Об’єднання слідчим кількох справ в одне провадження. Виділення кримінальної справи із основної справи. Форма та зміст постанови про виділення та об’єднання кримінальних справ.

Вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи (ст. 22 КПК), обумовлюють необхідність у кримінальному процесі об’єднувати та виділяти кримінальні справи в окреме провадження.

Ч.1 ст. 26 КПК встановлено вичерпний перелік підстав для цього. Так, в одному провадженні можуть бути об'єднані справи по обвинуваченню декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів.

Виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи.

Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду.

Правила цієї статті можуть бути застосовані і у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання злочину, а також недонесення про злочин.

Рішення про виділення чи об’єднання справ оформлюється постановою особи, що проводить дізнання, слідчого прокурора, постановою (ухвалою) суду. Крім загальних вимог до постанови, зазначаються підстави для виділення, що це не вплине на повноту і об’єктивність дослідження обставин справи, відповідні посилання на ст.. ст.. КПК,

На практиці також в резолютивній частині зазначається які саме матеріали виділені (протоколи, допити та інше – як опис) в копіях чи оригіналах.

Приклад:

ПОСТАНОВА

про об'єднання справ

м. Енськ                                                                                                                                                        Дата

Слідчий прокуратури м. Енська, юрист 2-го класу Ільєнко А.Р., розглянувши матеріали кримінальної справи № 14-832, яка знаходиться в моєму провадженні, по обвинуваченню Васіної Ольги Володимирівни за статтями 86', 172 КК України і справу № 64-256, яка надійшла із УВС м. Енська по обвинуваченню тієї ж Васіної 0.В. а крадіжці диплому про закінчення економічного інституту Зюзіною Галиною Тихонівною за ознаками ч. З ст. 193 КК України,

встановив:

З справи, яка надійшла із УВС, видно, що Васіна О.В. 25 грудня 199_ р. зайшла в квартиру своєї сусідки Зюзіної Г.Т. і, скориставшись тим, що вдома була тільки її малолітня донька, викрала із шухляди столу диплом РІУ 924918 на ім'я Зюзіної Галини Тихонівни про закінчення в 196_ р. Саратовського економічного інституту. В майбутньому вона мала намір переробити його на своє ім'я.

Кримінальну справу за даним фактом було порушено 29 грудня 199_ р., а по обвинуваченню Васіної О.В. за статтями 86-1, 172 КК України — 3 січня 199_ р.

Беручи до уваги, що вказані злочини, передбачені статтями 86', 172 і ч. З ст. 193 КК України, здійснені однією і тією ж особою — Васіною О.В., керуючись статтями 26, 130 КПК України,

постановив:

1. Об'єднати в одне провадження обидві зазначені справи по обвинуваченню Васіної Ольги Володимирівни у вчиненні злочинів, передбачених статтями 86', 172 і ч. З ст. 193 КК України.

2. Об'єднаному провадженню цих кримінальних справ надати № 14-832 і далі іменувати кримінальною справою по обвинуваченню Васіної Ольги Володимирівни у вчиненні злочинів, передбачених статтями 86', 172 і ч. З ст. 193 КК України.

Слідчий прокуратури м. Енська, юрист 2-го класу (підпис)

1. Підстави і процесуальний порядок створення слідчої групи. Форма і зміст постанови про створення слідчої групи.

Ст.119 КПК - якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова. Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих.

Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому.

       Вказана стаття закріплює так званий бригадний метод розслідування кримінальних справ, що дозволяє скоротити строки розслідування, покращити його якість, дозволяє одночасно проводити слідство в декількох містах і за різними напрямками.

       Групи слідчих як правило створюються по складних багатоепізодних справах. Якщо група створюється після порушення справи виноситься окрема постанова прокурором, що здійснює нагляд, начальником слідчого відділу ОВС або СБУ. Прокурор вправі включити до складу слідчої групи слідчих інших відомств, а начальники слідчих підрозділів лише працівників свого відомства.

       На практиці ще створюються спільно слідчо-оперативні групи спільним розпорядженням прокурора та наприклад начальника відповідного райвідділу. До складу цих груп доцільно включати найбільш досвідчених слідчих та оперативних працівників.

       В постанові вказується старший групи який приймає справу до провадження незалежно від того, чи перебувала вона у нього в провадженні раніше і безпосередньо керує діями інших слідчих.

       Керівництво групою заклечається у загальному плануванні по справі, розподілу роботи (навантаження) між членами групи, організацію обміну інформацією. Робота розподіляється залежно від версій, епізодів, кількості обвинувачених та інш.

       Старший групи відповідає за розслідування справи в цілому. Він приймає участь у проведенні найбільш важливих слідчих дій або проводить їх сам, вирішує протиріччя між членами групи, приймає важливі рішення по справі – притягнення у якості обвинуваченого, складання обвинувального висновку, закриття справи.

П О С Т А Н О В Л Е Н И Е

о создании следственной группы

           г. Донецк                                                                                                                      21.08.2002 г.

           Прокурор Киевского района г. Донецка старший советник юстиции Бугрим Н.В., рассмотрев материалы уголовного дела № ____ по факту умышленного убийства Семченко Н.В., -

У С Т А Н О В И Л :

           14.08.2002 года примерно в 21 час по адресу г. Донецк пр. Киевский, д. 73 кв. 8, в ванной комнате с признаками насильственной смерти обнаружен труп Семченко Натальи Викторовны.

