Полярні та приполярні ландшафти

    Для ландшафтів високих широт характерний найбільш низький рівень теплозабезпеченості. За рівнем зволоження вони в основному відносяться до гумідних типів. Виділяють декілька зональних груп:

ü полярні (арктичні та антарктичні) льодовикові ландшафти;

ü полярні (арктичні та антарктичні) позальодовикові ландшафти;

ü субарктичні (тундрові) ландшафти;

ü бореально-субарктичні континентальні (лісотундрові) ландшафти;

ü бореально-субарктичні приокеанічні (лугові та лісолугові) ландшафти.

Бореальні та бореально-суббореальні ландшафти

Ландшафти бореальних типів добре виражені в Євразії та в Північній Америці, де вони розповсюджені в широтному поясі між 50⁰ та 70⁰ півн. ш. На півдні до них прилягає широка перехідна смуга бореально-суббореальних ландшафтів. Переважають гумідні типи. Виділяють групи:

ü бореальні (тайгові) ландшафти;

ü бореально-суббореальні (підтайгові) ландшафти.

У таблиці вказати основні кліматичні показники: R – середній річний радіаційний баланс; t₁ – середня температура повітря січня найпрохолоднішого місяця; t₂ – середня температура найтеплішого місяця; ∑ t₁₀ – сума добових температур вище +10⁰С; t_min – абсолютний мінімум температур; r – річна кількість опадів; Е – річна випаровуваність; К_з – коефіцієнт зволоження, К_к – пояс континентальності (за Н.Н. Івановим).

Завдання 2. Підготувати доповідь про основні характеристики певного типу ландшафтів.

Контрольні питання

1. За якими класифікаційними ознаками проводиться типізація ландшафтів?

2. Назвіть основні зональні групи ландшафтів.

3. Назвіть зональні ряди типів ландшафтів за теплозабезпеченням.

4. Назвіть зональні ряди типів ландшафтів за зволоженістю.

5. Дайте загальну характеристику полярнихі приполярних ландшафтів.

6. Дайте загальну характеристику бореальних і бореально-суббореальних ландшафтів Землі.

Лабораторне заняття № 5

Тема: Типи ландшафтів Землі.

Суббореальні, субтропічні, тропічні, екваторіальні ландшафти

Мета:Ознайомитись із типами суббореальних, субтропічних, тропічних, екваторіальних ландшафтів; закріпити знання щодо принципів класифікації ландшафтів; закріпити навички роботи з картами і методичними матеріалами.

Обладнання: Атласи, карти типів ландшафтів за теплозабезпеченням та зволоженням, методичні вказівки до типізації ландшафтів.

Основні відомості

    Суббореальні ландшафти (типові та перехідні до субтропічних)

        До суббореальної серії відносять ландшафти тепло-помірного поясу. Зволоження в цьому поясі змінюється в дуже широкому діапазоні, у зв’язку з чим тут представлено повний ряд ландшафтних типів – від гумідних до екстрааридних. Подальше збільшення радіаційного балансу та теплозабезпечення зумовлює перехід до субтропіків; південні суббореальні (напівсубтропічні) ландшафти також різноманітні та контрастні за зволоженням. Виділяють:

ü суббореальні гумідні (широколистяно-лісові) ландшафти;

ü суббореальні семігумідні (лісостепові) ландшафти;

ü суббореальні семіаридні (степові) ландшафти;

ü суббореальні аридні (напівпустельні) ландшафти;

ü суббореальні екстрааридні (пустельні) ландшафти;

ü суббореальні південні гумідні (напівсубтропічні) ландшафти;

ü суббореальні південні семігумідні (лісостепові) ландшафти;

ü суббореальні південні семіаридні (степові) ландшафти;

ü суббореальні південні екстрааридні (пустельні) ландшафти.

Субтропічні ландшафти

Поняттю «субтропіки» відповідає достатньо високий рівень теплозабезпечення та достатньо тепла зима (температура не нижче -5⁰С), так що вегетація можлива майже цілий рік, а дерева зберігають зелене листя в холодний період. Що стосується умов зволоження, то вони варіюють у такому ж широкому діапазоні, як і в суббореальних ландшафтах, тобто від гумідних до екстрааридних. Виділяють групи:

ü субтропічні гумідні (вологі лісові) ландшафти;

ü субтропічні семігумідні та семіаридні ландшафти із зимовими опадами (середземноморські);

ü субтропічні семігумідні (лісостепові) ландшафти;

ü субтропічні семіаридні (лісостепові) ландшафти;

ü субтропічні аридні (напівпустельні) ландшафти;

ü субтропічні екстрааридні (пустельні) ландшафти.

