Лекція 18. Рівні активації психічної діяльності людини

План лекції:

1. Сон та неспання.

2. Увага.

3. Мотивації та емоції.

4. Фізіологічна характеристика пам’яті.

Будь-яка діяльність людини – і розумова, і поведінкова, – передбачає наявність певних умов у вигляді фону психічної активності, при якому ця діяльність може відбуватися більш успішно, менш успішно, або стає неможливою. Зазвичай легко суб’єктивно відрізнити стан високої працездатності від утоми або сонливості, напруження уваги від неуважності, емоційного збудження від пригніченості. Наявність різних станів свідчить про коливання рівнів активності ЦНС. Відповідь на кожний подразник залежить від функціонального стану, в якому знаходиться людина на момент дії подразника. Рівень психічної активності – результат широкої взаємодії різних фізіологічних процесів.

Сон – стан, що характеризується зупиненням або значним зниженням рухової активності, зниженням функції аналізаторів, зменшенням контактів з оточуючим середовищем, більш-менш повним відключенням свідомості. Сон – життєво важлива потреба організму. На сьогодні сон розглядається як активний стан; як фаза добового (циркадіанного) біоритму, сон виконує адаптивну функцію. Уві сні відбувається відновлення короткотривалої пам’яті, емоційної рівноваги, ушкодженої системи психологічного захисту. Розрізняють кілька видів сну:

- природний фізіологічний сон має періодичний характер. Він може бути сезонним (зимова сплячка у тварин) і добовим (нічний або денний);

- гіпнотичний сон являє собою частковий сон, який характеризується неповним гальмуванням кори великих півкуль головного мозку зі збереженням деякого контакту із зовнішнім світом;

- наркотичний сон виникає під впливом дії на організм різних речовин (ефір, хлороформ, різні токсини тощо);

- патологічний сон виникає внаслідок різних розладів ЦНС. Патологічний сон характеризується підвищеною сонливістю, він може бути дуже тривалим.

Найбільш виразним проявом нормального сну є пригнічення рефлекторної діяльності. При цьому умовно-рефлекторна діяльність практично відсутня, а безумовно-рефлекторна значно знижена. Спостерігається зниження чутливості шкірних, нюхових, смакових, зорових, слухових рецепторів. Але ослаблення аналізаторної діяльності не викликає повної пригніченості активності кори. Аферентні імпульси досягають кори під час сну, але сприймається і відображається незначна частина інформації, що надходить. Усе ж таки відчуття (інформація), отримані під час неспання при контакті з навколишнім середовищем, під час сну аналізуються, уточнюються, синтезуються, утворюються різні їх комбінації, що може відобразитись у сновидіннях. Мозок, звільнений під час сну від великої кількості сенсорної інформації, потрапляє в ідеальні умови для переробки інформації, отриманої раніше, «домислювання» проблем та питань, над якими мозок працював під час неспання.

Виділяють такі фази сну:

- стадія І – дрімота, процес занурювання у сон. Ця фаза нетривала – 1–7 хв.; інколи спостерігаються повільні рухи очних яблук;

- стадія ІІ – стадія поглиблення сну, найбільш тривала, до 50 % від усього часу сну;

- стадія ІІІ – характеризується повільними хвилями біоелектричної активності; рухи очних яблук відсутні;

- стадія IV – стадія швидкого, або «парадоксального» сну, відмічаються швидкі рухи очних яблук.

Нічний сон складається з 4–5 циклів, кожен з яких починається з перших стадій «повільного» сну і закінчується «швидким сном».

Сновидіння І. М. Сєченов називав «неможливими комбінаціями можливих речей». Фізіологічне значення сновидінь полягає у тому, що в сновидіннях використовується механізм мислення образами для вирішення проблем, які не вдалося вирішити під час неспання. Сновидіння є механізмом своєрідного захисту – примирення конфліктів, не вирішених у стані неспання, зняття напруженості і тривожності.

Під увагою розуміють стан активного неспання, який характеризується готовністю відповісти на стимул (подразник), і проявляється у спрямованості психічної діяльності на певний об’єкт. За допомогою уваги забезпечується збирання необхідної інформації. Увага безпосередньо пов’язана з вибірковістю, довільним і мимовільним характером психічних процесів, усвідомленістю і автоматизацією психічних актів.

Мотивації – це спонукання до діяльності, пов’язані з задоволенням певних потреб. Мотивації можуть бути довільними і мимовільними. Мимовільні мотивації називають спонуканнями, або потягом. Вони відображають внутрішні зрушення в організмі, пов’язані з біологічними потребами – голодом, жагою тощо.

Емоції – це суб’єктивні хвилювання, що виникають при різних поведінкових реакціях організму і супроводжуються певними соматичними і вегетативними реакціями. Емоції формуються на базі певних потреб організму, стимулом для них є мотиваційне збудження. Усі емоції поділяють на позитивні ы негативні, вищі і нижчі, біологічні і соціальні. Тобто, емоції – це система внутрішнього заохочування і покарання. Емоції виникають за рахунок діяльності спеціалізованих нервових центрів. До цих центрів належать гіпоталамус, мигдалевидне ядро і лімбічна кора.

Пам’ять – це здатність ЦНС на короткий або тривалий час зберігати відбитки, сліди, які утворюються в результаті сприйняття предметів і явищ навколишнього світу після закінчення їхньої дії. Розрізняють три види пам’яті: безпосередню, тимчасову і довготривалу.

Безпосередня пам’ять (відбиток) забезпечує утримання достатньо повного і детального образу навколишнього світу лише протягом 50–500 мс. Цей вид пам’яті характеризується індивідуальними параметрами у різних людей, змінюється протягом життя людини і залежить від функціонального стану організму. Тривалість збереження образу навколишнього світу неоднакова для різних органів чуття. Найбільш тривало зберігаються зорові образи.

Тимчасова пам’ять формується на базі безпосередньої пам’яті і забезпечує утримання обмеженої частини сигналів, що надходять із навколишнього світу. Тимчасова пам’ять якісно відрізняється від безпосередньої пам’яті тим, що дозволяє відтворювати частину представленого матеріалу і тим самим деякий час утримувати в пам’яті певну кількість інформації.

Довготривала пам’ять забезпечує збереження інформації необмежений час. У системі довготривалої пам’яті, яка є практично необмеженою, зберігається необмежена кількість інформації, яка не змінюється протягом тривалого часу.