           15.08.2002 г. прокуратурой Киевского района г. Донецка по данному факту возбуждено уголовное дело по признакам преступления предусмотренного ст. 115 ч.2 п. 6 УК Украины.

           Принимая во внимание, что преступление совершено при неочевидных обстоятельствах, в ходе следствия необходимо выполнить большой объем следственных действий, руководствуясь ст. ст. 119, 130 УПК Украины, -

П О С Т А Н О В И Л :

1. Для производства досудебного следствия по настоящему уголовному делу создать следственную группу в составе следователей прокуратуры Киевского района г. Донецка Адейкина Д.Н., Яценко А.Н., Заболотного И.И.

2. Старшим группы назначить следователя прокуратуры Заболотного И.И. которому принять уголовное дело к своему производству. 

Прокурор Киевского

района г. Донецка

старший советник юстиции                                                                                                                          Н.В. Бугрим

1. Строки досудового слідства по кримінальних справах, порядок і умови їх продовження. Зміст постанови про порушення клопотання про продовження строків досудового слідства.

Своєчасне та бистре проведення слідства є однією із найважливіших умов успішного розкриття злочину, правильного вирішення справи і забезпечення прав та інтересів учасників процесу.

У зв’язку з цим КПК передбачає чіткі і конкретні строки досудового слідства (ст. 120 КПК).

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування — до трьох місяців.

В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого — до шести місяців.

Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.

Правила, викладені в цій статті, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

При продовженні строків слідства складається постанова, яку затверджує відповідний прокурор, що вправі продовжити строки.

Відповідно до вимог спільної вказівки ГПУ, МВС, СБУ, ДПА «Про дотримання встановлених законом строків досудового слідства та тримання обвинувачених під вартою» від 27.04.04 при продовженні строків у постанові (поданні) зазначати у яких межах установлено даний строк (до скількох місяців) не вказуючи дату його закінчення.

Постанова про порушення клопотання щодо продовження досудового слідства повинна містити таку інформацію:

Дату вчинення кожного злочину, коротку фабулу, коли й ким порушено справу, за якою статтею, дані про рух справи з часу її порушення (дати зупинення слідства, об’єднання кримінальних справ в одне провадження, передачі справи з одного органу до іншого). Якщо справа поверталась на додаткове розслідування, вказати дати її направлення прокурору, до суду, винесення постанови (ухвали) про повернення справи на додаткове розслідування.

Дати затримання підозрюваних, звільнення чи взяття під варту, анкетні дані кожного заарештованого, стосовно неповнолітніх обвинувачених указувати: рід заняття на час вчинення злочину, чи перебував на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх, підстави, наявність громадського вихователя, дані про батьків.

Коли, за якою статтею КК пред’явлено обвинувачення, його коротка фабула стосовно кожного обвинуваченого та його показання. Які конкретно зібрані докази по кожному епізоду злочинної діяльності (коротко викласти їх суть, не обмежуючись посиланням на протоколи).

Стан на якому перебуває досудове слідство, обсяг необхідної роботи та орієнтовні строки всіх зазначених заходів, причини, які затримують час слідства.

При повторному порушенні клопотання про продовження строків вказати, чи виконано слідчі дії вказані у попередньому клопотанні, їх результат, які причини невиконання та вжиті у зв’язку з цим заходи впливу.

Постанову про продовження строку слідства підписувати:

Перед прокурором району (міста) – начальнику слідчого підрозділу , а слідчому прокуратури самостійно.

Перед прокурором області:

- у справах, що перебувають в провадженні слідчих прокуратури – прокурору що здійснює нагляд

- у справах що перебувають в провадженні ОВС, СБУ та податкової міліції начальнику слідчого підрозділу і прокурору, що здійснює нагляд.

Перед Генеральним прокурором України.

- у справах, що перебувають в провадженні слідчих прокуратури – прокурору області;

- у справах що перебувають в провадженні ОВС, СБУ та податкової міліції начальнику слідчого підрозділу і прокурору області.

Для вирішення питання про продовження строків слідства слідчий зобов’язаний звернутися з постановою про порушення клопотання до прокурора, який здійснює нагляд:

За 5 днів до завершення 2-х місячного строку;

За 10 днів при продовженні строку слідства від 4 до 6 місяців за погодженням з прокурором, який здійснює нагляд;

За 15 днів при продовженні строків понад 6 місяців за погодженням з прокурором області.

Разом з клопотанням про продовження строків надається:

Окрема довідка про докази;

Пояснення про причини, внаслідок яких виникла необхідність продовження процесуальних строків;

План розслідування справи;

Копія постанови про створення слідчо-оперативної групи з урахуванням слідчих дій, які необхідно виконати;

Протокол оперативної наради у прокурора, який підтримав клопотання.

1. Окреме доручення слідчого. Його відмінність від доручення слідчого. Форма і зміст окремого доручення слідчого.

Ст. 118 КПК окремі доручення.

Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах і вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.

У межах міста або району, хоч і поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто проводити всі слідчі дії.

Окреме доручення – це письмове прохання слідчого про проведення окремих слідчих дій за межами його міста чи району іншому органу досудового слідства. Метою цих доручень є виконання необхідних слідчих дій тим органом, яким вони можуть бути проведені швидко і з меншими затратами сил та засобів.

Слідчий вправі направити окреме доручення як слідчому так і органу дізнання.

