Особливе місце в структурі кримінально-процесуальної форми посідає складання процесуальних документів.

Питання для підготовки до заліку

1. Сутність і значення процесуальної форми і складання кримінально-процесуальних актів.

В роботі органів слідства, дізнання, прокуратури і суду значне місце відводиться складанню протоколів, постанов, підписок, доручень, повідомлень, повісток, описів, обвинувальних висновків, вироків, протестів, скарг і т. ін. — разом близько 20 видів.

Кримінально-процесуальний закон встановлює чіткий порядок розслідування злочинів, розгляду справ в судах, певну процесуальну форму.

Кримінальна справа порушується в формі складання про це постанови чи ухвали: притягнення особи як обвинуваченого в формі винесення відповідної постанови, складання - протоколу допиту і т.д.

"Під процесуальною формою (процесуальним порядком) розуміються як умови так і послідовність проведення окремих процесуальних дій, прийняття рішень, так і умови проведення в їх сукупності, в їх системі як єдине ціле”.

Процесуальна форма, запобігаючи певною мірою можливим помилкам у прийнятті рішень, має також і виховне значення.

Особливе місце в структурі кримінально-процесуальної форми посідає складання процесуальних документів.

Процесуальні акти, належно письмово оформлені, складають, так би мовити, матеріалізовану частину процесуальної форми, найбільш видиму її сторону.

Саме в процесуальних документах містяться відповіді на правові питання. По конкретних актах, по їх ефективності дається суспільно-політична оцінка діяльності правоохоронних органів. Більшість документів, складених органами розслідування, прокуратури і суду, мають велике морально виховне значення (обвинувальний висновок, вирок), тягнуть певні психологічні наслідки.

Оформлення прийнятих процесуальних рішень не можна зводити лише до технічної сторони, до форми. Згідно з законам фактичні дані мають бути одержані не тільки в установленому порядку, але і належним чином зафіксовані в протоколах чи інших документах. В противному разі вони не матимуть сили доказів.

Правильно оформлені процесуальні документи і процесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істини в справі, сприяють зміцненню режиму законності, захисту прав і свобод громадян.

2. Поняття кримінально-процесуального документування. Письмовий характер судочинства.

Специфіка прийняття правозастосовчих актів у кримінальному судочинстві , пов'язана з тим, що ця діяльність регулюється законом, що інформація про злочин, яка аналізується, мас бути достатньою для прийняття обґрунтованого рішення в кримінальній справі.

Особливість кримінально-процесуальної діяльності полягає також і в тому, що оформлення прийнятого рішення може здійснюватися шляхом використання уніфікованих форм: бланків, зразків процесуальних актів.

В той же час рішення в кримінальній справі залишається індивідуальним актом застосування норм права законозабезпечувального характеру.

Особливості і умови здійснення кримінально-процесуальної діяльності визначають зміст кожної стадії прийняття рішень і складання документів в кримінальній справі. Так, інформаційна стадія прийняття кримінально-процесуального рішення включає збирання, одержання, закріплення інформації, її перевірку, аналіз фактичних обставин справи. Кримінально-процесуальний закон визначає правила збирання, перевірки і оцінки доказів для встановлення необхідних фактів в рамках предмета доказування.

Компетентні органи повинні вести цілеспрямований пошук інформації, намагатись, по можливості, одержувати прямі докази, бо з допомогою їх прямо (тобто одноступенево) встановлюється предмет доказування, встановлюється чи спростовується головний факт — подія злочину і винність обвинуваченого у його вчиненні.

В аналітичній (оціночній) стадії прийняття рішень одержана інформація зіставляється з відповідними правовими приписами з урахуванням мети, яка має бути досягнута, обирається оптимальний, в рамках закону, спосіб дій. Складність тут може полягати у виборі й тлумаченні правової норми щодо конкретної життєвої ситуації. На цьому етапі з успіхом може бути використана автоматизована інформаційно-пошукова система законодавства. На завершальному (заключному) етапі прийняття рішень, по суті, відбувається безпосереднє правозастосування, в результаті чого компетентний орган приймає конкретне рішення, що виявляється у розпорядженні про проведення тих чи інших дій: порушити кримінальну справу, призначити експертизу, визнати особу як потерпілу і т.д.

Прийняте рішення оформлюється письмово у вигляді процесуального акта (постанова, вирок тощо).

Без письмових процесуальних документів судочинство Е неможливим, оскільки письмові процесуальні акти становлять матеріалізовану частину процесуальної форми.

Завдяки письму розумова, вольова, психологічна діяльність об’єктивізується мовними, словниковими і граматичними засобами. Це, в свою чергу дає можливість не тільки зафіксувати прийняте рішення, а й заощадити час, передати на відстань, довести, якщо це потрібно, до відома необмеженого кола осіб.

Передбачається, що немає принципової різниці між поняттям "письмовий процесуальний акт" і "процесуальний документ". В літературі терміном "процесуальні документи" в широкому розумінні охоплюються всі документи, які складаються в зв'язку з провадженням в кримінальній справі, в її рамках, а у вузькому — ті з них, яким за прямою вказівкою закону має бути надана процесуальна форма.

Письмові акти можна вивчати, оцінювати, погоджуватись чи не погоджуватись з ними. Це об'єкт перевірок з метою встановлення їх законності і обгрунтованості, правомірності діяльності відповідних осіб і органів.

3. Кримінально-процесуальні акти, їх сутність, значення і правова природа.

В роботі органів слідства, дізнання, прокуратури і суду значне місце відводиться складанню протоколів, постанов, підписок, доручень, повідомлень, повісток, описів, обвинувальних висновків, вироків, протестів, скарг і т. ін. — разом близько 20 видів.

При цьому кожний із документів має свою відмінність. Так, КПК України передбачає складання понад 130 різних постанов, 80 ухвал, 40 протоколів і т.п. Вони також відрізняються специфікою, підставами, порядком, строками прийняття і оформлення. Уміння правильно підготувати і своєчасно оформити вказані документи є запорукою професійної підготовленості слідчих, прокурорів, працівників органів дізнання, суддів, свідченням їх досвіду, культури.

Для правильного прийняття кримінально-процесуальних рішень, їх оформлення у вигляді відповідних правових актів істотне значення має психологічна сторона діяльності компетентних органів і службових осіб.

Якщо говорити про кримінальний процес, то в цьому плані вихідними є психологія слідчого, особи, яка проводить дізнання, прокурора, судді, інших компетентних осіб, їх вольові й інтелектуальні якості, котрі полягають в умінні пізнати об'єктивні обставини, здатності переносити психічні навантаження, наполегливості, принциповості, силі волі, уважності, активності, стійкості, мужності, непідкупності, справедливості, впевненості, без яких належне виконання професійних завдань є неможливим.

При прийнятті рішень об'єктом аналізу є поведінка людей. Такий аналіз, як правило, здійснюються від загального до часткового. При цьому доводиться долати складні ситуації, усувати перешкоди, які виникають, що вимагає вольового напруження, активної розумової діяльності.

На прийняття рішення може впливати і суспільно-психологічна атмосфера: настійні прохання і навіть вимоги деяких службових осіб, їх тиск, залякування, навіювання, обурення, збудженість прохачів, підвищена зацікавленість справою, чутки, повідомлення преси, радіо, телебачення, будь-які клопотання і т.п.

Важливим вихідним началом у прийнятті компетентною особою кримінально-процесуальних рішень є також внутрішня впевненість, яка повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, на законі (ст. 67 КПК України).

Вільна оцінка доказів за внутрішньою переконаністю тісно пов'язана з вибором рішення відповідно до конкретних обставин.

Діяльність, пов'язана з прийняттям рішень, складається з певних стадій: загальної підготовки (формування мети, плану), реалізації запланованих дій, психологічної підготовки для прийняття рішення, закріплення його письмово у вигляді процесуального акта.

Рішення, які приймаються в кримінальних справах, зафіксовані у певних документах, є правовими актами, зокрема, кримінально-процесуальними в тому випадку, коли вони передбачені Кримінально-процесуальним законодавством. Як правило, вони не тільки передбачені законом, а й суворо регламентовані ним. Найбільш детально регламентовано написання вироку (ст. ст. 333—335 КПК). Закон (ст. 85 КПК) вказує, які загальні реквізити повинен мати протокол, передбачаючи при цьому для конкретних його різновидів додаткові реквізити: протоколи розпорядчого і судового засідань (ст. ст. 86, 87 КПК), обшуку і виїмки (ст. 188 КПК), допитів (ст. ст. 145, 170 КПК). Закон також вказує, що повинно бути зазначено в постанові слідчого і прокурора (ст. І ЗО КПК), які обставини повинні бути викладені в обвинувальному висновку (ст. ст. 223, 224 КПК), а також передбачає зміст ухвали касаційної інстанції (ст. 378 КПК) та і”.

Проте, процесуальні акти завжди є актами індивідуальними, пов'язаними з конкретними життєвими ситуаціями, котрі мають відповідні правові якості. Складання того чи іншого процесуального акта — це результат застосування норми права, тобто не просте судження, а певне вирішення правових питань, в тому числі і наказового порядку.

В кримінально-процесуальних актах можуть вирішуватися не тільки суто процесуальні питання, а й кримінально-правові (постанова про порушення кримінальної справи, про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок, вирок та ін.), а також цивільно-правові, цивільно-процесуальні (визнання цивільним позивачем, відповідачем, заміна відповідача належною особою і т.д.) та інших галузей права.

В кримінально-процесуальному законі (ст. 32 КПК) суть таких актів, як вирок, ухвала, постанова, охоплюється терміном "рішення".

Кримінально-процесуальні акти, які складаються в кримінальній справі компетентними органами і особами, є юридичними фактами, які породжують виникнення, зміну чи припинення відповідних правовідносин. Особливу юридичну силу мають процесуальні рішення таких правоохоронних органів як суд, прокуратура, органи розслідування і дізнання.

Згідно з законом, прийняті цими органами акти, а саме: постанови, вироки, ухвали (ст. ст. 114 і 403 КПК), є обов'язковими для всіх, кого вони стосуються.

Владний характер діяльності органів, які здійснюють кримінальний процес, не виключає, а передбачає забезпечення ними прав і гарантій інших осіб, котрі беруть участь в судочинстві і які також можуть приймати певні рішення, складати необхідні процесуальні акти. Так, захисник, обвинувачений часто подають скарги, заявляють клопотання, дають відповіді і т.п. В зв'язку з цим важко погодитися з думкою, що право приймати рішення надано тільки державним органам і посадовим особам, які беруть участь в кримінальному судочинстві, а процесуальний акт — це документ, який виходить лише з державного органу. Обов'язковість процесуальних рішень, прийнятих державними органами, не виключає прийняття процесуальних рішень й іншими особами.

Отже, кримінально-процесуальне рішення — це правовий акт особи, яка на законних підставах бере участь в кримінальному судочинстві (втілений в процесуальну форму<І>), закріплений, як правило, в певному процесуальному документі, котрий спрямований на виконання завдань кримінального судочинства.

4. Процесуальні акти і процес доказування у кримінальних справах.

При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді  кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину,  обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання, характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст. 64 КПК).

Кримінально-процесуальний закон визначає правила збирання, перевірки і оцінки доказів для встановлення необхідних фактів в рамках предмета доказування.

Компетентні органи повинні вести цілеспрямований пошук інформації, намагатись, по можливості, одержувати прямі докази, бо з допомогою їх прямо (тобто одноступенево) встановлюється предмет доказування, встановлюється чи спростовується головний факт — подія злочину і винність обвинуваченого у його вчиненні.

Доказами (ст. 65 КПК) в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на  підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються: показаннями свідків, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Відповідно до вимог ст. 66 КПК України Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність". Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.

5. Види процесуальних документів з кримінальних справ.

В кримінальному судочинстві, існує понад 20-ти різних видів процесуальних документів: це постанови, протоколи, ухвали, подання, обвинувальні висновки, вироки, скарги, протести, вказівки, повістки, зобов'язання, повідомлення, доручення, заперечення, клопотання, заяви, пояснення, описи тощо.

Кожен вид процесуального документа незалежно від розповсюдження має свій зміст, значення, структуру.

Постанова це рішення органу дізнання, слідчого, прокурора, одноособова судді, президії суду, Пленуму Верховного Суду України (п. 14 ст. 32 КПК). Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи і т.п. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування. Загальні реквізити постанов містяться у ст. 130 КПК.

Постанова підписується відповідальною посадовою особою, а в деяких випадках санкціонується (ст. ст. 157, 177, 178 та ін. КПК); затверджується (от. ст. 218, 229 КПК) чи узгоджується з прокурором (ст. ст. 7—10 та ін. КПК).

Виконання постанов забезпечується не лише процесуальним примусом (привід, взяття під варту), а й і моральними факторами, високим авторитетом органів, осіб, які прийняли відповідні постанови. Наприклад, закон нічого не говорить про примусове освідування потерпілого, Свідка, взяття у них зразків для порівняльного дослідження (волосся, кров та ін.).

Протокол за КПК (п. 20 ст. 32) визначається як документ, пов'язаний з проведенням слідчих і судових дій. про їх зміст і результати. В КПК Казахстану (п. 23 ст. 21) під протоколом розуміється процесуальний документ, в якому описується кожна процесуальна дія. Таке визначення є більш правильним, оскільки не усі протоколи відносяться до слідчих дій, як це вказано в КПК України (наприклад, протокол ознайомлення з матеріалами справи).

Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначені ст. 85 КПК.

Протоколами оформляються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дії, яка проводиться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.

Обвинувальний висновок — підсумковий документ, попереднього розслідування, який прикладається до справи при направленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обвинуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбувається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно буде вирішувати суд першої інстанції.

Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (ст. ст. 223, 224 КПК).

При направленні справи до суду обвинувальний висновок в обов'язковому порядку має бути затверджений прокурором. Правова природа цього процесуального документа дуже складна. З однієї сторони, його складає слідчий чи особа, яка проводить дізнання, формулюючи конкретне обвинувачення, з другого боку — вони не є обвинувачами і в суді як такі не виступають.

Обвинувальний висновок це єдиний документ, складений на попередньому слідстві, який в обов'язковому порядку оголошується в суді. В цьому плані обвинувальний висновок відіграє велику суспільно-політичну і виховну роль.

Обвинувальний висновок з додатками суду вручається підсудному, а якщо ним є неповнолітній, то в копії — його законному представникові (ст. 254 КПК), що дає можливість будувати захист проти висунутого обвинувачення.

У описовій частині обвинувального висновку обставини злочину можуть бути викладені в хронологічному, системному чи змішаному порядку. Хронологічний метод означає, що обставини викладаються у тій послідовності, в якій вони були встановлені слідчим. Його доцільно застосовувати, коли обвинувачений не визнає своєї вини. При системному методі описується подія злочину в усіх його стадіях від підготовки до вчинення. По багатоепізодних справах названі методи можуть застосовуватись в сполученні.

Трапляються випадки, коли в описовій частині обвинувального висновку замість аналізу доказів робиться лише посилання на їх джерела, не виділяються обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність обвинуваченого, не вказуються необхідні відомості про потерпілого.

При підготовці обвинувального висновку необхідно уникати неконкретності в описі злочину і фактів. Резолютивну частину слід погоджувати із змістом постанови про притягнення особи як обвинуваченого.

Подання — документ, який складає слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання по виконанню вимог ст. ст. 23, 23 КПК. При розслідуванні кримінальної справи вказані органи зобов'язані виявлять причини і умови, які сприяють вчиненню злочину і вживати заходів через відповідні органи до їх усунення. Суд в таких випадках виносить окрему ухвалу (ст. ст. 232, 340 КПК).

За своїм характером подання має профілактичну спрямованість. В ньому повинно бути вказано, кому воно адресується, зазначена назва документа. В описовій частині коротко викладається фабула справи, потім — виявлені причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, із зазначенням винних осіб. При необхідності робляться посилання на докази, а також на службові інструкції та інші нормативні акти, які не виконувались. Подання завершується резолютивною частиною, в якій формулюються висновки і пропозиції. Вказується, хто має розглянути подання і усунути виявлені судом порушення і недоліки та вжити заходів до їх недопущенню у майбутньому. Бажано запропонувати конкретні заходи профілактики.

Якщо подання виходить за рамки однієї справи і має узагальнюючий характер, то, на нашу думку, його повинен підписувати прокурор, оскільки за законом (ст. 23 КПК) органи розслідуваний зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Подання прокурора має бути невідкладно розглянуто.

Не пізніше місячного строку по ньому повинні бути прийняті відповідні заходи і повідомлено про це органу, який направив подання (ст. 23 Закону про Прокуратуру України). В ст. 23 КПК нема вказівки на безвідкладний розгляд подання, що не можна визнати правильним. Розглядати подання рекомендується з участю представника органу, який вніс його.

До недоліків, які зустрічаються при складанні подання слід віднести те, що в деяких з них дуже детально і широко описуються обставини справи, а причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, викладені неконкретно, в загальних рисах або зовсім не вказуються, хоча мета подання — вжиття заходів до усунення причин і умов, які сприяли злочину. Це повинно бути відображено уже в назві документа.

Ухвали — це всі рішення (крім вироку), які постановив суд першої інстанції в судових і розпорядчих засіданнях, рішення касаційної інстанції, а також колегії в кримінальних справах Верховного Суду України (п. 13 ст. 23 КПК). Закон визначає зміст ухвал розпорядчого засідання (ст. 250 КПК), касаційної інстанції (ст. 378 КПК), а також порядок їх винесення (ст. 273 КПК). Окремо регулюються підстави винесення окремої ухвали (ст. ст. 340, 382 КПК).

Рішення у вигляді ухвали — це завжди судовий акт, постановлений судом колегіально. Вони виносяться з усіх питань, які вирішує суд під час судового розгляду: про направлення справи за підсудністю, віддання обвинуваченого до суду, повернення справи на додаткове розслідування, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем, відповідачем, про закриття справи, застосування примусових заходів медичного характеру та ін. Складаються вони із вступної, мотивувальної і резолютивної частин (ст. 378 КПК) і, винесені під час судового розгляду, підлягають оголошенню (ст. 273 КПК).

Ухвали, як й інші судові рішення, що набрали чинності, є обов'язковими на усій території України для усіх державних і громадських організацій, підприємств, установ, службових осіб і громадян (ст. 403 КПК). ^: Вирок — рішення суду першої інстанції про винність чи невинність, відданої до суду особи (п. 12 ст. 32 КПК).

Своєрідною рисою вироку є те, що він відноситься не тільки до теперішнього часу, а й одночасно звернений у минуле і майбутнє, оскільки в ньому реконструюються події, що мали місце в минулому, а призначеним судом покаранням прогнозується на майбутнє досягнення певної мети.

Серед всіх процесуальних актів вирок посідає особливе місце як документ виняткового значення. Тільки вироком суду особа може бути визнана винною і піддана кримінальному покаранню.

Вирок постановляється іменем (ім'ям) України.

Постановлення вироку детально регламентовано законом — гл. 28, ст. ст. 333—335, 446 КПК.

Виноситься вирок виключно в нарадчій кімнаті при додержанні таємниці наради суддів (ст. 322 КПК). Висновки в ньому повинні бути суворо визначеними, чіткими, категоричними.

Виправдувальний вирок виноситься у випадках: коли не встановлена (відсутня) подія злочину, якщо у вчинках підсудного немає складу злочину, не встановлена його участь у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 6, ст. 327 КПК).

Недоведеність участі особи у вчиненні злочину за своєю юридичною силою, за наслідками, рівнозначна доказом невинності. Обвинувальний вирок не тільки стає таким з призначенням реального покарання, а й без такого (коли на момент розгляду справи в суді вчинок втратив суспільну небезпечність, особа перестала бути суспільно небезпечною) чи із звільненням від покарання (із закінченням строку давності, внаслідок амністії, помилування). Можуть бути вироки з умовним засудженням, відстрочкою виконання.

Усі вироки оголошуються прилюдно в залі судового засідання, незалежно від того, чи розглядалась справа в закритому, чи відкритому судовому засіданні (ст. ст. 20, 34 КПК).

Також негайно оголошується вирок підсудному, видаленому із залу засідання за порушення порядку (тимчасово чи на весь період розгляду справи). В останньому випадку вирок може бути оголошений за місцем тримання засудженого під вартою. З цією метою він може також бути доставлений до залу судового засідання (ст. 272 КПК).

Вироки Верховного Суду України оскарженню і опротестуванню в касаційному порядку не підлягають і набирають чинності з моменту проголошення. Виправдувальний вирок і вирок, за яким підсудний звільняється від покарання, чи при обранні йому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, завжди виконується негайно в залі судового засідання після його проголошення. Підсудний тут же звільняється з-під варти, якщо він був попередньо заарештований (ст. ст. 342, 401 КПК).

6. Класифікація правових актів у кримінальному судочинстві.

По стадіях судочинства і особах, які приймають процесуальні рішення, — акти слідчі і судові (ст. 19 КПК).

По відношенню до виявлення і закріплення доказів — акти слідчо-процесуальні, які не є слідчими. В результаті проведення слідчих дій, компетентні особи одержують фактичні дані, відомості про обставини, які підлягають доказуванню.

Таким чином, слідчі дії являють собою спосіб збирання і перевірки доказів. Згідно з загальним правилом, закон забороняє проводити їх до порушення кримінальної справи. Слідчих дій передбачено відносно мало. Це — допити, очні ставки, обшуки, огляди, виїмки, накладення арешту на майно, впізнання, проведення експертиз, освідування, затримання підозрюваного, одержання зразків для порівняльного дослідження, ексгумація трупа, відтворення обстановки і обставин події. Решта дій, передбачених кримінально-процесуальним законом, є просто процесуальними, не слідчими.

Будь-яка слідча дія є процесуальною (передбаченою процесуальним законом), проте процесуальна дія не завжди є слідчою, оскільки не спрямована на виявлення, закріплення і перевірку доказів. Тому є невдалим віднесення приводу і арешту підозрюваного (обвинуваченого) до слідчих дій (п 4 ст. 227 КПК).

Процесуальні (не слідчі) акти можуть бути оперативно-виконавчими (повістки, постанови про призначення експертизи та ін.), такими, що встановлюють процесуальне становище особи (постанови про визнання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем), мати на меті забезпечення прав особи (протоколи ознайомлення з матеріалами справи), запобігання правопорушенням (подання) і т.д.

За методою отримання інформації, доказів, необхідних для складання процесуальних документів, слідчі дії можна поділити на:

а) розпитування (протоколи допитів, очних ставок;

б) спостереження, експеримент, моделювання (протоколи оглядів, обшуків, освідування);

в) поєднання розпитування, спостереження і супроводжуючих методів (пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події).

Передбачаються також слідчі дії, у проведенні яких беруть участь: а) прокурор, б) спеціалісти, в) поняті та інші особи (обшук, виїмка, огляд та ін. ст. ст. 181, 182, 192 КПК).

За процесуальним значенняміснують основні і допоміжні акти.

Основні становлять підсумок певної діяльності. Як правило, ними закінчуються стадії судочинства (постанова про закриття справи, обвинувальний висновок, вирок і т,д.). В них можуть вирішуватися і другорядні питання (наприклад, у вироку вирішується питання про речові докази).

Допоміжні акти, хоча і не е підсумковими в справі, але також є дуже важливими, оскільки вони забезпечують законне і обгрунтоване прийняття основного рішення, дають можливість учасникам процесу здійснювати свої права тощо. Вони завжди передують прийняттю основного рішення і можуть бути як початковими (протокол-заява), так і проміжними, які приймаються по ходу руху кримінальної справи (допити, арешти, огляди, експертизи і т.д.).

Залежно від екстреності проведення слідчі дії бувають невідкладними (ст. 104 КПК) і наступними. Невідкладність проведення процесуальних дій та їх документального оформлення може виникнути на різних етапах провадження.

За імперативністю прийняття це обов'язкові й факультативні акти.

Обов'язкові — це ті з них, які завжди складаються з додержанням безумовної вимоги законодавця по будь-якій справі чи по певній категорії справ. Особливе місце в цьому числі займає акт порушення кримінальної справи (постанова чи ухвала). Без цього документа кримінальна справа, по суті, відсутня.

Факультативні — це документи, які складаються не по усіх справах (огляди, приводи, обшуки та ін.).

По суб'єктах прийняття вирізняються колегіальні й одноособові акти.

Колегіальним органом в даному випадку виступає суд, носієм прав і обов'язків якого є всі члени судової колегії, а право прийняття рішення належить судові, як колегіальному органу. Колегіальність правосуддя забезпечується розглядом судових справ колегіями професіональних суддів та суддями з розширеною колегією судових засідателів.

Під час попереднього розслідування рішення приймаються одноособово слідчим, начальником слідчого підрозділу, органом дізнання, особою, яка проводить дізнання, прокурором. Такий порядок обумовлено специфікою виявлення і викриття осіб, які вчинили злочин, необхідністю оперативних і рішучих дій при нерозголошенні отриманих даних.

Якщо слідство по справі проводиться групою слідчих, то в такому випадку рішення не приймаються колегіально. Кожний слідчий, в межах дорученої йому ділянки володіє процесуальною самостійністю, здійснює відповідні дії від свого імені. Органи розслідування можуть приймати рішення як за своєю ініціативою, так і відповідно до вказівок прокурора чи начальника слідчого відділу. Деякі процесуальні акти приймаються тільки, з санкції чи затвердження прокурора (ст. ст. 7, 72, 10, 14. 157, 177, 178, 205, 218, 229 та ін. КПК).

За юридичного силою акти поділяються на ті, які набрали і не набрали чинності.

Рішення, що набрали чинності негайно виконуються після закінчення строку на Їх оскарження чи опротестування, якщо інше не передбачено законом.

Особливо детально законодавець регламентує порядок набрання чинності вироком, ухвалою і постановою суду (ст. ст. 401, 402 КПК). Судові акти, які набрали чинності, є обов'язковими для державних і громадських установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян (ст. 403 КПК) на усій території України, а якщо є відповідні угоди, то і за її межами. Виконання процесуальних актів, які ще не набрали чинності, є грубим порушенням законності.

За касаційним оскарженням і опротестуванням є акти, які оскаржуються і опротестовуються, тільки опротестовуються, не оскаржуються і не опротестовуються.

На оскарження і опротестування встановлено семиденний строк. Не оскаржуються і не опротестовуються всі акти Верховного Суду України. Не підлягають окремому оскарженню і опротестуванню також ухвали, винесені судом першої інстанції під час розгляду справи, яка закінчилася винесенням вироку (ст. 354 КПК). Не можуть бути оскаржені чи опротестовані рішення по заявлених клопотаннях про допуск громадського обвинувача і захисника, про порядок дослідження доказів, про призначення експертизи в суді, про відкладення судового розгляду, про поновлення судового слідства та ін. В цих випадках заперечення можуть бути викладені в касаційній скарзі чи протесті на вирок. Не опротестовуються і не оскаржуються також рішення, винесені у випадках, передбачених ст.ст. 42, 407, 414 та ін. КПК (спір про підсудність, умовно-дострокове звільнення, погашення і зняття судимості та ін.).

Оскарженню і опротестуванню підлягають акти, не пов'язані з вироком: окрема ухвала, ухвала про накладення штрафу на особу, яка порушила порядок в залі засідання суду, про порушення кримінальної справи щодо нової особи, про закриття кримінальної справи, постанови судді і ухвали суду про відмову в порушенні кримінальної справи.

Деякі процесуальні акти не оскаржуються, але можуть бути опротестовані прокурором: це постанови, ухвали про віддання до суду, про повернення справи на додаткове розслідування, про порушення кримінальної справи за новим обвинуваченням. Всі судові акти, які набрали чинності, у випадках їх незаконності можуть бути опротестовані порядком нагляду.

Є певна специфіка в реагуванні на процесуальні акти, які складають органи попереднього розслідування. Оскільки повноваження прокурора при здійсненні нагляду за законністю розслідування злочинів має владний характер і він вправі скасовувати незаконні постанови органів попереднього розслідування, то акти цих органів не опротестовуються, але можуть бути оскаржені прокуророві (ст. 110, 234 КПК). Не можна погодитись з думкою про те, що серед актів прокурорського нагляду на попередньому слідстві і дізнанні мають місце і протести.

Скаржниками на дії і рішення органів попереднього розслідування можуть виступати не тільки особи, зацікавлені в результатах справи, а й інші громадяни та посадові особи. Будь-яких строків для оскарження дій і постанов органів дізнання і слідчих закон не передбачає, за винятком постанов про закриття справи, де для цього визначений семиденний строк (ст. 215 КПК).

Але це зовсім не означає, що пропущення вказаного строку виключає прийняття прокурором скарги і вирішення її по суті. Він вправі це зробити, не відновлюючи пропущений строк, і зобов'язаний дати відповідь скаржнику протягом трьох днів після отримання скарги (ст. 235 КПК).

Передбачений семиденний строк на оскарження перед прокурором постанови слідчого чи органу дізнання про закриття справи має дисциплінуюче значення. Оскарження не повинно затягуватись. Крім того, вказаний строк має своє значення для виконання рішень, сформульованих в постанові про закриття справи. Наприклад, протягом усього часу оскарження не повинні знищуватись речові докази, передаватися матеріали справи на розгляд товариського суду, комісії в справах неповнолітніх, скасовуватися арешт на майно і т. ін.

Незаконними є процесуальні акти, підготовлені з порушенням чи відхиленням від вимог закону. Істотні порушення Кримінально-процесуальних норм перелічені в ст. 370 КПК, Проте це не вичерпний перелік. Юридичні наслідки недодержання закону щодо конкретного документа залежать від ступеня порушення законності.

Щодо порядку поновлення законності існують акти, які скасовуються, змінюються прокурором, судом, а також є й такі, що не підлягають цьому.

Органи і посадові особи, які склали кримінально-процесуальні акти, за загальним правилом, не мають права Їх скасовувати чи змінювати. Так, ні слідчий, ні суддя не можуть анулювати своє процесуально оформлене рішення. Це вправі зробити прокурор, якщо йдеться про документи попереднього розслідування, чи вищого суду у випадку незаконності судового рішення. В деяких випадках слідчому надано право самому виправляти допущені помилки, неточності: він може скасувати застосований ним запобіжний захід, відстрочити застосування приводу свідків чи іншої особи, але не має права, наприклад, скасувати свою постанову про відмову в порушенні кримінальної справи та ін. Це можна зробити лише через прокурора, який здійснює нагляд, чи вищестоящого. Наприклад, в 1989 р. прокурорами колишнього Союзу було скасовано понад 5 тис. Необгрунтованих постанов про порушення кримінальних справ, а також 184 тис. постанов про відмову в порушенні, припиненні й закритті кримінальних справ.

Як правило, не підлягають скасуванню уже виконані рішення органів попереднього розслідування. Винятками можуть бути, наприклад, застосування запобіжного заходу, накладення арешту на майно. Якщо незаконна постанова слідчого про проведення обшуку уже виконана, то прокурор її не скасовує, а вживає відповідних заходів впливу на слідчого, який допустив порушення законності. Іноді сам закон визначає спосіб дії при виявленні незаконного рішення: якщо справа порушена незаконно, прокурор змінює постанову органу розслідування чи закриває справу, якщо по ній вже проводились слідчі дії (ст. 100 КПК).

Судові акти за скаргами чи протестами можуть бути скасовані чи змінені вищестоящими судовими інстанціями. В деяких випадках свої ухвали можуть скасовувати і суди, які винесли їх (наприклад, ухвали про накладення судом штрафу за порушення порядку в залі судового засідання — ст. 272 КПК). Суд, який постановив вирок, вправі також вирішувати сумніви, суперечки та інші, вказані у законі питання, що пов'язані з виконанням вироку (ст. 409 КПК).

7. Правовий механізм прийняття кримінально-процесуальних актів

Процес прийняття рішень в кримінальному судочинстві складається із декількох взаємообумовлених етапів. Крім того, необхідно враховувати, що кримінально-процесуальні рішення мають імперативний характер і можуть бути пов'язані з обмеженням прав і свобод громадян, а процес їх прийняття відбувається в жорстких часових рамках, яким кримінально-процесуальний закон надає особливого значення. У КПК є понад 40 чинників, вирішення яких обумовлюється конкретними строками.

Особливість кримінально-процесуальної діяльності полягає також і в тому, що оформлення прийнятого рішення може здійснюватися шляхом використання уніфікованих форм.

Особливості і умови здійснення кримінально-процесуальної діяльності визначають зміст кожної стадії прийняття рішень і складання документів в кримінальній справі. Так, інформаційна стадія прийняття кримінально-процесуального рішення включає збирання, одержання, закріплення інформації, її перевірку, аналіз фактичних обставин справи. Кримінально-процесуальний закон визначає правила збирання, перевірки і оцінки доказів для встановлення необхідних фактів в рамках предмета доказування.

Компетентні органи повинні вести цілеспрямований пошук інформації, намагатись, по можливості, одержувати прямі докази, бо з допомогою їх прямо (тобто одноступенево) встановлюється предмет доказування, встановлюється чи спростовується головний факт — подія злочину і винність обвинуваченого у його вчиненні.

В аналітичній (оціночній) стадії прийняття рішень одержана інформація зіставляється з відповідними правовими приписами з урахуванням мети, яка має бути досягнута, обирається оптимальний, в рамках закону, спосіб дій. Складність тут може полягати у виборі й тлумаченні правової норми щодо конкретної життєвої ситуації. На цьому етапі з успіхом може бути використана автоматизована інформаційно-пошукова система законодавства. На завершальному (заключному) етапі прийняття рішень, по суті, відбувається безпосереднє правозастосування, в результаті чого компетентний орган приймає конкретне рішення, що виявляється у розпорядженні про проведення тих чи інших дій: порушити кримінальну справу, призначити експертизу, визнати особу як потерпілу і т.д.

Прийняте рішення оформлюється письмово у вигляді процесуального акта (постанова, вирок тощо). Етапи прийняття рішення тісно взаємопов'язані, а сам такий поділ певною мірою має умовний характер, оскільки на всіх етапах прийняття рішення бере участь людина з її розумово-вольовою, логічною діяльністю.

8. Строки та інші часові параметри щодо прийняття процесуальних рішень у кримінальних справах.

Кримінально-процесуальні рішення мають імперативний характер і можуть бути пов'язані з обмеженням прав і свобод громадян, а процес їх прийняття відбувається в жорстких часових рамках, яким кримінально-процесуальний закон надає особливого значення. У КПК є понад 40 чинників, вирішення яких обумовлюється конкретними строками.

Строки, встановлені КПК України (ст. 89) обчислюються годинами, добами (днями) і місяцями.

Під процесуальним строком у широкому смислі розуміється певний проміжок часу, за який особа повинна виконати ті чи інші дії, передбачені законом.

Дотримання процесуальних строків забезпечує швидке реагування на заяви та повідомлення про вчинення злочинів, ефективність розслідування, судового розгляду справ, гарантує дотримання прав і свобод осіб, що приймають участь у кримінальному судочинстві. Наприклад строк затримання підозрюваного не може тривати більше 72 годин.

Закон не лише регламентує юридично значимі строки а й вказує на наслідки їх порушень. Так закінчення строку тримання особи під вартою тягне за собою негайне його звільнення.

При обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк. При обчисленні строку добами строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах дізнання і досудового слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

При обчисленні строків годинами не приймається до уваги перша, неповна година, з якої починається перебіг строку, а при обчисленні сутками та місяцями – перша, неповна доба.

При обчисленні строків годинами, строк закінчується по завершенню останнього повного часу, сутками – по завершенню останніх повних суток, місяцями -    у відповідне число останнього місяця.   

 Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

9. Загальні вимоги, яким мають відповідати кримінально-процесуальні документи.

Всі документи повинні відповідати загальним вимогам, які ставляться до будь-яких індивідуально-правових актів застосування норм права. Вони мають бути законними, обґрунтованими, мотивованими, справедливими, логічними, грамотно і культурно оформленими, а в цілому — високоефективними. Поспіхом прийняті процесуальні рішення, неправильно складені документи підривають авторитет органів розслідування, суду, прокуратури.

Законність означає, що складений процесуальний документ повинен строго відповідати правовим нормам, на основі яких він прийнятий.

Процесуальний акт визнається законним, якщо: його прийняття передбачено КПК, якщо він винесений компетентним органом чи особою; постановлений при додержанні умов, зазначених в законі; його постановлення відповідає процесуальній формі, позначено послідовністю винесення процесуальних актів.

Документ буде законним лише тоді, коли він відповідає названим вимогам, є істинним, правдивим, безсумнівним.

Законність не можна протиставляти доцільності, яка враховується і реалізується в межах законності. Виконання закону не може бути недоцільним, як і його порушення не може бути визнане доцільним. Найвища доцільність полягає в самому законі.

З законністю прийнятого рішення тісно пов'язана його обґрунтованість. Законним може бути тільки обґрунтований правовий документ.

В той же час в окремих випадках обґрунтований правовий акт може бути визнаний незаконним (не підписаний одним із суддів вирок, відсутність санкції прокурора на постанові про тримання під вартою та ін.). Якщо законність головним чином відповідає додержанню норм права, то обґрунтованість завжди пов'язана з фактичною стороною застосування закону щодо конкретної життєвої ситуації. Факти у їх сукупності надають акту доведеної і законної властивості. Проте не можна їм сліпо вклонятись. Їх необхідно аналізувати, оцінювати критично, з'ясовувати їх зміст.

Обґрунтованим може бути тільки рішення, яке не суперечить істині, яку можна практично перевірити. В той же час слід розрізняти поняття "істинність" і "обґрунтованість", оскільки встановлення істини тісно пов'язано з певним процесом пізнання об'єктивної дійсності і має проміжний, відносний характер. В ряді випадків закон вимагає, щоб прийняті акти були також мотивованими.

Таким вимогам повинні відповідати постанови, ухвали (ст. ст. 131, 206, 378 та ін. КПК), вироки (ст. 334 КПК), а іноді і протоколи (ст. 106 КПК).

Мотивованість акта — це наявність в ньому не тільки опису діяння, події, обставин, а й посилання на докази, аналіз, відповідні пояснення.

Мотивованість процесуального акта пов'язана з альтернативою рішень, що приймаються. Компетентна особа має право обрати певне рішення, мотивування якого є важливим засобом самоконтролю. Так, якщо орган дізнання вирішив затримати підозрюваного, то він повинен в протоколі пояснити причину, мотиви затримання (ст. 106 КПК), щоб це рішення не було розцінене як суб'єктивне, не про диктоване необхідністю. Мотиви і результати прийнятого рішення мають перебувати у повній гармонії. При цьому мотиви не повинні бути другорядними навіть при позитивних результатах. В свою чергу, позитивні мотиви не можуть виправдати негативного результату, тим більше одержаного незаконним шляхом. Нетерпимою є й неправдива мотивація, яка використовується для маскування дійсного мотиву прийнятого рішення. Боротися із злочинністю не можна, вдаючись до порушень законності, обману.

Мотивованість прийнятого рішення має сприяти нагляду за законністю і обґрунтованістю процесуального акта, допомагати виявляти помилки в судженнях осіб, які приймають рішення, давати можливість обвинуваченому й іншим особам зрозуміти доводи, які покладені в основу прийнятого рішення і належним чином захищати свої інтереси. Мотивованість начебто окреслює, робить більш яскравими обґрунтованість і законність рішень, надає документам внутрішньої і зовнішньої переконаності, виключає сумніви, суб'єктивізм.

Переконливість як самостійна ознака процесуальних рішень, завжди пов'язана з певною їх оцінкою сторонніми особами, які не мають прямого відношення до кримінального судочинства.

Судовий розгляд повинен бути організований так переконливо, щоб не тільки суддя і народні засідателі, усі присутні в суді розібралися в даній справі і зрозуміли правильність винесеного рішення. Переконливість процесуального акта базується, перш за все, на обґрунтованості і вмотивованості рішення, дає можливість твердо повірити в його Істинність, справедливість і законність висновків, сформульованих в ньому, що, в свою чергу, має важливе виховне значення. Основою переконливості є справедливість — міра оцінки правового акта, яка показує, що перед законом всі рівні, що інтереси громадян надійно захищені.

Справедливість є особливо необхідною там, де відкривається простір правозастосуванню, скажімо, при обранні запобіжного заходу, затриманні підозрюваного, в призначенні кримінального покарання. В ст. 372 КПК говориться, що за своїм розміром покарання може бути несправедливим як наслідок його м'якості, так і суворості.

Справедливість може виявлятися також і в кримінально-процесуальних інститутах позитивного плану: звільнення від кримінальної відповідальності на законних підставах, винесення окремих ухвал щодо громадян, які виявили високу свідомість, мужність при виконанні громадянського обов'язку.

Важливою ознакою процесуальних документів є Їх логічність — послідовність, відсутність суперечностей. Процесуальний акт повинен бути викладений у чіткій логічній послідовності: кожна наступна його частина повинна бути продовженням попередньої і закономірно випливати із неї. Логічність виключає суперечливість, непослідовність викладення, нечіткість висновків і рішень.

Закон (ст. 334 КПК) прямо забороняє включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого. Протиріччя в мотивації прийнятого рішення можуть звести нанівець мотивування в цілому, поставити під сумнів саму законність.

Нелогічний документ, який містить протиріччя, не може бути законним. Логічність одного документа знаходиться в діалектичному зв'язку з іншими процесуальними актами, взаємозв'язаними між собою, а закінчене провадження в справі в цілому має бути логічно завершеним.

Процесуальні рішення повинні бути належно оформлені, чітко, ясно, грамотно викладені, відрізнятися високою культурою виконання, мовою, тобто загальноприйнятою юридичною термінологією, офіційно-діловим стилем, який передбачає лаконізм, стандартні звороти, однаковість мовних засобів.

При цьому слід уникати мовних штампів і важких для розуміння зворотів.

Залежно від виду, змісту документа застосовуються 6 інші стилі: науковий (висновок експерта), розмовний (протокол допиту).

При оформленні правових документів слід ширше використовувати відповідні бланки документів, інші уніфіковані форми.

Процесуальні акти повинні бути високоефективними. Наукою сьогодні ще не вироблені конкретні критерії визначення співвідношення між досягнутим результатом і соціальною метою прийнятого процесуального рішення.

Діяльність, пов'язана з прийняттям процесуальних рішень та Їх оформленням, регулюється законом, тому визначення ефективності прийнятих актів обумовлюється не тільки метою конкретної процесуальної діяльності, а й тією, яку поставив законодавець, приймаючи відповідні норми.

Процесуальний акт можна вважати ефективним в тому випадку, коли всі його цілі (ближні, більш віддалені, кінцеві) досягнуті в максимально короткий строк з найменшими матеріальними затратами, без обмеження прав, свобод і законних інтересів особи.

Про ефективність конкретного акта можна судити уже по якості його складання і оформлення. Так, якщо в повістці не будуть вказані адреса особи, яка викликається, точний час явки і т.п., то процесуальні рішення про виклик, наприклад, свідка, не досягне мети. Тому, кожен без винятку процесуальний документ повинен бути належним чином оформлений відповідно до зразків, які наводяться у наступній частині посібника.

1. Структура, зміст і вимоги до постанови слідчого як кримінально-процесуального документу.

Постанова це рішення органу дізнання, слідчого, прокурора, одноособова судді, президії суду, Пленуму Верховного Суду України (п. 14 ст. 32 КПК).

Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи і т.п. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування.

Загальні реквізити постанов містяться у ст. 130 КПК. У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття КПК, на підставі якої прийнято рішення.

На практиці, постанови складаються із вступної, описової і резолютивної частин. У вступній частині містяться: назва постанови, місце і час складання, посада (якщо є, то звання або чин) особи, яка винесла постанову, її прізвище й ініціали, короткий зміст справи, по якій проводиться розслідування. В описовій частині викладаються встановлені обставини, дається їм оцінка, наводяться підстави і мотиви прийнятого рішення, вказуються статті закону, якими керувалась особа, виносячи постанову. В резолютивній частині міститься формулювання прийнятих рішень.

Постанова підписується відповідальною посадовою особою, а в деяких випадках санкціонується (ст. ст. 157, 177, 178 та ін. КПК); затверджується (от. ст. 218, 229 КПК) чи узгоджується з прокурором (ст. ст. 7—10 та ін. КПК).

Постанови слідчого і прокурора по кримінальній справі обов’язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, службовими особами і громадянами (ст.. 114 КПК, ч.4 ст. 25 КПК).

Виконання постанов забезпечується не лише процесуальним примусом (привід, взяття під варту), а й і моральними факторами, високим авторитетом органів, осіб, які прийняли відповідні постанови. Наприклад, закон нічого не говорить про примусове освідування потерпілого, Свідка, взяття у них зразків для порівняльного дослідження (волосся, кров та ін.).

1. Структура, зміст і вимоги до протоколу слідчої дії як кримінально-процесуального документу.

Протокол за КПК (п. 20 ст. 32) визначається як документ, пов'язаний з проведенням слідчих і судових дій про їх зміст і результати. В КПК Казахстану (п. 23 ст. 21) під протоколом розуміється процесуальний документ, в якому описується кожна процесуальна дія. Таке визначення є більш правильним, оскільки не усі протоколи відносяться до слідчих дій, як це вказано в КПК України (наприклад, протокол ознайомлення з матеріалами справи).

Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначені ст. 85 КПК. В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомитися з протоколом особисто.

Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.      Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.

Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.

Протоколами оформляються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дії, яка проводиться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.

Самостійну групу становлять протоколи розпорядчих і судових засідань суду першої інстанції і засідань Пленуму Верховного Суду (ст. 84 КПК). Реквізити цих протоколів вказані у ст. ст. 86, 87 КПК.

В протоколах не можна використовувати формулювання оціночного характеру, робити висновки, які вимагають спеціальних знань. Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в установленому законом порядку, є джерелами доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, які мають значення для вирішення справи (ст. 82 КПК).

1. Зміст та реквізити заяви про скоєний злочин. Порядок її реєстрації в органах внутрішніх справ.

Заяви або повідомлення представників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадськості чи окремих громадян про злочини можуть бути усними або письмовими.

Усні заяви заносяться до протоколу усної заяви (повідомлення) про злочин, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву.

При цьому заявник попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, про що відмічається у протоколі.

Письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона подається. До порушення кримінальної справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину і відібрати від нього відповідний підпис.

Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб повинні бути викладені в письмовій формі.

Повідомлення представників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину, можуть бути усними або письмовими.

У разі явки з повинною встановлюється особа того, хто з'явився, після чого складається протокол, в якому детально викладається зроблена заява. Протокол підписують особа, що з'явилася з повинною, і посадова особа, що склала протокол.

Єдиний для органів і підрозділів внутрішніх справ порядок приймання, реєстрації та розгляду заяв і повідомлень про злочини, встановлено відповідною Інструкцією, затвердженою наказом МВС № 400 від 14.04.04

Під термінами "приймання", "реєстрація", "розгляд" заяв і повідомлень про злочини, які застосовані у цій Інструкції, слід розуміти:

приймання - дії посадових осіб органів внутрішніх справ при  одержанні заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються;

реєстрація - присвоєння кожній отриманій заяві і повідомленню про злочин порядкового номера і фіксація в передбачених Інструкцією облікових документах (ЖРЗПЗ, ЖРІЗ) стислих даних про заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються;

розгляд - здійснення перевірки відомостей про злочини, що вчинені або готуються, про які йдеться в заяві і повідомленні, узагальнення матеріалів та прийняття рішення згідно з вимогами КПК України.

При особистому зверненні заявника до органу внутрішніх справ, який обслуговує республіканські, обласні центри та інші міста з територіальним поділом, крім спеціальних підрозділів боротьби з організованою злочинністю, із заявою чи повідомленням про злочин, у період з 8 год.00 хв. до 20 год. 00 хв., протокол усної заяви  приймається виключно спеціально виділеним працівником у кімнаті для приймання громадян і відразу передається під підпис у журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, оперативному черговому для реєстрації.

Протокол

усної заяви про злочин

м. Енськ                                                                                                                        Дата (число, місяць, рік)

Складання протоколу розпочато о 10 год., закінчено о 10 год. 20 хв.

Слідчий прокуратури м. Енська, юрист 2-го класу Ільєнко А.Р., з дотриманням вимог статей 95, 97 КПК України, прийнявши в своєму робочому кабінеті усну заяву про злочин від громадянина Міркіна Анатолія Петровича, 1939 р. народження, який проживає в м. Енську, вул. Бульварна, 32, кв. 6, пред'явив на посвідчення своєї особи паспорт громадянина України — УІ-РУ № 547556, виданий ВВС Енського райвиконкому м. Енська.

А.П. Міркін — попереджений по ст. 383 КК України про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос.

(підпис заявника)

Міркін А.П. заявив:

Я — голова профкому Енського міськторгу. Скарбником в профкомі працює бухгалтер міськторгу Васіна Ольга Володимирівна.

В результаті ревізії, проведеної у нас в минулому місяці, виявлена велика нестача — близько (вказати суму). Гроші викрала Васіна О.В. шляхом підроблення мого підпису на документах.

Прошу розібратися в тому, що сталося, притягнути Васіну О.В. до відповідальності і зобов'язати її повернути в касу незаконно привласнені гроші.

Протокол мною прочитаний. Заява з моїх слів записана вірно, будь-яких зауважень не маю.

Заявник                                                                                                                (підпис)

Слідчий прокуратури м. Енська,

юрист 2-го класу                                                                                                 (підпис)

Додаток 2

                                 до п.2.4 Інструкції

                                 про порядок приймання,

                                 реєстрації та розгляду

                                 в органах і підрозділах

                                 внутрішніх справ України

                                 заяв і повідомлень про

                                 злочини, що вчинені або

                                 готуються

                        ПРОТОКОЛ

         усної заяви (повідомлення) про злочин

             "____"_____________ 200 __ р.

Я, __________________________________________________________

   (посада, звання, прізвище і ініціали працівника міліції)

з дотриманням вимог статей України прийняв заяву (повідомлення)

від ______________________________________________________________

    (прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, посада,

__________________________________________________________________

          місце роботи і проживання заявника)

про ______________________________________________________________

             (злочин, що вчинений або готується)

Гр. ____________________________ попереджений про кримінальну

   (прізвище, ініціали заявника)

відповідальність згідно зі ст. 383 КК України за завідомо

неправдиве повідомлення про вчинення злочину _____________________

                                          (підпис заявника)

Гр. __________________________________ заявив:

          (прізвище, ініціали)

1. Обставини події (дата, час, місце): ________________________________

__________________________________________________________________

2. Яку матеріальну шкоду завдано протиправними діями, на яку

суму, чи є вона для потерпілого значною, яким способом злочинці

заволоділи майном (проникнення у житло чи інше приміщення, напад,

вимагання, обман чи зловживання довірою); якщо було проникнення,

то яким шляхом (злам запірних пристроїв, підбір ключа, виставлення

вікна, через кватирку, іншим способом); яке майно викрадене, де

воно було, наявність документів, які затверджують придбання і

вартість втраченого майна, його прикмети, коли і де придбано: ____

__________________________________________________________________

3. Чи застосовувалося до заявника фізичне насильство або

погроза його застосування, у чому це конкретно виявилось, які

предмети (ніж, пістолет, газовий балончик, палиця тощо)

використовувалися під час нападу? Якщо було вимагання майна чи

права на нього або вчинення будь-яких дій майнового характеру з

погрозою застосування насильства, заподіяння тілесних ушкоджень,

пошкодження майна тощо, то в чому конкретно виявилися ці дії?

__________________________________________________________________

4. Чи заподіяні кому-небудь які-небудь тілесні ушкодження, до

якого медичного закладу звертався, де він розташований, чи

перебував на стаціонарному або амбулаторному лікуванні?

__________________________________________________________________

5. Чи бачив особу, яка вчинила злочин, чи може її впізнати,

за якими прикметами? _____________________________________________

6. Чи підозрюється хто-небудь у вчиненні злочину? Якщо так,

то з якої причини, вказати відомості про цю особу: _______________

7. Чи були очевидці вчинення злочину, що відомо про них? ____

8. З моїх слів записано вірно _______________________________

                                  (дата і підпис заявника)

Примітка. Заявник має право отримати від керівництва органу

внутрішніх справ, де прийнято заяву, роз'яснення з приводу

прийнятого за ним рішенням як на особистому прийманні, так і

письмово.