Тема 2. Педагогічне спілкування

Ефективність виховного впливу педагога на учнів вирішальним чином залежить від мистецтва педагогічного спілкування, від стилю взаємовідносин між вихователем і вихованцями. ' "Для мене у моїй практиці, як і для вас, багатьох досвідчених учителів,—писав А. Макаренко,—такі "дрібниці" стали вирішальними, як стояти, як сидіти, як піднятись зі стільця із-за столу, як підвищити голос, посміхнутись, як подивитися. Нас цьому ніхто не вчив, а цьому можна і треба вчити і в цьому є і повинна бути велика майстерність".²

Оскільки педагог не просто спілкується з дітьми, а спілкується професійно, у його взаємовідносинах з ними немає дрібниць — працює все: погляд, рух очей, жест і т. д.

Спілкування з дітьми вимагає постійної творчості, адже на кожному уроці чи виховному заході вчителю доводиться стикатися з різноманітними мікропедагогічними ситуаціями, суперечностями, конфліктами, проблема­ми, які вимагають свого вирішення саме в організації спілкування з дітьми.

Творчість у спілкуванні проявляється, передусім, в умінні передавати інформацію — точно орієнтувати її на співрозмовника, знаходити яскраві образні вирази. Без цього учням стає нецікаво, їх охоплює нудьга. Творчість проявляється і в організації взаємовідносин з дітьми: адже саме взаємовід­носини нерідко впливають на ставлення учнів і до навчального предмета, і до школи, і до класу. Це вимагає від педагога будувати систему взаємовідносин з учнем з урахуванням особливостей його особистості, загального психологічного контексту і специфіки власної педагогічної індивідуальності. Ще одним аспектом творчості вчителя під час спілкування є творчість у процесі саморегуляції: мистецтво керувати власним психологічним станом, долати різні психологічні бар'єри, викликати творче самопочуття, уміти бути завжди життєрадісним і оптимістичним.

Підготовку до педагогічного спілкування на уроці, виховному заході чи індивідуальних контактах слід розглядати як певну систему. Першим етапом педагогічного спілкування є моделювання спілкування,тісно пов'язане зі змістовими і методичними компонентами майбутнього уроку чи виховного заходу. Мається на увазі, що поруч з підбором змісту навчального чи виховного матеріалу, методів навчання і виховання важливо продумати і спрогнозувати і методику спілкування з класом. При цьому слід мати на увазі, що цей аспект може істотно позначитись і на методах навчання та виховання, тому під час

' У підготовці цього параграфа використано матеріали посібника "Введение в специальность"/Под ред. Л.И. Рувинского. — М.: Просвещение, 1988. — С. 102-143. " Див.: Макаренко А.С. Соч.: В 7-ми т. — М., 1958. — Т. 5. — С. 234.

продумування і вибудови матеріалу бесіди, не менш важливо забезпечити необхідну соціально-психологічну атмосферу, яка б сприяла розвитку творчої ініціативи учнів.

Найскладнішим етапом педагогічного спілкування є організація безпо­середнього спілкуванняз класом,особливо на початковому етапі взаємодії з ним. Досвід і дослідження переконують, що в цьому плані можна використати стійкі і перевірені способи завоювання ініціативи у спілкуванні, зокрема:

— оперативність в організації первинного контакту з класом;

—оперативний перехід від організаційних процедур (вітання, посадка і т. п.) до ділового та особистісного спілкування;

—відсутність проміжних зон між організаційними і змістовими аспектами початку взаємодії;

— оперативне досягнення соціально-психологічної єдності з класом, формування почуття "ми";

— введення особистісних аспектів у взаємодію з дітьми;

— подолання стереотипних і ситуативних негативних установок на ок­ремих учнів;

— організація цілісного контакту з усім класом;

— постановка завдань і запитань, які на початковому моменті взаємодії здатні мобілізувати колектив;

— скорочення переліку забороняючих педагогічних вимог і розширення позитивно зорієнтованих педагогічних вимог;

— забезпечення зовнішнього комунікативного вигляду: охайність, підтягнутість, зібраність, активність, доброзичливість і т. п.;

— реалізація мовних і невербальних засобів взаємодії, активне включення міміки, мікроміміки, контакту очима і т. д.;

— уміння "транслювати" в клас власну прихильність до дітей, друже­любність;

— постановка яскравих, привабливих цілей діяльності і показ шляхів їх досягнення;

— прояв розуміння ситуативного внутрішнього настрою учнів, врахування його і передача учням;

— досягнення загального і ситуативного взаєморозуміння, яке формує в учнів потребу взаємодії з учителем.

