Побудова гіпсометричного профілю

1. Визначити лінію профілю (напрям і крайові точки), лінію позначити на карті простим олівцем.

2. Вибрати вертикальний масштаб, для чого визначити перепади височин по всій лінії профілю. Крайні висоти на профілі повинні «вкладатися» у відстань 10 см.

3. Вибрати горизонтальний масштаб – вирахувати відстань між крайніми точками профілю в км. Вибрати масштаб для відображення таким чином, щоб лінія профілю «вкладалась» у 25-27 см.

4. На міліметровому папері накреслити координатні прямі. Угору – з вертикальним масштабом, праворуч – із горизонтальним масштабом. Масштаб треба підписати на полях рисунку.

5. Відмітити пікетні точки на карті. Для цього на профілі в карті необхідно відмітити всі точки, де височина над рівнем моря змінює свої значення (у більший або менший бік).

6. Перенести пікетні точки на профіль малюнка. Для цього потрібно для кожної точки відкласти по горизонтальній вісі значення відстані в горизонтальному масштабі малюнка в мм (вираховується, використовуючи масштаб карти і горизонтальний масштаб малюнка), по вертикалі – значення максимальної височини над рівнем моря в масштабі малюнка в мм (визначити, використовуючи значення максимальної височини над рівнем моря в м за атласом та вертикальний масштаб карти).

Сполучення цих точок і дає гіпсометричну криву, що показує послідовність змін височин, місце розташування вздовж лінії профілю. На профілі вертикальними лініями вказують межі геосистем.

У зображенні інших компонентів необхідно дотримуватись послідовності їх співвідношення, що спостерігається в природі. Так, безпосередньо під лінією профілю вказують ґрунти (у вигляді вузької кольорової смужки). Під ними відзначається геологічна будова: докорінні породи, четвертинні відклади у загальноприйнятих умовних літологічних позначеннях (Додаток Б). Залежно від глибини залягання водоносних горизонтів їх рівні також фіксуються в межах відповідних компонентів (ґрунтів і наносів) різними умовними позначками. Геохімічні константи – вміст мікроелементів у ґрунтах – також розміщуються під лінією профілю. Вони позначаються або комплексом кривих, або стовбцями, кожен з яких вказує відсоткове співвідношення відповідного хімічного складу елемента.

Над лінією профілю показують рослинний покрив (основні рослинні асоціації позначаються загальноприйнятими геоботанічними символами).

Завдання 2. Побудувати табличну та текстову легенду до гіпсометричного профілю.

Додаткові дані, які неможливо зобразити вдовж лінії профілю заносяться до таблиці, що розміщується безпосередньо під усім профілем таким чином, щоб кожна її вертикальна графа (увесь вертикальний спектр) відповідала певній геосистемі. Кількість горизонтальних граф у таблиці визначається кількістю процесів і явищ, що спостерігаються. У таблиці можна деталізувати відомості щодо всіх компонентів геосистеми.

У графі про рельєф додатково вказують відомості про мікрорельєф, ступінь та глибину ерозійного розчленування, крутизну схилів.

У графі про ґрунти можна деталізувати їх механічний склад, структуру, вологість, хімічні властивості тощо.

Безпосередньо на профілі можна лише показати рослинні асоціації. Усі інші відомості щодо рослинного покриву (видовий склад, ярусність, фенологічний стан, рясність, продуктивність ценозу тощо) вказують у таблиці.

Таким чином, графічний розріз профілю – це досить наочне і повне зображення всіх зібраних даних як щодо окремих компонентів та їх зміні в просторі, так і про зустрічальність у межах профілю різних геосистем. З огляду на це, легенда до профілю повинна містити відомості як щодо окремих компонентів, так і загальну характеристику геосистем.

Завдання 3. Проаналізувати виявлені в результаті профілювання закономірності і взаємозв’язки між окремими компонентами і різними ПТК. Порівняти ступінь ландшафтного різноманіття природних комплексів різних районів області (кількість ПТК на лінії профілю).

Контрольні питання

1. Дайте визначення вертикальної (топічної) структури.

2. У чому полягає концепція множинності вертикальних структур?

3. Що є основою виділення певної вертикальної структури геосистем?

4. Назвіть типи внутрішньо-геосистемних відношень.

5. Назвіть елементи вертикальної структури геосистем.

6. Охарактеризувати основні способи декомпозиції: геокомпонентний; речовинно-фазовий; просторово-об’ємний (геогоризонтний).

7. Як визначаються вертикальні межі геосистем?

8. Які існують підходи до виділення верхніх і нижніх меж геосистем?