Тропічні та субекваторіальні ландшафти

Тропічний пояс характеризується пасатною циркуляцією та переважанням екстрааридних (пустельних) ландшафтів. Лише у східних секторах завдяки впливу океанічних пасатів та мусонів з’являються ландшафти гумідних, а також перехідних типів. Тут найбільш яскраво виражена зміна типів ландшафтів за довготою. У субекваторіальному поясі сезонні зміни загальної циркуляції зумовлюють зміну сухих тропічних мас (у зимові місяці) та вологих екваторіальних (у літню частину року). Звідси випливає різка сезонність зволоження та всіх природних процесів. Типи ландшафтів – аридні, семігумідні, семіаридні та гумідні – змінюють один одного за широтою, тобто з наближенням до екватору. За теплозабезпеченістю тропічні та субекваторіальні ландшафти подібні (за радіаційним балансом), але в субекваторіальному поясі зростають витрати на випаровування, а тепловіддача до атмосфери зменшується. Тому літо спекотне в обох типах, а зима – відрізняється (у субекваторіальних – до 20-26⁰С, у тропічних – до 12-15⁰С, інколи можливі заморозки). Лінія поділу тропічних та субекваторіальних ландшафтів не завжди чітко розрізняється – особливо в перехідних типах. Виділяють такі групи:

ü тропічні екстрааридні (пустельні) ландшафти;

ü субекваторіально-тропічні аридні (пустельно-саванні) ландшафти;

ü субекваторіально-тропічні семіаридні (типові саванні) ландшафти;

ü субекваторіально-тропічні семігумідні (волого-саванні, лісо-саванні) ландшафти;

ü тропічні гумідні («дощові» лісові) ландшафти.

Екваторіальні ландшафти

Ці ландшафти відрізняються найбільш високим для суходолу радіаційним балансом та постійним надлишковим зволоженням. Цілий рік тут знаходяться вологі екваторіальні повітряні маси; посушливого періоду немає. Розвинута густа річкова мережа. Енергійне хімічне вивітрювання при наявності сприятливих гідротермічних умов створило потужну кору вивітрювання.

Інструкція

Завдання 1. На основі ретельного аналізу методичних матеріалів і карт, створити таблицю (додаток Г), що вміщує основні дані про суббореальні, субтропічні, тропічні, субекваторіальні та екваторіальні ландшафти Землі, їх основні зональні групи та їх орографічні, кліматичні, геоботанічні та інші показники. У таблиці вказати основні кліматичні показники: R – середній річний радіаційний баланс; t₁ – середня температура повітря найпрохолоднішого місяця; t₂ – середня температура найтеплішого місяця; ∑ t₁₀ – сума добових температур вище +10⁰С; t_min – абсолютний мінімум температур; r – річна кількість опадів; Е –річна випаровуваність; К_з – коефіцієнт зволоження, К_к – пояс континентальності (за Н.Н.Івановим).

Завдання 2. Підготувати доповідь про основні характеристики певного типу ландшафтів.

Контрольні питання

1. Дайте загальну характеристику суббореальних ландшафтів Землі.

2. Дайте загальну характеристику основних груп субтропічних ландшафтів.

3. Поясніть, які особливості формування тропічних та субекваторіальних ландшафтів.

4. За яких умов відбувається формування екваторіальних ландшафтів?

Лабораторне заняття № 6

Тема:Ландшафти України

Мета:Ознайомитись з основними принципами регіональної класифікації ландшафтів, регіональними таксономічними одиницями і критеріями їх виділення; з фізико-географічним районуванням території України; закріпити навички роботи з атласами та галузевими картами, додатковою літературою.

Обладнання: Атлас України, карта фізико-географічного районування України, лінійки, олівці.

Основні відомості

Регіональна класифікація ландшафтів полягає у виділенні і систематизації індивідуальних територіальних одиниць різних рангів. Основними регіональними таксономічними одиницями є: країна, зона, підзона, провінція, область, район. Названі одиниці характеризуються в процесі фізико-географічного районування території.

У основу регіональної класифікації (районування) покладено зональний і азональний принципи. Відповідно виділяють два ряди ландшафтних регіонів – зональний (ландшафтна зона, підзона) і азональний (ландшафтна країна, провінція, область, район).

Фізико-географічне районування – система територіальних підрозділів земної поверхні (регіонів), що характеризуються внутрішньою єдністю і своєрідними рисами природи; процес їх виявлення – одна з форм синтезу у фізичній географії.

На кожен регіон впливають зональні (визначаються широтним розподілом сонячної радіації на земній поверхні) і азональні чинники (особливості гіпсометричного положення, речовинного складу земної кори, рухів земної кори, співвідношення суші і моря).