Третій етап—управління спілкуванням.Під час організації спілкування на уроці важливо точно орієнтувати спілкування на клас або на конкретного учня, відображати в навчальному матеріалі власне ставлення до того, про що йдеться, підбирати форми передачі інформації, мовні засоби і створювати ситуації спілкування, що випливають з педагогічних завдань, передбачати

реагування класу і окремих учнів, конкретизувати навчально-виховну інформацію по ходу спілкування, пристосовувати її до змінюваних ситуацій педагогічного процесу, враховувати індивідуальні особливості учнів. Значної уваги при педагогічному спілкуванні вимагають учні, яким важче дається навчання. Учителі часто не усвідомлюють того, що до таких учнів вони ставляться недоброзичливо. Відомий психолог А. Леонтьєв зауважив окремі помилки у спілкуванні вчителів з "поганими" учнями:

1. Він дає "поганому" учню менше часу на відповідь, ніж "хорошому", тобто не дає йому подумати.

2. Коли дано неправильну відповідь, він не повторює запитання, не про­понує підказки, а тут же запитує іншого або сам дає правильну відповідь.

3. Він "ліберальничає", позитивно оцінює неправильну відповідь.

4. Водночас він частіше сварить "поганого" учня за неправильну відповідь.

5. Відповідно рідше хвалить за правильну.

6. Прагне не реагувати на відповідь "поганого", викликає іншого, не помічаючи піднятої руки.

7. Рідше усміхається, менше дивиться в очі "поганому", ніж "хорошому".

8. Рідше викликає, інколи взагалі не працює з ним на уроці. Зрозуміло, що таких помилок не можна допускати у своїй навчально-виховній діяльності.

Четвертий етап педагогічного спілкування — аналіз здійснення спілкування.Педагог повинен виявити і слабкі сторони спілкування, осмислити, в якій мірі він задоволений процесом взаємодії з учнями, уявити їх відчуття від минулої зустрічі і спланувати систему майбутнього спілкування з колективом з урахуванням внесення необхідних коректив. Щоб процес спілкування з учнями проходив ефективно і відповідав тим змінам, які відбуваються упсихічному стані дітей, необхідно:

— бути уважними до партнерів по спілкуванню;

— розвивати комунікативну пам'ять (необхідно пам'ятати тональність спілкування з класом або окремими школярами, до якої вони звикли);

— розвивати власну спостережливість успілкуванні з дітьми;

— прагнути завжди передбачати реагування співбесідника;

— уміти аналізувати зовнішню поведінку учнів: пози, жести, міміку, експресію;

— вчитися сприймати і правильно інтерпретувати "психічні сигнали" за зовнішнім рисунком поведінки дітей;

— упроцесі спілкування постійно думати про тих, з ким спілкуєтесь.

Ці загальні рекомендації потрібно завжди мати на увазі, коли йдеться про педагогічну роботу з дітьми.

Для практичної організації педагогічного спілкування важливо збагнути загальну логіку і "технологію" безпосередньої взаємодії. Розпочинається спілкування педагога з учнями в момент його приходу у клас. Передусім він відновлює в комунікативній пам'яті попередні особливості спілкування вданому колективі; по-друге, установка нової ситуації спілкування і її оперативне співвіднесення як з попередньою ситуацією, так і з запланованою раніше власною моделлю взаємодії; по-третє, уточнення стилю, системи і особливостей майбутньої поведінки. Без цієї орієнтовної стадії діяти далі важко.

Для початку взаємодії з дітьми потрібно вирішити ще одне важливе комунікативне завдання — привернути до себе увагу об'єкта спілкування.

Для цього використовують різноманітні прийоми: вербальне звернення до класу, пауза, проходження по класу, розвішування наочності, запис на дошці. Значні можливості зосередження уваги класу має жест, емоційна насиченість якого приковує увагу слухачів.

Важливу роль у процесі організації педагогічного спілкування має стадія, яку К. Станіславський назвав "зондуванням душі об'єкта".Саме на цій стадії відбувається швидке підсумкове коректування й уточнення наперед продуманих прийомів спілкування відповідно до стану класу і сьогоднішніх можливостей сприймання матеріалу учнями. На цій стадії важливо правильно сприймати особистість об'єкта майбутнього спілкування, розуміти учнів. По-перше, правильне розуміння вчителем дітей забезпечує творчу роботу педагога, яка підтримується точним пізнанням особистості учня. По-друге, правильне розуміння особистості учня сприяє більш ефективному формуванню колективу у позитивних міжособистісних стосунках. По-третє, саме за умови точного й адекватного взаєморозуміння можлива успішна реалізація навчальної діяльності.

