Тема 1. Майбутній педагог: загальна характеристика, права та обов'язки

Юнацький вік поділяється на молодший (старші школярі) і старший (студентський) вік. Студентський вік — це час фізичного розквіту особистості, коли завершується фізичний розвиток, тому молоді люди мають значні можли­вості для серйозної фізичної праці. Організм студента зберігає відносно високу працездатність, а також високий рівень функціональної активності. До 18-20 років завершується формування вегетативних функцій, досягається значний івень їх взаємодії. Витривалість як одна з важливих для реальної діяльності людини рухових якостей сягає високого рівня, тому на її формування слід звернути більше уваги у процесі фізичного виховання.

Юність — час максимального розквіту особистості. Дослідження пере­конують, що вік з 18 до 25 років є найбільш придатним для формування багатьох психічних функцій і особливо для розвитку інтелектуальних можливостей людини. Важливою умовою для успішного і всебічного розвитку особистості є розуміння самим студентом неповторності своєї людської індивідуальності, можливостей її самовдосконалення.

Студентська пора характеризується інтенсивною роботою над формуван­ням своєї особистості, виробленням стилю поведінки. Це—час пошуків моло­дими людьми відповідей на різні морально-етичні, естетичні, наукові, політичні й інші питання. У юнацькому віці проблема становлення характеру тісно пов'язана з формуванням світогляду. У цей період завершується формування спрямованості особистості і характеру людини. Тому, на думку К. Ушинського. педагогам треба піклуватися про те, щоб матеріал, яким у цей час наповнюється душа молодої людини, був доброякісний.

Щодо психічних якостей у студентства спостерігається найбільша пластичність і переключення у виробленні складних психомоторних та інших навичок. У цьому віці динаміка збудження у своєму розвитку зростає, але й динаміка гальмування при цьому також посилюється. Оптимального рівня розвитку досягають зір, слух, моторні реакції.

Перехід від старшого шкільного віку до студентського супроводжується суперечностями і переорієнтацією звичних життєвих уявлень. Ці суперечності мають соціально-психологічний характер: наприклад, між розквітом інтелектуальних, фізичних сил студента і обмеженістю часу, економічних можливостей для задоволення зрослих потреб. На відміну від школярів, інтереси у студентів, з одного боку звужуються, з іншого — розширюються і усвідомлюються в галузі майбутньої професії. Питання про самостійність дій у студентському віці набуває, здебільшого, конкретно вираженого практичного характеру. Це пов'язано із влаштуванням життя в гуртожитку, розподілом особистого грошового бюджету і правильним використанням вільного часу. Оскільки переважна більшість студентів проживає в гуртожитку, в колі одних і тих самих товаришів навчається, живе, відпочиває, то стосунки, що виникають між студентами на основі спільності навчальних занять, громадської роботи, наукових, духовних та інших інтересів, продовжують підтримуватись, зазвичай, у гуртожитку. Від організованості цих колективів, їх ціннісних орієнтацій, наявних моральних норм, неформальних лідерів залежить, значною мірою, ефективність всієї системи виховної роботи у вищому закладі освіти. На жаль, нерідко в гуртожитках дуже низька матеріально-технічна і побутова база, відсутня виховна і організаторська робота студкомів самоврядування, тому дозвілля студентів далеке від культурного, змістовного і здорового.

У студентів першого курсу порівняно з їхнім шкільним навчанням і життям виникає ряд труднощів. їх можна об'єднати у три групи: дидактичні, соціально-психологічні і професійні.'

Дидактичнітруднощі пов'язані з подоланням у процесі навчання новизни, з новими методами і організацією навчання, з відсутністю навичок самостійної роботи та ін. Соціально-психологічнітруднощі викликані входженням індивіда в нове середовище (умови життя, оточення людей, норми поведінки у студентському колективі, незвичний режим діяльності, відсутність спочатку добре налагоджених стосунків в групі, на курсі, на факультеті, новизна великого міста і особливості самостійного життя у відриві від сім'ї для приїжджих, необхідність самостійного ведення бюджету і подолання можливих матеріальних труднощів, самообслуговування, невміння раціонально використовувати і розподіляти час та ін.). Професійнітруднощі пов'язані з набуттям професії. Це — невміння побачити педагогічну спрямованість самого процесу навчання, нерозуміння, що треба вчитися працювати з людьми, виховувати в собі організаторські вміння, що процес формування майбутнього

¹ Вндрин В.М. Введение в специальность. — Москва: Физкультура и спорт, 1980. — С. 25-26.86

педагога розпочинається з першого дня навчання у вищому навчальному закладі. Ці труднощі переживаються студентами тижнями, місяцями і довше. Але поступово студент пристосовується до нових умов і може всі свої сили спрямовувати на здобуття знань.