В окремому дорученні необхідно вказувати найменування органу, яким воно надається і органу, якому доручається проведення слідчих дій, коротка фабула справи, зміст слідчих дій, які необхідно провести, інша інформація, необхідна слідчому для проведення цих дій. До доручення додаються документи, які дають право на проведення цих слідчих дій (постанова про проведення виїмки та інш.).

Відповідно до вимог ст. 114 КПК слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

Відмінність доручення слідчого в порядку ст. 114 КПК України від окремого доручення полягає в тому, що останнє направляється іншому органу слідства, розташованому за межами його міста чи району.

       Приклад

Начальнику Киевского   РО ДГУ

УМВД Украины в Донецкой области

подполковнику милиции

Лищенко Ю.П.

П О Р У Ч Е Н И Е :

(в порядке ст. 114 УПК Украины)

28.12.1999 года в общественном туалете на пос. Гладковка в Киевском районе г. Донецка обнаружен труп Карловой С.Н. с признаками насильственной смерти. По данному факту прокуратурой Киевского района г. Донецка возбуждено уголовное дело по признакам преступления, предусмотренного ст. 94 УК Украины.

Установлено, что данное преступление совершили Гусейханов Д.А. и Денисюк Е.Б.

Гусейханов Д.М. скрылся от следствия и был объявлен в розыск. 08.06.2004 года последний был задержан и помещен в ИВС ДГУ УМВД Украины в Донецкой области.

Вину в совершении умышленного убийства Карловой С.Н. не признал, и показал что 27.12.1999 года между Денисюк Е.Б. и Карловой С.Н. в квартире 6 дома 6 «а» по ул. Савченко г. Донецка. Он ушел из квартиры и находился в бильярдной гостинцы «Шахтер» вместе со своими знакомыми Дамиром и Александром, которые могут это подтвердить.  В баре за стойкой работала девушка по имени Линда. Около часа ночи он с Дамиром и Александром пошел пешком домой. Последние проживают на поселке Гладковка, адрес знает визуально. Когда вернулся в квартиру, то обнаружил труп Карловой С.Н. Его знакомая Денисюк рассказала, что совершила убийство Карловой.

Кроме того Денисюк о совершении убийства рассказывала девушкам с которыми занималась проституцией в районе остановки «студгородок» по ул. Артема г. Донецка. 

На основании изложенного, руководствуясь ст. 114 УПК Украины,

П Р О Ш У :

Поручить подчиненным Вам работникам выполнить следующее:

- установить друзей Гусейханова Д.М. - Дамира и Александра;

- установить бармена по имени Лиля и иных сотрудников бильярдной и бара расположенных в гостинице «Шахтер», обеспечить явку указанных лиц в прокуратуру г. Донецка.

- провести оперативно-розыскные мероприятия с целью установления знакомых Денисюк Екатерины Борисовны, кличка «Кристина» которым она рассказывала об обстоятельствах убийства Карловой С.Н.

Информацию о проделанной работе и полученных результатах прошу предоставить в прокуратуру г. Донецка в срок до 23.06.2004 года.

Старший следователь

прокуратуры г. Донецка

юрист 3 класса                                                                                                                         Д.Н. Курило

Окреме доручення

Прокурору - Донецької області державному раднику юстиції 2 класу

Ударцову Ю.В.

83015, м. Донецьк, вул. Генерала Антонова.

ОКРЕМЕ ДОРУЧЕННЯ

(в порядку ст. 118 КПК України)

Прокуратурою Обухівського району проводиться досудове слідство у кримінальній справі №47-1157, порушеній прокуратурою Київської області відносно службових осіб ТОВ «Роставиця ЛТД» за фактом перевищення ними службових повноважень при проведенні гідронамивних робіт на орендованій в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району земельній ділянці за ознаками злочину, передбаченого складом ч. З ст. 365 КК України.

20.10.09 Обухівським районним судом за поданням прокуратури району винесено постанову про розкриття банківської таємниці щодо юридичної справи та документів, що відображають рух коштів по рахунку ТОВ «Ростовиця ЛТД», відкритого у ЗАТ «Донгорбанк» (МФО 334970), м. Донецьк, у зв’язку з чим у слідства виникла необхідність проведення ряду слідчих дій на території Донецької області.

Враховуючи викладене, керуючись ст.. 118 КПК України,

Прошу:

Доручити підпорядкованим Вам працівникам провести виїмку юридичної справи та документів щодо руху коштів по рахунку TOB «Роставиця ЛТД», відкритого у ЗАТ «донгорбанк» згідно постанови Обухівського районного суду від 20.10.09.

Отриману інформацію та матеріали виконаного доручення прошу направити на адресу прокуратури Обухівського району Київської області (08700, м. Обухів, вул. Радянська, 7) у встановлений законом строк.

Додаток: постанова суду від 20.10.09 на 1 арк.

Старший слідчий (підпис)

1. Діяльність слідчого по усуненню причин та умов, що сприяли скоєнню злочину. Форма і зміст подання слідчого в порядку ст. 23-1 КПК України.

Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.

Якщо в ході дізнання, досудового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 КПК, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності.

Не пізніш як у місячний строк по поданню має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання.

У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані вжити заходів, передбачених статтями 254-257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У поданні вказується куди воно направляється, фабула злочину, детально описуються причини та умови, що сприяли вчиненню злочину (а не його обставини як іноді буває), у резолютивній частині викладається зміст необхідних дій, спрямованих на попередження злочинів та притягнення винних до відповідальності. 