Наступна стадія педагогічного спілкування — вербальне спілкування, виклад учителем навчального матеріалу.Виразна яскрава мова, точність, дієвість визначень, здатність викликати образне бачення викладеного матеріалу — все це особливо необхідне для вчителя будь-якого навчального предмета. Слово вчителя повинне впливати на почуття і свідомість, стимулювати мислення, уяву, викликати потребу пошукової діяльності. Ця стадія спілкування має бути пройнята яскраво вираженим ставленням педагога до того, про що йдеться.

І насамкінець — ще одна стадія педагогічного спілкування з дітьми: зворотний зв'язок,який здійснюється як у плані змістовому, так і в емоційному Зворотний зв'язок — неодмінний компонент будь-якого процесу спілкування, а в педагогічному процесі він має принциповий, професійний характер. Зворотний зв'язок у спілкуванні допомагає визначити рівень засвоєння навчального матеріалу, виявити психологічний клімат, настрій дітей, їх готовність до взаємодії і т. п. У цілому зворотний зв'язок у педагогічному спілкуванні — необхідна умова його ефективності.

Проаналізовані нами стадії спілкування у педагогічному процесі складають структуру будь-якого акту педагогічного спілкування.

У кожного вчителя формується свій стиль педагогічного спілкування. Під стилем спілкування розуміють індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців. У стилі спілкування виражаються: а) особливості комунікативних можливостей учителя; б) досягнутий рівень взаємовідносин педагога і вихованців; в) творча індиві­дуальність учителя; г) особливості учнівського колективу.

У практичній діяльності педагогів мають місце декілька стилів педагогічного спілкування. Найпродуктивнішим для всіх учасників педагогічного процесу є спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю.Про таких учителів часто говорять: "За ним діти буквально по п'ятках ходять..."

Досить продуктивним є стиль педагогічного спілкування на основі дружньої прихильності,що є передумовою успішної спільної навчально-виховної діяльності.

Досить поширеним стилем спілкування є спілкування-дистаннія.Суть його в тому, що в системі взаємовідносин педагога і учнів важливим обмежувачем постійно фігурує дистанція, яка пронизує всі сфери відносин: у навчанні — "ви не знаєте — я знаю", у вихованні — "слухайте мене — я старший, маю досвід, наші позиції не порівняльні" і т. п. Таке гіпертрофу­вання дистанції в системі взаємовідносин педагога і вихованців призводить до формалізації всієї системи соціально-психологічного впливу вчителя на учнів і не сприяє створенню справді творчої атмосфери.

Серед негативних стилів педагогічного спілкування слід відмітити спілкування-залякування, до якого найчастіше вдаються молоді вчителі. Такий стиль спілкування, в основному, обирається ними через невміння організувати спілкування на основі захоплення спільною діяльністю, що досить важко зробити.

Негативну роль в роботі з дітьми відіграє і спілкування-загравання,також характерне для молодих, недосвідчених педагогів. Цей тип спілкування, по суті, відповідає прагненню завоювати дешевий авторитет у дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики.

Слід відзначити, що в кожному педагогічному колективі, зазвичай, має місце і загальний, цілісний стиль спілкування педагогів з дітьми,який формує і визначає загальношкільну психологічну атмосферу і відповідно впливає на становлення індивідуальних стилів спілкування. Загальний стиль спілкування педагогів і дітей — це не просто "технологія" спілкування, а його моральна атмосфера. 1 як важливо, щоб це був клімат ввічливості і тактовності, вимогливості і делікатності.

Підсумовуючи сказане про стилі професійного педагогічного спілкування, необхідно підкреслити значення усвідомлення і набуття педагогом власного індивідуального стилю спілкування з дітьми. Методика формування індивідуального стилю спілкування включає кілька етапів:

1. Вивчення реальних особистісних особливостей індивідуального стилю спілкування студентів і їх усвідомлення ними.

2. Виявлення недоліків в особистісному спілкуванні, робота з їх усунення та подолання соромливості, скутості, негативних нашарувань у стилі спілкування.

3. Завдання на вироблення зручних і прийнятних для педагога прийомів спілкування і їх співвіднесення з даними самоспостереження.

4. Робота з оволодіння елементами педагогічного спілкування на основі власного індивідуального стилю спілкування (на спеціальних заняттях).

5. Робота з оволодіння цілісним актом педагогічного спілкування відповідно до власного стилю спілкування і уточнення останнього (на спеціальних заняттях).

6. Реальна педагогічна діяльність — спілкування з дітьми на основі індивідуального стилю, зміцнення і закріплення останнього (у процесі педагогічної практики).

На організацію спілкування впливають і такі особливості особистості, як специфіка мислення, вільне володіння мовою, особистісні особливості, зокрема товариськість, емпатія і спонтанність сприймання, формування пев­них соціальних установок (наприклад, інтерес до самого процесу спілкування, а не тільки до результату), комутативні вміння — орієнтування в часі, в партнерах, у відносинах, в ситуації.

Для формування означених, якостей як професійно-особистісних властивостей кожного майбутнього педагога пропонується така логіка цієї роботи:

1. Здійснення професійного самопізнання на основі визначення власних комунікативних якостей, позитивних і слабких сторін у спілкуванні і вироблення на цій основі програми комунікативного самовиховання. Його напрямками можуть бути: аналіз досвіду відчуття від спілкування з людьми; минулого досвіду спілкування з дітьми; теперішнього рівня спілкування з дітьми; своїх ідеальних уявлень про спілкування; уявлень про те, як оцінюють вашу товариськість інші; труднощів спілкування, які відчуваєте від безпосереднього спілкування з дорослими і дітьми; власних переживань у процесі спілкування.

2. Застосування спеціалізованого тренінгу для розвитку в собі основних характеристик товариськості.

3. Різноманітна громадська робота з людьми, у процесі якої набувається досвід комунікативної діяльності (лекції, бесіди); профспілкова робота.

4. Створення системи ситуацій, що формують досвід подолання негативних накладок у спілкуванні і сприяють розвитку товариськості.

Значні можливості для формування культури педагогічного спілкування закладені у спеціальному тренінгу. У процесі занять студентська група може стати "учнівським класом", а кожен її член послідовно виконувати роль учителя.

Майбутнім учителям пропонується виконання спеціальних вправ:

• вправи на послідовність виконання педагогічних дій: увійти в аудиторію, відчинити вікно, написати на дошці дату, сісти за стіл, відкрити класний журнал, вийти з аудиторії;

• вправи на послідовність тих самих елементів педагогічних дій із введенням неочікуваних завдань: сісти за стіл, відкрити книжку (раптовий стук у двері) — реагуйте і дійте;

• вправи на виправдання поз у процесі педагогічної діяльності: зазавданням викладача по сигналу всі студенти займають відповідні пози, які згодом мають обґрунтувати;

• вправи на розвиток міміки, пантоміміки: тренування перед дзеркалом у зображенні здивування, хвилювання, гніву, сміху, іронії і т. п.

Важливі і спеціальні вправи з формування інших складових педагогічного спілкування. З ними детальніше майбутні вчителі познайомляться під час вивчення курсу методики виховної роботи в школі.

Для визначення активності навчання студентів техніки педагогічного спілкування виділяють наступні уміння:

а) керувати своєю поведінкою і настроєм;

б) розуміти почуття і настрій партнера по спілкуванню;

в) у процесі розмови бачити і чути себе і свого співрозмовника;

г) у конфліктній ситуації зберегти витримку і почуття гумору;

г) у процесі розмови враховувати тактику: як розпочати розмову, як її закінчити;

д) стимулювати співрозмовника до розмови;

є) за рахунок емоційності впливати на точку зору, позицію партнера; є) встановлювати правильні стосунки з учнями;

ж) ясно й чітко виражати свої думки;

з) дивитися на світ очима своїх учнів;

и) регулювати внутріколективні взаємовідносини учнів; і) моделювати майбутнє спілкування з учнями.'

¹ Див.: Сборник методик для диагностики педагогических способностей, умений, качеств, интересов личности, психических состояний. — Одеса, 1991. — С. 55.

Запитанняі завдання.

1. Охарактеризуйте зміст роботи студента під час безвідривної педагогічної практики у школі.

2. Що характерне для літньої педагогічної практики студентів?

3. Яке місце у підготовці майбутнього вчителя займає педагогічна практика на передвипускному і випускному курсах?