Важливою рисою юнацького віку є становлення самостійності. Молоді люди прагнуть самі до всього докопатися, все зрозуміти, вирішити, що є доброю передумовою для організації самоосвіти і самовиховання. Відчуття зрілості, своїх можливостей інколи спричиняє критичне ставлення до авторитетів. У таких випадках вони інколи бувають несправедливими щодо оцінки дорослих. Все це пов'язано з емоційним ставленням до проблем, що хвилюють молодь. Згодом все ніби стає на свої місця.

Самостійність юнацтва проявляється також і в критичному підході до питань теорії і практики. Молода людина намагається усвідомити кожне явище, висловити про нього власну думку, аналізувати мотиви поведінки людей. Вже вимагає доказів, обгрунтування пропонованих положень, намагаючись творчо вирішувати поставлені завдання. Все, що не доведено, не осмислено ними, не може стати їх переконаннями.

Для другого періоду юності характерні максималізм і категоричність в оцінках, які не завжди є свідченням принциповості. Інколи ця категорич­ність переходить у негативне ставлення до думки дорослих, особливо старших людей, до несприйняття їх порад. За відсутності належного виховного впливу ця особливість студентської молоді може призводити до конфліктів, оскільки юності притаманна підвищена соціальна активність.

У старшому юнацькому віці формується морально-психологічний ідеал людини, який регулює її навчання і поведінку. За даними нашого дослідження, з опитаних нами 364 студентів першого курсу 16,6% мають чітке уявлення про ідеал і прагнуть до самовдосконалення відповідно до нього. У 33,2% студентів ідеал ще нестійкий і поняття про нього нечітке. На жаль, 50% студентів не задумувались над своїм ідеалом і конкретного уявлення про нього не мають.

Старшому юнацькому віку притаманна любов, яка позначається на всьому житті і діяльності студентства. Захопленість поглинає багато часу на зустрічі і мрії, вимагає нового ставлення до зовнішності, що породжує потреби модно одягатися та ін. Любов, з одного боку, відвертає від навчання, а з іншого — виконує важливі психологічні функції — робить людину благороднішою, мрійливою, чуйною, спонукає до самовдосконалення.

Студентський вік характеризується для певної частини молоді створенням сім'ї. Спостереження переконують, що до випускного курсу значна частина студентів створюють свої сім'ї. Це відповідає інтересам суспільства, хоча для них самих складає багато труднощів. І хоч студентські подружжя змушені вирішувати багато додаткових побутових та економічних проблем, їх розпорядок дня стає більш організованим і впорядкованим.

В активізації пізнавальної діяльності студентів, в організації їх роботи над удосконаленням своєї особистості важливо використати властивий для старшого юнацького віку оптимізм, який проявляється в бадьорості і життєрадісному настроєві, упевненості в собі, у своїх можливостях, у переконаності в тому, що мрії обов'язково збудуться.

Особистість старшого юнацького віку має права громадянина своєї країни, може обирати і бути обраною в органи управління. Щодо ставлення до суспільних процесів активізується участь у молодіжних організаціях, вироблення політичної культури, формується політична свідомість, ставлення до релігії. Усі ці чинники можуть стати стимуляторами самовдосконалення студентської молоді.

На сучасному етапі розбудови нашої держави неабияке значення має проблема формування політичної культури підростаючого покоління взагалі і студентської молоді зокрема. Спеціальне дослідження І. Козубовської з цього питання показало, що за рівнем політичної культури студентів-майбутніх педагогів можна віднести до таких груп:

— перша, яка характеризується наявністю певних політичних знань, ще недостатніх для формування стійких переконань і успішної практичної суспільно корисної діяльності;

— друга, що характеризується наявністю необхідних політичних знань, які не перетворилися у стійкі переконання;

— третя, яка характеризується наявністю необхідних політичних знань і переконань, але відсутністю активної суспільно корисної діяльності;

—четверта, для якої характерна акгивна суспільно-політична діяльність на фоні недостатніх політичних знань, помилкових поглядів і переконань, у результаті чого сама діяльність часто набуває антисоціальної спрямованості;

— п'ята група, що характеризується наявністю глибоких суспільно-політичних знань, переконань у поєднанні з активною політично-громадською діяльністю. На жаль, саме ця група, по відношенню до якої можна говорити про високий рівень політичної культури, виявляється найменш чисельною.'

Знання організаторами виховного процесу, інформації, до якої з означених груп відносяться конкретні студенти, дає можливість диференціювати виховний вплив залежно від рівня політичної культури майбутніх педагогів, спонукаючи їх до роботи з формування у себе відповідних політичних якостей.

