Рішення Центральних органів виконавчої влади

У сферах своєї діяльності Центральні органи виконавчої влади можуть видавати нормативно-правові акти, що підлягають реєстра­ції у Міністерстві юстиції. Відповідно до Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 р., зазначені нормативні акти підлягають обов'язковій державній реєстрації у Мі­ністерстві юстиції України чи у його відповідних органах з 1 січня 1993 р.

Але така реєстрація не є незаперечним доказом відповідності певного акта чинному законодавству України. Тому посадові особи не повинні застосовувати акти, які не відповідають законодавству України.

Основними нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади є:

• наказ Міністерства охорони здоров'я УРСР "Про затверджен­ня переліку хронічних захворювань, при яких особи, що хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї" від

8 лютого 1985 за № 52;

• наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству "Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян" від 15 вересня 1992 р. за № 56;

• наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству "Про затвердження Тимчасового положення про поря­док передачі громадянами житла, що перебуває у їх приватній влас­ності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов" від 1 черв­ня 1995 р. за № 24;

• • наказ Державного комітету з будівництва, архітектури та жит­лової політики України "Про затвердження Інструкції про поря­док державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб" від

9 червня 1998 р. за № 24;

• наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, Фонду державного майна України "Про затвердження Типового статуту об'єднання (товариства) співвласників багато­квартирного будинку" від 5 квітня 1996 р. за № 28/389;

• наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житло­вої політики України "Про затвердження Типового положення про порядок конкурсного відбору підприємств для утримання житлових будинків і прибудинкових територій та Типового договору на утри­мання житлових будинків і прибудинкових територій" від 7 вересня 1998 р. за № 194;

• наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастро­фи "Про затвердження Методики визначення розміру грошової ком­пенсації за втрачене нерухоме майно в разі самостійного переселен­ня з радіоактивно забруднених територій" від 24 вересня 1998 р. за № 290;

• наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству "Про затвердження Положення про порядок відшкодування власникам житла витрат на технічне обслуговування внут-рішньобудинкових мереж та обладнання житлового фонду і збиран­ня платежів з населення" від 17 жовтня 1996 р. за № 87;

• наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству "Про затвердження Положення про порядок проведен­ня безплатного капітального ремонту жилих будинків (квартир) ін­валідів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, членів сімей загиблих військовослужбовців та прирівняних до них осіб" від 5 серпня 1994 р. за № 73.

Місцеві органи

До системи житлового законодавства входять інші правові акти, що мають нормативний характер. Як правило, ці акти приймаються органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Вони зобов'язані забез­печувати виконання Конституції та законів України, актів Прези­дента України, Кабінету Міністрів України та інших центральних та місцевих органів виконавчої влади¹.

Рішення Конституційного Суду України

Конституційний Суд України — це єдиний орган конституційної юрисдикції і є надійним гарантом забезпечення конституційного контролю у державі. Він вирішує питання відповідності законів та інших правових актів Конституції України та надає офіційне тлума­чення Конституції та законів України. Як конституційний орган дер­жави він не входить до системи судів України загальної юрисдикції і є незалежним від законодавчої, виконавчої та судової влади. Спе­цифіка діяльності Конституційного Суду полягає в тому, що право­суддя у повному розумінні цього слова він не здійснює.

До повноважень Конституційного Суду України входить коло та­ких питань:

офіційне тлумачення Конституції України та законів України; вирішення питань щодо відповідності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Ка­бінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим, Конституції України (їх конституційність). Ці питання розглядаються за зверненнями Президента України, народних депутатів України не менше як 45 осіб, Верховного Суду Украї­ни, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим.

Із зазначених питань Конституційний Суд ухвалює рішення, які є обов'язковими на території України, остаточними і не можуть бу­ти оскарженими.

Серед рішень Конституційного Суду у житловій сфері можна назвати, насамперед, рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень п. 6 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сі­мей", частин 4 та 5 ст. 22 Закону України "Про міліцію" та ч. 6 ст. 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа щодо офіцій­ного тлумачення терміна "член сім'ї") від 3 червня 1999 р. тощо.

Судові рішення

Упорядкування фактичних відносин, окрім вищих органів дер­жавної влади і управління, здійснює Верховний Суд України, роз'­яснюючи судам зміст правових норм і порядок їх застосування.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод лю­дини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Роз'яснення норм права, що орієнтують судову практику за пра­вилами застосування чинного законодавства, приймаються Плену­мом Верховного Суду України.

Верховний Суд України може виступати у двох ролях: як судо­вий орган він розглядає в касаційному порядку справи і рішення Верховного Суду в конкретній справі є фактичним завершенням розгляду. Винесення рішення має здійснюватися у рамках встанов­леного законом процесу.

Постанови Пленуму Верховного Суду — це керівні роз'яснення, що мають іншу правову природу. Вони вміщують узагальнення су­дової практики та аналіз судової статистики, відзначають її конкрет­ні помилки та недоліки, орієнтують суди на їх усунення і в такий спосіб сприяють удосконаленню судової практики.

Суд зобов'язаний виносити рішення відповідно до принципів, ви­значених конкретним законом, і принципів певної галузі права в ці­лому. Проведення судом роз'яснення з приводу застосування норми не повинно обмежувати чи зменшувати обсяг прав, визначених за­коном. Важливе значення для правильного розуміння та застосуван­ня житлового законодавства мають трактування конституції та роз'­яснення законів, здійснювані Пленумом, які адресовані не тільки су­довим органам, а й власникам і наймачам житла, підприємствам, установам, організаціям, профспілковим організаціям. Вирішення спірних питань, що випливають з житлового права, вимагає їх роз'­яснення. Це необхідно для усвідомлення того, як з точки зору Вер­ховного Суду розцінюватиме конкретні дії суд, що розглядає справу. Суди забезпечують впровадження у життя правових норм, здій­снюють нормативне регулювання суспільних відносин, забезпечу­ють досягнення мети правового регулювання. Результати судової правозастосовної діяльності не завжди повністю відповідають нор­мам права, її ідеальній моделі. Тому в рішеннях судових органів, що стосуються розгляду конкретних справ, вміщуються додаткові посилання про зміст норм права.

Зміст судової практики — це зконцентровані міркування щодо фактичних обставин, норм права та їх елементів, тобто правові позиції, ідеї судових органів про правильне застосування закону.

Рішення Пленуму Верховного Суду України не підміняють за­кон, не змінюють його суті, а носять допоміжний характер. Вони не наділяють вищий судовий орган правотворними функціями і не під­міняють правотворні органи. Ігнорування роз'яснень може спричи­нити скасування або зміну судового рішення в апеляційному, каса­ційному та наглядовому порядку, винесеного всупереч правозасто-совній практиці.

Роз'яснення видаються Верховним Судом України в рамках його повноважень, мають правову силу, стають обов'язковими для вико­нання всіма учасниками судочинства і є джерелом житлового права. Основними в житловій сфері є постанови Пленуму Верховного Суду України: "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 р. за № 2; "Про практику застосування судами законодавства про житлово-бу­дівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 р. за № 9; "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. за № 7; "Про су­дову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" від 31 січня 1992 р. за № 2; "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. за № 20; "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. за № 9. До цих по­станов постійно вносяться зміни та доповнення відповідно до змін у законодавстві.

 Аналогія права та аналогія закону