Розкажіть про дисидентський рух в Радянській Україні у 1960-80х рр., у чому полягає його значення в контексті процесу українського державотворення?

Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в Україні виступали — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.

Основними напрямами опозиційного руху в Україні 60-80-х pp. були:

♦самостійницька течія, репрезентована нелегальними групами і організаціями;

♦національно-культурницька,представленаколишнім шістдесятництвом;

♦правозахисна, учасники якої виборювали права людини;

♦релігійнозахисна, що виступала за реабілітацію репресованої УГКЦ.

    Дисидентський рух мав специфічну соціальну базу (близько 80% дисидентів становила інтелігенція); був довготривалим у часі (понад 20 років); виношував у собі зародок альтернативного суспільства; концент­рував опозиційні інтелектуальні сили, створював осе­редки майбутніх масових рухів; викристалізував ідейні засади майже всього сучасного політичного спектра..

    Групою, яка вже виходила за рамки перехідної, ста­ла організація «Український національний фронт», яку створили в 1964 р. Д. Квецько і 3. Красівський.

   До 1967 р. УНФ розгорнув діяльність у п'яти областях України. Програма фронту ставила за мету: «Відок­ремлення України від Росії, створення української са­мостійної держави в її етнографічних межах». УНФ дотримувався засад націоналізму й уважав республі­ку колонією Росії. Так оцінювали долю Батьківщини й учасники інших груп. У відповідності з цим поста­вало питання національно-визвольного руху українського народу.

   Основна ж частина опозиційної інтелігенції нового покоління на 60-і роки прийшла до боротьби з режи­мом через культурно-освітні проблеми, до того ж у ме­жах марксизму-ленінізму. Це була інтелігенція Цен­тру та Сходу України. Основою її домагань були проблеми української мови та культури.

   Рух «шістдесятників» за 2-3 роки пройшов ево­люцію від культурно-просвітницьких проблем до полі­тичного протесту. Це проявилося не лише в самви-даві, а й у створенні більш-менш стійких груп активно діючих однодумців. Тобто наявним є процес структу-рування опозиції існуючому режимові. Створюються необхідні програми дій.

     Однією з головних організаційних форм руху на­прикінці 60-х років стає виготовлення і розповсюд­ження самвидаву. Національний рух згуртовується за допомогою всеукраїнського підпільного видання. Це був «Український вісник» за редагуванням В. Чорновола.

     У 1972 р. почалися нові масові арешти. Але вони не зупинили дисидентський рух. Була створена Українська Гельсинська Група(УГГ). її створили відомі українські письменники та політичні в'язні: М. Руденко, О. Мешко, О. Бердник, Л. Лук'яненко, О. Тихий, І. Кандиба.

    Профілактичні заходи та арешти.Спочатку невдоволених намагалися просто залякати. Для цього практикувалися спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організовувалися різноманітні «кампанії» у пресі. Якщо ці «профілактичні» заходи не допомагали - застосовувалися адміністративні санкції, включаючи звільнення з роботи. Заключним актом репресивних заходів були арешт і ув'язнення.Крім звичайного ув'язнення, широко практикувалася відправка опозиціонерів до психіатричних лікарень спеціального типу.

      В Україні налічувалось близько 1000 десидентів, але їх кількість весь час зменшувалась за рахунок репресій і переслідувань. Але, незважаючи на порівняно нечисленні свої ряди, диси­дентський рух був реальною моральною та ідеологіч­ною загрозою системі, оскільки формував і зберігав демократичні суспільні ідеали.

ВИСНОВОК Хоча дисиденти: не сформували виразної політичної системи, мали обмежену соціальну базу, не могли протистояти КДБ та потужній радянській репресивній системі,проте: вони доносили до народних мас правду по справжнє становище України, відкрили Україну світу, завдяки їхній діяльності визрівала ідея про необхідність виходу України зі складу СРСР і створення незалежної держави, розроблені дисидентами принципи склали засади сучасного державотворення..

Розкажіть про рух «шістдесятників» в Радянській Україні, визначте його значення в контексті українського державотворення.

  У другій половині 1950-х – у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» з’являється рух творчої молоді, пізніше названий «шістдесятниками». Ця група найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років. «Шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму. Сповідували індивідуалізм, культ свободи самовираження, скептицизм, космополітичність культурних смаків.

  Найвідомішими представниками Шістдесятництва були поети і прозаїки Микола Вінграновський, В.Голобородько, Євген Гуцало, Іван Драч, Р.Іваничук, І.Калинець, Г.Кириченко, Ліна Костенко, Б. Мамайсур, Юрій Мушкетик, Микола Руденко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, В.Симоненко, Г. Тютюнник, В. Шевчук; художники Алла Горська, Опанас Заливаха, Борис Плаксій, В.Зарецький, В.Кушнір, Г.Севрук, Л.Семикіна; режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Л.Осика; перекладачі Г.Кочур та М.Лукаш.

   Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.

Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.

Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.

           На мій погляд, шістдесятники мали значний вплив на українську культуру. Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження української мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці