Тема 2. Організація навчального процесу у вищому педагогічному навчальному закладі

У вищому педагогічному закладі освіти функціонують різноманітні організаційні форми навчання: лекції, практичні заняття (семінари, лабораторні роботи, практикуми), самостійна робота студентів під контролем викладача, різні види практики.

Ефективною формою організації навчання є лекція.До неї ставляться певні вимоги: моральний бік лекції і викладача, науковість та інформаційність (сучасний науковий рівень), доказовість і аргументованість, наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів, фактів, обгрунтувань, документів і наукових доказів, емоційність викладу інформації, активізація мислення слухачів, постановка запитань для роздумів; чітка структура і логіка розкриття послідовно викладених запитань; методична обробка — виведення головних думок і положень, підкреслення висновків, повторення їх у різних формулюваннях; викладання доступною і зрозумілого мовою; використання, за можливості, аудіовізуальних дидактичних матеріалів.

Структура лекції залежить від змісту і характеру викладеного матеріалу, але існує загальна структурна основа, яку застосовують до будь-якої лекції. Це, передусім, — повідомлення теми і плану лекції та суворе його дотримання.

_

До плану включаються основні питання лекції, що можуть слугувати для складання екзаменаційних білетів.

На початку лекції корисно пригадати зміст попередньої лекції, пов'язати його з новим матеріалом, визначити місце і призначення в дисципліні, в системі інших наук. Для розкриття теми використовують індуктивний метод: приклади, факти підводять до наукових висновків; можна також застосувати метод дедукції: пояснення загальних положень з наступним демонструванням можливостей їх застосування на конкретних прикладах. По кожному з аналізованих положень робляться висновки. Традиційна вузівська лекція називається інформаційною: вона може мати декілька різновидів.

Вступна лекціямає за мету дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усього курсу, розкрити структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взаємозв'язок з іншими дисциплінами. Головне завдання вступної лекції—сприяти розвитку у студентів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння.

Тематична лекція присвячується розкриттю конкретної теми навчальної програми з конкретної дисципліни.

Оглядову лекціюнерідко читають перед або під час виробничої практики. Головне її завдання полягає в тому, щоб сприяти забезпеченню належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними уміннями та навичками студентів. Оглядову лекцію читають також студентам перед виконанням дипломних робіт або складанням державних іспитів, абітурієнтам перед вступними іспитами, студентам-заочникам.

У заключній лекції підбиваються підсумки вивченого і викладеного матеріалу з даного предмета, в цілому, через виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання та майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним завданням заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до глибокого вивчення даного предмета, визначення методів самостійної роботи в даній галузі.

Розвиток системи освіти, її гуманізація, тенденції до орієнтації на конкретну людину, на реалізацію її творчих здібностей зумовили розробку нових лекційних форм — проблемної лекції, лекції удвох, лекції-візуалізації, лекції-прес-конференції.

Проблемна лекція відноситься, передовсім, до активних методів навчання. На відміну від інформаційної лекції, в якій студентам подається і пояснюється готова інформація, яку треба запам'ятати, у проблемній лекції нове вводиться як невідоме, яке необхідно "відкрити". Мета викладача—створивши проблемну ситуацію, спонукати студентів до пошуків вирішення проблеми, крок за кроком підводячи їх до шуканої цілі. Для цього новий теоретичний матеріал подається48

у формі проблемної задачі. В її умовах є суперечності, які потрібно знайти і розв'язати. У ході їх розв'язання і в кінці — як результат—студенти набувають у співпраці з викладачем нових потрібних знань. За допомогою проблемної лекції забезпечується розвиток теоретичного мислення, пізнавального інтересу до змісту предмета, професійна мотивація, корпоративність.

Лекція-візуалізація виникла як результат пошуку нових можливостей реалізації принципу наочності. Вона подається усно, відображаючись у візуальній формі. Відеоряд, який сприймається і усвідомлюється, може служити опорою адекватних думок і практичних дій. Викладач повинен використати такі демонстраційні матеріали, такі форми наочності, які не лише доповнюють словесну інформацію, але й самі виступають носіями змістовної інформації. Підготовка такої лекції полягає у реконструюванні, перекодуванні змісту лекції або її частини у візуальну форму для подання студентам технічними засобами. Читання такої лекції зводиться до вільного, розгорнутого коментування підготовлених матеріалів. У візуальній лекції важливі визначена візуальна логіка, ритм подачі матеріалу, його дозування, майстерність і стиль спілкування викладача з аудиторією.

Лекція удвох —різновид лекції, що є продовженням і розвитком проблемного викладу матеріалу у діалозі двох викладачів. Тут моделюються реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома спеціалістами. Наприклад, представниками двох різних наукових шкіл, теоретиком і практиком та інше. У такої лекції є певні переваги:

1) актуалізація наявних у студентів знань, необхідних для розуміння діалогу та участі у ньому;

2) створення проблемної ситуації, розгортання системи доведення тощо;

3) наявність двох джерел примушує порівнювати різні точки зору, робити вибір, приєднуватися до тієї чи іншої з них, виробляти свою;

4) формується наочне уявлення про культуру дискусії, способи ведення діалогу — сучасного пошуку і прийняття рішення.

Лекція-прес-конференція. Назвавши тему лекції, викладач просить студентів письмово задавати йому запитання з даної теми. Протягом двох-

трьох хвилин студенти формулюють запитання і передають їх викладачеві, який швидко сортує запитання за їх змістом і починає лекцію. Вона викладається не як відповіді на запитання, а як зв'язний текст, у якому даються відповіді на запитання. У кінці лекції викладач проводить аналіз відповідей як відображення інтересів і знань студентів.

Майбутніх педагогів уже з першої вузівської лекції слід переконувати в тому, що лекції треба обов'язково відвідувати, бо ніякий посібник чи підручник не може її замінити. У підручнику викладено найбільш загальний матеріал навчальної програми, у той час як в лекції повідомляються переважно оперативні, сучасні знання. Окрім того підручник знаходиться в роботі певний час, тому найновіші знання, які з'явилися за час підготовки рукопису до друку, до нього не увійшли.

На лекції розглядаються найгостріші проблемні або вузлові питання, показуються шляхи вирішення окремих із них сучасною наукою і практикою, розглядаються важкі для самостійного опрацювання студентами питання навчальної програми.

На кожній лекції обов'язково ставляться питання, які вимагають вирішення не тільки в ході самої лекції, але й після неї у процесі самостійної роботи студента з літературою. Студент, який не відвідує лекцій, не може повноцінно включитися в навчально-пізнавальну діяльність.

Слухання лекції вимагає від студента зосередження уваги на науковій інформації, яку подає викладач. У такому разі під час лекції він свідомо засвоюватиме навчальний матеріал, визначатиме своє ставлення до різних наукових питань. Кожен студент має право ставити запитання в ході лекції у письмовій формі або в кінці лекції усно. Власне, виникнення запитання на лекції уже свідчить про самостійність мислення студента і його активне, творче ставлення до навчального процесу.

Важливим моментом у роботі студента під час лекції є конспектування її змісту. Конспектування лекції особливо корисне: по-перше, воно допомагає навчитися одночасно робити кілька справ: слухати, писати, аналізувати, роздумувати. По-друге, під час записів на лекції у студента одночасно працює кілька аналізаторів — він слухає, дивиться, пише. Така комплексна діяльність сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу і більш інтенсивному розвитку наукового мислення студента. Слухаючи лекцію, студент сприймає нову інформацію, і в нього цілком закономірно виникає необхідність не тільки зрозуміти, а й зафіксувати, записати головне.

Процес навчання у вищому закладі освіти передбачає практичні заняття,призначені для поглибленого вивчення дисципліни. їх форми — різні: уроки іноземної мови, лабораторні роботи, семінарські заняття, практикуми.50

Практичні заняття відіграють важливу роль у виробленні у студентів навичок застосування здобутих знань для вирішення практичних завдань. На молодших курсах практичні заняття проводяться через 2-3 лекції і логічно продовжують роботу, розпочату на них.

План практичного заняття повинен відповідати загальним ідеям і спрямованості лекційного курсу та співвідноситися з ним.

Методика практичного заняття може бути різною і залежить від індивідуальності викладача. Важливо, щоб різними методами досягалась спільна дидактична мета.

