Поняття космоцентризму та діалектики в філософії Геракліта.

Глибоке розуміння проблеми протилежностей, їхньої єдності та боротьби, ми знаходимо в творчості іншого видатного мислителя стародавньої Греції – Геракліта.

Геракліт – творець античної діалектики, оригінальний і яскравий філософ. Вчення Геракліта стало одним з величних досягнень древньогрецької культури. Напрямок, яким він очолював в античній філософії, відіграв важливу роль в подальшому розвитку надбань мілетської школи і діалектичного погляду на світ речей і явищ. Філософ виступив на захист своїх попередників (Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена), їх уявлення про матеріальні начала всього існуючого, проти ідеалістичних та антидіалектичних вчень Піфагора і елеатів – Парменіда, Зенона.

Єдиним, матеріальним першоелементом світу Геракліт вважав вогонь, який лежить в основі всіх речей; сама природа є вічно живим вогнем, котрий ніколи не згасає. “Світ, єдиний із всього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється і закономірно згасає”. Це просто блискучий виклад початків стихійної діалектики.

Стихійна діалектика у Геракліта виявляється в його вченні про рух, зміни, перетворення речей, протилежності та їхню боротьбу.

Всесвіт – плинний, змінний. Він знаходиться у вічному русі, як і всі речі, що нас оточують. Своє уявлення про це Геракліт висловлює в таких судженнях, які стали вже крилатими: “все тече, все змінюється”; “неможливо двічі ввійти в одну і ту ж річку” в один і той же час стосовно одного і того ж суб’єкта, “бо протікає інша вода”.

Глибокі загадки висловлює Геракліт стосовно протилежностей, їх взаємозв’язків, переходів одна в одну. Він один з перших обґрунтував думку про те, що сама гармонія є єдністю протилежностей і висміював тих, хто цього не розумів. Протилежності, за Гераклітом, їх взаємодія, внутрішньо притаманні всім речам світу. Кожна річ – це єдність протилежностей.

Необхідність взаємодії, боротьби протилежностей Геракліт називав “загальним логосом”. Цей “логос” “існує вічно”, “все здійснюється за цим логосом”. Це фактично була догадка філософа про всезагальність протилежностей про сутність самого джерела руху, котрий здійснюється через взаємодію протилежностей і їхню боротьбу.

Підсумовуючи вищевикладене, можна виділити у філософському вченні Геракліта три фундаментальних положення, котрі мають виключне значення розкриття сутності діалектики та її розуміння:

1. Це судження про зміну, плинність всіх речей і явищ, їх біжучість, взаємопереходу.

2. Це теза про всезагальність внутрішніх протилежностей, котрі притаманні всім речам і явищам, їх єдність і боротьбу.

3. Це уявлення про матеріальний першоелемент всього існуючого – вогонь.

Тест відкритого типу

3.1.Географічний детермінізм - це...вчення, що розглядає вплив географічного середовища на суспільство, як головну причину його розвитку.

3.2.Абсолютизація яких сторін пізнання веде до сенсуалізму, раціоналізму та технократизму…чуттєве пізнання.

3.3.Етичними вимірами науково-технічної діяльності є...Головною рисою якого є загострене почуття життєвої свободи, основаної на надлишку влади над обставинами також зявилось можливість утвердитись над обставинами, впевненість, забезпеченість, індивідуальність тощо.

3.4.Рушійною силою пізнання є...практика

3.5.Філософія виникла в…

Тест закритого типу.

4.1Що є предметом філософії.в) людина ↔ світ;

4.2.Визначте методи філософської рефлексії:

4.3.Номіналізм — це:в)філософське вчення, яке заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять)

4.4.Яка провідна тема філософських пошуків епохи відродження?г) гуманізм.

4.5.Це неправильно, що Декарт:б)вважав розум вищою цінністю і основою пізнання;

г) був пантеїстом.

4.6.Чиї філософські погляди здійснили найбільший вплив на формування марксистської г) Гегеля. 

4.7.Назвіть пари вчених, що розвивали протилежні погляди на природу людського пізнання: а) Декарт — Спіноза;

4.8.Хто із представників німецької класичної філософії розглядав філософію як «дух епохи» б) Шеллінг.

4.9.Які причини змін філософських ідей і цінностей визначаються марксистською філософією головні?б) фундаментальні наукові відкриття;

4.10.Знайдіть помилку. Екзистенціальні ідеї розвивали:

а) Платон; б) Лейбніц; в) Бердяєв;г) Сартр; г) Леві-Строс.

БІЛЕТ № 18

Світогляд Т.Г.Шевченка.

Світоглядні позиції Шевченка зумовили своєрідність його ставлення до минулого, історії. Бачення світу у нього при всій загальнолюдській спрямованості глибоко націо­нальне, позачасове. Символічним кодом у ньому зосере­джуються колективні надії і пам'ять, минуле, сучасне і майбутнє, розкриття якого дає змогу пізнати світову прав­ду і про приховані колективні гріхи, і про «золотий вік», який був і ще повернеться. В історичному інтелектуаль­ному ключі все це спрямовується на глибоке відчуття ук­раїнської історичної долі й колективної душі, природним шляхом поєднуючи, здавалося б, несумісні способи мис­лення — мислення XVIII ст. козацько-станового патріотиз­му як апофеозу України, її історії та права, з романтич­ним апофеозом світової своєрідної релігії народу, баченої по історично, що постає моделлю України.

