Напрями зовнішньополітичної діяльності України у 1990-х рр.. якими були її основні досягнення і недоліки?

Після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб'єктом міжнародних відносин. 5 грудня 1991 р. після Всеукраїнського референдуму Верховна Рада звернулася із Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна згідно з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права. Надзвичайно важливим питанням було визнання України державами світового співтовариства. Першими 2 грудня 1991 р. незалежність України визнали Польща і Канада, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія і Литва, 5 грудня — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія, Хорватія; упродовж місяця Україну визнали 57 країн, а до кінця року — 132 країни. На сьогодні незалежність України визнали практично всі країни світу. Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), у нормативно-правовому акті Верховної Ради «Основні напрямки зовнішньої політики України» (1993 р.), у Конституції України (1996 р,):

· невтручання у внутрішні справи інших держав,

· взаємовигідне, рівноправне співробітництво з ними;

· відмова від участі у військових блоках;

· участь у процесі ядерного роззброєння (улітку 1996 р. Україна стала без'ядерною державою);

· визнання пріоритету міжнародного права;

· визнання існуючих у світі кордонів.

Крім європейської інтеграції та тісних відносин з Росією основними пріоритетами зовнішньої політики України були:

· економізація зовнішньої політики, тобто зовнішньополітичні зв'язки повинні підкріплюватися й економічним співробітництвом;

· розвиток зв'язків зі стратегічними партнерами;

· створення позитивного іміджу України;

· забезпечення диверсифікації постачання енергоносіїв;

· підтримка відносин зі світовим українством (українська діаспора);

· реалізація переваг свого геополітичного положення.

Важливим напрямком української зовнішньої політики стала участь українських військових у миротворчих операціях ООН.

Після проголошення незалежності Україна активізувала свою зовнішньополітичну діяльність у міжнародних організаціях: ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, Всесвітній організації охорони здоров'я, Союзі електрозв'язку. Україна має п'ять постійних представництв у міжнародних організаціях, є членом більш як 40 міжнародних і міжурядових організацій. Співпраця України з Організацією європейської безпеки і співробітництва дозволила нашій країні одержати гарантії безпеки, поваги до незалежності й суверенітету, територіальної цілісності з боку Росії, СІЛА, Великої Британії. Улітку 1997 р. в Мадриді Україна підписала Хартію про особливе партнерство з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО). Важливим напрямком зовнішньополітичної активності України є налагодження відносин з Російською Федерацією. У квітні 1994 р. Україна приєдналася на правах асоційованого члена до економічного союзу в рамках СНД. Це дало можливість налагоджувати стосунки, у яких Україна зацікавлена і які не суперечать її національним інтересам і чинному законодавству. У 1996 р. на конференції міністрів закордонних справ в Австрії Україна стала членом Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), куди входять країни-сусіди України — Польща, Словаччина, Білорусь, Румунія. Участь України в діяльності цієї організації створює можливості для розширення співробітництва в таких галузях, як транспорт, зв'язок, енергетика, навколишнє середовище та екологічна безпека, наука і технологія, сільське господарство, статистика, інформація, культура.Досить активно розвиваються українсько-польські відносини. У січні 1997 р. відбувся візит Л. Кучми до Польщі й підписання Меморандуму про заходи щодо лібералізації двосторонньої торгівлі; у серпні 1998 р. Україну відвідав президент Польщі А. Кваснєвський.В українсько-румунських відносинах існують певні територіальні проблеми (претензія Румунії на острови в Чорному морі), хоча 1997 р. президенти обох країн підписали Договір про дружбу, співробітництво і добросусідство. До першочергових пріоритетів зовнішньої політики належить також співробітництво зі США, яке поступово еволюціонує у напрямі виходу на рівень партнерських відносин. Поліпшенню американо-українських відносин значною мірою сприяла реалізація Україною свого без'ядерного статусу. У січні 1994 р. у Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов'язувалася протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектування всі ядерні боєзаряди. Наприкінці цього ж року в Будапешті під час роботи НБСЄ лідери України, Росії, США й Великої Британії підписали Меморандум про гарантії безпеки України. 11—12 травня 1995 р. відбувся офіційний візит Президента США Б. Клінтона до Києва. 19 вересня 1996 р. було проголошено створення Міждержавної комісії зі співробітництва між Україною і США. її очолили Президент України Л. Кучма і віце-президент США А. Гор. Створення такої комісії сприяє взаємодії між країнами в сфері національної безпеки, зовнішньої політики, торгівлі та інвестицій.

Концептуальні основи і пріоритети зовнішньої політики України.

Україна проводить виважену, послідовну та цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність, відповідно, основні напрямки її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними з часу проголошення незалежності у 1991 році. Україна послiдовно й неухильно будує свою зовнiшню полiтику на основi беззастережного дотримання принципiв мiжнародного права, Статуту ООН та iнших мiжнародно-правових актiв. Така позицiя нашої держави закрiплена у схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. "Основних напрямках зовнішньої полiтики України" - концептуальним документом, на засадах якого базується та розвивається зовнiшньополiтична дiяльнiсть України.

Визначається три основнi напрями зовнiшньої полiтики України:

1. розвиток двостороннiх мiждержавних вiдносин;

2. європейська iнтеграцiя;

3. багатостороння дипломатiя.

У двостороннiх вiдносинах прiоритетними для України є вiдносини з

сусiднiми країнами та стосунки зі стратегiчно важливими партнерами і

впливовими державами свiту. Європейська iнтеграцiя для України - це подальше політичне та iнституцiйне зближення з ЄС та еволюцiйне просування до кiнцевої мети iнтеграцiї до Європейського Союзу; адаптування українського законодавства до норм ЄС та Ради Європи як ключовий iнтеграцiйний елемент; поглиблення вiдносин України з НАТО як однiєю з основних складових всеохоплюючої системи європейської стабiльностi та безпеки.

В рамках багатосторонньої дипломатiї можна видiлити такi прiоритетнi напрями зовнiшньополiтичної дiяльностi:

1. забезпечення ефективної участi держави у дiяльностi мiжнародних

органiзацiй;

налагодження ефективного регiонального та субрегіонального спiвробiтництва, посилення ролi України в регiональних та субрегiональних органiзацiях, форумах i об'єднаннях;

2. активiзацiя дiяльностi в багатостороннiх домовленостях в галузi роззброєння, в т.ч. ядерного, заходiв довiри, у миротворчих та миропiдтримуючих операцiях, безпекових режимах i контрольних механiзмах.

Головними пріоритетними функціями зовнішньої політики України
відповідно до її найважливіших загальнонаціональних інтересів та
завдань є:

1. Забезпечення національної безпеки.

2. Створення умов, необхідних для нормального функціонування
національної економіки. 3.. Сприяння науково-технічному прогресу в Україні та розвитку
її національної культури і освіти.

4. Участь у вирішенні глобальних проблем сучасності.

5. Контакти з українською діаспорою.

6. Інформаційна функція.