Структура практичних занять, в основному, однакова:

— вступне слово викладача;

— відповіді на запитання студентів із незрозумілого матеріалу;

— практична частина як планова;

— заключне слово викладача.

Мета заняття повинна бути зрозумілою студентам. При проведенні практичних занять потрібно враховувати роль повторення, яке для закріплення знань варто проводити варіантно, під новим кутом зору. Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ріст складності завдань, які виконують, позитивні емоції від переживання власних успіхів у навчанні, були зайняті напруженою творчою роботою, пошуками правильних і творчих розв'язків. Важливе значення має індивідуальний підхід і продуктивне педагогічне спілкування.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення зі студентами, виконання завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку та оцінювання.

Оцінки, отримані студентами за окремі практичні заняття, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Семінарські заняттяяк форма навчання в сучасній вищій школі є одним з основних видів практичних занять з гуманітарних і технічних наук. Вони призначені для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння метоцолопио наукового пізнання. Головна мета семінарських занять — забезпечити студентам можливість оволодіти навичками і вміннями використання теоретичних знань. Під час семінарського заняття вирішуються такі завдання: розвиток творчого і професійного мислення; пізнавальна мотивація; професійне використання знань у навчальних умовах; повторення і закріплення знань; контроль; педагогічне спілкування.

У сучасному вищому закладі освіти найбільш поширені семінарські заняття трьох видів: просемінар, власне семінар, спецсемінар.

Просемінар передбачає ознайомлення студентів зі специфікою самостійної роботи, з літературою, першоджерелами і методикою роботи над ними. Просемінари — це своєрідні практикуми, які проводяться на молодших курсах.

Власне семінари можуть бути трьох типів:

1) семінар, основною метою якого є поглиблене вивчення визначеного систематичного курсу, тематично пов'язаного з ним;

2) семінар, призначений для фундаментального опрацювання окремих найбільш важливих і типових у методологічному відношенні тем курсу чи навіть однієї теми;                      ,

3) семінар дослідницького типу з тематикою за окремими частковими проблемами науки для поглибленої їх розробки.

Педагогіка вищої школи виділяє й інші види семінарських занять:

1. Семінар запитань і відповідей.

2. Семінар-розгорнута бесіда.

3. Семінар-коментоване читання.

4. Семінар, що передбачає усні відповіді студентів із наступним їх обговоренням.

5. Семінар-дискусія.

6. Семінар, що передбачає обговорення письмових рефератів.

7. Семінар-конференція.

8. Семінар-теоретична конференція.

9. Семінар-вирішення проблемних завдань.

10. Семінар-заняття на виробництві.

11. Семінар-прес-конференція.

12. Семінар-"мозковий штурм".

Під час семінарських занять і підготовки до них у студентів формуються елементарні навички науково-дослідницької роботи, уміння готувати доповіді і виступати з ними перед аудиторією, здатність працювати одночасно з кількома літературними джерелами, аналізувати їх зміст і узагальнювати отриманий матеріал. Розвиток цих якостей у студентів має особливо важливе значення Для їх майбутньої практичної діяльності.

Серйозна підготовка до семінарів, у процесі якої студент вчиться критично осмислювати матеріал різних джерел, слідкувати за ходом розвитку думки авторів, за побудовою доведень та аргументації, виробляє свою точку зору з даного питання, в цілому сприяє формуванню самостійного творчого мислення у студентів.

Підготовка до семінару складається з окремих етапів: прослуховування лекції з теми семінару, підбір літератури, вивчення і конспектування ре­комендованої літератури, складання тексту виступу (план, тези, доповідь), безпосередня активна участь у проведенні семінару.

Підготовка до семінару починається вже на лекції. Студент повинен уважно вислухати, які питання розглядатимуться на семінарі, яку літературу необхідно для цього опрацювати. Розпочати підготовку та опрацювання рекомендованої літератури доцільно заздалегідь. При цьому треба відібрати, законспектувати все, що допоможе правильно і глибоко зрозуміти дане питання. Доцільно спочатку вивчити всю літературу з одного питання плану семінару, потім послідовно переходити до інших питань.

Складаючи план або тези виступу, слід серйозно й уважно відбирати матеріал для виступу, враховуючи його цінність та інформативність. Не варто захоплюватися перераховуванням фактів, тому що нагромадження деталей заважає побудувати переконливе доведення, розкрити внутрішні зв'язки явищ.

