Валовий внутрішній продукт та методи його обчислення.

Валовий внутрішній продукт (ВВП)- являє собою сукупну вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Суть ВВП розкривають його загальні риси: є найбільш загальним показником кінцевого результату економічеої діяльності в цілому в національній економіці; характеризує єдність взаємопов”язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг; охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць; є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва; має кількісний, часовий вимір.

У процесі виробництва та нагромадження, що здійснюються в межах національної економіки, використовують не лише вітчизняні товари, а й іноземні. Тому вартість ВВП можна визначити як суму витрат на спожиивання, нагромадження та експорт за вирахуванням вартості імпорту.

Структура: витрати домогосподарств і приватних некомерційних організацій, ринкова вартість послуг, умовна плата за житло, валові приватні інвестиції, державні закупівлі товарів та послуг тощо.

Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Під час розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий ви­пуск, якій потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої про­дукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки.

У ході розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП. У підсумку отримуємо валовий внутрішній продукт, який дорівнює сумі споживання домашніх господарств С, валових приватних ін­вестицій І, видатків держави Д і чистого експорту Х, тобто:

ВВП = С + І + Д + Х

У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів а також амортизаційні відрахування. За таким підходом ВВП обчислюється як сума виплаченої в економіці заробітної плати, процента, ренти та інших майнових доходів, непрямих податків на бізнес, амортизації та прибутків.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує ре­зультати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП— це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річ­ного зростання цін.

Тіньовий сектор в  економіці Україні і його особливості.

Тіньовий сектор в економіці України займає помітне місце. Адже податкова політика нашої держави настільки ще не розроблена в інтересах суб’єктів економічних відносин, що їм просто невигідно “випливати ззовні”. Взагалі тіньовий сектор на Україні займає приблизно 40-60% частку всієї економіки та помітно впливає як на розвиток малого, так і на розвиток великого бізнесу, банківської системи (маються на увазі комерційні банки), на розвиток всіх галузей народного господарства. Хоча офіційно не визнана наявність тіньового сектору в економіці України, він існує і продовжує укріплюватись. Тіньова економіка – це економічна категорія, яку можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов’язаних з діяльністю по вир-ву товарів і послуг, прихованого від державного контролю з метою отримання доходів особистого збагачення. До неї відносять:

-види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв’язку з небажанням афішувати їх і одержані при цьому доходи приховують від оподаткування.

-протизаконна криміногенна діяльність, спрямована на особисте збагачення.

-неформальна економіка, облік діяльності якої ускладнений.

Під тіньовою економікою розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і не включається до складу ВВП. Критичний рівень – 30-35%.

Суть і види економічного відтворення.

Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням. Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання та засобів виробництва здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Просте відтворення – це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Розширене відтворення – це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. Відтворення – це постійне відновлення вир-ва. Регресивне відтворення – коли темпи економічного розвитку мають від’ємне значення. Процес розширеного відтворення має 2 основних типа: екстенсивний і інтенсивний. Екстенсивний – розширення обсягів вир-ва за рахунок зростання основного капіталу, робочої сили, матеріальних витрат тощо. Інтенсивний – підвищення ефективності виробничих факторів на основі НТП. Відтворення включає в себе наступні елементи: відтворення матеріальних благ, робочої сили, природного середовища і вироб. відносин.

Національний дохід та методи його розподілу.

Національний дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину непрямих податків на бізнес.

Створення національного доходу відбувається у галузях мате­ріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення проду­ктивності праці. Фактори зростання національного доходу поді­ляють на два види: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих фак­торів).

Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибут­ку, процента, ренти, дивідендів та ін.