Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин та його роль в економіці .

У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства. У вітчизняній літературі не має визначення сутності держави. Це склалось не випадково, адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін “домогосподарство”. Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Поняття “домогосподарство” ні в якому разі не можна ототожнювати з поняттям “сім’я”.

Сім’я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.

Термін “домогосподарство” більш чітко прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності в середині домогосподарства та виробничих відносин, якщо вони існують. Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, пов’язану із соціально-економічною макроструктурою.

У моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу, з одного боку домогосподарства формують значною мірою потік сучасних тру­дових ресурсів які надходять на ринок робочої сили. Відтак робоча сила потрапляє на підприємства, де виготовляються товари і послуги, які, у свою чергу, спочатку надходять на споживчий ринок, на якому домогосподарства купують необхідні товари і послуги.

З другого боку, споживчі витрати домогосподарств спрямову­ються на ринок споживчих товарів і послуг, які виготовлені підприємствами. Отримана від їх реалізації виручка надходить на підприємства, де створюються нові партії товарів і надаються нові послуги.

Перетворення грошей у капітал. Загальна формула руху капіталу.

Поняття капіталу фіксує деякі ключові елементи: первісно пов’язані з грошима, являє собою специфіч. спосіб орг-ції вир-ва. Гроші виступають не тільки як заг. еквівалент, а і як найбільш абстрактна форма сус-ного багатства, як абсолютний ліквідний засіб.

Т-Г-Т(споживання (ціль))

Г-Т-Г’ (приріст грошей (ціль))

Г’>Г

Г’=Г+Дельта Г

Гроші дають капітал лише тоді, коли пускаються в обіг для наживи (для одержання суми більшої, ніж первісна). Цей рух перетворює гроші в капітал. Першими формами руху капіталу є торгівельні і лихварські (діяли лише в сфері обігу). Грошовий капітал стає продуктивним в процесі первісного нагромадження капіталу і встановлює капітал підприємства. Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичне відношення, це процес, що перетворює з однієї сторони засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з другої безпосередніх робітників у найманих. 

Умови для функціонування капіталу: 1. Капітал- це високорозвинуте товарне виробництво і ринок; 2. Наявність такої мотивації діяльності виробника, якособисте збагачення за рахунок одержання прибутку. 3. Зосередження у частини господарюючих суб’єктів значної частини засобів виробництва і грошових ресурсів. 4. нАявність людей праці, юридично-вільних, але які позбавлені засобів виробництва і життєвих благ, що змушує їх найматися.

Сміт ототожнював капітал з накопиченою працею. Маркс розподіляв матеріально-речовий і суспільний вид капіталу: К= С + V; С- постійний капітал; V- змінний капітал. Ознаки капіталу (сучасна економічна література): 1. Розширилися межі запасів, які вживали Сміт і Рікардо. Все це називається капітальним благом. 2. Поряд з фізичним вживається поняття людський капітал. 3.ототожнюється капітал з грошима (фінансовими ресурсами). 4. Ототожнюється капітал з часом, розглядаючи час як окремий фактор вир-ва.

Капітал розглядають як певну ціність, благо, що приносить його власнику впродовж тривалого часу дохід.

Капітал як  економічна категорія. Альтернативні теорії капіталу.

Капітал, як і будь-яка економічна категорія, має свій речовий зміст і суспільну форму. В їхній діалектичній єдності розкри­вається глибинна сутність цієї категорії. Тому капітал — непросто засоби виробництва, блага, гроші тощо, а виробниче відно­шення, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості є знаряддям привласнення частини чужої неоплаченої праці. У єдності двох сторін капіталу — його речового змісту та суспільної форми — визначальна роль пізнання сутності цієї категорії належить характеристиці суспільної форми, відноси­нам економічної власності. Саме тому капітал — це, за словами К. Маркса, не річ, а суспільне, належне певній суспільно-істо­ричній формації виробниче відношення, яке втілене в речі й надає їй специфічного суспільного характеру.

Альтернативні теорії капіталу.Переважна більшість сучас­них західних економістів при визначенні сутності капіталу до­тримується поглядів А. Сміта і Д. Рікардо на цю категорію. Відмінність між класиками політекономії та сучасними захід­ними економістами полягає, по-перше, в тому, що західні еконо­місти значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці, певних благ . До них відно­сять дороги, мости, комп'ютери, споруди тощо.

По-друге, отримання доходу пов'язується не лише із зазначе­ними факторами виробництва, а й із особистим, людським фактором. Якщо перші отримали назву "фізичний капітал", то другі — "людський капітал", до якого належать знання, навички, енергія людей, а інвестиціями у "людський капітал" є витрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримку здоров'я, на виховання дітей тощо.

По-третє, деякі західні науковці ототожнюють капітал, насам­перед, із грошима, з фінансовими ресурсами. По-четверте, вони ототожнюють капітал із часом, який розглядають як окремий фактор виробництва, що створює дохід. Таким чином, сучасні західні науковці навіть повніше, ніж К. Маркс і Ф. Енгельс, розкрили матеріально-речову структуру капіталу, пов'язали його з благами, з часом.

Водночас західні науковці не доповнюють матеріально-речо­вий аспект категорії "капітал" характеристикою його суспільно-економічної форми, дію певного фактора не розглядають в органіч­ному взаємозв'язку з відносинами між людьми, що означає мета­фізичний, а не діалектичний підхід до аналізу сутності цієї кате­горії. Певною мірою це й позаісторичний підхід, який полягає в тому, що існування капіталу приписується всім суспільно-еко­номічним формаціям. Зокрема, вони стверджують, що лук і стріла в руках мисливця за первісного ладу були капіталом.