Ідеал правителя в даосизмі.

Лао-Цзи чітко наголошував на тому, що в захопленні багатства,влади чи навіть всього світу немає потреби «Адже світ — це вмістище Дао — прекрасного, невразливого! І не можна управляти Ним!». Тому і той, хто прагне захопити Дао – зазнає невдачі. Але насправді завжди є вибір: протистояти гармонічному плину буття — або наслідувати його. «Перші будуть напружуватися, знесилюватися, а потім плакати і слабшати, а інші — процвітати в гармонії, дихати на повні груди й міцнішати»

Перш за все, Лао-Цзи ототожнив два по­ня­ття: «муд­рець» і «пра­ви­тель». Дійсно, людині, яка не пізнала Дао, не можна довірити управління державою, адже це сакральна дія, що схожа з функціями самого Дао, тіль­ки в меншому мас­шта­бі. Він вважав, що якщо якщо знать й правителі не являютимуться прикладом благородства, вони будуть повалені.

На істинного пра­ви­те­ля розповсюджуються якості муд­ре­ця. Він не­помітний, невимогливий. Він ста­вить се­бе сло­вес­но ни­жче на­ро­ду, ко­ли з­би­ра­єт­ься встати над ним як правитель: «Найкращий пра­ви­тель – той, про ко­го на­род не зна­є». Правитель здійснює управління не че­рез на­ка­зи, а че­рез розум, че­рез «сер­це на­ро­ду». Ма­ло то­го, він слі­дує «серцю на­ро­ду», і то­ді він виявляється «сво­їм» для кожної людини. Заради встановлення порядку в країні створюють закони. Але вони не повинні бути безпідставно суворими. Та­ким чином пра­ви­тель-муд­рець мо­же створити всередині своєї держави спільність, єдність усіх лю­дей «всередині ті­ла куль­ту­ри».

Дію через не­дія­ння (ву-вей) правителя важко збагнути. Не­дія­нням досягається самовиявлення всіх істот, но не за своїм бажанням, а істинно: «Дао постійно здійснює недіяння, тим самим немає нічого такого, що б воно не робило. Якщо знать й правителі будуть його дотримуватися, то всі істоти будуть змінюватися самі собою. Відсутність бажання приносить спокій, і тоді порядок в країні сам собою встановлюється». У світогляді ки­тай­ців ця дія но­сить ма­гі­чний ха­рак­тер. Гар­мо­нія правителя і Дао спрямовує на пра­виль­ний шлях перебіг не тіль­ки державного життя, але також й при­ро­ди та всіх речей. Така гармонія ніколи не взбунтує людей, адже коли земні правителі правлять у спокої – народ теж спокійний. А це означає,що він нікуди не прагне з такого благополуччя.

Один з па­ра­док­сів «Дао де цзи­на» - пра­вити не потрібно, треба просто бути. Якщо пра­ви­тель дотримується Дао і свої­ми сло­ва­ми, думками, вчинками реалізує Дао, то сам він позбавлений не­об­хі­дно­сті щось робити. Про­стіше кажучи, пра­вить не людина, а Дао, яке че­рез кон­крет­ну особу ве­де світ до гар­мо­нії. Ця особа уніка­льна як вищий володар і уни­вер­са­льна як людина, яка транс­лює Дао в на­род. Вона врятована від помилок, бажань і прагнень, точніше її прагнення ні­чим не відрізняються від «прагнень» Дао. Пра­ви­тель «нехтує со­бою, тому й зберігає себе», пере­слі­дуючи власні інтереси. В цьому за­клю­чається своєрідний да­ос­ький его­їзм. Так, да­ос Ян Чжу (4 в. До н.э.) зая­вив, що муд­ре­ці давнини не по­жерт­ву­ва­ли й одним во­лос­ком, щоб заволодіти Під­не­бес­ною. За та­ке пас­ив­не відношення до долі країни його одразу ж засудили кон­фу­ці­ан­ці. Вони радили про­сві­щати лю­дей, бачили в цьому запоруку усунення хаосу. Дао­си заперечува­ли й засуджували прагнення до нау­ки, знань. Справжня муд­рість – доля не­багатьох, й на­ро­ду зовсім не обов’язково знати ме­ха­ніз­ми муд­ро­го управ­лі­ння, важ­ливіше бути си­тим і щасливим. Лю­ди не повинні відчувати управ­лін­ня, пра­ви­тель досягає порядку че­рез свою наймогутнішу силу – Де.