Діалектика кількісних та якісних змін.

Одним з основних законів діалектики (другий закон - закон взаємного переходу кількісних і якісних змін), що пояснює як, яким чином відбуватися рух і розвиток. Цей загальний закон розвитку констатує, що накопичення непомітних, поступових кількісних змін в певний для кожного окремого процесу момент з необхідністю приводить до істотних якісних змін, до стрибкоподібного переходу від старої якості до нового. Цей закон має місце у всіх процесах розвитку природи, суспільства і мислення. Кількісні і якісні зміни взаємопов'язані і обумовлюють один одну: має місце не тільки перехід кількісних змін в якісні, але і зворотний процес зміна кількісних характеристик внаслідок зміни якості предметів і явищ. Кількісні і якісні зміни відносні. Одні і ті ж зміни по відносини до одних властивостей (менш загальним) є по відношенню до інших (більш загальним) кількісними. Будь-який процес розвитку одночасно і перервний і безперервний. При цьому перерність виступає в формі якісного стрибка, а безперервність в формі кількісної зміни. Будучи найважливішим законом об'єктивного світу, цей закон є також і найважливішим принципом пізнання світу і свідомого практичного перетворення його. З зміною умов суспільного розвитку змінюються і форми вияву законів діалектики.

Релігійно-філософські течії в зарубіжній філософії ХХ ст.. Неотомізм, тейярдизм.

Найбільш поширеною та авторитетною у ХХ ст. постала філософська концепція неотомізму- оновленої філософії Томи Аквінського, яку в 1879 р енциклікою Римського папи було проголошено офіційною філософською доктриною католицької церкви. Авторитету цієї філософії сприяло також її досить широке культивування у церковних навчальних закладах, де її вивчення є обов’язковим. Визнаними представниками є франц філософи Ж.Маритет, Е. Жільсон та америк філософ Ю.Бохеньський. Всі вони вважали себе відданими вихідним ідеям філософії Св.Томи та намагалися їх далі розвивати та інтерпретувати.

У розумінні людини неотомісти дотримуються вихідних тез Св.Томи, тобто вони наполягають на єдності в людині душі й тіла, вважають, що пізнання розпочинається із відчуття, із реальних контактів людини з дійсністю, але ці контакти, врешті, повинні активізувати наш розум, який потенцію пізнавального акту переводить у дійсність.

Суть філософської концепції неотомістів: - світ речей нам наданий реально; - цей світ може засвоюватися практично у досвіді життя; - і сьогодні залишається в силі тлумачення Св.Томою симфонії розуму та сили; - відповіді на найважливіші для людини питання слід шукати у текстах Святого Письма та в божественному об’явленні; - вирішення найважливіших проблем світової філософії можливе лише на ґрунті релігійного світогляду, божественного об’явлення; - пізнання розпочинається із відчуття, із реальних контактів людини з дійсністю, але переходить в активізацію тих кращих інтелектуальних здібностей, якими наділив нас Бог.

Тейярдизм -

Тести відкритого типу.

3.1 Людина, по Фройду, це особистість, яка розглядається як машина, що приводиться в рух енергією лібідо - тілесною енергією, статевим бажанням, і поступово розвивається через зовнішню заборону прямого виявлення лібідо, у переносі його на соціально схвалювані чи корисні для людини види діяльності. Фрейдизм засвідчував вагомий вплив несвідомого на свідомість та поведінку людини.

3.2 Людина в філософській концепції екзистенціалізму це : (За Сартром) – таке буття, через посередництво якого у світ приходить ніщо; поза людиною, в природі, одне буття завжди переходить в інше, а для людини існує як буття, так і небуття. Це значить, що людина не живе лише наявним та наданим, а це, у в свою чергу, значить, що вихідною властивістю людини є свобода. В основі філософії внутрішнє відчуття людини свого життя.

3.3 Відображення – всезагальна властивість матерії (атрибут), реалізація та результат взаємодії будь-якої речі або явища, процесу з іншими речами, явищами, процесами, яке проявляється у формі зміни стану, структури діючих об’єктів у формі відбитку, сліду, який містить інформацію про річ, яка взаємодіє.

3.4 Свідомість – це найвища, притаманна тільки людям і пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

3.5 Творче мислення – це процес відображення світу в поняттях, категоріях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях.

Тести закритого типу.

1. Чи висловлюють позицію діалектичного заперечення слідуючі слова поета:

     « Мы во власти мятежного страстного хмеля»

     Пусть кричат нам: «Вы палачи красоты»

Во имя нашего Завтра – сожжем Рафаеля,

Разрушим музей, растопчем искусства цветы»:

?2. За Гегелем, абсолютний дух проявляється в: д)мистецтві, є) релігії, ж) філософії

3. Хто з філософів свої філософські роздуми починає з критики релігії: вважає союз  філософії і релігії безплідним; викриває зв'язок релігії з філософією ідеалізму; аналізує коріння релігії: природні ( неможливість пояснити сили природи), і психологічні ( страх, безсилля, схильність о фантазії): в) Фейрбах

4. Філософію якого вченого можна охарактеризувати як метафізичну: г) Бекона

5. Хто з філософів розглядає людину як «психічну, природну істоту, що відчуває, має волю, розум, вміє любити і прагне до щастя»: г) Фейрбах

6. Ідею активності суб’єкта в процесі пізнання вперше відстоював в своїй теорії пізнання: б) Кант

7. Чи можна за Кантом пізнати речі в собі?: б) частково

8. Вчення про розвиток і зв'язок називається: б) діалектика.

9. Колискою Ренесансу була: б) Італія

10. Для мислення, ідеології і культури Ренесансу головною тенденцією є перехід: в) від теоцентричного до антропоцентричного розуміння світу.

Білет №10

Діалектичні заперечення.

Третій універсальний закон діалектики, дає відповідь на питання: «куди веде розвиток?» Заперечення — це філософська категорія, яка означає певний момент процесу розвитку. Змістом цього моменту є діалектичний зв'язок двох послідовних стадій (або станів) об'єкта, що розвивається.

Німецький філософ Гегель, який сформулював цей закон, використовував для його обґрунтування принцип тріади: теза — антитеза — синтез. Гегель виходив з того, що розвиток може бути зафіксований у русі понять. Він вважав, що теза — це твердження, антитеза — це заперечення, синтез — заперечення заперечення.

Одне заперечення не створює закону, для його появи необхідно декілька послідовних і пов'язаних заперечень. Саме тут ключовими поняттями стають «заперечення заперечення», «цикл», «спіраль».

Кожне заперечення — це певна сходинка в поступальній зміні, якісному перетворенні об'єктів. Заключне заперечення в цілісному процесі розвитку начебто відтворює і ті риси, якими характеризувався цей процес з самого початку. Таким чином виникає цикл розвитку. У розвитку (не в русі взагалі!) завжди присутнє повернення до старого. Отже, суть діалектичного заперечення полягає в тому, що утвердження наступної стадії розвитку передбачає зникнення, руйнування попередньої стадії, і разом з тим збереження, утримання деяких її суттєвих елементів.

Пояснюючи цей філософський парадокс, німецький філософ Гегель ввів у науковий обіг категорію «зняття» (das Aufheben).

Зняття — це категорія, яка фіксує наслідок боротьби протилежностей, завдяки якому протиріччя припиняються і, таким чином, з'являється нова якість шляхом діалектичного заперечення старого.

Отже, закон заперечення заперечення визначає напрямок процесу розвитку як спіраль, а не як лінійний процес неухильного сходження знизу вгору.

Філософія Аристотеля.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) др.-греч. філософ і вчений енциклопедист. Провідний філософ класичного періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Створив свою філософську школу – Лікей (згодом її назвали школою перипатетиків “прогулянка”). Навчався у Платона, вихованець Макидонського.

Вчення про буття. Аристотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. З його точки зору суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише чиста можливість; разом із формою матерія постає у визначеності матеріалу ( субстрату) для певної форми. Отже, дійсність речей більше пов’язана із формою, що їх продукує «форма всіх форм», або свідомий розум, який, мислячи себе самого, й утворює усі можливі форми. Бутт ж конкретних речей зумовлене дією 4 причин: матеріальна, формальна, ійова (з’єднує форму та матерію), фінальна, або цільова. Остання є найважливішою, бо вона визначає місце конкретної речі в універсумі,

Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, значить знати загальне, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Аристотель вивчає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.

Аристотель – засновник формальної логіки. Він визначав три основні закони логіки: 1. Закон тотожності. 2. Закон усунення протиріччя. 3. Закон виключеного третього.

Вчення про людину та суспільство. За Аристотелем проблеми людини вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Аристотель – засновник етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає два види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.

Людина – це суспільна тварина, яка наділена дішею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення “раб – господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

Тести відкритого типу.

3.1 До структури суспільної свідомості входять психологія та ідеологія, які виступають у таких формах - політична, правова, моральна, релігійна, філософська, наукова, естетична, економічна, історична, соціальна, екологічна.

3.2 Агностицизм – філософське вчення, яке заперечує пізнання об'єктивного світу та об'єктивного значення істини.

3.3 Критеріями істини є підтвердження фактами, підтвердження експериментальними перевірками, узгодженість із принципами наукової теорії, коректність і точність застосування термінології, логічна та концептуальна несуперечність.

3.4 Об’єктивність істини – це зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому, яка є найважливішою гуманістичною цінністю людини.

3.5 Діалектичні протиріччя – є основним джерелом і кінцевою причиною виникнення, саморуху і розвитку об'єктів.  Це категорія, яка визначає певний тип взаємодії різних і протилежних сторін, властивостей і тенденцій в складі тієї чи іншої системи або між системами, процес зіткнення протилежних прагнень і сил.

Тести закритого типу.

1. Який закон діалектики ілюструє закон Гегеля:

« Кожна система філософії необхідно існувала і продовжує й тепер існувати: жодна з них, відповідно, не зникла, а всі вони зберігались в філософії як момент одного цілого…»: в) закон взаємного переходу кількісних та якісних змін.

2. Назвіть «першого пантеїста» епохи Відродження: а) Кузанський.

3. Процес пізнання є безкінечним удосконаленням людських знань на думку: в)Бруно

4. Формування києворуської філософської ментальності відбувається у творчому діалозі києворуської міфоепічної свідомості: а) з візантійським християнським світоглядом, насиченим елементами грецького філософського платонізму та неоплатонізму.

5. Індукція – це а) хід роздумів від часткового до загального.

6. Кому з філософів належить думка: « нема нічого в розумі, щоб до цього не пройшло через почуття»: а) Спінозі

7. Кому з філософів належить думка: «… істина – це дзеркальне відображення предметів і процесів природи, а помилки – копія, спотворена рядом причин»: а)Бекону

8. Хто з філософів вважав вихідним пунктом філософських роздумів принцип «Cogito ergo sum»: в)Декарт

9. Головними характеристиками середньовічної філософії є: б) геоцентризм і креаціонізм

10. Хто наділяє людину розумом і свободою волі з точки зору філософів середніх віків: в) Бог

БІЛЕТ №11

1. Основні функції філософії.

Світогляднафункція філософії полягає в тому, що вона, збагачуючи людей знаннями і про світ і про людину, про його місце у світі і можливостях його пізнання і перетворення, впливає на формування життєвих принципів, на усвідомлення соціальними суб'єктами цілей і сенсу життя.Практично-діяльна функція філософії полягає в тому, що вона перетворюється в знаряддя активного, перетворювального впливу на навколишній світ і на самого людину. Вона грає важливу роль у визначенніцілі - життєдіяльності, досягнення яких найважливіша умова існування,функціонування і розвитку людини.Гносеологічна функція філософії полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальне відношення людини на розкриття природи і сутності світу, природи і сутності самої людини, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, збагачує людей знанням про світ, про людину, а з іншого боку - впливає на кожну з форм суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них у відношенні "людина-світ», а також визначає загальну логіку пізнавального відношення людини до дійсності. Методологічнафункція дозволяє визначити напрямок наукових досліджень, орієнтуватися у різноманітності процесів і явищ, аналізуючи їх з певних теоретичних позицій. Філософські знання допомагають формувати методологічну культуру мислення вченого. Культурологічна функція передбачає експлікацію, раціоналізацію та систематизацію. Експлікація призначена для виявлення найза-гальніших ідей, уявлень, форм досвіду. Важливе місце серед них займають: категорії, узагальнені способи буття - вчення про буття -онтологія; теоретичне усвідомлення ставлення до світу та людини -практичні (праксеологія), пізнавальні (гносеологія), ціннісні (аксіологія). Ідеологічна функція філософії полягає в тому, що вона, вирішуючі питання про сутність людини і про сенс її буття, дає ключ для усвідомлення свого відношення до безпосередніх умов громадського життя, до чинників, що визначають специфіку реального життя.