4. Розкрийте особливості етапів педагогічного спілкування.

5. Що являють собою стадії педагогічного спілкування?

6. Які стилі спілкування ви знаєте?

7. Які особистісні риси педагога сприяють ефективному педагогічному спілкуванню? Чи властиві вони Вам?

8. Розкрийте логіку і технологію формування в собі вміння професійного спіл­кування.

9.3 метою вивчення організації педагогами творчого спілкування з учнями нама­гайтесь діяти за наступною програмою:

1) відвідайте уроки кількох учителів і постарайтесь за тональністю спілкування, настроєм дітей, загальною атмосферою уроку і поведінкою вчителя визначити характер його взаємовідносин з дітьми. Своїми враженнями поділіться з колегами-практикантами і постарайтесь створити цілісну картину цих взаємовідносин;

2) аналізуючи уроки, намагайтесь виявити, як вчитель спілкується з дітьми, якими прийомами користується, чи допомагають вони вирішувати навчально-виховні завдання;

3) постарайтесь ніби "приміряти" манеру спілкування з учнями різних учителів до себе і встановити, що в "технології" цього спілкування відповідає вашій індивідуальності, а що — ні;

4) побувайте на виховних заходах у досвідчених педагогів і зверніть увагу на те, як вони враховують настрій дітей, їх індивідуальні особливості і т. п., яким чином це позначається на спілкуванні;

5) порівняйте атмосферу на уроці у кількох вчителів і визначте, чим вона відрізняється, вкажіть причини таких відмінностей;

6) під час педагогічної практики перед вами будуть постійно виникати нестандартні педагогічні ситуації. Шукайте творчі "ходи" у спілкуванні з дітьми.

10. Під час педагогічної практики поспостерігайте за собою:

1) чи здатні ви вислухати учня до кінця, чи з'являється у вас бажання перебити його і висловити власну точку зору?

2) чи можете ви слухати учня, якщо тема розмови не с для вас цікавою?

3) чи можете ви визначити, що розмова, розпочата вами, не є цікавою для вашого співрозмовника? Якщо таке відчуття виникає, то чи здатні ви швидко змінити тему бесіди?

4) чи можете ви подолати почуття роздратування до співбесідника-дитини або довколишніх, якщо їх дії не відповідають вашому настрою і планам?

11. Працюючи під час педагогічної практики з дітьми, поспостерігайте за собою і виясніть:

1) чи має місце у Вашому спілкуванні з учнями зворотний зв'язок, у чому він проявляється?

2) чи здатні ви у процесі спілкування з дітьми виявляти їх настрій, бажання, готовність до роботи і т. п.?

3) чи можете Ви, увійшовши до класу, за зовнішнім виглядом зорієнтуватися в його атмосфері?

4) розповідаючи щось дітям, постарайтесь виявити, хто з них "виключився" із загальної діяльності.

12. Виконайте кілька вправ, які сприяють формуванню уміння педагогічного спілкування:

— увійдіть до класу і зверніть на себе увагу учнів засобами міміки, рухів, жестів;

— проявіть здивування, хвилювання, гнів, іронію у педагогічно доцільній формі;

— зробіть коротке навіювання порушнику дисципліни;

— зверніться до учня (класу) з проханням, запитанням, пропозицією, побажанням, вимогою;

— прокоментуйте в класі ту чи іншу проблемну ситуацію у стосунках між учнями;

— висловіть з різними інтонаціями одну й ту ж фразу, звернену до учнів, наприклад: "Прошу уваги", "Сьогодні ми поговоримо про...", "Відкрийте зошити і запишіть...", "Іди до дошки...", "Поклади щоденник на стіл".

Ш Рекомендована література

1. Абдуллина О.А., Загрязкина Н.Н. Педагогическая практика студентов. — Москва: Просвещение, 1989. — 175 с.

2. Введение в специальность /Под ред. Л.И. Рувинского. — Москва: Просвещение,

1988. —208 с.

Грехнев B.C. Культура педагогического общения. — Москва: Просвещение, 1990. —144 с.

Методичні рекомендації з питань організації та проведення педагогічної практики студентів передвипускного і випускного курсів педагогічних інститутів. — Тернопіль, 1997. — 45 с.

Неперервна педагогічна практика студентів: Методичні рекомендації для викладачів і студентів педагогічного університету. — Тернопіль, 2001. — 15 с. 6. Педагогічна практика студентів. ■— К.: Вища школа, 1972. — 252 с.