Українська демократична партія /УДП/.

Виникла в 1904 р.

Лідери: Б. Грінченко, С. Єфремов, І. Стешенко, - молодші члени громади та Всеукраїнської Загальної Організації.

Мета: ліквідація російського абсолютизму, побудова конституційного ладу, автономія України, широкі демократичні перетворення.

В кінці 1904 р. в УДП стався розкол, група лівих діячів проголосила створення Української радикальної партії /УРП/, оскільки їх не задовольняло обмеження лише національно-просвітницькою діяльністю УДП.

Українська радикальна партія /УРП/.

Виникла в кінці 1904 р.

Лідери: Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, Ф. Матушевський.

Мета: соціалістичне перетворення майбутньої України та федеративні відносини з Росією.

Наприкінці 1905 р. після кількамісячного самостійного існування УРП об'єдналась з УДП, утворивши Українську демократично-радикальну партію /УДРП/.

Українська демократично-радикальна партія /УДРП/.

Виникла в кінці 1905 р. Проіснувала до 1908 р., до заснування на її базі непартійного Товариства українських поступовців /ТУП/.

Мета: ліберальні перетворення, знищення експлуатації людини людиною, соціалістичний лад, автономія всім націям на їх території, створення "Просвіт". Брала участь у виданнях практично всіх україномовних часописів.

Українська соціал-демократична робітнича партія /УСДРП/.

Виникла в грудні 1905 р. шляхом перейменування РУП.

Лідери: С. Петлюра, В. Винниченко, Д. Донцов, М. Порш, А. Жук.

В основу програми УСДРП лягла Ерфрутська програма німецьких соціал-демократів 1891 р.: право кожної нації на культурне і політичне самовизначення; широке самоврядування. Були намагання об'єднати партію з РСДРП, але через теоретичні розбіжності цього не сталося.

Українська партія соціалістів-революціонерів /УПСР/.

Зародилась в 1903/1904 рр., коли з'явились перші гуртки українських есерів, які на початку 1906 р. об'єднались в УПСР. Але невдовзі партія була розгромлена, її формування завершилося у квітні 1917 р. на установчому з'їзді. На осінь 1917 р. наймасовіша партія – налічувала 75 тис. чол. УПСР опиралась на селянство та національну інтелігенцію.

Лідери: М. Ковалевський, П. Христюк, М. Грушевський.

Мета: "пристосувати соціалістичні ідеї до конкретних форм життя української демократії". Особливий наголос на аграрні перетворення, що забезпечило значний вплив в українському селі. Автономія України.

Українська партія соціалістів-федералістів /УПСФ/.

З 1907 р. по 1917 р. Українська демократично-радикальна партія, будучи складовою частиною ТУП, вела в основному культурологічну роботу. В червні 1917 р. на конференції УДРП перейменована в УПСФ.

Лідери: С. Єфремов, Д. Дорошенко, Ф. Матушевський, А. Ніковський.

Мета: соціалізм і федерація.

Українська демократично-хліборобська партія /УДХП/.

Утворена у червні 1917 р. Лідери: Д. Донцов, В. Липинський, В. і С. Шеремети.

Мета: "боротьбу за державний суверенітет цілого українського народу по всій Україні ми ставимо найважливішою і вихідною точкою нашої політичної програми"; "Українська національна ідея тільки тоді в силі оживити собою українську етнографічну масу, коли вона йде поруч з ідеєю суверенітету українського народу, коли вона кличе до повного національного визволення".

Українська партія самостійників-соціалістів /УПСС/.

Виникла на основі УНП М. Міхновського в грудні 1917 р.

Лідери: І. Луценко, О. і П. Макаренки, О. Степененко, М. Міхновський.

Мета: "Незалежна Українська Народна Республіка з парламентом та президентом", "націоналізація землі тощо".

Українська трудова партія /УТП/.

Виникла у жовтні 1917 р.

Лідери: Ф. Крижанівський та інші лідери кооперативного руху.

Мета: збереження приватної власності; автономія України.

Отже, на поч. ХХ ст. розпочався процес творення українських політичних партій. Переважна більшість з них відстоювала ідею автономії України в складі демократичної федеративної Росії. Рубікон самостійництва перейшла лише УНП на чолі з М. Міхновським. Після поразки революції 1905/1907 рр. більшість українських партій фактично призупи-нили свою діяльність або звели її до мінімуму в умовах жорст-ких переслідувань з боку російського самодержавства. Відрод-ження старих і виникнення нових українських партій відбулося в 1917 р. після падіння російської монархії. Найбільшими і найвпливовішими серед них були УПСР, УСДРП, УПСФ.

Зіменко)

Своєрідність політичної обстановки в Україні після повалення самодержавства у 1917р.

У лютому 1917 р. уРосії перемогла демократична революція.Самодержавний лад бувповалений. Влада вРосійськійдержавіперейшла до Тимчасового уряду — перехідного органу, утвореного за згодоюміжпредставникамиДержавноїдуми та есеро-меншовицькимикерівникамивиконкомуПетроградської ради. Вінзобов’язувавсяпередатисвоїповноваженняУстановчимзборам, скликанняякихпередбачалось у найближчомумайбутньому.Крім Тимчасового уряду та його місцевих органів, у період Лютневої революції виникли ради робітничих і солдатських депутатів. Абсолютнубільшістьмісць у радах одержали партіїменшовиків, есерів, бундівців, щовідповідалореальномувпливуцихпартійсереднаселення на той час. Більшовиківу радах, особливо на початку весни 1917 р., було мало. Ради підтримувалися в основному представникаминаціональнихменшин в Україні. Склад рад визначавїхнюполітичнулінію, ставлення до головнихпитаньреволюції. Меншовики й есерипідтримувалиТимчасовий уряд та йогополітику, зокрема курс на продовженнявійни, погоджувалися з відкладенням до Установчихзборівіншихважливихпитаньреволюції.розгорнулася легальна політичнадіяльністьукраїнськихнаціональнихпартій. Наймасовішою з них булаУкраїнськапартіясоціалістів-революціонерів (УПСР), членівякоїназивалиукраїнськимиесерами. Визначнимлідеромцієїпартіїбув М. Грушевський, щоперейшов до УПСР відукраїнськихлібералів.Другою за чисельністю і впливом політичною партією була Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), яку ще називали партією українських есдеків. її керівниками були В. Винниченко, І. Мазепа, С. Петлюра, М. Порш та ін. УСДРП виступала за демократичнийрозвитокУкраїни з соціалістичною перспективою, за їїавтономію у складіфедеративноїРосії.Частинаукраїнськогосуспільстваліберально-демократичного спрямуванняоб’єдналася в Українськупартіюсоціалістів-федералістів (УПСФ), абопартіюесефів.Заможніші верстви (українські поміщики, багатоземельне селянство тощо) схилялися до консервативної політичної течії, яку / представляла Українська демократично-хліборобська партія (УДХП).Крім українських національних партій, в Україні діяли загальноросійські партії: конституційні демократи (кадети), соціалісти-революціонери (есери), соціал-демократи (більшовики і меншовики) та ін. Цястрокатаполітичнапалітрадоповнюваласяфіліямизагальноросійськихєврейських, польських та іншихпартійнаціональнихменшин.