Тема 2. Самостійна робота студента

Самостійна робота студента є основним шляхом оволодіння навчальним матеріалом у вільний від обов'язкових навчальних занять час. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 від загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.

Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається навчальною програмою з дисципліни, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача. Навчальний матеріал з навчальної дисцип­ліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом у процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять.

У процесі самостійної роботи здійснюється самоосвіта студента, яка сприяє поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню знань. Основним засобом самоосвіти є самостійне вивчення та опрацювання наукової, науково-популярної, навчальної, політичної, художньої та іншої літератури. Джерелами самоосвіти слугують також газети і журнали (особливо фахові), радіо і телебачення, відвідування музеїв, театрів, виставок, спілкування з освіченими людьми, зі спеціалістами з різних галузей знань і практичної діяльності, зокрема з передовими педагогами.

Потреба у засвоєнні різнобічної інформації, піклування про розширення свого кругозору та ерудиції вимагає від молодої людини певної цілеспря­мованості, дисциплінованості, великих вольових зусиль, уміння зосереджувати увагу на об'єктах вивчення, користуватися різними видами пам'яті та ін.

Важливою умовою ефективності самоосвіти є володіння студентами раціональними прийомами самостійної роботи у процесі підготовки до лекції, семінарського заняття, практичної та лабораторної роботи, колоквіуму, заліку та екзамену, написання реферату, курсової та дипломної роботи тощо.

Студенти мають певний обсяг знань, умінь та навичок самоосвіти, якими вони оволоділи за час навчання в загальноосвітній школі. Зрозуміло, що цього багажу недостатньо для продовження самоосвіти в нових умовах навчання, тому викладачі вищого закладу освіти під час навчальних занять повинні

пропонувати студентам способи вирішення різних пізнавальних задач, з якими доводиться зустрічатися вчителю в його практичній діяльності, вчити їх вибирати необхідну для роботи літературу, виділяти з прочитаних книжок найголовніше і найістотніше, вчити уміншо робити необхідні виписки, складати тези і конспекти, користуватися енциклопедіями, довідниками, словниками та ін. Велику користь у справі самоосвіти студентів приносить заслуховування на семінарських заняттях підготовлених студентами повідомлень, доповідей, рефератів на різні теми, робота з першоджерелами. Під час лабораторних і практичних занять з психолого-педагогічних дисциплін і методики викладання предмета за фахом, а також у процесі педагогічної практики студенти виробляють уміння спостерігати педагогічні факти і явища, узагальнювати їх.

Кожен студент повинен правильно і швидко знаходити потрібну книжку, довідник, словник, знати основи бібліографії. Бібліографія— це галузь знань про способи і методи складання та вивчення показників літератури, списків, оглядів творів у пресі. Бібліографія полегшує і прискорює пошук потрібної літератури при підготовці доповідей, інформації, а також у процесі наукової роботи.

Бібліографічні видання інформують читачів про видану літературу, публікують анотації до книжок і журнальні статті для бібліотечних каталогів.

Кожна бібліотека має каталоги,що полегшують підбір літератури. Каталоги є систематичні, предметні й алфавітні. У систематичному каталозівідображено весь фонд даної бібліотеки, а карточки розкладаються за галузями знань. Предметні каталогиє різновидом систематичних каталогів; карточки в них зібрані в алфавітному порядку відповідно до змісту книг. В алфавітних каталогахкарточки стоять в алфавітному порядку за прізвищами авторів або назв книг, якщо автори не вказані. До цього каталога звертаються у тому випадку, коли потрібно вияснити наявність книжок певного автора в бібліотеці або знайти потрібну книжку, назва якої вже відома читачеві.

Для відшукання книжки з якогось питання читач повинен знайти в сис­тематичному каталозі відповідний розділ (наприклад, "Педагогіка") або підрозділ у цьому розділі (наприклад, "Моральне виховання учнів"), пере­глянути всі зібрані в них карточки і скласти необхідний список літератури. До цього списку слід, передусім, включити урядові директивні матеріали, праці класиків педагогіки, основні праці вчених з даної проблеми, підручники, навчальні посібники, методичні матеріали; потрібно також переглянути карточки нових надходжень до бібліотеки і включити до списку джерела, які з'явилися останнім часом (журнальні статгі, брошури, книжки).

У кожній бібліотеці є картотека журнальних та газетних статей. В такій картотеці можна знайти назви статей, опублікованих у періодичних виданнях94

з проблем педагогіки, назви статей зі збірників наукових праць, матеріали різних конференцій, учені записки і т. п. Ці картотеки несуть оперативну інформацію, тому що частіше, ніж інші, поповнюються свіжими матеріалами. У бібліотеках є також картотеки авторефератів дисертацій з психолого-педагогічних та інших наук.

На каталогічних карточках, окрім авторів книг, їх назв, року, місця видання і видавництва, проставляються бібліотечні шифри (у лівому верхньому кутку). Щоб швидко отримати замовлену книжку, необхідно вказати всі її дані, в тому числі і шифр, оскільки це значно полегшує бібліотекарям пошук потрібної книжки.

Під час навчання студенту доводиться звертатися до різних довідкових видань. До них відносяться енциклопедії, довідники, словники. Так, в "Українському педагогічному словнику" можна знайти стисло викладені матеріали з питань виховання, навчання, освіти тощо.

Інформацію про літературу, яка готується до друку, студент може знайти у спеціальних каталогах видань конкретних видавництв. Про літературу, яка вже побачила світ, та про опубліковані журнальні й газетні статті постійно інформують спеціальні видання: "Літопис журнальних та газетних статей". "Книжковий літопис".

У пошуках потрібної літератури можна скористатися останніми номерами журналів, які подають зведену інформацію про опубліковані в них упродовж минулого року статті. Списки літератури є і в багатьох книжках, підручниках, навчальних посібниках, наукових статтях.

У спеціальних реферативних бюлетенях студент може відшукати потрібну інформацію про літературу, видану за рубежем.

Підбір потрібної книги доцільно розпочинати з перегляду каталогів. У багатьох бібліотеках, окрім каталогів, складаються рекомендовані списки літератури з різних розділів (до курсових чи дипломних робіт). Крім того, студент може отримати кваліфіковану допомогу у чергового бібліотекаря.'

Для майбутнього вчителя дуже важливо навчитися працювати з книжкою. Адже книга—джерело знань. Щоб здобути їх з книжки, необхідні певні знання.

Передусім важливо навчитися читати книжки. Під технікою читання слід розуміти навички раціонального і швидкого читання. Техніка швидкого чи­тання грунтується на вмінні сприймати одночасно кілька слів, а то й цілий абзац, без мисленного їх висловлювання. Пам'ять і мислення у цей момент настільки активізовані, що дозволяють сприймати майже весь текст. Зрозу­міло, що для цього потрібні спеціальна підготовка і тривале тренування. Ця форма читання ознайомлююча за характером і доступна всім.

¹ Див.: Вьщрин В.М. Введение в специальность. — Москва: Физкультура и спорт, 1980. —С. 56-59.

Другим важливим етапом у покращенні техніки читання є вироблення відповідної установки, готовності до самовдосконалення. Дуже важливою умовою тут виступають вольові засилля, уміння примусити себе працювати в заданому ритмі і напрямку.

Економія часу у процесі роботи з книгою досягається не тільки за рахунок швидкості читання, а й за рахунок вибору найкращого в даних умовах різновиду читання. Розглянемо деякі з них.

Попереднє читання.У процесі такого читання відмічаються всі незнайомі, іноземні слова, наукові терміни і поняття, щоб у подальшому можна було вияснити їх значення, наприклад, за словниками чи довідниками.

Наскрізне читання(читання підряд) — означає уважне прочитання всього матеріалу. Цей вид читання використовується за необхідності повністю охопити зміст розділу, статті, книги в цілому.

Вибіркове читанняпередбачає певний відбір матеріалу для читання з метою його поглибленого вивчення. Інколи така необхідність виникає, коли треба знайти відповідь на певне запитання, тобто цей вид читання визначається інтересами і практичними потребами читача.

Повторне читання— з метою повернутися до того, що дуже потрібне або не зовсім зрозуміле, через якийсь час є потреба грунтовно осмислити його.

Аналітичне читання(або читання з опрацюванням матеріалу) — критичний розбір змісту з метою глибокого його вивчення, конспектування найістотнішого. Використовується під час роботи з першоджерелами, часто супроводжується виписуванням фактів, цитат, висновків на картки, складанням тез, рефератів і т. д.

Партитурне читання,або, як його ще називають, динамічне читання, означає швидке ознайомлення з книжкою в цілому при великій швидкості читання (за 1,5-2 години прочитується до 200-300 сторінок).

Змішане читання— застосування різних видів читання залежно від змісту матеріалу, цілей і завдань його вивчення.'

Економія часу та енергії читача досягається не тільки швидкістю читання і запису, а й за рахунок уміння правильно обрати і реалізувати раціональний вид запису (план, тези, конспект, анотація, рецензія, реферат та ін.).

План— короткий, логічно побудований перелік запитань, які розкривають зміст прочитаного матеріалу. У ньому немає конкретного викладу матеріалу, а є структура, що визначає зміст. Щоб уміти складати план, потрібно навчитися виділяти з прочитаного головні думки, встановлювати співвідношення, зв'язки між ними, чітко і коротко формулювати їх.

Див.: Рачснко И.П. НОТ учителя. — Москва: Просвещение, 1982. — С. 145-146.96

Тези — це коротко сформульовані основні думки, положення прочитаного матеріалу. Якщо кожен пункт плану — це запитання, то тези являють собою узагальнену, коротку на нього відповідь. Вони виражають саму сутність, але не розкривають змісту.

Конспект—короткий виклад прочитаного матеріалу, доповіді, лекції, статті і т. д. Маючи в основі план і тези або план у тезисній формі, легко залучити для їх розкриття фактичний матеріал. Конспект містить в собі не тільки констатуючу, а й аргументуючу частину: приклад, доведення виучуваного матеріалу, власні думки і т. д.

Анотація— невеликий (10-20 рядків) опис змісту книжки або статті, що інколи включає їх коротку оцінку. Анотація слугує, в основному, для орі­єнтування у пошуках потрібного матеріалу.

Рефератявляє собою невеликий цілісний виклад, в якому хоча й коротко, але з мотивуванням, визначеннями і висновками викладаються основні ідеї, положення статті або кількох статей, книг, інколи — визначається своє ставлення до них. Реферати пишуться, в основному, для виступів на лекціях, семінарах, конференціях.

Рецензія— це коротка оцінка виучуваного матеріалу. У ній дається виклад суті проаналізованого матеріалу (статті, книги, доповіді, лекції і т. д.), аналізуються його зміст і форма, відзначаються достоїнства і недоліки, робиться узагальнення. Оціночні судження в рецензії повинні бути переконливо аргументовані.

Цитата—дослівна витримка з книги, що найбільш характерно відображає ту чи іншу думку автора. Тут же вказуються автор, назва його роботи, місце і рік видання, а також сторінка.'

Перераховані вище види роботи і є тими виписками чи записами, які виступають відносно самостійно, використовуються в різних комбінаціях залежно від поставлених цілей і завдань.

Дуже важливою є проблема навчитися точно вести бібліографічні записи. Нерідко студенти з метою економії часу тільки приблизно записують собі літературу, сподіваючись на те, що згодом зайдуть у бібліотеку і деталізують її. Це призводить до зайвих витрат дорогоцінного часу, тому подаємо відомості про те, як здійснювати опис тих чи інших літературних джерел відповідно до прийнятих правил.

Пропонуємо зразки оформлення бібліографічного переліку джерел, який подається у студентських рефератах, курсових та дипломних роботах.

¹ Див.: Раченко И.П. НОТ учителя. — Москва: Просвещение, 1982. — С. 150-151.

Оформлення монографій:

а) один, два або три автори:

Архипова С.П. Основи андрагогіки: Навчальний посібник. —Черкаси — Ужгород: Вид-цтво "Мистецька лінія", 2002. — 184 с.

Вихрущ А.В., Карагодін В.М., Тхоржевська Т.Д. Основи християнської педагогіки. — Тернопіль: Освіта, 1999.—166 с.

б) чотири автори:

Основьі создания гибких автоматизированннх производств /Л.А. Пономаренко, Л.В. Адамович, В.Т. Музичук, А.Е. Гридасов/ Под ред. В.В.Тимофеева.— К.: Техника, 1986. —144 с.