Приклад

Керуючому міським

управлінням Ощадбанку

м. Енська Шулєву І.І.

ПОДАННЯ

про вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяли розкраданню коштів, які видаються в районних відділеннях Ощадбанку

Мною закінчено розслідування кримінальної справи щодо Васіної О.В., обвинувачуваної у вчиненні крадіжки грошових коштів у особливо великих розмірах (вказати суму), які належали профспілковій організації Енського міськторгу.

Розслідування показало, що Васіна О.В., працюючи скарбником профспілки Енського міськторгу, протягом тривалого часу (з жовтня 199_ по січень 199__ р.) зловживала своїм посадовим становищем, систематично розкрадала кошти, займалась посадовими підлогами.

Васіна О.В. привласнювала великі суми грошей не тільки з каси торгу, одержуючи їх за видатковими касовими чеками, а й з рахунку № 119 профкому міськторгу у Залізничному районному відділенні Ощадбанку у м. Енську, використовуючи для цього чеки.

Так, 2 вересня 199_ р. вона склала завідомо неправдиву заяву до згаданого відділення Ощадбанку про одержання нової чекової книжки, в якій підробила підпис голови профкому Міркіна А.П. За цією заявою у відділенні Ощадбанку їй видали без доручення профкому чекову книжку з 25 чеками.

Васіна О.В. одержала і привласнила: 3 вересня 199_ р. за чеком № 74652 — (сума); 25 вересня 199_ р. за чеком № 74653 — (сума); 13 листопада 199_ р. за чеком № 74654 — (сума),

Вказані суми грошей Васіна О.В. витрачала на особисті потреби — їздила на курорт, купляла речі, виплачувала вартість кооперативної квартири тощо.

Розкрадання великих сум, які Васіна О.В. одержувала із Залізничного відділення Ощадбанку, стало можливим тому, що працівники цього відділення безвідповідально ставились до виконання своїх посадових обов'язків, грубо порушували вимоги Статуту державних ощадних кас і розробленої на його основі Інструкції про порядок здійснення операцій за вкладами населення, а з боку керуючого відділенням Шумейка С.П. належного контролю не було.

Так, у вересні 199_ р. контролер Потихонько А.М., порушуючи вимоги статей 168, 170 названої Інструкції, видала чекову книжку Васіній О.В. без спеціального доручення і при цьому належним чином не звірила підпис голови профкому Міркіна А.П. на заяві про видачу нової чекової книжки із зразком його підпису на особовому рахунку. Крім того, цей рахунок не був належним чином проаналізований. Інакше легко можна було б визначити, що не всі видані раніше чеки використані. А в такому випадку Інструкція забороняє видавати нові чеки, чекові книжки.

У Залізничному районному відділенні Ощадбанку склалась і така негативна практика, коли гроші видаються за чеками, підписаними не двома особами, які володіють правом розпоряджатися вкладом, як того вимагає Інструкція, а лише однією особою. Касир Воронько О.П. видавала великі суми грошей Васіній О.В., не звертаючи уваги на неправильне оформлення чеків, чим також порушила вимоги названої Інструкції.

Наведені факти свідчать про те, що керуючий відділенням Ощадбанку Шумейко С.П. слабо контролює роботу своїх підлеглих. Професійна підготовка працівників відділення перебуває на низькому рівні, не вживається заходів до підвищення їх кваліфікації. Важливі інструктивні положення не завжди своєчасно доводяться до відома виконавців і належно не вивчаються.

Всі названі порушення й недоліки сприяли вчиненню злочинів Васіною О.В.

З метою усунення обставин, що сприяли розкраданню коштів, які видаються у відділеннях Ощадбанку, на підставі ст. 23' КПК України

пропоную:

1. Дане подання обговорити на зборах працівників районних відділень Ощадбанку м. Енська і вжити заходів до усунення даних порушень і недоліків.

2. Розробити і здійснити заходи по недопущенню надалі незаконного одержання грошових сум з районних відділень Ощадбанку.

3. Організувати серед працівників районних відділень Ощадбанку систематичне вивчення посадових інструкцій та інших відповідних нормативних актів. Посилити виховну роботу. За даним поданням не пізніше ніж у місячний строк має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено на нашу адресу.

Про час і місце обговорення подання прошу мене завчасно повідомити (сл. тел. 24-14-90).

Слідчий прокуратури м. Енська,

юрист 2-го класу (підпис)

1. Процесуальний порядок вирішення слідчим клопотань учасників процесу, заявлених в процесі досудового слідства. Форма і зміст постанови про відмову або про часткове задовільнення клопотання.

Стаття 129 КПК Розгляд клопотань слідчим

Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, а також потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій слідчий зобов'язаний розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи.

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова.

Про рішення щодо задоволення клопотань учасників процесу немає потреби виносити окрему мотивовану постанову. Слушні й юридично беззаперечні клопотання учасників процесу задовольняються в передбаченій процесуальній формі.

При повній або частковій відмові в задоволенні клопотання слідчий має скласти мотивовану постанову, де з необхідною достатністю повинен аргументувати прийняте рішення. Така постанова має бути доведена до відома особи, що зверталась з клопотанням, якій роз'ясняється її право на оскарження такої постанови прокурору чи в суд.

1. Поняття і види слідчих дій, їх значення у процесі доказування по кримінальних справах.   

