Розподіл доходів між домогосподарствами.

У ви­вченні проблем розподілу доходів зарубіжна економічна наука ви­діляє два основних підходи: функціональний розподіл доходів та особистий розподіл доходів. Перше означає, що грошовий дохід країни поділяється на заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Тобто сукупний дохід суспільства розподіляегься відповідно до фун­кцій, які виконують отримувачі доходів. Заробітна плата виплачу­ється за роботу; рента і процент — за ресурси, що перебувають у чиїйсь власності; прибуток надходить до власників підприємств.

Особистий розподіл доходів пов 'язаний зі способом, за допо­могою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.

 Питання нерівномірності розподілу доходів становить одну з фундаментальних проблем зарубіжної економіч­ної науки. Дане явище пояснюється різними причинами: здібнос­ті кожної окремо взятої людини, здобута освіта, види діяльності. Основу для нерівномірного розподілу доходів створюють: воло­діння нерухомістю, засобами виробництва, сільськогосподарськи­ми угіддями тощо; становище на ринку; інші фактори, а саме — щасливий випадок, наявність особистих контактів із членами уряду, сила політичного впливу, дискримінація і т. ін. Вітчизняні економісти все більше переконуються в тому, що надто високу диференціацію в доходах населення України обумовлюють не тільки перелічені причини, а й труднощі економічного характеру, зякими доводиться стикатися Україні сьогодні, загальним низь­ким рівнем життя основної частини населення.

Проблеми входження України в світове господарство

Світове госпо­дарство це система національних господарств та відносин еко­номічної власності, що формуються в єдину цілісність завдяки наднаціональному господарському механізму на основі інтерна­ціоналізації технологічного способу виробництва.

Глибинну сутність світового господарства розкриває система економічних законів, що управляють його розвитком. Ця систе­ма складається, з одного боку, з законів, які діють у межах націо­нальних господарств, насамперед, найрозвиненіших країн світу, але мають інтернаціональні форми свого вияву, а з другого — з нових економічних законів, які виникають у процесі інтернаціо­налізації технологічного способу виробництва та відносин еко­номічної власності й господарського механізму.

До законів національних господарств, які у модифікованих формах діють у межах світового господарства, належать закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу, закон концентрації капіталу та ін. До нових законів цієї сфери нале­жать закон інтернаціоналізації виробництва, закон інтернаціо­налізації обігу, закон інтернаціоналізації продуктивних сил, за­кон транснаціоналізації (посилення ролі ТНК у сфері міжнарод­них економічних відносин), закон інтернаціоналізації техноло­гічного способу виробництва та ін., більшість із яких необхідно обґрунтувати економічній науці.

Основні групи країну світовому господарстві.Такими трьо­ма групами країн, як зазначалось, є розвинеш держави світу, країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою. Розвине­ним країнам світу властиві високий рівень розвитку техноло­гічного способу виробництва (значною мірою базується на авто­матизованій праці) у промисловості, поступове наближення до цього рівня сфери будівництва (здебільшого, базується на ма­шинній праці), сільського господарства, високий рівень розвитку та значна частка сфери послуг (від 2/3 до 3/4 працездатного на­селення).

Другу найважливішу групу країн світового господарства скла­дають країни, що розвиваються. Серед країн, що розвиваються, виділяють декілька груп. Пер­шу з них складають країни ОПЕК, експортерів нафти, які отри­мують значні доходи — нафтодолари і за відносно незначної чисельності населення забезпечили його високий життєвий рівень із наявною істотною диференціацією. До групи "нових індустрі­альних держав", згідно з класифікацією ООН, належать країни, які за багатьма економічними показниками переважають інші країни, що розвиваються, а за деякими з них навіть конкурують

Решта країн, що розвиваються, не пройшли стадії індустріа­лізації, їхнє населення, в основному, зайняте у сільському госпо­дарстві. У цих країнах низький рівень писемності, велике безро­біття, високі темпи зростання населення, експорт представлений переважно сільськогосподарською продукцією, продуктивність праці досить низька.

Ці країни, у свою чергу, можна поділити на дві групи. До першої входили країни із середнім рівнем доходу, до другої групу із низьким рівнем доходу . За цим кри­терієм до слаборозвинутих країн належать ряд держав СНД, у т. ч. і Україна.

Третю групу країн складають колишні країни РЕВ і країни СРСР, які найбільшою мірою підходять до держав з перехідною економікою. Внаслідок глибокої кризи у більшості з цих країн через хибну економічну політику та розрив традиційних зв'язків обсяг ВВП знизився більше, ніж удвічі, і вони були відкинуті до групи країн, що розвиваються, із середнім рівнем розвитку. Щоб певною мірою зберегти і навіть відновити традиційні раціональні економічні зв'язки, більшість країн колишнього СРСР створили СНД (співдружність національних держав), але ця структура діє неефективно.

Підприємство як суб'єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств в Україні