Журнал “Киевская старина”: історія видання, програмні засади, провідні автори.

В той же час справа видання періодичного органу залишалася актуальною. Року 1881 набрала вона конкретних форм. Це збіглося з такими фактами: 1) саме цього року В. Симиренко передав на українські справи 25000 рублів. Був це власник цукроварні, скромна, маловідома того часу ширшим колам людина, але близька до "Київської Громади", людина, що пізніш постійно підтримувала український національний рух і зокрема українську пресу. Частину з цих грошей, переданих через О. Кістяковського В. Антоновичу, було покладено на заснування місячника, присвяченого, головним чином, українській історії, етнографії та почасти літературі; 2) цього ж року повернувся з Холмщини до Києва Т. Лебединцев, колишній співробітник "Основи". Син сільського священика на Звенигородщині о. Гаврила Лебединцева і молодший брат ученого, протоієрея Софійського собору о. Петра Лебединцева, того самого, що проводив труну Шевченка пароплавом до Канева. Енергійний, меткий, був він цікавою, культурною людиною, що мала непохибний літературний хист, людиною з добрим науковим досвідом (редактор журналу "Руководство для сельских пастырей", автор двох томів матеріалів з історії церковних справ в Україні, праці під заголовком "Архимандрит Мелхиседек Значко-Яворский" та інші).

По пораді з братом заходився він коло видання науково-історичного журналу. З тією метою зв'язався з представниками "Київської Громади" та визначнішими українськими науковими силами.

Десь наприкінці січня 1881 р. відбулося підготовче засідання, в якому взяли участь В. Антонович, П. Житецький, О. Лазаревський та інші, де опрацьовано програму журналу, назвавши його "Киевская Старина". Т. Лебединцев після цього розпочав клопотатися про дозвіл на безцензурне видання. У проханні, поданому Головному управлінню в справах друку 4 серпня 1881 p., підкреслив історичну ідеологію журналу, що була збудована на значенні Києва для "Южной половины России".

Тут же вказував і на те, що "незважаючи на особливості цього змісту, видання це не причетне ("чуждо") буде до будь-якої упередженої думки і будь-якої виняткової точки погляду".

Дня 23 жовтня 1881 р. дозвіл було дано, але з умовою, що журнал підлягатиме цензурі, чому, на думку Лебединцева, прислужився М. Юзефович.

"Дозвіл на "Старину" є, — писав він до М. Костомарова, — але... під цензурою. Отже, той старий пес (ім'я рек і не треба) доти пудив, доки не напудив. Щоб його трясця взяла".

У січні 1882 р. появилася перша книжка часопису, що, протримавшись без перерви 25 років, відіграв в історії українського національного відродження поважну роль.

За час свого існування "Киевская Старина" об'єднала навколо себе найвизначніші українські наукові сили та створила широке коло співробітників, що охоплювало не лише східні й західні українські землі, але сягало і далеко поза їх межі. Досить назвати тут хоч би такі імена як В. Антонович, П. Житецький, О. Лазаревський, М. Костомаров, також Д. Багалій, Беренштам, Б. Грінченко, М. Грушевський, М. Драгоманов, що писав як під своїм іменем, так під різними псевдонімами, О. і П. Єфименки, О. Яворницький, А. Кримський, І. Левицький (Не-чуй), О. Левицький, Г. Мачтет, К. Михальчук, В. Перетц, Б. Познанський, О. Потебня, Т. Рильський, О. Русов, С. Русова, М. Сумцов, М. Старицький, І. Франко (Мирон), Я. Шульгін, Ф. Щербина та багато інших. З чужинців писали — В. Мякотин, М. Петров та інші.

Впродовж 25 років нагромадила "Киевская Старина" в 97 томах ціле багатство різноманітних праць. В цілому весь зміст цих 97 томів обіймає праці чи матеріали з історії та археології України, історії красного письменства, етнографії, а також листування визначних людей, спомини, бібліографії й т. п.

Згадаймо тут, бодай дещо, з тієї скарбниці. Так, в цілій низці історичних праць В. Антоновича знаходимо тут такі як "Уманский сотник Иван Гонта", "Киев, его судьбы и значение с XIV по XVI столетие"; Дм. Багалій дав такі як "Займанщина в Левобережной Украине XVII й XVIII в.", "Генеральная опись Малороссии", "Три черкасские слободы XVIII в. по современному их описанию" та багато інших; з праць М. Грушевського — "Волынский вопрос 1097—1102 г."; М. Драгоманов опублікував тут між іншим також "Украинский вопрос в его историческом освещении"; дуже цінну замітку дав П. Єфименко — "Ссыльные малороссияне в Архангельской губернии"; М. Костомаров, побіч з іншими своїми працями, дав "Материалы для истории Колиивщины"; надзвичайно цінний вклад зробив О. Лазаревський, публікуючи "Отрывки из фамильна-го архива Полетик", "Два акта для истории — руины — правобережной Украины", "Описание старой Малороссии", "Суды старой Малороссии", "Запорожье в конце XVII в." та інші; з праць О. Левицького: "Очерки народной жизни Малороссии во второй половине XVII в."; І. Павловський опублікував тут 39 більших і менших праць до історії Полтавщини і її поодиноких міст; з праць М. Сумцова: "К истории Слободско-украинского чумацтва"; тут же цінна праця Я. Шульгіна про Коліївщину, як також Д. Яворницького: "Жизнь запорожских казаков", "Архивные материалы для истории Запорожья" та інші. Не менш цікаві праці, що стоять у зв'язку з церковним і релігійним життям України, як наприклад, Г. Моз "Гайдамацкие движения XVII ст. и монахи киевских манасты-рей", або "Странички из жизни духовенства в старой Малороссии" Н. Єгорова; "Участие запорожских казаков в востановлении южно-русской церковной епархии" П. Орловского; "Помещики й духовенство в юго-западном крае в конце прошлого столетия" В. Хроневича; "Церковное пение й культура XVII й XVIII в. в Украине и Московии" А. Сластіона та інших. Так само з археологи та архівознавства на сторінках "Киевской Старины" появилися такі цінні розвідки, огляди тощо як Д. Яворницького "Остров Хортица", низка праць В. Антоновича та Д. Бага-лія, П. Єфименка, А. Линниченка, Хроневича та інших.

