Суперечності одержавленої адміністративно командної економіки, як причина розкладу соціалістичної системи.

 На межі 80—90-х років майже в усіх соціалістичних країнах змінився політичний устрій. Для суспільних сил, що при­йшли до влади, постало завдання проведення глибоких економі­чних реформ. Суть їх полягала у трансформації адміністративно-командних національних економік у ринкові. сімдесят років у Радянському Союзі сформувалась і функціонувала адміністративно-командна економіка. Ця система базу- валась на засадах марксистських ідей соціа­лізму як першої фази комунізму. К. Маркс та його послідовники вважали, що капіталістична система на пе­вному етапі перестає бути прогресивною, тобто втрачає внутріш­ні стимули для подальшого розвитку. Головну причину вони вба­чали у приватній власності, яка зумовлює стихійний розвиток виробництва, загострює суперечностіміж працею і капіталом, породжує періодичні економічні кризи тощо. Оскільки все це не сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, то на зміну капіталізму має прийти новий економічний лад — на їх думку, соціалізм. Соціалістичне виробництво, за Марксом, має грунтуватись на суспільній власності на засоби виробництва, централізованому плануванні, розподілі за кількістю та якістю праці та різнобічному розвитку людини. У такому суспільстві не буде експлуатації людини людиною, пануватиме соціальна спра­ведливість. Соціалістична теорія доводила, що соціалізм, який прийде на зміну капіталізму, позбудеться соціально-економічних недоліків та антагонізмів останнього. Але з часом, особливо у 70—80-х роках, динаміка прогресу іс­тотно уповільнилася: зменшилися темпи економічного зростан­ня; стало відчутним відставання від розвинутих країн у рівні та якості життя людей; посилювались деформації всього відтворювального процесу в суспільстві.

Основні причини негативних соціально-економічних явищ були очевидними. Вони крилися в самій адміністративно-командній сис­темі: тотальному одержавленні власності на засоби та умови вироб­ництва, абсолютизації централізованого планування, обмеженні то­варно-грошових відносин і витратному ціноутворенні, наявності елементів зрівнялівки в оплаті праці, глибоких диспропорціях сус­пільного виробництва і хронічному дефіциті, пануванні бюрократи­зованих відносин і залежності економіки від ідеології та політики.

Таким чином, адміністративно-командна система містила «ту­гий Гордіїв вузол» соціально-економічних суперечностей, які суттєво гальмували зростання ефективності всього суспільного виробництва. Найбільш загальні та очевидні з них такі. Це супе­речність, по-перше, між формально загальнонародною власністю і реальним правом розпорядження нею партійно-державним апа­ратом. По-друге, між необхідністю своєчасного і повного задово­лення платоспроможних потреб виробників і споживачів, з одно­го боку, та централізованим розподілом (виділенням фондів) ресурсів та благ — з іншого. По-третє, між необхідністю госпо­дарювання на підставі не лише прямого, а й зворотного зв'язку та політично-волюнтаристським підходом до розв'язання економічних проблем. По-четверте, між нагальною проблемою стимулювати високоякісну працю та переважно зрів­няльним розподілом благ за її результатами. Розв'язання всього комплексу суперечностей об'єктивно потребує переходу до ін­шої, нової системи господарювання.

Світогосподарські зв'язки та форми міжнародних відносин.

Взаємодія національних економік відбувається через міжна­родні економічні відносини, які являють собою, з одного боку, головну, найбільш динамічну та масштабну складову частину між­народних відносин, а з іншого — систему економічних зв'язків з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання, що вийш­ли за межі національних господарств.

Розвиток міжнародних економічних відносин базується на між­народному поділі праці, передумови якого формуються в процесі суспільного поділу праці за родом діяльності і його просторової диференціації.

* Традиційно в окрему форму міжнародних економічних відно­син виділяють історично перший тип світо господарських зв'яз­ків — міжнародну (світову) торгівлю товарами та послугами.'Пе­реміщення факторів виробництва лежить в основі таких форм міжнародних економічних відносин, як міжнародний рух капіта­лу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна торгівля знан­нями (міжнародна передача технології). В окрему форму слід ви­ділити ^міжнародні валютні відносини, хоча вони і є похідними від міжнародної торгівлі і руху факторів виробництва, але набули великої самостійності у світовому господарстві.

Сучасний рівень міждержавних економічних зв'язків характе­ризується:

• трансформацією двосторонніх міжнародних економічних відносин у багатосторонні, значним поглибленням міжнародного поділу праці у світовому господарстві;

• зростанням масштабів і якісними змінами характеру тради­ційної міжнародної торгівлі — із суто комерційної вона перетво­рюється в інструмент обслуговування національних виробничих процесів;

• інтенсифікацією і глобалізацією міграції капіталу;

• активним обміном науково-технічними знаннями, приско­реним розвитком сфери послуг;

• помітним зростанням масштабів міграції робочої сили;

• прискоренням і розширенням процесів інтеграції економік країн та регіонів.

Доходи домогосподарств та їх розподіл

Доходи домогосподарств та їх джерела. Розпо­діл доходів між домогосподарствами.

Головне джерело доходів — це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або ждоходи від факторів виробництва.

Трансфертні платежі — цевсі виплати, які відповідають його реальному економічному внеску, але не еквівалентні вироб­ничим витратам.

Статистика України виокремлює такі статті доходів населення:

• оплата праці членів сім'ї;

• пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації на путівки до санаторно-курортних установ для дорослих і дітей, на утримання дітей у дошкільних закладах;

•  надходження від особистого підсобного господарства;

• дохід з інших джерел.

Отже, сукупний дохід домогосподарства — це вся сума дохо­дів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь-яких джерел.

Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто нижчий ніж вартість набору то­варів і послуг, розрахована за нормами і нормативами споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами.

Для оцінки доходів населення, крім прожиткового мінімуму, має враховуватись і оптимальний споживчий бюджет — вар­тість набору життєвих засобів, розрахована за нормами і нор­мативами споживання, які задовольняють розумні раціональні потреби людей. Цей показник використовують для оцінки досяг­нутого рівня життя населення і вибору найбільш ефективних шля­хів його підвищення.