Слідчі дії — це передбачена кримінально-процесуальним законом сукупність операцій, що забезпечується державним примусом і прийомами, які здійснюються при розслідуванні злочинів для виявлення, фіксування і перевірок фактичних даних, що мають значення доказів по кримінальній справі.

Кожна зі слідчих дій виступає як специфічна сукупність пізнавальних прийомів виявлення і відображення доказової інформації певного виду

Кримінально-процесуальний закон визначає правила збирання, перевірки і оцінки доказів для встановлення необхідних фактів в рамках предмета доказування.

Доказами (ст. 65 КПК) в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються: показаннями свідків, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Слідчі дії можна класифікувати залежно від цілей, об'єктів, методів виконання, часу і правил провадження, а також деяких інших критеріїв. Класифікація за різними критеріями допомагає усвідомити внутрішню суть слідчих дій, визначити їх місце серед інших подібних.

В юридичній літературі є різні критерії для класифікації слідчих дій, але, на нашу думку, слушним є поділ слідчих дій, що його пропонують М. М. Михеєнко, В. Т. Нор і В. П. Шибіко:

основні та додаткові. Наприклад, після першого допиту свідка—очевидця розбійного нападу проводиться додатковий допит з метою з'ясування окремих обставин вчинення цього злочину;

первинні та повторні. Йдеться про те, що після першого допиту, огляду, обшуку тощо та сама дія проводитиметься в повному обсязі;

невідкладні та інші. При цьому слід мати на увазі, що невідкладність проведення певної слідчої дії може виявитися не тільки на початку розслідування, а й у ході подальшого його провадження. Наприклад, достатні підстави для проведення обшуку на квартирі знайомої обвинуваченого виникли лише після допиту самого обвинуваченого;

обов'язкові й необов'язкові. Обов'язковість слідчої дії може визначатися прямою вказівкою в законі, наприклад обов'язкове призначення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті або встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, обов'язковий допит обвинуваченого у справі, що передається з обвинувальним висновком до суду.

За своєю процесуальною формою слідчі дії можна поділити на такі, що провадяться:

за постановою слідчого і без неї. Без попереднього винесення постанови слідчий виконує такі слідчі дії: допити, огляди, відтворення обстановки й обставин події, пред'явлення для впізнання і, як правило, затримання підозрюваного, а також, як виняток із загального правила, обшук особи та виїмку в неї предметів та документів (ч. З ст. 184 КПК);

з дозволу (чи за рішенням) суду або без нього Лише голова апеляційного суду своєю постановою може дозволити слідчому накласти арешт на кореспонденцію і зняття

Слідчі дії, що виконуються в зв'язку з розслідуваною справою, але з порушенням порядку, встановленого кримінально-процесуальним законом, не можна розглядати як засоби отримання або перевірки доказів.З іншого боку, слідчі дії, оформлені за всіма правилами, але не у зв'язку з кримінальною справою або до її порушення, недопустимі.

Слідчі дії, залежно від їх мети, можуть бути такими, що спрямовані на збирання або перевірку доказів. Однак, одна й та сама дія може за різних обставин справи, на різних етапах провадження розслідування бути спрямованою як на збирання нових доказів, так і на перевірку вже зібраних. Виняток становить, як правило, лише перша слідча дія, мета якої — виявлення і закріплення доказів.

1. Процесуальні акти освідування. Їх форма і зміст.

Стаття 193. Проведення освідування

При необхідності виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного або у потерпілого чи свідка особливих прикмет слідчий виносить про це постанову і проводить освідування.

Якщо необхідно провести судово-медичне освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка, то таке освідування за вказівкою слідчого проводить судово-медичний експерт або лікар.

Слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це зв'язане з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я.

Про результати освідування, проведеного слідчим, складається протокол, який підписують слідчий та освідуваний. При судово-медичному освідуванні складають акт, а коли освідування проводить лікар, він видає довідку.

Одним із способів збирання і перевірки доказів є освідування живих осіб. У ході його провадження можуть бути знайдені різні сліди злочину: плями крові, слини та інших виділень людського організму, залишки пально-мастильних матеріалів, спеціальних барвників, наркотичних або отруйних речовин, волосся, текстильні волокна, залишки ґрунту тощо.

Освідування полягає в огляді і дослідженні слідчим (особою, що провадить дізнання), а в окремих випадках і самостійно судово-медичним експертом чи лікарем тіла живої людини з метою одержання і перевірки доказів.

Освідування (ст.193 КПК) передбачає два види: слідче (проводить слідчий) і медичне (проводить судмедексперт або лікар). Полягає в огляді тіла живої людини з метою виявити або засвідчити наявність у неї особливих прикмет (родимі плями, татуювання, шрами, рубці, відсутність певних частин тіла, сліди хвороб тощо), а також слідів злочину (синці, тілесні ушкодження, плями крові, сліди виділень: слини, сперми, тощо). Підстава - наявність зафіксованих у протоколах допиту, інших матеріалах справи, протоколах даних про те, що на тілі певної особи є особливі прикмети або сліди злочину, виявлення чи засвідчення яких має значення для вирішення кримінальної справи, встановлення осіб, що вчинили злочин.

Слідче освідування. Про провадження слідчого освідування слідчий виносить постанову. Перед початком освідування ця постанова оголошується особі, тіло якої буде оглядатися. При слідчому освідуванні передбачається присутність не менше двох понятих однієї статі з освідуваним.