¹ Див.: Козубовська І.В. Формування політичної культури майбутніх учителів у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін та педагогічної практики // Формування світоглядних позицій вчителя у процесі навчання і виховання. — Дрогобич, 1990. — С. 49-50.88

У результаті набуття нового соціального статусу—студента вищого закладу освіти — у молоді виразно формується почуття відповідальності за свою поведінку, навчальну діяльність і громадську роботу. Поступивши до вищого закладу освіти, обравши шлях самостійного життя, молоді люди особливо цікавляться майбутнім. Погляди на майбутнє, в основному, оптимістичні, але багато залежить від того, чи вдало обрана професія.

У цьому плані важливим є ставлення майбутніх вчителів до отримання нових знань у процесі навчання. Таке ставлення у студентів проявляється по-різному. До першої групи можна віднести студентів, які бажають знати все, сповнені жадоби до всього нового, незалежно від галузі знань. Такі студенти успішно навчаються з усіх передбачених навчальним планом предметів, окремі навіть паралельно навчаються на двох факультетах. Вони відвідують наявні в закладі гуртки, різноманітні виховні заходи, читають художню і науково-популярну літературу, дивляться телепередачі, відвідують музеї, театри, виставки і т. д. Попри це вони намагаються брати активну участь у громадському житті закладу освіти і за його межами.

До другої групи відносяться студенти, які захоплюються певною галуззю знань, багато читають, слідкують за новинками; у них досить глибокі знання в цій галузі, але водночас такі студенти розуміють, що потрібно знати й інші предмети, оволодівати професією, тому намагаються старанно вивчати всі дисципліни, передбачені навчальним планом, хоча вони не є об'єктами їх захоплення.

До третьої групи відносяться студенти, які, надавши перевагу певному захопленню, забувають про все інше. Якщо з предмета захоплення у них гли­бокі і ґрунтовні знання, то з решти — спостерігається їх бідність і обмеженість. Нерідко такі студенти потрапляють до числа посередніх або навіть невстигаючих. Саме ці студенти вимагають спеціального виховного впливу у плані спонукання їх до самоосвіти та самовиховання.

Залежно від того, як студенти ставляться до навчальної дисципліни (захоплюються зовнішньою теоретичною і практичною стороною предмета, важливістю теорії для практики, пов'язаної з обраною професією), умовно їх можна розділити на три групи.

Структура інтересів першої групи студентів характеризується захопленням зовнішньою стороною навчальної дисципліни. Інтереси студентів цієї групи — пасивного споглядального характеру. Основною причиною, що заважає цим студентам перейти на вищу стадію розвитку інтересу, є низький рівень морально-вольових якостей особистості — почуття обов'язку і відповідальності, працелюбства, дисциплінованості.

Друга група студентів не є однорідною за своїм складом. Студенти першої підгрупи (приблизно 35%) захоплюються не тільки зовнішньою стороною

навчального предмета, а й практичною спрямованістю. Вони особливо уважні на лекціях, коли викладач демонструє застосування теорії та законів на практиці. Студенти цієї підгрупи люблять школу, охоче її відвідують, швидко прив'язуються до учнів, особливо активні на практичних заняттях, виявляють спостережливість і зацікавленість роботою школи. їхні інтереси достатньо глибокі і стійкі.

Друга підгрупа студентів (20%) цікавиться теоретичною стороною навчальної дисципліни, проблемами, які вирішує наука. На лекціях і семінарських заняттях студенти виявляють інтерес до вивчення теорії дисципліни. Загальним елементом структури пізнавального інтересу студентів цієї групи є творче ставлення до предмета. Якщо у першої підгрупи студентів потрібно формувати інтерес до теоретичної сторони предмета, то у другої— до практичної.

Третя група студентів виявляє однаковий інтерес як до теорії, так і до практики. Вказані обставини дозволяють спрямовувати виховну роботу щодо розвитку пізнавальних інтересів студентів.'

Для організації процесу виховання і самовиховання студентів важливо знати, як вони ставляться до обраної ними педагогічної професії. Цілком очевидно, що юнаки і дівчати, які вступили до вищого педагогічного закладу освіти випадково, не маючи чіткого уявлення про педагогічну професію і не володіючи педагогічними здібностями, зазвичай, погано вчаться, не проявляють інтересу до практичної навчально-виховної роботи з дітьми. При негативному ставленні до обраної професії не може бути й мови про високий рівень професійно-педагогічної діяльності.

За характером педагогічної спрямованості усіх студентів першого курсу можна розділити на чотири групи.² Перша з них (34,7%) — юнаки і дівчата з чітко вираженим позитивним ставленням до професії вчителя. Вони проявляють інтерес до професії вчителя, його діяльності як викладача-предметника і як класного керівника. Провідні мотиви вибору професії у них — інтерес до роботи з дітьми, спілкування з ними та зацікавлення предметом викладання. Студенти цієї групи проявляють вищу, аніж усі інші, поінформо­ваність про різні напрямки діяльності вчителя, їхнє ставлення до професії грунтовно аргументоване.

