Проаналізуйте діяльність урядуЗУНР визначте її рольта місце в історії державотворення.

18 жовтня 1918 p. українськапарламентарнарепрезентаціяскликалауЛьвовізборивсіхукраїнськихпослівавстрійськогопарламенту, галицькогоібуковинськогосеймів, представниківполітичнихпартій, духівництватастудентстваГаличинитаБуковини. Збори обрали Українську Національну Раду як політичного представника українського народу в Австро-Угорщині, її головою (президентом) став Є.Петрушевич.

Українська Національна Рада постановила взяти долю народу в свої руки. В її рішенні було записано: І) всі українські землі під орудою Австрії становлять єдину етнографічну цільність; 2) тепер вони представляють окрему Українську державу; 3) всі національні меншини мають вислати до Української Національної Ради своїх делегатів; 4) Українська Національна Рада прийме найближчим часом конституцію нової держави; 5) Українська Національна Рада приймає рішення, що на майбутній мирній конференції український народ презентуватимуть його власні представницькі органи, оскільки австрійська влада не має права говорити від імені незалежної України.Це рішення було проголошено 19 жовтня 1918 p., і цей день є початком існування ЗУНР.До порядку денного нарад Української Національної Ради було включене питання про злуку галицьких земель з Наддніпрянською Україною. Але на той час перемогла думка, що з цією справою слід зачекати, бо, по-перше, не знали, як поставиться до України Антанта і чи визнає вона мир з німцями в Бресті. По-друге, державний уряд Наддніпрянщини в усьому слухався німецької та австрійської окупаційної влади. По-третє, політичні тенденції тодішнього гетьманського уряду в Наддніпрянщині, спрямовані на федерацію з Москвою, суперечили українським національним інтересам. Через непевне державно-правове становище гетьманської держави й її залежність від сторонніх чинників обережність Української Національної Ради була виправданою.

Комітет по злуці українських земель вирішив направити до Києва своїх представників. Гетьман Скоропадський із задоволенням сприйняв проголошення ЗУНР та її прагнення з'єднатися з Наддніпрянською Україною. Але Український національний союз, що готував повстання проти гетьмана, повідомив Львів, що негайна злука Галичини й Буковини з гетьманською державою небажана, бо вона піднесе престиж гетьмана в очах народу і закріпить його режим, який союз мав намір повалити.

Керівництво ЗУНР розуміло, що для новоствореної держави потрібні збройні сили, тому першою акцією Української Національної Ради було якнайшвидше перебазування до Львова легіону Українських січових стрільців, який перебував тоді в Чернівцях. Січові стрільці підтримали зусилля Української Національної Ради. 24 жовтня 1918 p. збори старшин Українських січових стрільців схвалили від'їзд до Львова, але водночас прийняли резолюцію, якою висловлювались за негайну злуку Львова і Києва.

31 жовтня 1918 p. Рада Міністрів Австрії теоретично визнала право українського народу на самостійність, але жадання Української Національної Ради не було задоволене, бо ніхто з міністрів не погодився з демаркацією кордонів територій, що мали увійти до складу новоствореної держави.Не гаяли часу й поляки. 28 жовтня 1918 р. у Кракові було створено Польську ліквідаційну комісію, яка мала перейняти владу в усій Галичині від австрійських властей і оформити перехід краю до Польської держави. Комісія оголосила, що визнає владу тільки варшавського уряду, й видала наказ, щоб усі державні органи Галичини здійснювали свої функції від імені польської держави. На 1 листопада 1918 p. вона призначила офіційну передачу влади польським властям, обравши місцем свого постійного урядування Львів.

У Львові на цей час зосередилося багато військовослужбовців-поляків, які утворювали свої організації та формували військові загони з цивільного населення.

Баритися далі українцям було не можна. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 p. Військовий комітет вирішив виступити і взяти владу у Львові до своїх рук. Доранку були зайняті всі стратегічно важливі об'єкти міста — військові казарми, телеграф, пошта, будинок сейму, поліцейське управління, банки та ін.

Вранці 1 листопада у Львові з'явилися відозви Української Національної Ради до мешканців столиці і до українського населення всієї Галичини, де, зокрема, відмічалось: "Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-Угорської монархії Українська держава... Найвищою властю Української держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Націо­нальна Рада обіймає власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української держави". Подібною за змістом була й відозва до українського народу. Крім того, вона інформувала про деякі заходи щодо збереження новостворсної державу. Так, усі вояки української національності мали підлягати тільки Українській Національній Раді і наказам створених нею військових властей.Формальна передача влади від австрійського намісника відбулася 1 листопада 1918 p.