За зональними ознаками послідовно виділяються фізико-географічні пояси, фізико-географічні зони і підзони; за азональними – фізико-географічні країни і фізико-географічні області. Через неоднаковий ступінь впливу океанів на природу материків у межах останніх виділяються фізико-географічні сектори (океанічні, перехідні від океанічних до континентальних, континентальні, різко континентальні). Між зональними і азональними одиницями районування існують складні співвідношення. Природа кожної зони набуває своєрідних рис у різних фізико-географічних країнах і областях, у зв’язку з чим утворюються похідні регіональні одиниці, що мають одночасно зональний і азональний характер – зональні відрізки фізико-географічних країн, фізико-географічні провінції. Завершальним ступенем районування в багатьох схемах фізико-географічного районування є фізико-географічний район, який відповідає умові однорідності як у зональному, так і в азональному відношенні. На практиці в регіональних фізико-географічних характеристиках, що містять схеми районування, як правило, застосовують системи одиниць районування, у яких почергово використовуються зональні і азональні ознаки (наприклад, країна – зона – область – провінція – район).

При фізико-географічному районуванні гірських територій найважливішим критерієм є структура висотної поясності: різним гірським провінціям і районам властиві специфічні ряди (спектри) висотних поясів, залежні від широтно-зонального і довготного положення того або іншого гірського підняття, його абсолютної висоти, орієнтування хребтів і експозиції схилів.

Прикладом ландшафтної країни є Східно-Європейська рівнина, ландшафтної зони – Український лісостеп, провінції – Дніпровсько-Дністровська та ін.

Виділяють такі одиниці фізико-географічного районування України: країна, зона, підзона, провінція, область.

Фізико-географічна країна

Рівнинна територія України належить до країни, що розташована в межах давньої докембрійської платформи, фундамент якої перекритий товщею мезозойських і кайнозойських відкладів, їх горизонтальне залягання і зумовлює рівнинність поверхні України. Ландшафтні зони на рівнинній частині території України змінюються з півночі на південь.

Українські Карпати і Кримські гори – фізико-географічні країни, що чітко відмежовуються від рівнинної частини. Вони є складчастими спорудами, що сформувалися в результаті альпійського гороутворення. Для цих фізико-географічних країн характерна вертикальна зміна ландшафтних поясів, оскільки з підняттям угору змінюються умови ландшафтоутворення, розвиток фізико-географічних процесів.

Фізико-географічна зона – це частина природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього простягання. У межах зони існують типові для неї гідрологічні і теплові умови, що є вирішальним чинником формування зональних типів ґрунтів, рослинності і тваринного світу. Основною ознакою фізико-географічної зони є переважання в її межах певного зонального типу ландшафтів.

У межах рівнинної частини України виділяють зону мішаних хвойно-широколистих лісів, лісостепову і степову зони. Природні умови цих зон значною мірою змінені господарською діяльністю, зокрема землеробством,тому їх межі можна простежити за поширенням зональних типів сучасних ґрунтів та відновлюваного рослинного покриву.

У межах природних зон виділяють підзони. Фізико-географічна підзона – частина зони, що виділяється в її межах за умовами зволоження. На рівнинній частині України підзональні фізико-географічні одиниці виділяються не в усіх зонах. У зоні мішаних хвойно-широколистих лісів та в лісостепу підзон немає. Степова зона України залежно від умов зволоження, теплозабезпечення, характеру ґрунтово-рослинного покриву, фізико-географічних процесів окремих її частин поділяється на північностепову, середньостепову і південностепову підзони.

Фізико-географічна провінція – частина зони або підзони в рівнинній чи гірській країні. Виділяється у зв’язку з неоднорідністю поверхні зони, віддаленістю окремих її частин від океану, різним характером впливу на неї повітряних мас, ступенем континентальності клімату. Враховують також історію розвитку території в антропогені (вплив материкових зледенінь, наступ морів, новітні тектонічні рухи).

Так, характерні ландшафтні риси Українського Полісся зумовлені дніпровським зледенінням, походженням і складом гірських порід. Фізико-географічні відмінності провінцій лісостепової і степової зон України найбільш чітко представлені в межах височин та низовин (Придніпровська, Причорноморська, Північнокримська та ін.).

Фізико-географічна область – складова частина фізико-географічної провінції. При визначенні меж областей враховують їх віднесення до тектонічних структур, положення над рівнем моря, ступінь розчленування поверхні, склад гірських порід, поширення певних фізико-географічних процесів.

Отже, майже вся територія України знаходиться в межах помірного поясу, і тільки на Південному березі Кримських гір ландшафти мають риси субтропічних. Україна розташована в межах трьох фізико-географічних країн: Східно-Європейської рівнини, Українських Карпат і Кримських гір.

Рівнинна територія України – це частина Східно-Європейської фізико-географічної країни з чітко вираженою широтною зональністю. Тут виділяють три природні зони: мішаних хвойно-широколистих лісів, лісостепову та степову.