Відновлення освіти після звільнення від окупаційного режиму

Відновлення діяльності вищої школи Української РСР розпочалося відразу після звільнення території від окупаційних військ. Повернення з евакуації вищих навчальних закладів та початок роботи перших інститутів припадають на 1943 р. У процесі відродження вищої освіти республіки можна виділити два етапи: 1943–1945 рр. та 1945–1950 рр. На першому етапі необхідно було відновити довоєнні показники системи вищої освіти, а за період 1945–1950 рр. перевищити їх. Ці грандіозні плани, зважаючи на нелюдське напруження всього духовно-економічного потенціалу, Україна майже виконала.

Контингент студентів поповнювався за рахунок демобілізованих вояків, які прагнули продовжити перерване війною навчання. Проте недостатня кількість молоді, що мала повну середню освіту, складні соціально-економічні умови, низький рівень життя повоєнних років перешкоджали виконанню планів набору абітурієнтів на перші курси. Вирішувати проблему відновлення складу студентів доводилося запровадженням пільгових умов вступу та навчання, розгортанням широкої профорієнтаційної роботи.

Великий внесок у відбудову зробили науково-педагогічні працівники та студенти навчальних закладів. Для заохочення й підтримки студентства у відбудові, між навчальними закладами країни розгорнулися соціалістичні змагання з відновлення та ремонту ВНЗ, що прискорило відродження системи вищої освіти УРСР. У 1945 р. вдалося досягти довоєнного рівня кількості студентів, а до кінця п'ятирічки перевершити його. Після повернення з евакуації та відновлення функціонування ВНЗ належало негайно впорядкувати навчальний процес, перевести його в режим роботи мирного часу. Повернули довоєнний термін навчання у вищих навчальних закладах, велику увагу приділяли організації навчального процесу, а саме: науково обґрунтованим розкладам занять, екзаменаційних іспитів, покращанню навчальних програм.

Нормативно-правові акти повоєнних років визначили нову структуру та організацію системи вищої освіти України. У 1945 р. з 162 ВНЗ, що діяли в Україні до війни, відновили роботу всі індустріальні, сільськогосподарські та економічні ВНЗ. Разом з тим абсолютна кількість ВНЗ на території України протягом 40-х та навіть 60-х років зменшувалася.

Довоєнну мережу педагогічної вищої освіти УРСР вдалося відновити в 1945 р. У досліджуваний період спостерігається посилення уваги до рівня науково-теоретичної та методичної підготовки студентів, прагнення підвищити якість освіти молодих спеціалістів, для чого збільшували кількість годин на вивчення психології, педагогіки, методики викладання. Проте деякі зміни були зумовлені зростанням ідеологізації освіти та посиленням русифікації.

Зміцнення науково-педагогічного складу вищої школи відбувалося, головним чином, через аспірантуру й докторантуру. Заважала вирішенню завдання комплектації аспірантури недостатня кількість претендентів, які відповідали академічним вимогам, брак наукових керівників, матеріально-технічні та соціально-побутові проблеми. Прагнення в стислі строки поповнити науково-педагогічний склад спричинило зниження якості дисертаційних робіт. До 1945/46 н.р. вдалося відновити майже повністю довоєнний рівень комплектації педагогічними та науковими кадрами.

У повоєнний період до наукової діяльності намагалися залучити якомога більше науково-педагогічних працівників вищої школи. Пошуковою роботою прагнули охопити студентів, що сприяло формуванню в них навичок самостійної роботи, розвивало творчі здібності. Спостерігається збільшення наукових досліджень, зростання їхньої науково-практичної цінності, але щороку в звітах про результати наукової роботи вища школа піддавалася критиці за невиконання планів наукових досліджень. Відставання від планів пояснювалося значною завантаженістю науковців, недостатнім матеріальним заохоченням, невирішеністю соціально-побутових проблем.

У виховній роботі з молоддю все більше зростала ідеологізація її змісту та підпорядкованість інтересам принципів партійності та класовості. Комсомольські організації вищих навчальних закладів УРСР виконували настанови партії щодо патріотичного та суспільно-політичного загартування молоді, контролювали студентське життя в аудиторіях та в позанавчальний час. Політичне, ідеологічне та патріотичне виховання студентської молоді здійснювалося насамперед через викладання дисциплін суспільно-гуманітарного циклу.

Система освіти й виховання у вищих навчальних закладах УРСР, окрім невід'ємних позитивних моментів, а саме високий рівень освіченості та спеціальної наукової й практичної підготовки випускників ВНЗ, зосереджувалася на зміцненні домінування комуністичної ідеології, утиску демократизму та інакомислення, особистої свободи, наукової та творчої думки і була невід'ємною складовою українського радянського суспільства.