Лекція 8. Залози внутрішньої секреції

План лекції:

1. Поняття про екзокринні та ендокринні залози.

2. Поняття про гормони.

3. Фізіологічна характеристика окремих залоз.

Усі залози організму поділяються на екзокринні, ендокринні та змішані. Екзокринні залози – це залози, які мають вивідні протоки і виконують зовнішньо секреторну функцію; до ендокринних залоз належать залози, які не мають вивідних протоків, вони виділяють свій секрет в міжклітинні щілини; залози змішаної секреції функціонують і як екзокринні і як ендокринні. Ендокринними залозами є органи, тканини та клітини, які впливають на діяльність інших органів, обмін речовин. Головна роль ендокринних залоз в організмі пов’язана з впливом гормонів на обмін речовин, гомеостаз, морфогенез. Функції ендокринних залоз можуть бути або знижені (гіпофункції) або підвищені (гіперфункції).

Функції ендокринних залоз:

- регуляція фізіологічних функцій організму через виділювані ними гормони: гормони потрапляють у кров, лімфу, тканинну рідину, доходять до об’єкта впливу (орган, тканина, клітина) і змінюють його функцію. Гормони виділяються на відстані від об’єкта впливу і потрібен час для подолання цієї відстані, тому гормони здійснюють свій вплив повільніше, ніж нервова система. Дія гормонів менш локальна за дію нервової системи;

- адаптація організму до мінливих умов внутрішнього і зовнішнього середовища шляхом зміни функцій;

- відновлення зміненої рівноваги внутрішнього середовища шляхом зміни рівня функції об’єкта впливу.

До ендокринних залоз належать: гіпофіз, шишкоподібна залоза, щитовидна залоза, прищитовидні залози, загрудинна залоза (тимус), надниркові залози (наднирки), ендокринна частина підшлункової залози та статевих залоз. Підшлункова та статеві залози є залозами змішаної секреції. Усі ендокринні залози функціонально пов’язані між собою і становлять єдину систему. У цій системі провідна роль належить гіпофізу. Секрет ендокринних залоз з міжклітинних щілин потрапляє в кров, лімфу, цереброспінальну рідину. Продукти діяльності екзокринних залоз називаються секретами, ендокринних – інкретами, або гормонами.

Гормони – хімічні сполуки високої біологічної активності, які в малих кількостях впливають на фізіологічні функції. За хімічною природою гормони поділяють на три групи: 1) поліпептиди і білки, 2) амінокислоти та їх похідні, 3) стероїди. Гормони циркулюють у крові у вільному стані і зв’язані з білками. Зв’язані з білками гормони неактивні. Властивості гормонів:

- дистантний характер дії гормонів пов’язаний з тим, що органи і системи, на які діють гормони, зазвичай розташовані далеко від місця їх утворення в ендокринних залозах;

- специфічність дії гормонів визначається тим, що ця дія може бути викликана тільки цим гормоном і не може бути викликана іншими біологічно активними речовинами;

- висока біологічна активність гормонів визначається тим, що вони ефективні у малих кількостях, виділяються у малих кількостях.

Вплив гормонів на фізіологічні функції здійснюється двома механізмами. Гормони можуть здійснювати вплив через нервову систему і гуморальним шляхом, безпосередньо впливаючи на активність органів, тканин, клітин. Вплив гормонів через нервову систему здійснюється їх дією на інтерорецептори, специфічно чутливі до їх дії. Такі хеморецептори розташовані в стінках судин, тканинах; гормони з кров’ю досягають рецепторів, інформація від цих рецепторів змінює функціональний стан нервових центрів, відповідальних за функції певних органів. Гормони в процесі обміну речовин змінюються функціонально і структурно. Частина гормонів утилізується клітинами організму, частина виводиться з сечею. Гормони інактивуються при з’єднанні з білками, з глюкуроновою кислотою.

Гіпофіз розташований у гіпофізарній ямці турецького сідла клиноподібної кістки черепа. В системі ендокринних залоз гіпофіз займає особливе положення – він є центральною залозою, це пов’язане з тим, що гіпофіз за рахунок спеціальних тропних гормонів регулює діяльність інших залоз. Гіпофіз складається з тканин двох видів – нервової і залозистої. Залозиста частина гіпофіза (аденогіпофіз) поділяється на дві долі – передню і середню (проміжну). Частина гіпофіза, побудована з нервової тканини, називається нейрогіпофізом. Найбільш важлива роль в регуляції фізіологічних функцій належить аденогіпофізу. Гормони передньої долігіпофіза поділяються на дві групи. До першої належать гормони соматотропін (гормон росту) і пролактин; до другої – тропні гормони: тиреотропін (тиреотропний гормон), кортикотропін (адренокортикотропний гормон), гонадотропіни (гонадотропні гормони). Гормон росту (соматотропін) бере участь у регуляції росту, що обумовлено його здатністю збільшувати утворення білка в організмі. Найбільш виражений вплив гормону на кісткову і хрящову тканини – під впливом соматотропіну відбувається підсилений ріст епіфізарних хрящів у довгих кістках, що обумовлює збільшення їх довжини. При гіперфункції передньої долі гіпофіза у дитячому віці це призводить до гігантизму, при гіпофункції відмічається затримка росту – карликовість. При гіперфункції передньої долі гіпофіза у дорослому віці це не призводить до гігантизму, тому що ріст тіла в цілому вже завершений, і збільшуються розміри лише тих частин тіла, які ще зберігають здатність до росту (акромегалія). Пролактин сприяє утворенню молока в альвеолах молочної залози. Свою дію на молочну залозу пролактин здійснює після впливу на неї жіночих статевих гормонів естрогенів (викликають ріст протоків молочної залози) і прогестерона (викликають ріст альвеол молочної залози). Тиреотропний гормон (тиреотропін) стимулює функцію щитовидної залози. Кортикотропін (адренокортикотропнийгормон)регулює функцію кіркового шару наднирок, які утворюють гормони глюкокортикоїди; видалення гіпофіза у тварин викликає атрофію кіркового шару наднирок. Кортикотропін викликає розклад і гальмує синтез білка в організмі. До гонадотропних гормонів належать:

- фолікулостимулюючий гормон – обумовлює циклічність дозрівання жіночих статевих клітин і утворення фолікулів, у чоловіків стимулює сперматогенез;

- лютеінізуючий гормон у жінок регулює овуляцію і утворення жовтого тіла, у чоловіків регулює продукцію статевих гормонів – андрогенів;

- лютеотропний гормон сприяє функціонуванню жовтого тіла і утворенню ним гормону прогестерона. До гормонів середньої долі гіпофіза відноситься гормон меланотропін, або інтермедин, який впливає на пігментний обмін. До гормонів задньої долі гіпофіза відносяться вазопресин і окситоцин.

Вазопресин (антидіуретичний гормон) виконує дві функції. Перша пов’язана з впливом гормону на гладенькі м’язи, тонус яких він збільшує, що приводить до підвищення артеріального тиску. Друга функція пояснюється здатністю вазопресину збільшувати реабсорбцію води з дистальних ниркових канальців у кров. Зниження кількості утворюваного вазопресину є причиною нецукрового діабету, при якому виділяється велика кількість сечі, яка не містить цукру. Окситоцин вибірково впливає на гладенькі м’язи матки, посилюючи їх скорочення, стимулює виділення молока, але не його секрецію.

Шишкоподібна залоза (епіфіз) знаходиться над верхніми горбами чотиригорбикового тіла. Функції: епіфіз виділяє речовини, які стримують діяльність гіпофіза до моменту статевої зрілості, а також бере участь у регуляції всіх видів обміну речовин.

Щитовидна залоза за формою схожа на тризуб, складається з двох долей, розташованих на шиї по обидва боки від трахеї нижче щитовидного хряща, на рівні 5–7-го шийних хребців. Функції: продукція гормонів тироксин, трийодтиронін; гормони щитовидної залози регулюють обмін речовин, посилюють теплообмін та окисні процеси, сприяють виділенню води та калію з організму, регулюють процеси росту і розвитку, активізують діяльність надниркових, статевих, молочних залоз – гормони щитовидної залози впливають на функції ЦНС, на вищу нервову діяльність, процеси розвитку і росту, на обмін речовин, на вегетативні функції організму.

