Необхідність і сутність кредиту

Програмні питання:

8.1 Теорії кредиту

8.2 Необхідність та сутність кредиту

8.1

У світовій економічній науковій думці обґрунтовуються і визначаються дві концепції теорії кредиту – натуралістична і капіталоутворююча.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були англійські економісти А. Сміт (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823).

Найважливіші положення натуралістичної теорії кредиту:

− об'єкт кредиту – натуральні блага (матеріальні цінності), а не гроші;

− кредит – спосіб перерозподілу існуючих у певному суспільстві цінностей, тому що це рух натуральних речовин;

− банки – це посередники, які не відіграють ролі у створенні кредиту;

− відсутня роль кредиту у сприянні розширеного капіталістичного відтворення;

− відсутнє з'ясування різниці між позичковим і реальним капіталом, позичковий капітал розглядається лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Таким чином, представники натуралістичної теорії розглядали кредит як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визначаючи ролі банків у створенні кредиту. Проте слід зазначити заслугу представників натуралістичної теорії в обґрунтуванні ряду положень щодо кредиту:

ü кредит сам собою не може створювати реального капіталу, який виникає тільки у процесі виробництва;

ü кредит залежить від прибутку, не створює реального капіталу. Основоположниками капіталоутворюючої теорії кредиту були англійські економісти Дж. Ло (1671-1729), Г. Маклеод (друга половина XIX століття), австрійський економіст Й. Шумпетер та німецький економіст А. Ган (XX століття).

Основні положення капіталоутворюючої теорії кредиту:

− кредит може створювати багатства і капітал, з ним ототожнюються гроші;

− банки – не посередники, вони відіграють значну роль у створенні кредиту і капіталу;

− кредит і банки – вирішальні фактори розвитку виробництва, здатні запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства.

Проте помилковість концепції цих економістів полягала у виправданні експансії та інфляції. Раціональні положення капіталоутворюючої теорії кредиту були використані Дж. Кейнсом, який відмовився від ідеї щодо безмежних капіталотворчих можливостей кредиту та банків і вважав, що поряд з кредитними інструментами слід використовувати інші заходи для регулювання економіки.

8.2

У науковій літературі можна виділити декілька підходів до визначення поняття категорії кредиту.

Наприклад, М.П. Денисенко визначає: «кредит – позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Це форма руху позичкового капіталу».

М.М. Александрова, С.О. Маслова визначають кредит як об'єктивну вартісну категорію, складову частину товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин. В.Д. Лагутін дає таке визначення: «кредит – це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу».

Аналіз різних точок зору зарубіжних та вітчизняних авторів щодо визначення поняття кредиту дав можливість розкрити цю категорію через визначення, запропоноване Б.С. Івасів – «кредит – це економічні відносини, що виникають між кредиторами і позичальниками з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати».

Таким чином, кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин.

У сучасних умовах кредитні відносини набувають розвитку між:

Ø господарюючими суб'єктами;

Ø банками та населенням,

Ø підприємствами, організаціями, господарюючими суб'єктами, з одного боку, та населенням, з іншого;

Ø фізичними особами;

Ø державою, банками та окремими господарюючими суб'єктами.

У зв'язку з тим, що у позичку може надаватися вартість у грошовій та товарній формах, складовими кредитних відносин єкредитно-грошові відносини та кредитно-товарні відносини.

Позичковий капітал – це капітал, що віддається власником у позичку і забезпечує надходження прибутку у вигляді процента.

За висновками ряду науковців, позичковий капітал – це:

· капітал – власник. Особливість полягає в тому, що він передається в тимчасове користування промисловому або торговому капіталу і повертається після закінчення терміну позички;

· капітал як товар. Об'єктом купівлі-продажу є гроші не як товар, а як капітал;

· капітал з особливою формою руху. Гроші віддаються в позику для того, щоб після закінчення терміну вони були повернуті з відсотками;

· капітал, який має специфічну форму відчуженості – не продається з передаванням права власності, а надається в позику тобто відчужується від власника лише на певний термін і за умови повернення з позичковим процентом.

Прибуток, одержаний від позичкового капіталу, поділяється на:

− процент, що отримується позичковим кредитором;

− підприємницький прибуток, що привласнюється позичальником.

Для виникнення реальних кредитних відносин потрібні такі умови:

1) наявність об'єктів кредиту – грошових чи матеріальних цінностей, щодо яких може укладатися кредитна угода;

2) наявність суб'єктів (учасників) кредитної угоди – кредитора і позичальника;

Кредитор (лат. kreditor – позикодавець) – один з учасників стосунків, котрий надає кредит і має право вимагати від боржника сплату боргу. Кредитором може бути держава, банк, підприємство, громадянин.

