Суть підприємництва та його роль в ринковій економіці.

Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. Підприємець зазвичай є власником капіталу, я також тією чи іншою мірою менеджером. Щодо суспільної функції підприємця, то вона зводиться до вивчення потреб сус-ва та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець повинен розгадати, які товари та послуги завтра знадобляться покупцям.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою майнову відповідальність чи юридичної особи – підприємства. Крім того, підприємництво – комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна літ-ра виокремлює три головних функції сфери підприємницької діяльності:

Ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

Організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських прав);

Творчу (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Підприємництво – не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:

Ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

Готовність наражатися на ризик;

Гнучкість і постійне самооновлення;

Цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.

Специфіка підприємництво в аграрній сфері.

 Важливу роль відіграє в розвитку с/г аграрна політика. Тут існують різноманітні форми господарювання – кооперативи, приватні об’єднання, місцеві “монополісти”. Господарства, розміщені на кращих землях, створюють додатковий чистий доход. Цього позбавлені господарства, що знаходяться на гірших землях. Господарства, які використовують кращі землі, мають більше продукції з одиниці земельної площі. Існують також фермерські господарства. Форми господарювання: групи промислових об’єднань; с/г підприємства (корпорації, кооперативи тощо).

С\г- одна з найважливіших галузей народного господарства. Це джерело незамінних предметів споживання, це джерело робочої сили для не с\г галузей. Це джерело чистого прибутку в суспільстві. С/г має ряд особливостей: економічний процес в с/г тісно переплітається з природним; надзвичайна роль землі як чиника вир-ва. Землят є і засобом виробництва і предметом праці; розбіжність робочого періоду з часом виробництва; в с/г широко розповсюджені кооперативи. Аграрні відносини- економічні відносини в с/г, які виникають між людьми з приводу володіння і використання землі, як головного фактору виробництва і як об’єкта власності. Головними в аграрних відносинах власності - відносини, які виникають між суб’єктами ек відносин з приводу виробництва, розподілу і споживання створеного в галузях АПК продукту. Складовими аграрних відносин є рентні відносини, які виникають з приводу виробництва і привласнення додаткового продукту на основі використання землі. Ефективність с/г вир-ва залежить від багатьох чинників і від раціонального використання землі, її родючості. Розрізняють природну та штучну родючість землі. Природною є сукупність фіз , хім , біо властивостей ґрунтів. Штучна - результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення заходів спрямованих на вдосконалення методів землеробства. На практиці ще розрізняють економічну родючість – результат природних і штучно створених можливостей землі. Критерієм економічної родючості є обсяг врожаю отриманого з площ з однаковою природною родючістю.

Фермерське господарство як форма підприємництва.

Україна – велика аграрна держава. Її сільське господарство – одна з основних галузей матеріального виробництва, що відіграє важливу роль у житті суспільства. Тому відродження українського села і селянства є одним з найважливіших завдань нашої молодої незалежної держави. Важливим елементом цього відродження є створення селянських (фермерських) господарств, які є важливою частиною ринкового шляху розвитку українського сільського господарства. Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Разом із колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами воно, в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною. Селянське (фермерське) господарство це, як правило, сімейно-трудове об’єднання мешканців села, життя і побут яких пов’язаний з рільництвом, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів. Селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами. Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, кооперативів, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом. Виробничо-економічні відносини селянського (фермерського) господарства з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами та організаціями господарськими товариствами, окремими громадянами будуються на основі договорів.

Розвиток селянських /фермерських/ господарств повинен стимулюватись вільною конкуренцією на ринку з державними і кооперативними підприємствами, бо його основними завданнями, як відомо, є: виробництво, переробка і збут сільськогоспо­дарської продукції; розвиток підсобної діяльності для раціонального використання природних і трудових ресурсів, земельних угідь, поліп­шення їх родючості; участь працею або коштами в соціальному розвитку села, де розташоване фермерське господарство.