичне явище реального життя. Російській економіст М.М. Алексеєнко у 19 ст. писав: «З одного боку, податок – це один з елементів розподілу, одна зі складових частин ціни, з аналізу якої власне і почалася економічна наука. З іншого боку, встановлення, розподіл, стягування і споживання податків становить одну із функцій держави».

Податки – це обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб до бюджету [5, c. ].

За економічним змістом податки є фінансовими відносинами між державою і членами її суспільства з метою створення загальнодержавних фондів фінансових ресурсів, необхідних для безперебійного забезпечення виконання державою своїх функцій. Специфікою податків як фінансової категорії є їх рух в одному напрямку – від платників до держави.

Належність податків до фінансових відносин зумовлює і виконувані ними функції. Податки використовуються державою як механізм розподілу фінансових ресурсів, з метою їх мобілізації в бюджет країни. Цим забезпечується виконання податками регулюючої функції, притаманної всім фінансовим категоріям, а також виконання специфічної функції податків – фіскальної. Ця функція є домінуючою в характеристиці податків і визначає їх суспільне призначення.

Виконання податками цієї функції пов’язане з декількома аспектами. По-перше держава має не просто отримувати до свого бюджету податки, а головне – отримувати їх постійно. Тобто податки мають надходити не у вигляді разових платежів, а пропорційно на протязі року в чітко визначені терміни, погоджені з видатками бюджету. По-друге, надходження до бюджету мають бути стабільними. Тобто має існувати гарантія того, що встановлені державою податки надходитимуть до бюджету на протязі року в повному обсязі. По-третє, розподіл податків має бути рівномірним в територіальному розрізі. В разі недотримання цього принципу виникає необхідність в значному перерозподілі грошових коштів між бюджетами різних рівнів, що зумовлює неефективність податкової та бюджетної системи.

Друга функція, притаманна податкам – регулююча. За її допомогою держава впливає на різні сторони діяльності платників, причому запроваджуючи той чи інший податок, різні рівні ставок або пільгове оподаткування вона може свідомо використовувати цю функцію для регулювання певних соціально-економічних процесів у суспільстві.

Існування у країні податкової системи завжди пов’язане з проблемою визначення термінології платежів державі, адже не всі вони називаються податками.

Плата стягується за користування ресурсами, тобто обумовлена державною власністю на ці ресурси. Її розмір залежить від розміру ресурсів, що використовуються. Прикладами можуть існувати плата за землю, плата за використання прісних водних ресурсів.

Відрахування і внески – передбачають цільове призначення платежів, тобто їх використання на конкретні цілі, яке випливає з назви платежу. При цьому цільове призначення може бути повним, або частковим. Прикладами платежів з повним цільовим призначенням можуть слугувати внески до загальнодержавних фондів: Пенсійного фонду, фонду соціального страхування. Часткове цільове призначення означає, що фінансування з бюджету заходів, на які спрямовано внески, може бути як більшим, так і меншим від суми надходжень. Прикладом можуть бути внески на геологорозвідувальні роботи.

Податки встановлюються для фінансового забезпечення виконання державою своїх функцій: оборони, управління, забезпечення соціального захисту громадян. Податкам присутні обов’язкові ознаки: без еквівалентність, відсутність цільового використання, законодавча регламентація.

Справляння будь-якого податку пов’язане з виділенням таких його елементів:

Суб’єкт– юридична або фізична особа, яка фактично сплачує податок. Вибір суб’єкта пов’язаний із зручністю, спрощенням та здешевленням стягнення податку, зменшенням можливостей ухилення від сплати податку. Слід пам’ятати, що насправді суб’єкт тільки перераховує податок до бюджету, а реальним платником податків завжди є споживач.

Об’єкт вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Об’єкт завжди має безпосередньо відноситись до платника, піддаватись чіткому обліку, бути стабільним. Прикладами об’єктів можуть слугувати доход, прибуток, земельна ділянка, обсяг забраної води, транспортний засіб та інше.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об’єкта оподаткування. Вимір може бути фізичним (гектари, кінські сили, сантиметри кубічні), або грошовим. Фізичний вимір завжди більш точний. Грошовий – може залишатись незмінним тільки на протязі певного часу, тому, якщо є можливість встановити фізичний вимір об’єкта оподаткування, то його й обирають.