Тут же кілька праць і матеріалів до історії української журналістики. Зокрема, С. Русової "Харьковская журналистика начала настоящего столетия"; Г. Вашкевича ..Неосуществившийся журнал Кулиша "Хата", дещо до історії "Основи" тощо.

З історії української літератури: В. Антоновича "К вопросу о галицко-русской литературе"; Д. Багалія — праці про Квітку-Основ'яненка та Г. Сковороду; Василенка про О. Бодянського; С. Єфремова про Грабовського ("Поэт-гражданин"), про І. Франка ("Поэт борьбы и контрастов"); з історії української мови: П. Житецького "Очерки истории Малорусского наречия в XVII в.", "О языке и поети ческом стиле малорусских дум"; М. Костомарова про П. Куліша та його останню літературну діяльність; Мирона (І. Франка) про І. Вишенського; М. Сум нова "Слободское украинское дворянство в произведениях Г. Квитки" та інших; врешті, низка статей і заміток про Котляревського та Шевченка, подані М. Василенком, Б. Грінченком, Дашкевичем, В. Доманицьким, С. Єфремовим, П. Житецьким, Науменком, Павловським, О. Русовим та іншими.

Особливо багато дала "Киевская Старина" матеріалів з етнографії, як також інших цінних праць. Так, І. Беньковський опублікував тут 23 праці, присвячені переважно звичаям, повір'ям, приказкам тощо; про похорон і голосіння дав свої розвідки В. Данилів; про творців і співаків дум писав П. Житецький; О. Левицький дав такі праці як "Очерк старинного быта Волыни й Украины, "Обычные формы заключения браков в Южной Руси", "Обычай помилования преступника, избранного девушкой в мужья" та інші. I. Левицький дав нарис "Украинские юмористы и шутники"; В. Милорадович подав 16 праць про Лубенщину; П. Несторовський — матеріали про бессарабських українців; тут же довга низка праць (30) М. Сум нова та Т. Рильського "К изучению украинского народного мировоззрения", врешті, праці Номиса, Б. Познанського (зокрема про Вороніж, українців: "Попок", "Воронеж, хохли"), I. Франка та інших.

Серед праць і матеріалів, що торкаються біографії та характеристики, треба згадати О. Лазаревського "Люди старой Малороссии", В. Шенрока "Життя П. Куліша" та інші. Серед бібліографічних матеріалів — покажчик праць П. Чубинського.

Листування. Обіймає воно листування О. Бодянського, Г. Галагана, П. Куліша, І. Полетики, Г. Румянцева про повстання в Україні, листи Б. Хмельницького до В. Са-піги.

Врешті, спомини, денники, записки: В. Беренштамата Г. Вашкевича про М. Костомарова, О. Кістяковського, Б. Познанського ("Картини моего прошлого", "Воспоминания о польском возстании в Украине"), М. Старицького, М. Чалого, тут же записки М. Чайковського ("Садик-Паша"), "Дневник" Освенціма, "Дневник" Ханенка та інших.

Року 1890 дістала "Киевская Старина" дозвіл на друкування творів красного письменства. Одночасно з ініціативи і переважно працею В. Доманицького поповнився відділ заміток відомостями поточного життя. Починає звучати і публіцистична нота, починають порушуватися пекучі питання сучасного життя і потреб українського народу.

Так українське суспільство досягло, врешті, свого органу, що став єдиним притулком української літератури та вперше органом критики і публіцистики.

Вже цей короткий перегляд свідчить про ту невичерпану ще й досі криницю — першу українську широку енциклопедію, якою став орган української науки і літератури, публікації, без яких тяжко обійтися в науковій праці з тієї чи іншої галузі українського життя.

[1] Драгоманов М. П. Австро-руські спомини (1867 – 1877) // Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці. – К., 1970. – Т. 2. – С. 167 – 168.

[2] Там само. – С. 170.

[3] Там само.

[4] Дей О. І. З історії української журналістики ХІХ ст. (Східно-українські альманахи 80-х років) // Радянське літературознавство. – 1970. – № 8. – С. 18 – 19.