Особливості процесу українського національного відродження на західноукраїнських землях

Західноукраїнські землі від кінця XVIII ст. аж до початку першої світової війни 1914р. постійно були предметом територіальної суперечки між Росією та Австрією. Порівняно зі статусом українських земель під Російською імперією, які управлялися з одного центру — Санкт-Петербурга, західноукраїнські землі належали до різних адміністративних одиниць Австрійської монархії. Закарпатська Русь (Закарпаття) була частиною Угорського королівства; Буковина становила окрему адміністративну одиницю з 1775 до 1789 рр., коли вона була приєднана до Галичини, а після 1849 р. їй було надано статусу окремої провінції (краю). Інші ж українські землі були об'єднані разом з польськими, які дістались Австрії після першого поділу Польщі, у так зване Королівство Галичини і Лодомерії.

Автором першої в Галичині граматики української мови був І. Могильницький (1777-1831 рр.). В науковій розвідці „Відомості о руськом язиці” (1829 р.) від висловив свою думку щодо української мови як народної, яка має право на самостійне існування у сім’ї братніх слов’янських мов, а також про єдність галицьких і „малоросійських” українців. У даній праці І. Могильницький прагнув „оживити пам'ять про руський народ „ існування і колишня самостійність якого спирається на такі ж історичні та політичні засади, як чеського та угорського народів. З ініціативи І. Могильницького було утворено товариство галицьких священиків греко-котолицького обряду (1816 р.), яке ставило за мету поширення книжок, котрі служили б душ пастирям для „навчання вірних” а парафіянам – для „духовної поживи”.^[25] Діячі товариства виявили чітке розуміння мовного питання, яке було у той час важливим елементом питання національного. Високу оцінку культурно-просвітницької діяльності товариства дав І. Франко. Він назвав його „зірницею відродження в Галичині”.^[ Виходять друком перші збірки народної творчості: "Пісні польські і руські люду галицького" Вацлава Залеського (1833), вихід якої для Галичини мав таке ж значення, як "Малороссийские песни" Миколи Максимовича для Наддніпрянщини, "Руське весілля" Йосипа Лозинського (1835). Одночасно у Галичині з'являються збірки і видання з Наддніпрянської України, перші рукописні копії "Енеїди" Котляревського.

Розглядаючи громадсько-культурну та просвітницьку діяльність О. Духновича, слід мати на увазі, що не тільки мадяризація спротивлю вала духовний розвиток закарпатських українців-русинів. Природні умови також були слабкими, принагідними. Через це, на думку І. Франка, „хвилі катастроф важливих інформацій доходили в дуже ослабленій формі”. І все ж у 1848 р. в Галичині виходить ряд українських видань: „Зоря Галицька”, „Дневник Руський”, „Галичо-Руський Вісник”, „Новини”. Закарпатці тоді не мали жодного видання. Зрозуміло, що за таких умов найсвідоміші й найактивніші, як О. Духнович, почали активно дописувати до галицьких періодичних видань. Відомо, що 6 квітня 1849 р. Духнович у газеті „Зоря Галицька” опублікував статтю „Состояніє Русинів в Угорщині”, у якій виступив справжнім поборником єднання закарпатських і галицьких українців - не якийсь там четвертий чи п’ятий східнослов’янський народ, а народ руський, тобто український, а їхня історія – „тая самая”. О Духнович чітко висловився проти будь-якого сепаратизму, відокремлення. „Настійна необхідність об’єднання закарпатських та галицьких русинів, єдність всіх русинів”^[29] - такої думки він дотримувався упродовж усього життя, усвідомлюючи, що в умовах мадяризації, германізації ч іншої асиміляції надто швидко наступить винародовлення. О. Духнович підтримував міцні зв’язки з побратимами – галичанами.

„Історія Русів” – це найвизначніший твір української національно – політичної думки кінця XVIII – початку ХХст. Він відіграв важливу роль у формуванні національної свідомості українців. В цьому творі подається картина історичного розвою України від найдавніших часів до другої половини XVIIIст. По суті це перша політична історія України, її пронизує ідея автономізму, республіканізму, протесту проти національного поневолення. Автори твору висловлюють думку, що народ України повинен відстоювати свої права на життя і свободу. На свою державність, свою вільність і власність.