2. Діалектичні заперечення.

Закон заперечення заперечення відображає об’єктивний закономірний зв’язок, спадкоємність між тим, що запер. і тим, що заперечеє. Першим цей термін запровадив у філ. Гегель. Він є автором цього закону діалектики, сформулювавши його як закон мислення, пізнання. Поняття, за Гегелем, є єдністю буття і сутності. Сутність – заперечення буття. Поняття – друге запереченя або заперечення заперечення. Буття – це те, що є, що існує; сутність – це “зняте”, розкрите буття, тому воно є його першим запереченням. Поняття – синтез того й іншого буття і сутності, тому воно є другим запереченням або заперечення заперечення. Гегель оперував цими поняттями тільки щодо логіки, прроцесу мислення. Справді, Гегель використовував поняття заперечення заперечення насамперед як категорії діалектичної логіки. Особливості закону випливають із сутнісних, суперечливих елементів зв’язку старого і нового, їхньої спадкоємності. Цей закон виявляється в повному своєму обсязі лише в тому разі, коли відбувається повний цикл розвитку, коли мають місце три ступені в процесі розв-ку. Одже особливостями даного закону є те, що він здійснює свої оберти, коли є повний цикл. І нарешті, закон заперечення заперечення дає теоретичне уявлення про поступальних характер розвитку. В неживій та живій природі процес заперечення здійснюється стихійно, як самозаперечення; у суспільстві, в мисленні - в процесі свідомої діяльності людей. Люди самі визначають, що затримувати при запереченні, а що відкидати, які елементи старого знищити повністю, а які залишити для подальшого розвитку. Отже, форми діалектичного заперечення мають свою специфіку.

БІЛЕТ №12

1. Поняття суспільства. Відмінність закону соціуму від законів природи.

Суспільство – надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм.

Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес, пізнати закономірності його функ-ціонування розвитку – це головне завдання соціальної філософії.

Головною детермінантою сусільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Поняття “ сфера суспільного життя” відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори (матеріальні і ідеальні, об’єктивні і суб’єктивні).

Доцільно виділити такі сфери соціального життя:

а) матеріальна – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання і ін.;

б) соціально-політична – соціальні і політичні стосунки людей у суспільстві – національні, групові;

в) духовна – широкий комплкс ідей, поглядів, уявлень, весь спектр виробництва свідомості;

г) культурно-побутова – охоплює вироб-ництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім’ї, освіта, виховання.

Суспільство – це реальні люди, які об’єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об’єднання та злагод. Суспільство існує об’єктивно, незалежно від свідомсоті та волі людей, хоча вони є головними дійовими особами соціально-історичного процесу.

Вирішальний чинник виникнення суспільства - це труд, це людська діяльність в різних її видах, що створює і що об'єднує суспільство (матеріально-виробнича діяльність). У процесі труда виникають суспільні відносини. Їх відображення суспільна свідомість. Існування суспільства зумовлює наявність прогресивної спрямованості. Матеріально-рушійна сила суспільства має первинний і визначальний характер. Рух суспільства класова боротьба.

Основні тенденції розвитку суспільства:

- посилення ролі суспільного характеру діяльності людей;

- вдосконалення суспільних відносин;

- підвищення міри організованості.

