Поняття та склад земель історико-культурного призначення

ЗКУ визначає поняття земель історико-культурного призначення через їх склад. Згідно зі ст. 53 ЗКУ,

«1. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.»

Це положення повністю дублюється у ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»

Слід мати на увазі, що, відповідно до ст. 13 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», «статус пам´ятки» об´єкт культурної спадщини отримує лише після його занесення до Державного реєстру нерухомих пам´яток України.

Узагальнюючи наведені положення, на наш погляд, землі історико-культурного призначення можна визначити як земельні ділянки, на яких розташовані визначені законом об´єкти, які включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Землі історико-культурного призначення займають 43,7 тис га, на яких під охороною держави перебуває понад 140 тис. об´єктів нерухомих пам´яток культурної спадщини.

Класифікація земель історико-культурного призначення може бути проведена відповідно до класифікації об´єктів культурної спадщини, наведеної у ст. 2 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»:

об´єкти науки і техніки - унікальні промислові, виробничі, науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об´єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей.»

Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення:

1. особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це з необхідністю випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. ст.. 91,96 ЗКУ). Для забезпечення режиму охорони пам´яток, у тому числі й режиму використання відповідної території ст. 23 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», а також ПКМ від 28.12.2001 № 1768 передбачено укладення охоронних договорів на пам´ятки культурної спадщини;

2. законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Ст. 35 Закону «Про охорону культурної спадщини» передбачає необхідність отримання спеціального дозволу для проведення певних видів робіт (див. ПКМ «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» від 13.03.2002 № 318 та «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам´ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України» від 13.03.2002 № 316). При визначенні історичних ареалів слід керуватися ДБН Б.2.2-3-2008 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження історико-архітектурних опорних планів, спеціальної науково-проектної документації для визначення історичних ареалів населених місць України»;

3. хоча, згідно із ч. 1 ст. 54 ЗКУ, землі історико-культурного призначення «можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності», слід пам´ятати, що режим земель під відповідними пам´ятками визначається режимом самої пам´ятки. Перелік пам´яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, визначений ЗУ «Про Перелік пам´яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації». Заборона приватизації пам´ятки унеможливлює і передачу у приватну власність відповідних земель. Обмеження на передачу земель історико-культурного призначення у комунальну та приватну власність встановлені також ст. ст.. 83 та 84 ЗКУ;

4. відповідно до ст. 20 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право привілеєвої купівлі пам´ятки культурної спадщини національного значення в разі її продажу власником. Беручи до уваги положення ст. 120 ЗКУ та ст. 377 ЦКУ, таке право поширюється і на відповідну земельну ділянку;

5. частина об´єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є об´єктами природно-заповідного фонду, тобто мають складний правовий режим. Щодо режиму об´єктів природно-заповідного фонду див. питання 1 теми;

6. встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії (див. ст. ст.. 13-15, 33 ЗУ «Про охорону культурної спадщини»). Зокрема, передбачена процедура державної реєстрації об´єктів культурної спадщини. Порядок створення музеїв регламентується ст. 7 ЗУ «Про музеї та музейну справу»;

7. здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об´єктів з метою їх захисту та збереження традиційного середовища розташування (ст. 32 Закону «Про охорону культурної спадщини»). Встановлюються «зони охорони пам’яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару». Відносини із встановлення охоронних зон пам´яток архітектури врегульовані ДБН Б.2.2-2-2008 «Планування та забудова міст і функціональних територій. Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження науково-проектної документації щодо визначення меж та режимів використання зон охорони пам´яток архітектури»;

8. існують правила про зонування території самих об´єктів історико-культурної спадщини - зокрема, музеїв: відповідно до ст. 11 ЗУ «Про музеї та музейну справу»,

«На території, відведеній для музею, забороняється діяльність, що суперечить його функціональному призначенню або може негативно впливати на стан зберігання музейного зібрання, а також інша діяльність, яка є несумісною з діяльністю музею як закладу культури. На цій території згідно з статутом музею може бути виділено зони:

• заповідна - для зберігання і охорони найбільш цінних історико-культурних комплексів і окремих об’єктів;
• експозиційна - для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях; наукова - для проведення науково-дослідної роботи; рекреаційна - для відпочинку та обслуговування відвідувачів музею; господарська - для розміщення допоміжних господарських об´єктів.»

Встановлені особливості оподаткування земель історико-культурного призначення земельним податком. Історико-культурні заповідники (пп. 282.1.1 ст. 282 ПКУ) та заклади культури, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (пп. 282.1.8 ст. 282 ПКУ) звільняються від оподаткування земельним податком; при використанні земельних ділянок історико-культурного призначення «не за функціональним призначенням» встановлюються підвищені ставки оподаткування (п. 276.3 ст. 276 ПКУ);

Встановлена підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення. Ст. 298 ККУ передбачає склад злочину «Незаконне проведення пошукових робіт на об´єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об´єктів культурної спадщини»; ст. 92 КУпАП - склад адміністративного правопорушення «Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини». Ст. ст. 44-45 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» передбачають господарсько-правову відповідальність юридичних осіб у вигляді адміністративно-господарського штрафу (фінансових санкцій) за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

XV. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