Лабораторне заняття № 3

Тема: Систематика ландшафтів. Принципи класифікації ландшафтів

Мета:Ознайомитись з основними критеріями класифікації ландшафтів за типологічними одиницями.

Обладнання: методичні вказівки до класифікації ландшафтів.

Основні відомості

Типологія в загальному розумінні – це об’єднання конкретних об’єктів за ознаками їх подібності (типовими рисами) у групи. Класифікація (від лат. classis – розряд, клас і facio – роблю, розглядаю) – це поділ однорідних об’єктів на класи, типи та інші таксони, які знаходяться в співпідрядності один з одним (ієрархія). Терміни «класифікація» і «таксономія» є синонімами.

Природно-територіальні комплекси (ландшафти) можуть розглядатись як в індивідуальному, так і в типологічному плані. Об’єктом безпосереднього дослідження є конкретні ПТК. Водночас для науки й практики необхідна їх систематизація.

Порівнянням конкретних ПТК за ознаками подібності можна провести їх типологію. Класифікуючи ці одиниці, тобто об’єднуючи їх за певними ознаками подібності у види, типи, класи тощо, отримуємо складну систему типологічних одиниць. Будь-яка типологічна одиниця (наприклад, тип ландшафту, урочища) є результатом наукового узагальнення.

Крім типологічної класифікації, здійснюють регіональну класифікацію, тобто поділ ландшафтів на окремі групи у відповідності до певних індивідуальних ознак. Основними регіональними таксономічними одиницями є: країна, зона, підзона, провінція, область, район. Вказані одиниці характеризуються в процесі фізико-географічного районування території.

Виділення одиниць фізико-географічного районування різного рангу, що супроводжується складанням їх текстових характеристик, здійснюється як «зверху», так і «знизу», що є віддзеркаленням єдності процесів фізико-географічної диференціації й інтеграції. Шляхом аналізу провідних (зональних і азональних) чинників регіональної фізико-географічної диференціації з використанням різноманітних картографічних матеріалів і літературних джерел намічається принципова схема послідовного розділення території «зверху донизу», тобто від вищих ступенів фізико-географічного районування до нижчих. Потім ця схема уточнюється і деталізується «знизу вгору», тобто шляхом послідовної інтеграції простих природних комплексів у складніші (урочищ – в ландшафти, ландшафтів – у провінції тощо). Використання ландшафтних карт дозволяє визначити розміщення природних комплексів різного рангу і співвідношення між ними.

Ландшафт –основна одиниця й основний об’єкт ландшафтного дослідження. Це досить великий і складний природний територіальний комплекс із такими основними ознаками: однорідність за походженням та історією розвитку, єдність геологічного фундаменту, однотипність рельєфу, однаковий клімат, однакове поєднання гідротермальних умов, ґрунтів, біоценозів.

Дрібні ПТК (фація, урочище, місцевість), які входять до складу ландшафтів, називають морфологічними одиницями ландшафту. Одиниці фізико-географічного районування, що включають декілька ландшафтів, вважаються регіональними (район, провінція, область). Морфологічні та регіональні одиниці вважають індивідуальними одиницями. За систематизацією (об’єднанням за подібністю) виділяють типологічні одиниці – види, роди, класи, типи ландшафтів.

Схожість та відмінність ландшафтів визначаються багатьма причинами, і важливо визначити, у якій послідовності ці причини повинні враховуватись у таксономічному ряду. Найважливіші процеси функціонування ландшафтів, такі як вологообмін, біологічний обмін речовин, ґрунтоутворення, продукування біомаси, визначаються тепло- та вологозабезпеченістю ландшафту, тобто надходженням сонячної енергії та активної вологи. Розподіл тепла й вологи та їх співвідношення залежать від широтної зональності, висотної поясності, і ці важливі закономірності ландшафтоутворення повинні слугувати вихідними «координатами» під час класифікації ландшафтів.

    У якості найвищої класифікаційної категорії ландшафтів Землі вважають відділ ландшафтів. У основі цього таксону розглядають такий показник як тип контакту і взаємодія геосфер (літосфери, гідросфери, атмосфери) у структурі ландшафтної оболонки. Виділяють чотири відділи ландшафтів: наземні (субаеральні); земноводні (річкові, озерні, шельфові), водні (моря і океани); придонні (морські, океанічні).

Наземні ландшафти групуються за розрядами або системами залежно від поясно-зональних відмінностей водно-теплового балансу, тобто теплозабезпечення географічних поясів. Наприклад,системи арктичних, субарктичних, бореальних, суббореальних, семіаридних ландшафтів.

Наступною класифікаційною одиницею є підсистема, яка характеризує специфіку атмосферної циркуляції географічних поясів: секторні кліматичні відмінності, континентальність клімату. Наприклад, підсистеми помірно-континентальних, континентальних, різко континентальних ландшафтів.