До участі у проведенні освідування слідчий може залучити судово-медичного експерта, лікаря або іншого фахівця в сфері медицини, криміналіста, будь-якого іншого фахівця як спеціаліста. Залучені особи, як і сам слідчий, мають бути однієї статі з освідуваним.

Перед початком безпосереднього освідування слідчий роз'яснює фахівцям статус спеціаліста, передбачений ст. 128-1 КПК України, а понятим відповідно їх права і обов'язки, передбачені ст. 127 КПК України.

Слідчий і поняті не мають права бути присутніми при освідуванні особи іншої статті, коли це пов'язано з необхідністю оголення особи, яка підлягає освідуванню. В такому випадку проведення освідування може бути окремим рішенням доручено слідчому іншої статі або співробітнику органу дізнання відповідної статі, який проводить слідчу дію згідно з дорученням слідчого, або ж доручається проведення судово-медичного освідування лікарю чи судово-медичному експерту (фахівцю).

Про результати освідування слідчий (особа органу дізнання, що самостійно здійснювала освідування за дорученням слідчого) складає протокол, де зазначає час і місце освідування особи, що була піддана освідуванню, відомості про понятих і спеціаліста, хід і результати освідування, зауваження з приводу проведення цієї слідчої дії. Протокол підписують слідчий, поняті, освідуваний та спеціаліст, якщо він брав участь у проведенні освідування.

Судово-медичне освідування провадиться в тому разі, коли для його виконання потрібні спеціальні знання в галузі медицини — для виявлення і дослідження ушкоджень на тілі, ран, укусів зубів, плям крові, слідів хірургічних операцій, необхідних для вилучення кулі чи іншого знаряддя злочину та надання при цьому медичної допомоги тощо.

Для проведення судово-медичного освідування слідчий передає письмове доручення судово-медичному експерту або лікарю. Вказані фахівці самостійно з використанням своїх спеціальних знань, методів і засобів проваджують освідування, виявляють і досліджують всі сліди й обставини, що мають значення для справи, та складають за наслідками проведеної слідчої дії відповідно акт судово-медичного освідування або довідку.

Характеризуючи особливості освідування, слід відзначити таке.

Освідування є різновидом огляду, специфіка якого визначається особливістю його об'єкта — об'єктом являється тіло живої людини.

Об'єкт освідування має юридичні гарантії його недоторканності, а саме освідування пов'язане з моральними проблемами, що упираються в несприйняття суспільством можливості огляду тіла особи іншої статі. Освідування пов'язане з вторгненням у права і свободи людини, тому виділено в окрему слідчу дію, а щодо його провадження встановлена спеціальна процесуальна форма.

Освідування — єдина слідча дія, яка згідно з діючим законодавством може проваджуватись спеціалістом самостійно за дорученням слідчого.

Слідчий не має права бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголення особи, яка підлягає освідуванню.

Слід зауважити, що як і при інших слідчих діях, під час освідування не допускаються дії, що принижують честь і гідність особи, яку освідують, або шкідливі для її здоров'я.

Окрема процесуальна регламентація освідування цілком оправдана. Але практична реалізація цієї корисної ідеї ще потребує вдосконалення.

Згідно зч. 1 ст. 193 КПК України слідчий має право особисто провадити освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка. Водночас кримінально-процесуальні кодекси Білорусі, Казахстану та Киргизстану не передбачають можливості освідування свідка.

Виникає питання, чи може бути взагалі освідувана особа, яка не має будь-якого процесуального статусу, наприклад не допитана як свідок, або особа, яка через свої психічні недоліки взагалі не може бути свідком, підозрюваним, обвинуваченим? Як зазначає І. Л. Петрухін, освідування громадян, які не мають у кримінальній справі ніякого процесуального статусу, неприпустиме'. Якщо дотримуватись букви закону, то висновок формально правильний.

Однак що це — піклування про права людини чи жалість де обділених долею? А як бути в випадку з маніяком, який вчинив не одне зґвалтування? Невже його освідувати аморально і протизаконно? Навряд чи таке рішення може бути виправданим. Для встановлення істини у справі освідування названих осіб (наприклад психічно хворого, який вчинив вбивство, зґвалтування тощо) не менш важливе. Згідно із законом право на недоторканність особи мають рівною мірою всі громадяни. Якщо в порядку винятку закої припускає можливість провадження освідування потерпілих, то навряд чи є необхідність виключати можливість освідування будь якої іншої категорії осіб. Характерно, що особистому обшуку можуть бути піддані будь-які особи (за наявності для того фактичних підстав), незалежно від їх процесуального статусу.

Неоднозначно вирішуваним на практиці є питання про можливість примусового освідування потерпілого і свідка.

У правосудді Діє принцип рівності громадян перед законом т судом. Закон спеціально не містить заборони примусового освідування будь-якої категорії громадян. Ми вважаємо, що примусов освідування може бути застосовано як щодо свідка, так і щодо буді яких громадян, навіть тих, які не мають на відповідний момен ніякого процесуального статусу (психічно хворих, малолітнії освідомлених про обставини справи осіб, які не допитані як свідок:

особи, яка освідується, значною мірою здійснюється на добровільних засадах, за згодою освідуваного, до того ж має характер дослідження слідів, а не пошуку прихованих предметів.