Позичальник – одержувач позики; сторона в кредитній угоді, від якої інша сторона (кредитор) має право вимагати повернення грошей (майна) і сплати процента. Позичальником може бути держава, юридична особа, громадянин.

3) наявність збігу інтересів кредитора і позичальника.

Тема 9

Види, функції та роль кредиту

Програмні питання:

9.1 Види та форми кредиту

9.2 Базові функції кредиту

9.3 Роль кредиту в умовах розвитку національної економіки та його межі (с.в.)

9.1

Питання про форми та види кредиту в економічній науці є дискусійним. Це випливає з різних підходів щодо розуміння критеріїв, принципів та ознак визначення видів кредиту. Аналіз публікацій провідних вчених з відповідних проблем дає підстави для виокремлення таких видів кредиту:

а) комерційний кредит;

б) банківський кредит;

в) державний кредит;

г) споживчий кредит;

д) іпотечний кредит;

е) лізинговий кредит;

ж) міжнародний кредит.

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, це відносини між продавцями (постачальниками) і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу.

Такі відносини перерозподілу матеріальних ресурсів між двома суб'єктами господарської діяльності може оформлюватись борговим зобов'язанням – векселем. З метою прискорення реалізації товарів, які є у достатній кількості в торговельній мережі, відбувається продаж товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Такий кредит називається споживчим.

Комерційний кредит має певні переваги та недоліки.

Отже, суб'єктами комерційного кредиту є:

- підприємство-постачальник (кредитор), яке надає відстрочку платежу за товар;

- підприємство-покупець (позичальник), яке надає кредитору вексель як боргове свідоцтво і зобов'язання платежу.

Комерційний кредит може також оформлятися договором між кредитором і позичальником.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, послуги, виконанні роботи, щодо яких постачальник (кредитор)надає відстрочку платежу.

Мета комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів, послуг, виконання робіт, коли у покупця тимчасово відсутні кошти.

Комерційний кредит має економічні межі, які обумовлюються фінансовим станом його суб'єктів.

Здійснення сплати (погашення) за комерційним кредитом здійснюється:

а) шляхом сплати позичальником за векселем;

б) передачею векселя іншій юридичній особі (згідно з чинним законодавством);

в) переоформленням комерційного (споживчого) на банківський. У процесі проведення операцій у комерційному кредитуванні виникає дебіторська і кредиторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість –сума заборгованостей підприємству (організації) юридичних або фізичних осіб (дебіторів) на певну дату.

Кредиторська заборгованість – тимчасово залучені підприємством (організацією) кошти, які підлягають сплаті відповідними юридичним або фізичним особам (кредиторам).

З комерційним кредитом пов'язані специфічні відносини, які можуть виникати (згідно з чинним законодавством) між податковими організаціями і підприємствами-платниками податків. Такий кредит називається податковим кредитом.

Він розглядається як одна із податкових пільг (термінова відстрочка сплати податку) і дає можливість суб'єктам господарювання спрямувати тимчасово вільні кошти на розвиток виробництва.

Банківський кредит–це кредит, коли однією із сторін кредитної угоди є банк.

Кредитні відносини, які виникають у випадку банківського кредиту поділяються на дві групи:

- Кредити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів (формує за рахунок залучених вкладів і депозитів, позики, випуску облігацій і векселів, міжбанківських кредитів; вкладає у кредити, цінні папери, нерухоме майно, іноземну валюту).

- Кредити, які банк надає своїм клієнтам.

Кредитний портфель – сукупність кредитів, наданих банком на певну дату.

Ознайомлення з багатьма науковими працями надає можливість виділити три групи принципів банківського кредитування.

Загальноекономічні принципи кредитування:

а) відповідність ринковим відносинам – наявність конкуренції, суперництва комерційних банків за клієнта, забезпечення максимально можливої вигоди (прибутку);

б) раціональність та ефективність – економічність використання позики як з позиції інтересів банку, так і з позицій позичальників;

в) комплексність – врахування всіх можливих чинників, що впливають на кредитні операції;

г) розвитку – використання нових, раціональних методів кредитування, оперативна зміна методів кредитування.

Особливі принципи кредитування:

а) поверненості – кредит має бути повернений позичальником банкові;

б) забезпеченості – недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника;

в) строковість – повернення позички у визначений в кредитному договорі строк;

г) платності – повернення позички з відповідною оплатою за його користування;

д) цільової спрямованості – передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитною угодою.

Часткові, одиничні принципи кредитування або правила кредитування у конкретних умовах роботи комерційного банку: структурування, систематизація, програмування, амортизація, стандартизація способів і прийомів проведення банківських операцій.

Аналіз наукових праць дав підстави виділити ознаки класифікації видів банківського кредиту (табл. 9.1.1).

Таблиця 9.1.1