в) п 'ять і більше авторів:

Системний анализ структури как злемент народного хозяйства/ Белоу-соваН.И.,ВишнякЕ.И.,ЛевитВ.Ю.идр.—Москва: Зкономика, 1981.—62 с.

г) колективний автор:

Педагогіка: Підручник/За ред.М.ДЯрмаченка.—К.: Вища школа, 1986.—543 с. Багатотомне видання:

История русской литературьг. В 4-х т./АН СССР. Институт рус.литер. — Москва, 1982. — Т.З: Расцвет реализма. — 876 с.

Перекладні видання:

Гроссе 3., Вайсмангель X. Химия для любознательньїх: Перев.с нем. — Москва: Химия, 1980. —392 с.

Збірки наукових праць:

Обчислювальна і прикладна математика. 36. наук.пр.—К: Либідь, 1993.—99 с.

Словники:

Библиотечное дело: Терминологический словарь/Сост. И.М. Суслова, Л.Н.Уланова. — 2-е изд. — Москва: Книга, 1986. — 224 с.

Складові частини збірника:

Радов Б.О. Першочергові проблеми пенітенціарної політики України на сучасному етапі//Проблеми пенітенціарної теорії і практики. — К.: РВВ КШС.1996.—С.12-17.

Статті з журналів:

Оржеховська В.М. Соціально-педагогічні проблеми девіантної поведінки неповнолітніх в сучасних умовах/Яіедагогіка і психологія. Вісник АПН України. — 1995. — №4. — С. 90-96.

Дисертації:

Вівчар П.В. Особливості морального виховання неповнолітніх засуджених у виховно-трудових колоніях.: Дис. канд. пед. наук: 13.00.01. — Тернопіль, 1998. —190 с.98

Автореферати дисертацій:

Запорожан І.Г. Особливості правового виховання молодших школярів: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.07 / Терноп. держ. пед. університет. — Тернопіль, 2002. — 23 с.

Науково-дослідна роботастудентів (НДРС) вищого закладу освіти є одним із напрямків їх самостійної роботи, основних чинників підготовки високо­кваліфікованих педагогів.

Поняття науково-дослідної роботи студентів охоплює два взаємопов'язаних елементи: навчання студентів елементів дослідницької діяльності, організації і методики наукової творчості; наукові дослідження, які здійснюють студенти під керівництвом професорсько-викладацького складу.

Для науково-дослідної роботи студентів вищих педагогічних закладів освіти характерна єдність цілей і напрямків навчальної, наукової і виховної роботи, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи, що реалізується в навчальному процесі і в позанавчальний час. Це забезпечує їх безперервну участь у науковій діяльності упродовж навчання.

Зміст і структура НДРС забезпечують послідовність її засобів і форм відповідно до логіки і послідовності навчального процесу, що зумовлює спадкоємність методів і форм від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь і навичок у процесі виконання ними наукової роботи. ^:

У вищих закладах освіти склалася певна структура НДРС: проректор з наукової роботи — рада НДРС університету — рада студентського науково-творчого товариства (СНТТ) факультету — СНТТ кафедри. Наукове керівництво СНТТ здійснюється науковим керівником, який обирається вченою радою університету. Голова (з числа студентів) і члени ради СНТТ призначаються і затверджуються наказом ректора по вищому закладу освіти.

Рада СНТТ вищого закладу освіти:

— створює факультетські ради СНТТ і керує ними, разом з ними орга­нізовує гуртки, творчі секції і бюро та ін.;

— інформує громадськість університету про роботу СНТТ;

— щорічно організовує підсумкові студентські наукові конференції;

— організовує виставки і презентації кращих наукових праць;

— забезпечує участь студентів у регіональних і всеукраїнських конкурсах, оглядах, конференціях та олімпіадах;

— сприяє широкому впровадженню результатів студентських досліджень у практику, публікації статей:

' Див.: Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація і методика науково-дослідницької діяльності: Підручник для вузів. — Харків: ХДАК, 1998.

_': — організовує взаємодію СНТТ університету з іншими вищими навчальними закладами, закладами освіти і культури.

Залучення студентів до науково-дослідної роботи здійснюється через академічну групу. На початку навчального року на стаціонарі, під час настановчої сесії на заочному відділенні в групах, на курсах і факультетах проводять бесіди з науково-дослідницької діяльності, в яких подається докладна інформація щодо запланованої наукової тематики вищого навчального закладу,

факультетів, кафедр.