Джерело сплати податку – це доход платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути пов’язане з об’єктом оподаткування (оподатковується доход або майно, яке приносить доход), або не мати до нього ніякого відношення (податки на майно та землю, що перебувають в особистому користуванні).

Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Податкові ставки бувають універсальні (тобто однакові для всіх платників), або диференційовані. За побудовою податкові ставки поділяються на:

     1.Тверді – встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.

· фіксовані– встановлені в конкретних сумах;

· відносні – визначені у відсотках до певної суми (мінімальної заробітної плати).

2. Процентні ставки встановлюються до об’єкта, що має грошовий вимір.

· пропорційні – це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування;

· прогресивні – це ставки розмір яких збільшується в міру зростання об’єкту оподаткування;

· регресивні ставки зменшуються у міру збільшення об’єкта оподаткування.

Податкова квота – це частка податку в доході платника, яка характеризує рівень оподаткування. Вона може бути виражена відносно, або в абсолютному розмірі.

Податки можна класифікувати за різними ознаками.

За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від розміру об’єкта оподаткування (податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок з власників транспортних засобів, податок на майно). Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, які мають більші доходи. Разом з тим їх головним недоліком є складний механізм їх стягнення і обчислення об’єкта оподаткування, а також можливість ухилення від їх сплати. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. При цьому більше платить той, хто більше споживає (податок на додану вартість, акцизний збір).

За економічним змістом об’єкта оподаткування виділяють три групи податків: податки на доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні і місцеві.

За способом стягнення розрізняють два види податків: розкладні і окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі, залежно від потреб держави, а потім розкладаються між платниками. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для окремого платника. Загальна сума надходжень до держави складається із внесків окремих платників.

Податкова система – це сукупність встановлених у країні податкових платежів. Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути пов’язані між собою, одночасно доповнювати один одного, не заходити в суперечність з системою в цілому та іншими її елементами. При цьому обов’язково мають реалізовуватись обидві функції податків – фіскальна і регулююча. Виконуючи фіскальну функцію податки мають забезпечити надійне, стабільне, рівномірне надходження податків. З позиції регулюючої функції – здійснювати вплив на різні сторони діяльності платників. Виходячи з двох зазначених функцій очевидно, що держава повинна мати достатню кількість податків різного призначення.

Основою для побудови податкової системи країни має бути обсяг видатків. Податки є вторинним явищем по відношенню до кількості грошових коштів, необхідних державі для здійснення її функцій. Залежно від обсягу витрат держави і має встановлюватись рівень оподаткування.

Податкова система будь-якої країни має будуватись на загальних принципах, до яких належать наступні.

- Сума сплачених податків завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ та послуг. Платники обов’язково мають бути проінформовані урядом, куди використано сплачені ними податки. Нові податки мають вводитися тільки для покриття відповідних витрат бюджету, а не для подолання бюджетного дефіциту.

- Об’єктом оподаткування має бути тільки доход, а не його джерело і не розмір витрат. Податок має бути пропорційним доходові, прогресія оподаткування при зростанні доходу повинна дотримуватись оптимального розміру, тобто не перевищувати третини доходу.

- Умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові, податок слід стягувати в зручний для платників час і прийнятним для них методом, при цьому має враховуватись дешевизна стягнення податку.

Податкова система України, що формується нині, з одного боку сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Таким чином, починаючи з 1991 року в державі постала проблема проведення кардинальної податкової реформи. Проте в ході її здійснення загострилися суперечності: необхідно було підвищувати економічну ефективність господарюючих суб’єктів і в той же час – збільшувати надходження до бюджету. Тобто для стимулювання економічного розвитку необхідно було знизити податковий тягар, що неминуче спричинило б значне скорочення податкових надходжень і в кінцевому рахунку – бюджетних видатків.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 року Закону “Про систему оподаткування”. Цим Законом визначалися принципи побудови податкової системи, її призначення, давався перелік податків та зборів, визначались платники і об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи існування податкової системи та передумови її розвитку.