Таким чином, обстеження одягу особи, яка освідується, на відміну від огляду, пов'язане із вторгненням у сферу особистих прав та інтересів громадян, а на відміну від обшуку — не завжди має примусовий характер розшуку прихованих слідів. За своїм змістом дані дії мають дослідницький характер і більш близькі до освідування. Це дозволяє говорити про доцільність та допустимість їх провадження в межах освідування. Відповідно й тактика освідування повинна розроблятися з урахуванням даних обставин.

Успішний пошук речових доказів під час освідування можливий лише на основі знань способу вчиненого злочину та закономірностей утворення тих або інших слідів. Тому в ході підготовки до освідування необхідно ретельно вивчити і проаналізувати матеріали справи та інші джерела інформації, щоб визначити, які сліди можуть мати місце на тілі та одязі особи, освідування якої будуть провадити, де вони можуть дислокуватися і як їх знайти. В ході освідування необхідно оцінювати, осмислювати всі знайдені ознаки і з урахуванням цього визначати хід подальшого обстеження.

Специфіка освідування визначається особливостями того об'єкта, на дослідження якого воно спрямоване (характером слідоносія, що досліджується, та слідів, які знаходяться на ньому, тощо). Основний об'єкт освідування — тіло людини — має спеціальний соціально-правовий, фізичний та етичний статус; перебуває в постійній активній життєдіяльності, що обумовлює порівняно швидке змивання, згладжування слідів. Воно є предметом вивчення окремої галузі науки — медицини, якою накопичено значний запас знань про нього, опрацьовано та апробовано великий арсенал методів дослідження. Нарешті, основна маса слідів, знайдених на тілі, є об'єктами судово-медичної експертизи.

Дані обставини визначають особливості процесуального порядку, невідкладність та неповторність освідування; необхідність під час його проведення активного, цілеспрямованого використання допомоги фахівців у галузі медицини, спеціальних науково-технічних засобів (включаючи стаціонарне медичне обладнання) та методів.

Необхідно враховувати і те, що деякі види слідів неможливо взагалі відділити від тіла людини. Це диктує необхідність дослідження їх доступними методами в ході освідування.

Спеціаліст в галузі судової медицини стає практично постійним учасником освідування, а його роль у проведенні даної слідчої дії — все більш суттєвою та різноманітною.

Кримінально-процесуальними кодексами більшості держав СНД передбачено дві форми використання спеціальних знань під час провадження даної слідчої дії: участь спеціаліста в освідуванні, що провадиться слідчим; проведення освідування спеціалістом самостійно за дорученням слідчого.

Аналіз слідчої практики переконує в тому, що проведення освідування судово-медичним експертом або лікарем є найбільш поширеною та ефективною формою використання спеціальних

знань під час обстеження тіла людини. При цьому, по-перше, забезпечується можливість максимально широкого використання сучасних науково-технічних засобів та методів для отримання доказів; по-друге, вказана форма поєднується з оперативністю проведення та додержанням етичних норм.

Одна справа роздягати людину в "сучасному офісі" слідчого, а інша — в медичній лабораторії з дотриманням всіх санітарно-гігієнічних норм та етичних уявлень людей про медицину. Нарешті, лікар не тільки "здирає зі шкіри сліди", а й має змогу та і зобов'язаний надати необхідну медичну допомогу освідуваному. Мабуть, цим і пояснюється те, що слідчі порівняно частіше застосовують саме судово-медичне освідування і все рідше самі проводять слідче освідування.

Кримінально-процесуальними кодексами України поряд з освідуванням передбачена й така процесуальна дія, як судово-медичне освідування. Воно відрізняється від освідування, що провадиться лікарем за постановою слідчого, кількома ознаками. По-перше, під час його проведення присутність понятих не вимагається. По-друге, підстави його проведення викладені в законі більш гнучко. Згідно зі ст. 193 КПК України воно провадиться "за необхідності", тоді як освідування, передбачене, наприклад, ч. 5 ст. 181 КПК Росії, може бути здійснене лише щодо особи іншої статі, якщо воно пов'язане з необхідністю її оголення.

Уявляється, що в цьому плані редакція ст. 193 КПК України є кращою. Вона надає слідчому можливість вибору однієї з найбільш оптимальних форм обстеження тіла людини залежно від слідчої ситуації. По-третє, судово-медичне освідування може включати в себе як дії, властиві саме освідуванню (виявлення та фіксація слідів злочину та особливих прикмет на тілі), інколи ними і обмежуючись, так і (за необхідності) дослідницькі операції. Під час його проведення можуть широко застосовуватися такі методи дослідження, як мікроскопія, рентгеноскопія, рентгенографія, люмінесцентний аналіз, фотографування в інфрачервоних променях, контактно-дифузійний метод тощо. Можливість їх застосування в рамках судово-медичного освідування не заборонена законом, а необхідність обумовлюється об'єктивними факторами, що лежать в площині особливостей самого об'єкта дослідження (загоєнням ран, змиттям, згладжуванням слідів, інколи невіддільністю їх від тіла людини тощо). Часто-густо такі дослідження можуть мати невідкладний характер. У цьому зв'язку судово-медичне освідування, поєднуючи в собі різні пізнавально-пошукові, дослідницькі та засвідчувальні операції, є найбільш раціональною та ефективною формою дослідження тіла живої людини.

У ході даної процесуальної дії можуть бути знайдені, закріплені, вилучені різні матеріальні свідчення. Акт судово-медичного освідування, фіксуючи обставини їх знайдення та вилучення, містить комплекс доказів, що підтверджують належність до справи, допустимість та достовірність слідів, що вилучаються. Закріплюючи фактичні дані, отримані під час обстеження тіла людини та дослідження слідів, акт судово-медичного освідування є носієм доказової інформації.