Зміст і характер науково-дослідної роботи студентів визначаються:

— проблематикою науково-дослідницької і науково-методичної діяльності кафедр, факультетів, вищого навчального закладу;

— тематикою досліджень, що здійснюються кафедрами у творчій співпраці із  закладами освіти;

— умовами дослідної роботи студентів, наявністю бази дослідження, мож­ливостей доступу до потрібної наукової інформації, наявністю комп'ютерної техніки, забезпечення науково-дослідної роботи студентів кваліфікованим

науковим керівництвом.

Науково-дослідницька діяльність студентів вищого педагогічного закладу

освіти здійснюється в таких напрямках:

— науково-дослідна робота, що є невід'ємним елементом навчального процесу і входить до календарно-тематичних та навчальних планів, навчальних програм як обов'язкова для всіх студентів;

— науково-дослідна робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах студентського науково-творчого товариства, у наукових гуртках,

проблемних групах та ін.;

— науково-організаційні заходи: конференції, конкурси, олімпіади та ін. Науково-дослідницька робота студентів у межах навчального процесу

є обов'язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної

роботи:

— написання рефератів з конкретної наукової теми у процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного і психолого-педагогічного циклів, фундаментальних і професійно орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів

спеціалізації та за вибором;

— виконання лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт з елементами проблемного пошуку;

— виконання нетипових завдань дослідницького характеру під час пе­дагогічної (та інших видів) практики, індивідуальних завдань;

— розробка методичних матеріалів з використанням дослідницьких методів (педагогічне спостереження, анкетування, бесіда, соціометрія та ін.);

— підготовка і захист курсових та дипломних робіт, пов'язаних із проблематикою досліджень кафедр.

У деяких вищих педагогічних навчальних закладах з метою ефективної організації науково-дослідницької діяльності студентів організовують спеціальне вивчення курсу з основ організації та методики проведення наукових досліджень в галузі психолого-педагогічних наук, фахових методик та спеціальних дисциплін. Окрім того, приступаючи до вивчення кожної навчальної дисципліни, викладачі на перших лекціях знайомлять студентів зі специфікою методів дослідження даної науки.

Належна організація науково-дослідної роботи студентів у навчальному процесі сприяє поглибленому засвоєнню ними навчальних дисциплін, дозволяє виявити свою індивідуальність, сформувати власну думку щодо конкретної дисципліни.

Науково-дослідна робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікованого педагога і передбачає:

— участь студентів у роботі наукових гуртків, проблемних груп, творчих секцій, лабораторій та ін.;

— участь студентів у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт, проведення досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів;

— роботу у студентських інформаційно-аналітичних та культурологічних центрах, перекладацьких бюро;

— рекламну, лекторську діяльність та ін.;

— написання статей, тез, доповідей, інших публікацій. Найпопулярнішими формами організації студентської науково-дослідної

роботи є наукові гуртки, проблемні групи, секції, студії, бюро, центри, кожен з яких — це невеликий творчий студентський колектив (до 15 чол.), що працює над однією або кількома суміжними науковими проблемами, за планами, які складаються на семестр або навчальний рік.

На музично-педагогічних факультетах вищих педагогічних навчальних закладів музично-творча діяльність студентів може здійснюватись у наступних формах: робота в творчих секціях і студіях; участь у концертах, конкурсах; виступи по радіо, телебаченню; розробка сценаріїв, підготовка концертів.

Одним із видів оформлення результатів індивідуальної самостійної навчально-дослідної роботи студентів першого курсу є написання рефератів. Реферат(лат. referat, буквально — нехай він доповість, від referos — доповідаю) — короткий виклад письмово чи у формі публічного виступу змісту прочитаної книжки, наукової роботи, повідомлення про наслідки вивчення наукової проблеми; доповідь на певну тему, що розкриває її питання на основі огляду літературних чи інших джерел. Як правило, реферат має науково-інформаційне призначення.