На наступній таксономічній сходинці в класифікацію вводиться гіпсометричний фактор, який слугує критерієм виділення класів ландшафтів (що відображують ярусні ландшафтні закономірності) та підкласів ландшафтів. Класи ландшафтів виділяють за ознаками морфоструктури мегарельєфа, підкласи ландшафтів – за ознаками морфоструктури макрорельєфу. У виділенні підкласів відображується поступова трансформація характерних зонально-секторних ознак кожного типу залежно від підвищення висоти над рівнем моря. Головним висотним ландшафтним рівням відповідають два класи ландшафтів – рівнинний та гірський. Головна відмінність гірських ландшафтів – наявність висотної поясності. Висотні пояси враховуються через ярусний поділ гірських ландшафтів, тобто через підкласи. У складі рівнинного класу розрізняють два підкласи – низовинні та височинні ландшафти (в обох можуть бути особливі бар’єрно-передгірні варіанти), у класі гірських ландшафтів – підкласи низько-, середньо- та високогірний.

Тип ландшафту відображує зональність природної геосистеми. Основними класифікаційними критеріями виділення є ґрунтово-біокліматичні ознаки на рівні типів ґрунтів і класів рослинних формацій (зональні для елювіальної групи ландшафтів), певне співвідношення тепла і вологи. Типи рівнинних ландшафтів: тундрові, тайгові, мішано-лісові, лісостепові, степові та ін. (як тип виділяють також болотні і лучні ландшафти; ці типи також мають відбиток зональних умов).

Типи ландшафтів підрозділяють на підтипи, що характеризують ґрунтово-біокліматичні переходи в межах зони (на рівні підтипів ґрунтів і підкласів рослинних формацій). Виділяють підтипи ландшафтів лісостепових рівнин: лучно-лісовий (північний лісостеп), лісо-лучно-степовий (середній лісостеп), лучно-лісостеповий (південний лісостеп). Підтипи гірсько-лісового типу ландшафтів: лучно-лісові (передгір’я Карпат); лісостепові посушливі (Крим); широколистяно-лісові; мішано-лісові та ін.

Рід ландшафтів характеризує морфологію і генезис рельєфу ландшафтів (генетичний тип рельєфу). Літологію поверхневих гірських порід характеризує підрід ландшафтів. Наприклад, серед рівнинних ландшафтів за родом виділяють ландшафти великих річкових долин і межиріч, що представлені моренними, водно-льодовиковими, давньо-алювіальними, еоловими відкладами. Підроди лісостепових давньо-алювіальних ландшафтів: піщані, галечникові, суглинисті тощо.

На нижчих сходинках ландшафтної класифікації в якості визначального критерію виступає фундамент ландшафту – його петрографічний склад, структурні особливості, форми рельєфу. Врахування цього критерію є основою для виділення класифікаційних одиниць найменшого таксономічного рівня – видів ландшафтів. Ландшафти одного виду характеризуються найбільшим числом загальних ознак та максимальною подібністю в генезисі, наборі компонентів, структурі та морфології. Морфологічна будова – одна з головних умов при поєднанні конкретних ландшафтів у види.

Вид ландшафтів – сукупність ландшафтів, подібних за складом морфологічної структури домінуючих урочищ(типи морфологічної структури). Види лісостепових рівнинних ландшафтів: алювіальна суглиниста і глиниста рівнина, з чорноземами опідзоленими, під різнотравно-злаковою рослинністю; денудаційно-акумулятивне плато з покривом лесоподібних порід, широколистяним лісом на сірих опідзолених ґрунтах.

У межах території України розрізняють два класи ландшафтів – рівнинний та гірський – і три типи рівнинних ландшафтів відповідно до трьох природних зон: 1) мішаних (хвойно-широколистяних) лісів; 2) лісостеповий; 3) степовий. Лісостеповий тип рівнинних ландшафтів поділяють на підтипи: широколистяно-лісовий (північно-лісостепова підзона), власне лісостеповий (середньо-лісостепова підзона), лучно-лісостеповий (південно-лісостепова підзона), а степовий тип – на північно-степовий, середньо-степовий і південно-степовий підтипи.

Гірський клас ландшафтів України (карпатські і кримські) поділяють на два типи: гірсько-лісовий і гірсько-лучний (субальпійський). Гірсько-лісовий тип, у свою чергу, поділяють на підтипи: лучно-лісовий, широколистяно-лісовий, мішано-лісовий, лісостеповий посушливий (Крим).