Прищитовидні залози (паращитовидні залози) – парні, переважно їх буває чотири – дві верхні і дві нижні, мають круглясту або овальну форму і розміщені на задніх поверхнях часток щитовидної залози. Функції: продукція гормону паратиреокрин (паратгормон), який бере участь у регуляції фосфорно-кальцієвого обміну.

Загрудинна залоза (тимус) має форму двозубої вилки, це парний орган, середня поверхня його прилягає до задньої поверхні ручки та тіла грудини (до рівня 4-го ребра). Функції: у тимусі відбувається диференціація Т-лімфоцитів зі стовбурових клітин, які потрапляють сюди з кісткового мозку. Потім Т-лімфоцити покидають тимус і потрапляють у периферичні органи імунної системи; Т-лімфоцити забезпечують клітинний імунітет шляхом накопичення та введення в дію лімфоцитів з підвищеною чутливістю (сенсибілізованих) та гуморальний імунітет шляхом синтезу специфічних антитіл.

Надниркова залоза парний орган, права залоза має трикутну форму, ліва – півмісяцеву, розташовані безпосередньо над верхніми полюсами нирок, на рівні XI–XII грудних хребців. Надниркова залоза має кірковий (прилягає до фіброзної оболонки) та мозковий (внутрішній) шари. Функції: кірковий шар виробляє гормони, які поділяються на три групи – мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон), глюкокортикоїди (гідрокортизон, кортизон, кортикостерон), статеві гормони (андрогени, естроген, прогестерон).

Мінералокортикоїди беруть участь у регуляції мінерального обміну, регуляції тонусу кровоносних судин, сприяють розвитку запальних реакцій. Глюкокортикоїди регулюють обмін вуглеводів, білків, жирів, впливають на кровотворні органи (тимус та лімфоїдна тканина). Вони є протизапальними гормонами (зменшують проникність мембран судин), водночас пригнічують синтез антитіл і гальмують реакцію взаємодії чужорідного білка з антитілом. Статеві гормони мають велике значення у розвитку статевих органів у дитячому віці, обумовлюють розвиток вторинних статевих ознак.

Мозкова речовина виробляє гормони адреналін і норадреналін (катехоламіни). Адреналін посилює і прискорює скорочення серця, звужує судини, підвищує артеріальний тиск, збільшує вміст вуглеводів у крові, зменшує запаси глікогену, адреналін відноситься до гормонів «швидкої дії» (швидко руйнується), його називають «гормоном стресу». Норадреналін виконує функцію медіатора – передавача збудження з нервових закінчень на ефектор.

Ендокринною частиною підшлункової залози є острівки Лангерганса, які розкидані по всій підшлунковій залозі, але найбільше їх у хвостовій частині. Острівки Лангерганса виробляють гормони інсулін і глюкагон. Інсулін бере участь у регуляції вуглеводного обміну – під впливом гормону зменшується концентрація цукру в крові (виникає гіпоглікемія; норма 6,65 ммоль/л, під впливом інсуліну стає нижче 4,45 ммоль/л), тому що гормон сприяє перетворенню глюкози на глікоген печінки. Інсулін стимулює синтез білків з амінокислот, регулює жировий обмін. Глюкагон бере участь у регуляції вуглеводного обміну, за характером дії він є антагоністом інсуліну. Недостатність внутрішньосекреторної функції підшлункової залози (гіпофункція), яка проявляється у зменшенні продукування інсуліну, призводить до захворювання на цукровий діабет (цукрове сечовиснаження), коли цукор майже не засвоюється клітинами. Основними симптомами цього захворювання є гіперглікемія, глюкозурія (цукор у сечі). При надлишковому продукуванні інсуліну (гіперфункція) зменшується кількість цукру в крові (гіпоглікемія).

Статеві залози – сім’яники у чоловіків і яєчники у жінок. За рахунок їх зовнішньосекреторної функції утворюються чоловічі та жіночі статеві клітини (сперматозоїди та яйцеклітини), внутрішньосекреторна функція полягає в виробленні чоловічих (тестостерон і андростерон) і жіночих (естрогени) статевих гормонів. Ці гормони стимулюють ріст і розвиток статевого апарату, вторинних статевих ознак, статевих рефлексів.