Оскільки виступ на семінарі відображає, наскільки студент оволодів необхідними знаннями під час лекції та самостійного опрацювання на­вчального матеріалу, необхідно глибоко продумати не тільки зміст матеріалу, а й форму викладу. Потрібно уникати книжних виразів, водночас виступ має бути літературно грамотним.

При підготовці до виступу не можна полегшувати собі працю, допускаючи просте переписування матеріалу з одного або кількох джерел. Панічне переписування джерел або чужих конспектів без глибокого осмислення матеріалу не дає міцних знань, не розвиває творчих здібностей.

Готувати виступи слід з усіх питань плану семінарського заняття. Тільки така підготовка дозволяє оволодіти необхідними знаннями. Неприпустимо готувати одне чи два питання, надіючись, що викладач не запитає з інших.

Виступ бажано готувати за таким планом: вступ, глибоке і добре аргу­ментоване висвітлення питання, невелике узагальнення — висновки або заключення.

Після виступу студент має бути готовим відповісти на запитання викладача або товаришів по суті свого виступу. Це вимагає глибокого вивчення матеріалу з кожного питання семінару.

Виступ студента на семінарі, уважне вислуховування виступів інших студентів дозволяє ще раз повторити і закріпити вивчену тему.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студен­тами реферати, їх виступи, активність у дискусіях, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносяться у відповідний журнал. Отримані студентами оцінки за окремі семінарські заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

На старших курсах проводяться спецсемінари з окремих проблем. До їх проведення залучаються відомі вчені, а також спеціалісти — працівники наукових закладів та інших організацій. У ході спецсемінару важливу роль

відіграє орієнтація студентів на групову роботу, використання спеціальних прийомів навчання, наприклад, моделювання ситуації.

Лабораторні роботиінтефуютьтеоретико-методологічні знання і практичні уміння та навички студентів у процесі діяльності навчально-дослідницького характеру. їх значення пов'язане із застосуванням розумових і фізичних зусиль для вирішення наукових і життєвих задач. Лабораторні роботи мають яскраво виражену специфіку залежно від навчальної спеціальності, тому у кожному конкретному випадку застосовуються певні методичні рекомендації. Із загальнопедагогічних слід відмітити:

1. Спільна групова діяльність—її конкретна орієнтація залежить від зусиль викладача. Важливо так ставити практичні завдання, щоб вони спонукали до подальшої самостійної роботи, активізували розумову діяльність студентів, озброювали їх методами практичної роботи.

2. Вправи — приклад, який розглядається з позицій теорії, розвиненої у лекції.

Основна увага приділяється формуванню конкретних умінь та навичок, що й визначає зміст діяльності студентів — розв'язування задач, графічні роботи, уточнення категорій та понять тощо.

Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підго­товленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, власне виконання завдань теми заняття, оформлення індивідуального звіту з викона­ної роботи та його захист перед викладачем.

Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкові оцін­ки фіксуються в журналі обліку виконання лабораторних робіт, враховуються при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Індивідуальне заняттяпроводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей.

Такі заняття організовуються за окремим графіком з урахуванням ін­дивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї чи декількох навчальних дисциплін, а в окремих випадках—повний обсяг навчальних занять для конкретного освітнього або кваліфікаційного рівня.

Види індивідуальних навчальних занять, їх обсяг, форми та методи проведення, форми та методи поточного та підсумкового контролю (крім Державної атестації) визначаються індивідуальним навчальним планом студента.

Консультація— форма навчального заняття, за якої студент отримує від викладача відповіді на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування, йому незрозуміли.

Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи сту­дентів, залежно від того, консультує викладач студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни. Обсяг часу, відведений викладачеві для проведення консультації з конкретної дисципліни, визначається навчальним планом.

Колоквіум (від лат. "collocvium" — розмова) — одна з форм навчальних занять, розмова викладача зі студентами для вияснення рівня їхніх знань. Колоквіум виконує контрольно-навчальну функцію. Він особливо корисний, коли предмет читається 2-3 семестри, а підсумковий контроль — один. Його можна призначати замість семінару на підсумковому практичному занятті. Колоквіум дає можливість діагностувати засвоєння знань, виконує організаційну функцію, активізує студентів і може бути рекомендований у викладацькій практиці як одна з найбільш дієвих форм зворотного зв'язку.