Інструкція

Завдання 1. Користуючись методичними вказівками, скласти класифікаційну таблицю ландшафтів, де вказати основні критерії виділення, класифікаційні ознаки та навести приклади типологічних одиниць ландшафтів.

Таблиця 2

Класифікація ландшафтів

Контрольні питання

1. Поясніть, що означають терміни «типологія», «класифікація».

Лабораторне заняття № 4

Тема: Типи ландшафтів Землі. Полярні та приполярні ландшафти. Бореальні та бореально-суббореальні ландшафти

Мета:Ознайомитись з основними типами ландшафтів; закріпити знання щодо принципів класифікації ландшафтів, закріпити навички роботи з методичними матеріалами. Скласти загальну характеристику полярних і приполярних ландшафтів, бореальних і бореально-суббореальних ландшафтів Землі.

Обладнання: Атласи, карта типів ландшафтів за теплозабезпеченістю та зволоженням, методичні вказівки до типізації ландшафтів.

Основні відомості

Основний критерій для розмежування типів ландшафту – важливі глобальні відмінності у співвідношенні тепла та вологи, у гідротермічному режимі ландшафтів. Конкретними класифікаційними ознаками слугують такі показники як радіаційний баланс, сума активних температур (за період із середніми добовими температурами вище +10⁰С), коефіцієнт зволоження та коефіцієнт континентальності. Крім того, потрібно враховувати середні та екстремальні температури повітря, кількість опадів, величину випаровуваності. Спільність ландшафтів одного типу проявляється у водному балансі, сучасних геоморфологічних та геохімічних процесах, умовах життя органічного світу, його структурі, продуктивності, запасах біомаси, біологічному кругообігу речовин, типі ґрунтоутворення. Дуже важливою характеристикою кожного типу ландшафту є сезонний ритм природних процесів та особливий вид поясності. 

Оскільки в основу виділення типів ландшафтів покладені найбільш загальні критерії тепло- та вологозабезпечення, то вони будуть пов’язані з певними ландшафтними зонами та секторами. Тип ландшафтів – це поєднання ландшафтів, що мають загальні зонально-секторні риси в структурі, функціонуванні та динаміці. За зональними ознаками всі типи можна згрупувати в групи, або серії, що являють собою аналоги за теплозабезпеченням, а за секторними – у ряди, що представляють аналоги типів за зволоженням. Номенклатура типів ландшафтів складається відповідно з двох елементів: один вказує на положення в ряду теплозабезпечення (арктичні та антарктичні, субарктичні, бореальні, суббореальні, субтропічні тощо), другий – на положення в ряду зволоження (гумідні, семігумідні, семіаридні, аридні, екстрааридні).

Номенклатура, що базується на гідротермічних ознаках більш універсальна, ніж геоботанічна. Наприклад, поняття «суббореальні гумідні ландшафти» поєднує і рівнинні ландшафти з широколистяними (листопадними) лісами и деякі їх південноамериканські аналоги з вічнозеленими лісами в умовах достатньо прохолодного (суббореального) клімату, і всю висотну «надбудову», що формується на фоні суббореальних гумідних зонально-секторних умов.

Більшість ландшафтних типів представлена різними варіантами в обох півкулях, а нерідко і в різних секторах одного континенту. У таких випадках до назви типу додають відповідні епітети, що вказують на регіональну приуроченість, а у тих випадках, коли варіанти зумовлені змінами ступеня континентальності, то й на цю ознаку.

Прикладиповних найменувань: ландшафти бореальні (тайгові) помірно континентальні східноєвропейські; ландшафти бореальні (тайгові) помірно континентальні північноамериканські.

Характерні риси ландшафтів кожного типу, як правило, краще виражені в центральній частині його ареалу; на периферії з’являються ознаки переходу до сусідніх типів. Ця обставина зумовлює поділ типів ландшафтів на підтипи, які відображують поступовість зональних переходів. У багатьох типах ландшафтів природно виділяються три підтипи – північний, помірний та південний (наприклад, у тундрових, тайгових, суббореальних степових). Але це не є правилом, особливо для тих ландшафтних типів, які самі по собі мають перехідний характер (лісотундровий, підтайговий, лісостеповий, субсередземноморський та ін.), або мають відносно невеликий, нерідко фрагментарний ареал (приокеанічні лісолугові та лугові, та деякі інші). У подібних випадках може бути виділено два підтипи або ж тип ландшафтів зовсім не поділяється на підтипи.

Інструкція

Завдання 1. На основі аналізу методичних матеріалів і карт, створити таблицю (додаток Г), що вміщує основні дані про полярні та приполярні, бореальні та бореально-суббореальні ландшафти Землі, їх основні зональні групи та їх орографічні, кліматичні, геоботанічні та інші показники.