У 1997 році був прийнятий Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про систему оподаткування», у якому була викладена нова редакція Закону «Про систему оподаткування». Відповідно до даного Закону в Україні стягуються:

· загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);

· місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

Загальнодержавні податки і збори установлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України.

До 1 січня 2011 року в Україні діяли такі види загальнодержавних податків і зборів:

· податок на додану вартість (ПДВ);

· акцизний збір;

· податок на прибуток підприємств;

· прибутковий податок із громадян;

· мито;

· державне мито;

· податок на нерухоме майно (не регламентований);

· плата за землю;

· рентні платежі;

· податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

· податок на промисел;

· збір за геологорозвідувальні роботи;

· збір за спеціальне використання природних ресурсів;

· збір за забруднення навколишнього природного середовища;

· збір на обов’язкове соціальне страхування;

· збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

· плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори, механізм їх стягування і порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому комунальний податок, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг, збір із власників собак є обов’язковими для встановлення при наявності об’єктів оподаткування чи умов, зв’язаних із введенням цих податків і зборів.

Основними місцевими податками і зборами до 1 січня 2011 року були:

· податок з реклами;

· комунальний податок;

· готельний збір;

· збір за паркування автотранспорту;

· ринковий збір;

· збір на видачу ордера на квартиру;

· курортний збір;

· збір за участь у бігах на іподромі;

· збір за виграш в бігах на іподромі;

· збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

· збір за право використання місцевої символіки;

· збір за право проведення кіно-і телезйомок;

· збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

· збір на проїзд по території прикордоних областей автотранспорту, що спрямовується за кордон;

· збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі сфери послуг;

· збір із власників собак.

З 1 січня 2011 року набрав чинності новий Податковий кодекс України, який значно змінює систему оподаткування в Україні. З прийняттям нового кодексу втратили чинність ряд Законів України, декретів Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради України та указів президента України. У новому кодексі змінено кількість та склад загальнодержавних і місцевих податків та зборів. Згідно Податкового кодексу в Україні на даний час діють 23 податки та збори, з них 19 загальнодержавних та 5 місцевих.

З 1 січня 2011 року до загальнодержавних податків та зборів належать такі податки та збори [1, с. 3]:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6. екологічний податок;

7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9. плата за користування надрами;

10. плата за землю;

11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне використання води;

13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14. фіксований сільськогосподарський податок;

15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Що стосується місцевих податків та зборів, з 1 січня 2011 року до них належать [1, с. 3]:

1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2. єдиний податок;

3. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

4. збір за місця для паркування транспортних засобів;

5. туристичний збір.

Згідно з рейтингом “PayingTaxes2010”, складеним Світовим банком, українська система оподаткування є однією з найбільш обтяжливих у світі. Підприємцям в Україні доводиться платити 147 податків і зборів та витрачати на це більш ніж 736 годин. Таким чином, у рейтингу податкових систем Україна займає 181 місце із 183 (гірше справи йдуть тільки у Венесуелі та Білорусі).

Експерти Міжнародної фінансової корпорації у своєму дослідженні “TheCostsofTaxComplianceinUkraine” відмічають, що на адміністрування податків український бізнес щорічно витрачає більше 4 млрд. гривень. Так, у період з 2007 по 2009 роки приватний бізнес, окрім сплати безпосередньо податків та зборів, передбачених законодавством, витратив ще як мінімум 7,8 млрд. гривень на заходи, пов’язані з їх адмініструванням, що складає приблизно 1% ВВП України за 2007 рік.

Дисбаланси податкової системи України створюють нерівномірні податкові навантаження та, як результат, призводять до збільшення тіньового сектору економіки, ухиленню від оподаткування, зменшенню податкових надходжень. Особливо гостро дисбаланси податкової системи почали проявлятися з початком фінансово-економічної кризи. Зменшення попиту на цільових ринках, неконтрольоване збільшення вартості базових ресурсів, хаос на валютному ринку поставили на межу виживання цілі галузі, які є бюджетоутворюючими.