Того ж дня, подолавши розгубленість, поляки почали готувати повстання проти української влади. Вже на початку з'ясувалося, що українці не були до неї підготовлені. Вчинити переворот — це одна річ, а утримати владу — зовсім інша. Отже, боротьба за Львів перетворилася на справжню війну між Галичиною і Польщею.

З проголошенням ЗУНР вищу владу захопила Українська Національна Рада. Саме з цього виходив Основний тимчасовий закон, прийнятий 13 листопада 1918 р. на сесії Української Національної Ради. В ньому, зокрема, говорилось: І) держава, проголошена Українською Національною Радою 19 жовтня 1918 p., має назву Західна Українська Народна Республіка; 2) до неї входять всі українські етнографічні території, що знаходяться під управлінням Австрії; 3) ця територія утворює самостійну ЗУНР; 4) її сувереном є увесь народ, що обирає своїх представників до Установчих зборів ЗУНР, а Українська Національна Рада і державний Секретаріат здійснюють владу; 5) гербом ЗУНР є золотий лев на синьому полі.Прийнявши такий закон, Українська Національна Рада взяла на себе компетенцію парламенту. З часом сталися зміни в структурі та персональному складі Української Національної Ради. Так, 15 листопада на її засіданні було прийнято закон про доповнення її складу делегатами з повітів та великих міст краю, тобто вирішено зробити її більш представницьким органом.4 січня 1919 p. Українська Національна Рада прийняла кілька законів, присвячених удосконаленню її власної структури. Одним з них вирішено утворити Президію у складі президента (голови) — їм був обраний Є.Петрушевич — і чотирьох його заступників. Президент скликав засідання Української Національної Ради і головував на них.На цьому засіданні Українська Національна Рада утворила ще один важливий Орган — Відділ Української Національної Ради. Він складався з президента (голови Ради) і дев'яти членів та виконував функції колегіального глави держави. До компетенції Відділу відносилось: призначення членів уряду; оголошення амністії; затвердження і публікування законів.У березні 1919 p. Рада прийняла закон про скликання Сейму ЗУНР, а у квітні — виборчий закон. Однопалатний Сейм скликався президентом.З обранням Сейму Українська Національна Рада мала припинити свою діяльність.

Право голосу надавалось громадянам ЗУНР з 21 року, а право бути обраним — з 25 років. Позбавлялися виборчого права душевнохворі та засуджені судом за вчинення злочину.

Сейм складався з 226 послів. Згідно з національним складом населення краю належало обрати 160 українців, 33 поляка, 27 євреїв, 6 німців, Відповідно до цього утворювалися виборчі округи. Обраний таким чином Сейм мав бути скликаний у червні 1919 p. Проте розвиток воєнних подій перешкодив як його скликанню, так і проведенню самих виборів.