Основний закон суспільства   створення матеріальних благ на основі поліпшення зроблених відносин і засобів виробництва, а основний закон природи   виживання найсильнішого.

Особливості соц.пізнання:

перша особливість соціального пізнання в тому, що воно вимагає врахування суб’єктивного фактору, тобто волі, цілей, мотивів людської діяльності;

Друга - історичність. Людина завжди живе суспільним життям, включена в ті цінності й культуру, які прийняті у суспільстві,Але історичне пізнання ніколи не може бути засвоєним наступними поколіннями повною мірою, для нього характерна неповнота інформації;

третя:у порівнянні з природними явищами чи речами соц.дійсн. складніша й мінлива,якщо у природничих науках використовуються штучні мови – чіткі й однозначні – то у соціальному пізнанні ми використовуємо нашу багатозначну, природну мову, ті слова, які вживаємо і в буденній мові, і в науковому пізнанні;

обмеженість застосування методу експерименту, надзвичайного важливого методу у природничонауковому пізнанні, різновиді суспільної практики.

Філософія Г.Гегеля.

Г. (27.08.1770, Штуtгарt, ­– 14.11.1831, Берлін) нім. філ., представник нім. клас. філ., создатель систематичної теорії діалектики на основі об”єктивного ідеалізму.

Якщо в цілому характеризувати філ. Г., то потрібно сказати, що це найбільш відомий філ. об”єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об”єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Основні роботи: “Наука логіки”, “Філ. природи”, “Філ. права”, “Філ. руху”, “філ. історії” та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя – природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право.

Заслуга Г. полягала також у тому, що він весь природний, історичний і дух. світ вперш подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, в перетвореннях, в розвитку. Розробляючи філ. історії, Г. перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття люд. є вивчення діалектики суб"”ктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин.

Протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою, звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики. Вона вся була зверенена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Г. скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; в природі – людський дух; в філ. права – конституційна монархія; в історії філ. – філ. система самого Г.

Г. вважав, що розвиток завершується, досягши рівня Пруської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином філософія Г. була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій.

Тест відкритого типу.

3.1. Основні функції філософії: світоглядна, методологічна, культурологічна +(ідеологічна, гносеологічна, практично-діяльна).

3.2. Суттю атомістичного вчення Демокріта є: найглибше і всебічне матеріалістичне пояснення явищ природи та суспільного життя, філософське обґрунтування вільнодумства тією мірою, якою це було можливо в античну епоху. Його вчення про атоми, розвиваючись і збагачуючись, пройшло червоною ниткою крізь усю історію природознавства, починаючи з давніх-давен і до наших днів.

3.3. Філософське відкриття Сократа: зміст людського життя не зводиться до отримання натуральних благ” . Він зробив“відкриття”, яке визначило хід філософської думки на багато століть уперед: “відкриття” духовного світу як самостійної реальності і проголосив необхідність його глибокогопізнання з метою самовдосконалення людини.

3.4. Номіналізм - напрям у середньовічній філософії, представники якого вважали, що реально існують лише окремі предмети, а загальні поняття – це тільки назви, породжені людським мисленням.

3.5. Основна риса і особл-ть філософ. Мислення епохи Відродження: гуманізм, геліоцентризм, критика схоластики, відродження античної діалектики, пантеїзм, повернення до матеріалізму.

4. Тест закритого типу.

1.Представники емпіріокритицизму: А) Мах; Г) Авенаріус.

2.Сенс історії існує чи відсутній:

3.Що таке наукова гіпотеза:

4.Яка основна цінність виникає на основі естетичного освоєння дійсності:

5.Які фундаментальні проблеми ставить і вирішує філософія суспільства:

6.Що є головним у філософії екзистенціалізму:

7.Головне досягнення Гегеля: 4) вчення про діалектику розвитку.

8.Основна парадигма філософії Нового часу:

9.Основне у середньовічних філософ. Вченнях:

10.Яке визначення недостатньо повне: г) інтегральне духовне утворення.

БІЛЕТ № 15