Проявляючи значну цікавість до історії України, історії українського народу, в минулому Шевченко бачить на­самперед людей живих, конкретних, які стогнуть в кайда­нах, стогнуть так само, як і сьогодні, усвідомлює, що не­правда є неправдою людською, неправдою царів, панів, попів і неволя є неволею мужицькою, неволею українсь­кою. Саме тому його цікавили в історичному минулому України передусім події і традиції, які були пов'язані з визвольною боротьбою українського народу проти своїх поневолювачів, соціального рабства, національного гноб­лення. Він високо цінував Запорозьку Січ, історичних дія­чів, які стояли на чолі визвольної боротьби українського народу, цінував їх такими, якими вони були.

Т. Шевченко, виражаючи природну і законну ненависть до царизму і російських поміщиків, які розглядали Укра­їну своєю провінцією, не переносив цієї ненависті на ро­сійський народ, на російських кріпаків, що конали в не­волі так само, як і кріпаки українські. Любов до україн­ського народу поєднувалась у нього з любов'ю до народу російського, народів Кавказу, Середньої Азії, інших регіо­нів та окраїн Російської імперії, вірою в те, що не повин­но бути ні заярмлених народів, ні людей. Тому стоячи на боці рідного народу, його національної свідомості, гідності, він культивував почуття єдності і дружби народів, ви- знання за ними права вільно розпоряджатися своєю до­лею, гідною людського існування без будь-якої зверхності над іншими в «сім'ї вольній, новій». І це цілком правомір­но.

Типово романтичним було ставлення Т. Шевченка до релігії, формування якого, на думку Д. Чижевського, пев­ною мірою йшло під впливом поглядів Д. Штрауса. В що­денниках, творах поета багато гострих висловів на адре­су церковної обрядності, всіляких забобонів, виступів проти зловживань релігії з політичними цілями, проти ре­лігійних війн, кровопролиття і сліз в ім'я релігійних пристрастей тощо. Для Шевченка релігія мала сенс як засіб боротьби за свободу людини, її щастя. Ось чому, критикуючи все те, що затуманює, псує, закриває вічний, святий, дійсний зміст віри, він постійно цікавився релігійними проблемами, перечитував Біблію, часто цитував її, брав з неї епіграфи, називав «єдиною моєю відрадою».

Дійсною вірою Т. Шевченко вважав народну віру, яка, зберігаючись у народних звичаях, обрядах, душі простого народу, вимагає встановлення безпосереднього зв'язку та від­носин між Богом і людиною, не потребуючи ніяких посе­редників та інших об'єктів наших поклонінь.

Філософія Піфагора.

Піфагор (580-500 до н.е.) та його послідовники в6а- чали основу світу в числах, в кількісних пропорціях. У всьому – в русі планет, архітектурі, звучанні струни - вони прагнули відкрити кількісні відношення, числову гармонію. Числа піфагорійці мислили не абстрактно, а як чуттєво-споглядальні відношення. Відрив загального (числа) від одиничного (речей) 6ув наївним, а саме загальне вони уявляли чуттєво.

Піфагор та його послідовники порушили проблему квантифікації (кількісного вираження) сущого, зведення всього сущого до величин, які можна вимірювати. 3рештою, універсальність математики як науки про кількісні відношення i пояснюється тим, що все існуюче в просторі та часі має кількісні виміри. Ідея квантифікації переходить від піфагорійців до платоніків i неоплатоніків, в яких кількісна гармонія також посідає осо6ливе місце. В епоху Відродження це справило вирішальний вплив на формування європейської науки Нового часу.

Поглядам піфагорійців властива i містика. Стосовно всього, навіть любові, друж6и, справедливості, вони шукали числові відношення. Піфагорійці приховували своє вчення від людей. Їхня школа була організована на зразок релігійного ордену, де тільки найбільш на6лижених до Піфагора посвячували в заповітні таємниці. До речі, деякі сучасні прихильники містики вважають, що Піфагор 6ун причетний до втраченого людством джерела знання, яке походить 3 Атлантиди чи 3 космосу. _

Намагання Піфагора шукати за речами числа вражає своєю незвичністю. Ключ до цього феномена лежить у сфері тогочасних соціально-економічних відносин. 3авдяки торгівлі, яка динамічно розвивалася, вимірювання, зважування, рахування стали звичними явищами. Еквівалентом товару були гроші, то6то числа, кількісні відношення. Філософи взялися кількісно градуювати (поділяти на одиниці) явища навколишнього світу тільки після того, як у сфері соціального життя речі (товари) 6ули зведені до грошей (чисел).

Тест відкритого типу

3.1Причиною виникнення філософії є... Людина почаластавити перед собою запитання: Чи є вона творцем власної долі? Чи здатна вона стати володарем