9 листопада 1918 p. було створено перший уряд ЗУНР Одним з основних завдань діяльності уряду ЗУНР було об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки зі Східною Україною. 10 листопада було схвалено резолюцію про те, що Державний Секретаріат має вжити заходів щодо об'єднання усіх українських земель в одній державі. Проте боротьба з Польщею продовжувалася, але була не під силу галицьким військам, які залишили Львів. 5 листопада 1918 р. до Києва було направлено делегацію, яка мала просити гетьмана подати військову допомогу, а саме — направити під Львів корпус січових стрільців під командуванням полковника Є.Коновальця. Гетьман погодився на це.Український національний союз, що готував повстання проти гетьмана, довідавшись про його плани надіслати до Галичини січових стрільців, усіма засобами впливав на них, щоб вони залишились на місці, бо це була єдина надійна військова частина, на яку могли покластися повстанці.Важко сказати, який би перебіг прийняли події. Коли б ідейний і дисциплінований легіон Українських січових стрільців з'єднався з січовими стрільцями Є.Коновальця, польський опір у Льво­ві було б локалізовано. По-друге, без участі січових стрільців Український національний союз навряд чи наважився розпочати повстання проти гетьмана, а це збільшило б можливість порозуміння між соціалістичними партіями і гетьманом.21 листопада 1919 p. Українська Національна Рада уповноважила Л.Цегельського та Д.Левицького поїхати до Києва для переговорів про об'єднання Галичини зі Східною Україною. Проте, там уже палахкотіла громадянська війна, тому 14 грудня у Фастові було підписано так званий Передвступний договір з Директорією УНР, шо включав такі пункти: 1) ЗУНР виявила бажання об'єднатися з Великою Україною як складова частина цілого; 2) обидви уряди мають подбати про здійснення цього; 3) ЗУНР притримує свою територіальну автономію; 4) цей договір буде опубліковано за згодою Директорії УНР та Державного Секретаріату ЗУНР.Гетьман Скоропадський зрікся влади 14 грудня 1918 р., тому договір був укладений не з тодішнім урядом України, а лише з представниками повстанців, що воювали проти гетьмана. З цього видно, що в той час настрої галичан схилялися у бік республіканців.Перший уряд ЗУНР саморозпустився, і було створено новий під проводом С.Голубовича.Перша сесія доповненої Української Національної Ради прийняла Передвступний договір про об'єднання всіх українських земель в одній державі за умови, що до скликання Установчих зборів найвища влада в Галичині належить Українській Національній Раді та її виконавчому органу — Державному Секретаріату. Сесія обрала делегацію у складі 65 чоловік для участі в святкуванні проголошення соборності. Ця делегація мала засідати в Трудовому конгресі, що був Всеукраїнським передпарламентом. Акт соборності відбувся 22 січня 1919 р. в Києві на Софійській площі, де було проголошено Універсал: "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянська Велика Україна. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка"*.Після проголошення Акта соборності Галицька держава отримала назву Західна область Української Народної Республіки. Проте фактичної злуки не відбулось: організація влади ЗУНР не змінилася й обидві держави надсилали кожна свої окремі місії за кордон.

ЗУНР поспішала остаточно об'єднатися з Наддніпрянською Україною, і на те були поважні причини. У січні 1919 p. обидві республіки послали спільну делегацію на мирну конференцію до Парижа, де обстановка у чотирьох частинах України розгля­далася окремо. Найкращим було становище Галичини, бо з розпадом Австрії всі народи, що входили до її складу, дістали право на розбудову власного життя у власній державі.С.Петлюра і весь провід УНР вважали Є.Петрушевича диктатором недемократичним і незаконним, а Є.Петрушевич і провід ЗУНР вважали перебування С.Петлюри на чолі армії шкідливим для справи. Так закінчився короткий і глибоко трагічний період історії ЗУНР, яка дала багато прикладів національної солідарності та розуміння державних інтересів.

Економічна політика ЗУНР

Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР) проголошено 13 листопада 1918 р. її законодавчим органом стала Українська національна рада, виконавчим - Державний секретаріат. "Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської монархи" від 13 листопада 1918 р. містив конституційні основи ЗУНР, визначивши її територію в межах українських етнічних земель Галичини, Буковини і Закарпаття. В результаті проголошення возз'єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. ЗУНР перемейновано в Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР).

Програма уряду ЗУНР передбачала забезпечення демократичних прав усім громадянам, здійснення аграрної реформи, законодавче встановлення 8-годинного робочого дня, охорони праці, надання демократичних свобод. В умовах економічної кризи та злиденності народних мас діяльність уряду спрямовувалась на такі заходи:

o розв'язання проблеми продовольчого і промислового забезпечення населення. Запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності були оголошені власністю держави. Ввели два безм'ясні дні на тиждень, для випічки хліба потрібно було додавати четверту частину картоплі, заборонили питлювати зерно. Уряд Наддніпрянської України відправив 1000 вагонів з продуктами харчування (втому числі 500 вагонів цукру) та гроші;

o відновлення руху поїздів, які з листопада 1918 р. до січня 1919 р. перевезли сотні тисяч військовослужбовців та полонених. З метою підготовки нового залізничного персоналу були організовані залізнично-технічні курси. З січня 1918 р. працювали пошта, телеграф, телефон;

o організація фінансів республіки. Прибутки державної скарбниці були мізерними, надходження від податків - мінімальними. Однак уряд виплатив "добове" фронтовикам;

o контроль за використанням шляхів, державних пилорам, корисних копалин (нафти, вугілля, солі);

o ухвалення у квітні 1919 р. земельного закону. Приватна власність на землю зберігалася. Одночасно створювали державний земельний фонд шляхом конфіскації державних, церковних і монастирських земель. Землі державного фонду надавали селянам без викупу. Націоналізовували також ліси. Впроваджувати цей закон планували після завершення війни.

