Економічне зростання та економічні цикли.

Економічне зростання виражається в кількісному і якісному вдосконаленні факторів і результатів виробництва. Економічне зростання може здійснюватись екстенсивним та інтенсивним шляхом.

Екстенсивний тип економічного зростання означає збільшеня обсягу виробництва тільки за рахунок кількісного нарощування засобів виробництва і робітників при якісній перемінності виробничого потенціалу.При екстенсивному типі продуктивність праці та ефективність виробництва залишаються незмінними.

Інтенсивний тип економічного зростання досягається шляхом якісного вдосконалення засобів і технологій виробництва робочої сили тобто вдосконалення всієї системи продуктивних сил суспільства а також шляхом кращого використання виробничого потенціалу. Саме цей тип дозволяє вирішити проблему обмеженості ресурсів (частково), збільшувати вихід кінцевої продукції з використовуваних ресурсів, підвищувати якість продукції та ефективність виробництва.

Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвитку називається інтенсифікацією виробництва.

Циклічність — це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівно­ваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвит­ку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

У теорії цикл трактується як період розви­тку економіки від початку однієї кризи до наступної.Економічний цикл (у класич­ному трактуванні) включає такі фази: кри­зу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє ос­таточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак — показників економічної акти­вності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва;загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибут­ки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності цикліч­ного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіт­тя. Зниження платоспроможності населення ще більше усклад­нює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процен­та. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробниц­тва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається висо­ким, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного ско­рочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибут­ковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивні­шу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово °бсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й еко-Чоміка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг ви-Робництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується за­йнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, до­ходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чи­ном, розпочинається справжній економічний бум, швидке еконо­мічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завертатиме цикл.

Держава як суб’єкт ринкових відносин.

 Держава ніколи не була пасивною по відношенню до економіки. По мірі розвитку суспільного виробництва економічна роль держави зростала. Господарча діяльність держави виражається у формах оподаткування, в розробці та дотриманні принципів обов’язковості, рівномірності, пропорційності та прогресивності податків. Держава може за допомогою економічних важелів – заробітної плати, кредитів, процентів, податків, цін – згладжувати циклічні коливання, забезпечити необхідний рівень зайнятості, здійснювати регулюючі функції. Існує 4 види державної економічної діяльності: 1) прямий контроль економіки шляхом економічних важелів; 2) суспільне споживання, в якому держава виступає як покупець та споживач через державні закази та закупівлі товарів та послуг для потреб суспільства; 3) державне виробництво, в якому держава виступає як підприємець, як функціонер державного сектора економіки; 4) витрати на соціальне забезпечення – виплати ветеранам війни, людям похилого віку тощо. Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції для суспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої робочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо. Держава і ринкова система ділять між собою основні фундаментальні проблеми ринкової економіки. Завдяки цьому функціонування приватного сектору на основі ринкової систе-ми модифікується державним сектором різними способами, та-кими, наприклад, як перерозподіл доходу і багатства; коригу-вання розподілу ресурсів, контроль за рівнем зайнятості та інфляції тощо.

Держава виконує такі функції:

-політичну(забезпечення цілісності і збереження сус-ва)

-соціальна (забезпечує на всій території країни права і свободи людини)

-міжнародна (підтримання суверенітету держави)

-економічна (створення передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності сус-ва).

Отже, держава є повноправним суб’єктом економічних відносин.