¹ Див.: Солодухо С.Д. Подготовка студентов к воспитательной работе по формированию познавательньїх интересов школьников // Подготовка студентов к воспитательной работе в школе. — Минск, 1971. — С. 68-69.

² Див.: Захаренко Д.М. О профессионально-педагогической направленности первокурсников педвуза // Подготовка студентов к воспитательной работе в школе. — Минск, 1971. —С. 14-16.90

Друга група (19,2%) — студенти з позитивним ставленням до професії вчителя. При цьому на перший план вони висувають лише один аспект ді­яльності вчителя — викладання, навчання, проведення уроків. Провідним мо­тивом вибору ними професії є любов до предмета, бажання його вивчати, а згодом і викладати. Як і в студентів першої групи, любов до предмета в них поєднується з любов'ю до дітей. Любов до дітей виступає на фоні основного — любові до предмета, до викладацької роботи. Вже на першому-другому курсах такі студенти помітно розширюють коло своїх інтересів, проявляючи при цьому послідовно зростаючу активність у виконанні завдань з практики на громадських засадах та інтерес до дисциплін психолого-педагогічного циклу.

Третя група (26,4%) — студенти з позитивним ставленням до одного з профілюючих предметів факультету. Вони вибирають насамперед не професію вчителя, а предмет, який треба вивчати. Провідним мотивом вступу до вищого педагогічного закладу освіти у них є прагнення вивчати улюблений предмет, працювати за обраним фахом. Під час навчання більшість з них не проявляють належного інтересу до педагогічних дисциплін, не читають наукової і науково-популярної психолого-педагогічної літератури. Вони мало і без бажання працюють у школі, стороняться учнів, рідше за інших відвідують школу або взагалі ухиляються від роботи з учнями на громадських засадах, хоча заліки та іспити з інших дисциплін навчального плану складають успішно

До четвертої групи (14,5%) відносяться ті, хто не виявляє якоюсь мірою професійно-педагогічної спрямованості. У педагогічному закладі їх захоплює, передусім, життя в середовищі студентської молоді (11,4%), а також те, що вищий педагогічний заклад дає широкий вибір майбутньої роботи (11,6%). У них частково неправильне уявлення про значення і деякі сторони педагогічної професії. Формування професійно-педагогічної спрямованості цієї групи студентів — справа складна і на практиці, як засвідчують спостереження, мало ефективна.

Кожна з означених груп вимагає відповідної виховної роботи зі спонукання майбутніх педагогів до роботи над собою, формування мотивів само­вдосконалення, розробки програми самовиховання, озброєння спеціальними прийомами.

У процесі професійної підготовки майбутніх педагогів важливо враховувати їхні професійні плани. Наявність такого плану у кожного студента засвідчує його здатність до самовдосконалення. Показниками активного характеру і дієвості життєвої програми особистості виступають система інтересів, побажань і прагнень, здатність до виконання намічених цілей; комплекс основних ділових якостей; єдність слова і діла, самостійність, ініціативність, відповідальність, працездатність, уміння доводити розпочату справу до кінця і т. д.

У характеристиці майбутнього педагога важливим компонентом є рівень самооцінки, який виражає його ставлення до себе. Вона показує, як студент оцінює себе: соматичний облік, фізичні можливості, розумові здібності, вчинки, мотиви поведінки, моральні якості і т. д. За своїм рівнем самооцінка може бути високою, середньою і низькою. З точки зору адекватності, тобто відповідності фактичним даним особистості, вона буває неадекватно високою або завищеною, неадекватно низькою або заниженою. Така невідповідність часто призводить до психологічних зривів, внутрішніх і зовнішніх конфліктів особистості самої з собою і з іншими членами колективу. Особистість із завищеною самооцінкою часто низько оцінює інших людей, а із заниженою — переоцінює їх.

Відповідно до "Положення про вищий навчальний заклад" особи, які навчаються у них, мають право на: вибір форми навчання; безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту; трудову діяльність у позанавчальний час, додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу; участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій; участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення; надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання; участь в об'єднаннях громадян; обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом; участь у формуванні індивідуального навчального плану; моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні й активну участь у науково-дослідній роботі; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства; безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу; канікулярну відпустку тривалістю не менше восьми календарних тижнів. Окрім того, студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною (очною) формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Студенти вищих навчальних закладів мають також право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.92

Особи, що навчаються у вищих навчальних закладах, зобов'язані: додер­жуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу; виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.