Окупація влітку 1919 р. території Галичини польськими військами зупинила процес державотворення. Варшавський договір у квітні 1920 р. між Польською державою та Українською Народною Республікою підтвердив захоплення Галичини та Західної Волині Польщею.

Українська національно-демократична революція зазнала поразки, її економічними причинами були господарське руйнування в період Першої світової війни, громадянська війна, непослідовність та нерішучість українських національних урядів у проведенні економічних перетворень.

40. Визначте причини поразки укр. нац. Руху на західноукраїнських землях у 1918-1918р Революційні події 1917—1918 рр. у Наддніпрянщині справили великий вплив на населення Галичини, Буковини та Закарпаття, незважаючи на кордони, які їх розділяли. Маючи багаті традиції визвольних змагань, західні українці посилили боротьбу за національно-державне відродження краю. Досягненню їх віковічної мети сприяло і міжнародне становище.

Восени 1918 р. Австро-Угорщина опинилася в умовах політичного розпаду. На Галичину зазіхала новостворена Польська держава. Щоб запобігти цьому українські військовики протягом вересня заснували у Львові таємний старшинський гурток — Центральний військовий комітет (ЦВК), який вирішив "боротися під знаменом соборної України".

16 жовтня цісар Карл, прагнучи врятувати монархію, видав маніфест, в якому обіцяв перетворити Австрію на союз національних держав. 18 жовтня у Львові зібралася Українська конституанта, що мала розв'язати питання державно-правового становища українських земель Австро-Угорщини. До неї входили українські депутати, представники політичних партій, греко-католицькі ієрархи. Українська конституанта проголосила себе Українською Національною Радою (УНРадою) та 19 жовтня одноголосно ухвалила постанову про створення на українській етнографічній території в Австро-Угорщині Української держави.

Про приєднання до Польщі українських земель Галичини оголосили й поляки. 31 жовтня стало відомо, що 1 листопада Польська ліквідаційна комісія планує захоплення влади у Східній Галичині. Було очевидно, що необхідно негайно починати рішучі дії. Але керівники УНРади в той час перебували у Відні, проводячи час за безплідними переговорами з представниками конаючої Габсбурзької монархії.

Тим часом у Львові галицька делегація УНРади просила австрійського намісника передати владу в краї саме їй, а не полякам. Але у відповідь почула відмову та обіцянки. За таких обставин ініціативу перебрав ЦБК, який вустами свого керівника сотника УСС Д. Вітовського заявив, що до виконання військового перевороту все підготовлено і вже неможливо його відкласти, бо наступного дня українці можуть бути вже безсилі супроти польської переваги. Така рішучість і впевненість провідника майбутнього виступу змусила навіть тих учасників наради, які досі вагалися, погодитися з його аргументами. Було вирішено взяти владу в Львові та краї вночі з 31 жовтня на 1 листопада. Штаб збройного повстання очолив ЦБК, реорганізований в Українську генеральну команду (УГК).

Під час повстання було нейтралізовано німецькі й угорські військові частини, обеззброєно польських солдатів і офіцерів львівського гарнізону. Вдалося зайняти головні адміністративні центри, пошту, телеграф, вокзали, склади, міську ратушу. Львів опинився в руках українців. Більш-менш успішно перебирали владу й на місцях. Таким чином у Східній

Галичині відбулася Листопадова національна революція, результатом якої стало створення української демократичної республіки.

Законодавчим органом молодої держави стала Українська Національна Рада, яку очолював Є. Петрушевич. Вже 5 листопада вона у програмній декларації проголосила загальне виборче право, рівність усіх громадян перед законом, 8-годинний робочий день, соціальний захист непрацездатних тощо. Виконавчим органом УНРади — урядом — був тимчасовий Державний секретаріат, створений 9 листопада 1918 р. Його першим головою став К. Левицький.

Назву й територіальні межі новоствореної держави уточнив "Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії", ухвалений 13 листопада. Згідно з ним, вона отримувала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) і охоплювала українські частини "бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковиною та з українськими частями бувших угорських столиць (комітатів)". Державними символами ЗУНР стали герб із золотим левом на синьому тлі та синьо-жовтий прапор.

Перед урядом молодої держави стояли надзвичайно складні соціально-економічні завдання. Найбільшою турботою стало забезпечення населення й армії продуктами харчування. Вдалося також налагодити адміністрацію краю, уникнути поширення епідемій, забезпечити функціонування шкіл, залізниці, пошти, телеграфу. Було проведено земельну реформу, в основу якої покладено принцип збереження приватної власності на землю.

Значна увага приділялася освіті. Незважаючи на великі труднощі, навчання в школах не припинялося, В тих населених пунктах, де українці становили більшість, у школах вчили українською мовою. Приватні українські школи націоналізувались. Дозволялося відкриття приватних польських шкіл.

Отже, наприкін. 1918 p. — на поч. 1919 р. на всіх ділянках державного будівництва ЗУНР тривала напружена робота. Та на перешкоді їй стала неприхована агресія ззовні. Запеклі бої з поляками у Львові та околицях, з румунськими військами — під Снятином, Надвірною та на Буковині змусили уряд ЗУНР прискорити заходи щодо об'єднання молодої галицько-української держави з Наддніпрянщиною. Однак, як з'ясувалося, проголошена 22 січня 1919р. злука УНР і ЗУНР не полегшила становища останньої.

ЗУНР із самого початку опинилась у надзвичайно важких воєнно-політичних та міжнародних умовах. Уже наступного після Листопадового зриву дня поляки домоглися відчутних успіхів. 13 листопада 1918 р. їх війська захопили Перемишль і організували перекидання збройних загонів із Західної Галичини до Львова залізницею. Розпочалася українсько-польська війна.

Метою українського командування було витіснення польських інтервентів за межі ЗУНР. Для цього уряд розпочав організацію регулярної Української галицької армії (УГА). На січень 1919 р. вона нараховувала вже 70 тис. осіб та 60 гармат, а влітку того самого року — до 100 тис. осіб, маючи на озброєнні 160 гармат, 550 кулеметів, 20 літаків.

Однак Польща збільшувала свої збройні сили значно швидше. Економічний і людський потенціал корінної Польщі значно перевищував ресурси Східної Галичини. Вирішальну роль відіграла військово-економічна допомога Польщі держав Антанти. У листопаді — грудні загарбники захопили 10 українських повітів, утримували Львів та Перемишль. Столиця ЗУНР після втрати Львова була перенесена до Тернополя, а згодом до Станіслава (нині Івано-Франківськ).

У квітні 1919 р. на українсько-польський фронт прибула сформована у Франції добре озброєна 80-тисячна армія генерала Ю. Галлера, що кардинально змінило співвідношення сил. 19—20 квітня польські інтервенти перейшли у наступ під Львовом, а в другій половині травня почався загальний відступ українського війська. Становище ЗУНР ускладнилось і втручанням у її внутрішні справи Румунії.

Командування УГА віддало наказ військам зосередитися в трикутнику між річками Збруч і Дністер та залізничною колією Гусятин — Чортків — Товсте — Заліщики. Це дало змогу на певний час відірватися від наступаючих польських дивізій, забезпечити УГА короткий перепочинок, реорганізувати її та поповнити зброєю.

8 червня українське військо зі свого плацдарму несподівано для ворога перейшла у контрнаступ — т.зв. Чортківська офензива. Було прорвано польський фронт і відкинуто ворога на 120 км. Ці успіхи викликали ентузіазм українського населення, дали змогу поповнити особовий склад УГА. Але оскільки не було надійних і стабільних джерел постачання озброєння, сповна скористатися народним піднесенням не вдалося: з 90 тис. добровольців до війська прийняли 15 тис, а решту розпустили по домівках.

Тим часом польське командування перекидало на галицький фронт нові сили, які Антанта забезпечувала всім необхідним. 28 червня війська інтервентів прорвали фронт УГА. Почався останній відступ українських військ у межиріччя Збруча та Дністра.

У зв'язку з неможливістю тримати фронт проти переважних сил польських інтервентів, 16—18 липня 40—45 тис. бійців УГА переправилися на лівий берег Збруча, в УНР, де їм судилося продовжити свій тернистий шлях. Польща повністю окупувала Східну Галичину. До в'язниць і концтаборів було кинуто тисячі українських патріотів, інших жорстоко переслідували.

Отже, Західноукраїнська Народна Республіка, що існувала більше 8 місяців, впала. Головними причинами поразки були значна перевага противника у силі — боротьба фактично велася між 3,5 млн. українців Східної Галичини і 18 млн. поляків, та підтримка останніх країнами Антанти. Але, незважаючи на невдачу, спроба визволити західноукраїнські землі від іноземного поневолення та об'єднати їх із землями УНР чітко окреслила етнографічні кордони українського народу, збагатила його новим досвідом, знаннями і вмінням.