Індивідуальні завдання з окремих дисциплін (реферати, курсові, дипломні роботи) пропонуються студентам у терміни, передбачені вищим навчальним закладом. Індивідуальні завдання виконуються студентом самостійно при консультуванні викладача. Допускаються випадки виконання комплексної тематики кількома студентами.

У формуванні особистості майбутнього учителя важливе місце займає виховна робота вищого педагогічного навчального закладу. Вона будується на засадах загальнолюдських і національних цінностей і проводиться планово з урахуванням специфіки вищого навчального закладу взагалі та кожного факультету зокрема. Процес виховної роботи відбувається під безпосереднім керівництвом відділу виховної роботи й охоплює усі структурні ланки університету на декількох рівнях—загальноуніверситетському, факультетському, курсовому, груповому, індивідуальному.

За своїм змістом виховна робота спрямована на вирішення завдань на­ціонального виховання: набуття студентами соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування у молоді особистісних рис громадянина Української держави, розвиток духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури, любові до дітей і прагнення виховувати і навчати їх, постійно удосконалювати свою педагогічну майстерність. До найбільш ефективних форм організації виховної роботи, які використовуються у педагогічному університеті, слід віднести: бесіди, лекторії, зустрічі, екскурсії, турніри КВК, вікторини, інформаційно-пізнавальні години, гурткову роботу, круглі столи, ділові зустрічі, дискусії, захист майбутніх професій, тематичні конференції, диспути, брифінги, літературні читання, усні журнали, читацькі конференції, тематичні

вечори та вечори відпочинку, свята, обряди, участь у державних акціях, дні факультету, спортивні змагання, козацькі забави, участь у студентських олімпіадах, роботу клубів за інтересами, огляди художньої самодіяльності, агітбригади, конкурси, роботу в таборах праці і відпочинку, екологічні, фольклорні, історичні, археологічні та етнографічні експедиції, культпоходи до театрів, кінотеатрів, музеїв, на художні виставки, фестивалі, відеолекторії, концерти класичної та популярної музики, комп'ютерні заняття тощо.

Важлива роль у вихованні студентської молоді належить куратору академічної групи. Кураторами призначаються досвідчені викладачі кафедр університету з урахуванням особливостей спеціальності студентів академічної групи. Робота куратора є службовим обов'язком викладача і передбачається індивідуальним планом у розділі "Виховна робота".

Головним завданням діяльності куратора є загальне, професійне і моральне становлення студентів академічної групи — майбутніх учителів. У центрі уваги куратора повинні бути зміни в особистості студента, у процесі індивідуальної діяльності з формування власного фахового потенціалу. Наставник покликаний забезпечити поступовий перехід студента з фіксованого рівня на першому році навчання на більш високий і максимально можливий при присвоєнні Державною кваліфікаційною комісією кваліфікації спеціаліста. Важлива функція куратора —захист студента, реалізація його права на вибір, що здійснюється через самостійну, звільнену від дріб'язкової опіки, діяльність.

Зміст виховної роботи кураторів зі студентами першого курсу передбачає ознайомлення їх з історією педагогічного університету, його структурою та особливостями діяльності, традиціями, специфікою кафедр, змістом позааудиторної роботи, ознайомлення з характером навчального процесу У вищому закладі освіти, прийомами наукової організації праці студента; ознайомлення зі структурою, організацією і напрямками діяльності органів студентського самоврядування, студентських об'єднань, даними про роботу бібліотеки, порядком користування її фондами, методам самостійної роботи з книжкою, навчальними посібниками тощо; ознайомлення з функціями усіх підрозділів педагогічного університету, специфікою та режимом їх діяльності; створення студентського самоврядування в академічній групі та надання йому допомоги в організації культурно-масової роботи; формування умов для проходження студентами адаптаційного періоду і залучення їх до суспільно корисної праці; своєчасне інформування батьків про життя і діяльність студентів, їх навчальні успіхи чи негаразди.'

Див.: Мальцева Н. Куратор как профессиональннй воспитатєльШародное образование. — 1998.—№2. —С. 46-49.