Окрім повного науково-об'єктивного висвітлення теми, в рефераті можуть міститися аналіз і критика відповідних наукових теорій і наукові висновки. Такі реферати називають також науковими доповідями. Вони використовуються в наукових установах і вищих закладах освіти, включаються до наукових семінарів, семінарів аспірантів та студентів старших курсів. Рефератами називають також доповіді учнів загальноосвітніх шкіл та профтехучилищ, які вони роблять на уроках, в гуртках, наукових об'єднаннях.

Робота над рефератом передбачає вироблення у студента вміння аналі­зувати, порівнювати та узагальнювати різні факти, явища, події, погляди, ідеї, підходи, вміння формулювати висновки; поглиблення знань студента з певного предмета, розширення його кругозору та ерудиції; розвиток основних умінь з наукової роботи обирати проблему дослідження, визначати його об'єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання; знаходити необхідну літературу, опрацьовувати її, робити на неї посилання, оформляти список використаних першоджерел; розвиток наукового писемного мовлення.

До написання реферату ставляться певні вимоги,¹ зокрема: передовсім він виконується на запропоновану кафедрою або викладачем тему; його виконують державною мовою або тою іноземною, яка вивчається на факультеті іноземних мов; реферат має відповідати визначеній планом структурі, з виділенням абзаців, нумерацією сторінок, правильним оформленням посилань, цитат, висновків, списку використаних джерел; обсяг реферату визначається потребою розкриття проблеми (не більше 20 рукописних сторінок); реферат повинен бути охайно і грамотно оформлений у мовному та стилістичному плані; текст реферату розміщують на одній стороні аркуша білого паперу, першою сторінкою є титульний аркуш, за необхідності до реферату включають ілюстрації, таблиці.

План реферату може бути простим або складним. Він містить найменування розділів і підрозділів.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її теоретичне і практичне значення. Тут також визначається мета реферування матеріалу з обраної проблеми та конкретні завдання.

Основна частина складається з 2—3 розділів. Кожен розділ нумерується і має назву. Передбачається вивчення та виклад існуючих точок зору

' Див.: Методика підготовки рефератів, курсових і дипломних робіт та їх захисту. Навчально-методичний посібник для студентів гуманітарних факультетів. — Тернопіль, 2001. — С.5-7.

з досліджуваної теми у науковій літературі, а також аналіз опрацьованого матеріалу.

Висновки відображають результати виконаної роботи і мають відображати наслідки поставленої у вступі мети і завдань.

До списку використаних джерел заносяться використані під час роботи над рефератом першоджерела, оформлені відповідно до вимог.

Успіх самостійної роботи студента залежить від уміння організовувати свій позааудиторний час. З цього приводу першокурсникам можна дати кілька порад:

1. Точно визначте свої цілі і намітьте перспективний план їх досягнення у реальні терміни. Така конкретність спонукатиме займатися корисною справою і не витрачати часу даремно.

2. Привчіться неухильно виконувати режим дня і заплановані на день справи, пам'ятаючи, що порушення взятих зобов'язань псує характер, розслаблює волю.

3. За вирішення намічених, справ беріться енергійно, в суворо визначений час, рішуче усуваючи перепани. Не відкладаєте на завтра те, що можна зробити сьогодні.

4. Учіться цінувати свій і чужий час, використовуйте ефективні прийоми праці.

5. До складних, відповідальних справ приступайте тільки після повноцінного відпочинку, Під час виконання навчальних завдань краще розпочинати з питань середньої трудності, згодом доцільно перейти до вирішення складних, а легкмми зайнятись у кінці робочого часу. Якщо якась справа дається не відразу, бажано тимчасово відкласти її і зайнятись іншою корисною справою або зробити невелику перерву для активного відпочинку, суть якого полягає у зміні виду діяльності.

Після цього слід знову взятися за вирішення попереднього завдання.

6. Під час роботи не допускайте перевтоми. Не економте часу за рахунок сну і прийому їжі. З метою попередження втомлюваності, враховуючи свої індивідуальні особливості, встановіть для себе правила чергування розумової і фізичної праці.

7. Привчіться систематично аналізувати організованість і продуктивність своєї діяльності, враховуючи усі витрати часу і вишукуючи його резерви.

8.У процесі творчої діяльності не пропускайте періодів натхнення, коли все легко і швидко.'

¹ Див.: Аверин Н.А., Львов Е.С. Как научить учиться. — К., 1988. — С.29-30.