Лишение возможности помешать установлению истины по уголовному делу. 3 страница

Усі особи, які брали участь у допиті (захисник, перекладач, спеціаліст або інші особи), знайомляться з протоколом та засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі фактичним обставинам і результатам допиту.

1. Процесуальний порядок обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Форма і зміст подання слідчого про обрання цього запобіжного заходу.

Ст. 165-2 порядок обрання запобіжного заходу.

На стадії досудового розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою обирає орган дізнання, слідчий, прокурор.

   Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду; Таке саме подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

    Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

    Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може продовжуватися більше сімдесяти двох годин, а в разі, коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд,— не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

      Після одержання подання суддя вивчає матеріали кримінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а за необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

      1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

      2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

    Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

    На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

     Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого — до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.

1. Строки утримання під вартою обвинувачених, порядок та умови їх продовження. Зміст подання про порушення клопотання про продовження строків утримання під вартою.

Ст. 165-3 Порядок продовження строків тримання під вартою.

За відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначаються причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу.

Подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду:

1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців — не пізніш як за пять діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

2) при продовженні строку тримання під вартою до дев'яти місяців — не пізніше п ятнадцяти Діб до закінчення строку тримання під вартою;

3) при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців — не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, за необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, після чого залежно від наявності для того підстав виносить постанову про продовження строку тримання під вартою або відмовляє в його продовженні.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного і Верховного Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.

Подання про продовження строку тримання під вартою має бути порушено з таким розрахунком, щоб це питання було розв'язане до закінчення встановленого строку тримання під вартою.

Подання оформляється мотивованою постановою, в якій, зокрема, викладається суть справи, зазначається, коли обрано запобіжний захід, які обставини зумовлюють необхідність продовження строку тримання під вартою, які конкретні слідчі дії слід ще провести у справі, час, протягом якого вони мають бути проведені. Після отримання рішення суду на продовження строку слідчий зобов'язаний письмово повідомити про це адміністрацію місця попереднього ув'язнення та направити їй примірник постанови.

Слід наголосити на тому, що загальний строк тримання обвинуваченого під вартою має бути в межах строків, визначених в санкції статті, за якою кваліфікується інкриміноване йому діяння: загальний строк арешту, включаючи і перебування обвинуваченого під вартою в період знаходження справи в суді, не повинен перевищувати строку позбавлення волі, до якого він може бути засуджений (виходити за межі санкції статті, за якою кваліфіковано його дії).

Відповідно до вимог спільної вказівки ГПУ, МВС, СБУ, ДПА «Про дотримання встановлених законом строків досудового слідства та тримання обвинувачених під вартою» від 27.04.04 при продовженні строків у постанові (поданні) зазначати у яких межах установлено даний строк (до скількох місяців) не вказуючи дату його закінчення.

Подання про продовження строку тримання під вартою повинне містити таку інформацію:

Дату вчинення кожного злочину, коротку фабулу, коли й ким порушено справу, за якою статтею, дані про рух справи з часу її порушення (дати зупинення слідства, об’єднання кримінальних справ в одне провадження, передачі справи з одного органу до іншого). Якщо справа поверталась на додаткове розслідування, вказати дати її направлення прокурору, до суду, винесення постанови (ухвали) про повернення справи на додаткове розслідування.

Дати затримання підозрюваних, звільнення чи взяття під варту, анкетні дані кожного заарештованого, стосовно неповнолітніх обвинувачених указувати: рід заняття на час вчинення злочину, чи перебував на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх, підстави, наявність громадського вихователя, дані про батьків.

Коли, за якою статтею КК пред’явлено обвинувачення, його коротка фабула стосовно кожного обвинуваченого та його показання. Які конкретно зібрані докази по кожному епізоду злочинної діяльності (коротко викласти їх суть, не обмежуючись посиланням на протоколи).

Стан на якому перебуває досудове слідство, обсяг необхідної роботи та орієнтовні строки всіх зазначених заходів, причини, які затримують час слідства.

При повторному порушенні клопотання про продовження строків вказати, чи виконано слідчі дії вказані у попередньому клопотанні, їх результат, які причини невиконання та вжиті у зв’язку з цим заходи впливу.

Постанову про продовження строку слідства підписувати:

Перед прокурором району (міста) – начальнику слідчого підрозділу , а слідчому прокуратури самостійно.

Перед прокурором області:

- у справах, що перебувають в провадженні слідчих прокуратури – прокурору що здійснює нагляд

- у справах що перебувають в провадженні ОВС, СБУ та податкової міліції начальнику слідчого підрозділу і прокурору, що здійснює нагляд.

Перед Генеральним прокурором України.

- у справах, що перебувають в провадженні слідчих прокуратури – прокурору області;

- у справах що перебувають в провадженні ОВС, СБУ та податкової міліції начальнику слідчого підрозділу і прокурору області.

Подання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою подається слідчим прокурору, який здійснює нагляд, для вирішення питання про дачу згоди:

За 10 днів до завершення 2-х місячного строку тримання під вартою;

За 20 днів при продовженні строку тримання під вартою від 4 до 9 місяців;

За 25 днів при продовженні строків тримання під вартою від 9 до 18 місяців;

За 15 днів до завершення граничного 18-місячного строку при виконанні вимог ст. ст. 218-220 КПК України;  

Разом з клопотанням про продовження строків надається:

Окрема довідка про докази;

Пояснення про причини, внаслідок яких виникла необхідність продовження процесуальних строків;

План розслідування справи;

Копія постанови про створення слідчо-оперативної групи з урахуванням слідчих дій, які необхідно виконати;

Протокол оперативної наради у прокурора, який підтримав клопотання.

48. Форма і зміст постанов слідчого про обрання обвинуваченому запобіжних заходів, не пов’язаних із обмеженням волі.

Відповідно до ст. 149 КПК запобіжними заходами є:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового колективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165-2 КПК.

Підписка про невиїзд (ст. 151) полягас у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібранні від нього підписки про невиїзд.

Підписка про невиїзд застосовується як запобіжний захід щодо осіб, можливість ухилення яких від слідства і суду незначна, але не виключена повністю.

Рішення про обрання запобіжного заходу — підписки про невиїзд — приймається у формі постанови, яка оголошується обвинуваченому (підозрюваному) під розписку. Копія постанови направляється прокурору.

Відібрана в обвинуваченого (підозрюваного) відповідно до винесеної постанови підписка приєднується до справи.

При порушенні підписки запобіжний захід може бути замінено більш суворим. Про це при відібранні підписки про невиїзд повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід.

Особиста порука (ст. 152) полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір'я, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох.

Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обрано даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладене грошове стягнення до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При відмові поручителя від взятого на себе зобов'язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.

Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе такі зобов'язання. Якщо поручитель відмовляється від поручительства, особисте поручительство заміняється іншим запобіжним заходом.

Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнання або попереднього слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується судом у судовому засіданні.

Порука громадської організації (ст. 154) або трудового колективу полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.

Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, що віддається на поруки.

Якщо обвинувачений вибуває з організації або колективу або вони не мають змоги забезпечити виконання взятих на себе обов'язків, організація або колектив повинні відмовитися від поруки. В такому разі до обвинуваченого вживається інший запобіжний захід.

Поруку громадської організації або колективу працюючих, як запобіжний захід, необхідно відрізняти від передачі особи, яка вчинила злочин, що не становить великої небезпеки, на поруки для перевиховання, що являє собою форму звільнення особи від кримінальної відповідальності при закритті кримінальної справи.

Застава (ст. 154-1) полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особа ми грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей" метою забезпечення належної поведінки, виконані. 3 зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.

Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід" Він не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого, або особливо тяжкого злочину,— однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого або особливо тяжкого злочину чи раніше судимої особи,— п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб — п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю — у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків застава буде звернена в дохід держави.

Міра запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду — судом.

Заставодавець може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в дохід держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в дохід держави. Питання про звернення застави в дохід держави вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для давання пояснень. Неявка без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в дохід держави.

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Сутність даного запобіжного заходу полягає у внесенні грошей або передачі інших цінностей на депозит органу попереднього розслідування чи суду фізичними або юридичними особами як гарантії належної поведінки та з'явлення за викликом особи, щодо якої обрано даний запобіжний захід.

Відповідно до ст. 154-1 КПК України розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід. Вона не може бути меншою:

- щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін понад десять років,— однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- щодо раніше судимої особи — п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- щодо інших осіб — п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян.

У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в дохід держави.

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки та наслідки їх невиконання, а заставодавцеві — у вчиненні якого злочину підозрюється або обвинувачується особа, щодо якої вживається запобіжний захід, і що у разі невиконання ним своїх обов'язків застава буде звернена у дохід держави.

Питання про звернення застави у дохід держави вирішується судом на судовому засіданні. Нез'явлення без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави у дохід держави.

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Запобіжний захід у вигляді застави під час попереднього слідства обирає слідчий, виносячи про це постанову. Санкція прокурора або згода суду при цьому не потрібні.

Однак запобіжний захід у вигляді застави щодо особи, яка утримується під вартою, до направлення справи до суду може бути обраний лише судом.

Заставодавець може відмовитися від зобов'язань, які він узяв на себе до виникнення підстав для звернення застави у дохід держави. У цьому випадку він забезпечує з'явлення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного в орган розслідування або в суд для заміни йому цього запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.

Застава має всі підстави стати дійовим запобіжним заходом у кримінальному процесі. В умовах реалізації ідеї правової держави, демократизації законодавства і практики його застосування застава

набуває значення досить гуманного запобіжного заходу, що у багатьох випадках з урахуванням обставин справи й особистості обвинувачуваного може бути застосована там, де раніше обирався такий запобіжний захід, як утримання під вартою.

Проте її застосування повинно бути зваженим. Недоцільно її застосування у справах про розкрадання в особливо значних розмірах, фінансовому шахрайстві і в інших аналогічних справах справах, обвинувачувані по яких найчастіше прагнуть у період слідства і суду залишитися на свободі з метою перешкоджати встановленню істини, володіючи "великими грошима", нерідко вдаються до підкупу або тиску на свідків, шантажу, послуг корумпованих чиновників та інших "покровителів".

Недоречне застосування даного запобіжного заходу й стосовно особливо небезпечних рецидивістів, осіб, що вчинили насильницькі злочини або злочини в складі організованої злочинної групи.

Предметом застави можуть бути гроші чи інші матеріальні цінності — будь-яке майно або нерухомість, що належать заставнику на правах його власності, стосовно яких він володіє повною мірою правом володіння, користування і самостійного розпоряджання.

Якщо предмет застави є спільною власністю, він може бути використаний як застава лише всіма власниками і як виняток одним із них за письмової згоди інших.

Майно як предмет застави повинно мати такий правовий статус і властивості, за яких виконання рішення про обертання його в прибуток держави не було б поєднано з зустрічними позовами й іншими проблемами. Воно повинно мати індивідуальні ознаки, відокремлено від інших об'єктів власності, передано в натурі, мати фіксовану вартість і стан, що надає можливість забезпечення його цілості.

Якщо законом передбачається підтвердження права власності на дані об'єкти в особливому порядку (нотаріальна форма договору купівлі-продажу щодо квартири, будинку, автомобіля тощо), дане майно може бути об'єктом застави лише при наданні відповідних документів, що підтверджують право власності.

Предметом застави не можуть бути гроші й інші матеріальні цінності, що прилучені до справи як речові докази або на які накладено арешт (постанова Пленуму Верховного Суду України Na6 від 26 березня 1999 року "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу").

На гроші й інші цінності, передані як застава підозрюваним, обвинувачуваним або підсудним, може бути накладений арешт тільки при заміні запобіжного заходу застави іншим.

При винесенні вироку суд вирішує питання про.повернення застави заставнику. При цьому якщо застава вносилася самим підсудним (підозрюваним або обвинувачуваним), суд має право звернути суму застави цілком або частково на відшкодування збитку потерпілим. Якщо заставниками були інші особи, використання застави для задоволення позовних вимог потерпілих можливе тільки за письмової заяви або згоди заставника.

У постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 26 березня 1999 року "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу" відзначається, що у випадку порушення обвинувачуваним, підозрюваним або підсудним зобов'язань, що спричиняють обертання застави в прибуток держави, суд не вправі звертати її на виконання вироку в частині майнових стягнень. На це вказує п. 12 даної постанови. Вважається, що дане положення проблематичне. Відповідно до ст. 13 Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. Ст. 41 Конституції України встановлює принцип непорушності права приватної власності. Використання власності не повинно завдавати шкоди правам громадян. У даній ситуації є сума застави, є встановлений матеріальний збиток громадянину, що потерпів від злочину, є його позовна вимога про відшкодування збитку. У силу ч. 2 ст. 154-1 КПК України сума застави встановлюється в розмірі, що не може бути меншим цивільного позову. Певно це правило припускає, що застава повинна бути достатня для того, щоб у випадку, коли обвинувачуваний сховався від слідства і суду, можна було б відшкодувати збиток потерпілому.

Людина — найвища соціальна цінність у державі. Було б несправедливо звертати суму застави в прибуток держави, не відшкодувавши збитку потерпілому. Його право власності було б порушено. А воно повинно бути непорушним. Рівність усіх форм власності у згаданій вище рекомендації тут порушується на користь державної власності, яка не відновлюється, а поповнюється за рахунок застави. Такий підхід суперечить конституційним принципам. Не узгоджується він і з положеннями закону "Про власність" і можливостями забезпечення віндикаційного позову. Ця проблема потребує нового законодавчого розв'язання — внесення доповнень і змін до чинного законодавства.

Долю застави вирішує суд у судовому засіданні. Суд управі визначити у вироку, що запобіжний захід у виді застави зберігає силу до вступу вироку в законну силу і що після цього вона повертається заставнику або обертається на виконання вироку в частині майнових стягнень.

1. Форма і зміст постанови про визнання особи потерпілою. Протокол допиту потерпілого.

Стаття 49. Потерпілий.

Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося,— після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.

У випадках, визначених цим Кодексом, потерпілий має право під час судового розгляду особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах.

У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі.

Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди і яка відповідно до закону визнана потерпілим мотивованим рішенням особи, в провадженні якої знаходиться справа.

Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав.

Питання про те, хто є потерпілим, вирішується в кожному конкретному випадку залежно від обставин даної справи.

Про визнання громадянина потерпілим або про відмову в цьому слідчий, особа, яка провадить дізнання, та суддя виносять постанову, а суд — ухвалу (ч. 2 ст. 49 КПК України).

Потерпілий має право: давати показання у справі або відмовитись від давання показань; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося,— після віддання обвинуваченого до суду брати участь у судовому розгляді: заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судді, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. У випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч. 5 ст. 49 КПК України). Такими близькими родичами є: батьки, чоловік або дружина, діти, рідні брати, дід, бабуся, онуки (п. 11 ст. 32 КПК України). Зазначимо принагідно, що Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації (п. 9 ст. 34) відносить до числа близьких родичів також усиновителів або всиновлених. До участі у справі допускаються не всі близькі родичі потерпілого, а один із них, про що особа, яка провадить розслідування, виносить постанову, а суд — ухвалу.

Право давати показання в справі і подавати докази. Давання показань — право, а не обов'язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань — відповідальності за відмову від давання показань не несе. Проте він несе кримінальну відповідальність за давання заздалегідь явно неправдивих показань за ст. 384 КК України. Відповідно до ст. 19 УПК України потерпілий має право давати показання рідною мовою або користу-ватися послугами перекладача. Оплата праці перекладача здійснюється за рахунок держави.

Потерпілий має право надати слідчому або суду наявні в його розпорядженні доказові матеріали (документи відеозапису матеріали звукозапису або кінознімання, речові докази тощо)! Особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа зобов'язана прийняти подані докази, склавши протокол, копія якого надається потерпілому. Якщо докази представлені в ході судового розгляду, цей факт відзначається в протоколі судового розгляду.

Право заявляти клопотання потерпілий може реалізувати на будь-якій стадії процесу. Заявлені потерпілим клопотання розглядаються слідчим у добовий термін. Про результати їхнього розгляду потерпілий повинний бути своєчасно повідомлений.

Право заявляти відводи. Відвід може бути заявлений потерпілому слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, тобто практично будь-кому з учасників процесу, крім тих, хто має і відстоює в процесі свої інтереси. Закон надає можливість слідчому, дізнавачу, прокурору, судді, захиснику, експерту, спеціалісту, перекладачу, секретарю судового засідання, обвинувачу брати участь у справі за умови їхньої об'єктивності, неупередженості і тільки у випадку, коли вони не зацікавлені у розв'язанні справи. Стосовно експерта важливою вимогою є його компетентність. За наявності невідповідності зазначених осіб даним вимогам потерпілий має право заявити їм відвід. Відвід розглядається в порядку ст. 54 — 62 КПК України.