Торгівельний капітал та джерела його накопичення.

Торгівельний капітал – це відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками у сфері обігу, що виникають і розвиваються у процесі ведення торгових операцій і базуються ,

рацій і базуються, передусім, на привласненні створеного найма­ними працівниками додаткового, а за певних умов і частини не­обхідного продукту.

Повніше сутність торговельного капіталу розкривається у його функціях. Основними функціями торговельного капіталу є здій­снення торговельних операцій, забезпечення руху сукупного су­спільного капіталу та його прискорення, реалізація втіленої в товарі вартості (у т. ч. додаткової вартості), а також створення частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку.

Двома формами торговельного капіталу є грошово-торговель­ний (речовим змістом якого є обіг грошей при здійсненні торго­вельних операцій) і товарно-торговельний (речовим змістом якого є оборот товарів у процесі реалізації товарного капіталу, тобто перетворення товарного капіталу на грошовий капітал). Спільним для них є авансування на витрати обігу і привласнен­ня прибутків на основі експлуатації найманої праці. Водночас частину додаткової вартості створює функціонуючий торговель­ний капіталіст та менеджери, які представляють його інтереси.

Формою обороту грошово-торговельного капіталу є

Г — Т — Г¹,

де Г¹ =Г + h (торговельний прибуток); формою кругообігу товарно-торговельного капіталу є

Т¹ -    Г¹ - Т ...П...Т ¹

Це означає, що рух грошово-торговельного капіталу поділяєть­ся у просторі і часі на дві відокремлених операції: 1) Г - Т, що означає перехід товарного капіталу від промислового капіталіста до торговельного і реалізацію товарів для першого; 2) Т — Г¹, що означає реальне перетворення товарного капіталу на грошовий, або перехід товару від торговельного капіталіста до споживача, а отже, зі сфери обігу у сферу споживання.

Завдяки виконанню основних функцій торговельного капіта­лу, зайняті у сфері торгівлі наймані працівники, а також торго­вельні капіталісти своєю працею створюють додаткову вартість, яка набуває форми торговельного прибутку.

Торговельний прибуток частково є результатом перерозподі­лу частини доходів різних секторів економіки і різних верств населення і привласнюється після реалізації товарів і послуг. Тому вполітекономічному контексті торговельний прибуток можна визначити як одну із перетворених форм додаткової вартості, що виражає відносини економічної власності між торго­вельними капіталістами і найманими працівниками з приводу остаточного завершення виробництв товарів і послуг, їх реалі­зації і привласнення першими частини сукупного прибутку.

Працею зайнятих у сфері торгівлі створюється вартість і до­даткова вартість. Наймані працівники створюють основну част­ку додаткової вартості, але не привласнюють її.

Податкова система України, податки і їх види.

Податкова система України встановлена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992—1993 pp. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як податки, так і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві

За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов'язаним.
Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Сутність, структура і роль податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки та відповідальність, які виступають невід'ємною частиною податкової системи, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства у країні.
Податкова система -це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.
Податки – це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни. Принципи податку реалізуються через конкретний прояв, що характеризує специфіку механізму: однократність обкладання; встановлення центральним органом державної влади; універсалізація податку, що передбачає незалежність податкового тиску від форми власності; науковий підхід; принцип справедливості тощо.

Податки можна класифікувати так:

за формою оподаткування – прямі і непрямі;

за об’єктом оподаткування – на доходи від споживання і на майно;

залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки – загальнодержавні та місцеві;

за способом стягнення – розкладні та окладні.

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі – встановлюють безпосередньо щодо платників, це податки на їхні доходи та майно. Непрямі – це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд зарплати, майнові податки, в томуу числі податки на власність.