Судово-медичне освідування є самостійною пізнавально-свідчувальною процесуальною дією. Воно спрямоване на збирання доказів, у зв'язку з чим є слідчою дією. Відповідно до ч. 2 ст. 193 КПК України про результати освідування, яке провадив слідчий, складається протокол, якого підписують слідчий та освідуваний. За результатами судово-медичного освідування складається акт, а якщо освідування проводилося лікарем, він видає довідку.

1. Протокол допиту підозрюваного, його форма і зміст.

Підозрюваним визнається:

1)       особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину;

2)       особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

   Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.

Підозрюваний відповідно до принципу презумпції невинуватості має право на поводження з ним як невинним у вчиненні злочину, на повагу до його честі і гідності.

Про роз'яснення прав підозрюваному вказується в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.

Реалізація підозрюваним своїх прав здійснюється в тому ж порядку, що й реалізація прав обвинуваченим. Право підозрюваного знати, в чому він підозрюється, забезпечується тим, що в протоколі затримання обов'язково вказуються підстави та мотиви затримання, наводяться пояснення затриманого, а сам протокол підписується затриманим; у постанові про застосування запобіжного заходу має бути вказано на злочин, у вчиненні якого особа підозрюється; перед допитом підозрюваному має бути оголошено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що зазначається в протоколі допиту.

Давання підозрюваним показань не може розглядатися як його процесуальний обов'язок. У цьому відношенні підозрюваний повністю прирівнюється до обвинуваченого. Допит його повинен вестися відповідно до правил допиту обвинуваченого. Підозрюваний не несе кримінальної відповідальності за відмову від давання показань та за давання завідомо неправдивих показань.

Підозрюваному закон надає право мати захисника. При цьому захисник надається підозрюваному або допускається до участі у справі з моменту оголошення протоколу затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Захисник підозрюваного має ті самі права, що й захисник обвинуваченого.

Допит підозрюваного про обставини справи та про обставини, пов'язані з його затриманням, провадиться негайно, а якщо це неможливо, то не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. При допиті присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадку, коли підозрюваний відмовляється від захисника (ч. 1 ст. 46 КПК України).

Перед допитом підозрюваному повинні оголосити, у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити його права (див. додаток 1).

Підозрюваний зобов'язаний:

1)       з'являтися за викликом органів дізнання та попереднього слідства. У разі нез'явлення без поважних причин він може бути доставлений у порядку приводу;

2)       не чинити перешкоди нормальному ходу розслідування протизаконними методами. У разі, коли підозрюваний вдається до таких дій, до нього можуть бути застосовані більш суворі запобіжні заходи.

Актуальна проблема сьогодні — вдосконалення поняття та статусу підозрюваного. Відповідно до чинного законодавства поняттям "підозрюваний" не охоплюється статус особи, стосовно якої порушена справа, але вона ще не затримана і стосовно неї не застосовано запобіжний захід, вона не визнана ще обвинуваченим. Нерідко вона допитувалась як свідок. За таких умов вона під страхом кримінальної відповідальності за відмову від давання показань (допит як свідка супроводжувався попередженням свідка за таку кримінальну відповідальність) примушувалась до давання показань стосовно самої себе. Це викликало низку проблем і наукових пропозицій щодо їх. розв'язання. Значною мірою проблему розв'язує ст. 63 Конституції України, згідно з якою ніхто (в тому числі і свідок) не несе відповідальності за відмову від давання показань стосовно самого себе. Але як бути допитуваному підозрюваному стосовно показань щодо дій його співучасників? Чи вправі він відмовитись давати показання стосовно їх дій, якщо він допитується як свідок, наприклад, по справі стосовно групової бійки чи іншого подібного діяння? Безумовно, що якби він допитувався як підозрюваний, то вправі був би відмовитись від давання будь-яких показань взагалі. Але тут він допитується як свідок, бо не має статусу підозрюваного.

Проблема не тільки теоретична. Вона може тягнути значні практичні наслідки. З одного боку, підозрюваний може дійсно забажати розповісти всю правду. Але суд може визнати його показання не здатними мати доказову силу, так як вони одержані з застосуванням примусових заходів. З другого боку, підозрюваний може дійсно розповісти правду, злякатись відповідальності за відмову від давання показань — що в принципі буде мати ті самі наслідки.

Нарешті поняттям "обвинувачений та підозрюваний" не охоплюються такі учасники процесу, стосовно яких здійснюється провадження в справі, як неосудні особи, включаючи як тих що скоїли злочин у стані неосудності, так і тих, що захворіли психічною хворобою після скоєння злочину, а також неповнолітні в віці від 11 років до віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Насправді, вони мають наділятись фактично тими само правами, що й обвинувачений. Шлях до розв'язання цієї проблеми ми вбачаємо в такому. Замість понять "підозрюваний" і "обвинувачуваний" ввести в теорію кримінального процесу, законодавство і правозастосовчу практику єдине поняття "підслідний", визначивши його таким засобом: "підслідним є особа, стосовно якої порушена кримінальна справа, обрано запобіжний захід або винесено рішення про визнання її обвинувачуваною, а також особа, затримана в передбаченому законом порядку". Підслідному необхідно надати всі права, які у даний час надані обвинувачуваному.

       Приклад: