Пошуки укр. Режисури 1990-2000 х у контексті розвитку укр. театру

Театр – це завжди свято для глядачів. Він є однією з важливих складових вітчизняного мистецтва, бо саме театр відіграє помітну роль у збереженні національної самобутності, формуванні духовних та естетичних цінностей суспільства.Ключову роль у розвитку сучасного театру грає режисер. Сьогодні він – головна постать у створенні театрального дійства, лідер театрального процесу. ХХ століття справедливо вважають періодом саме „режисерського театру”, адже режисер набуває деміургічних властивостей і стає головним творцем вистави. Світові стали відомі такі митці як К. Станіславський, В. Мейєрхольд, Є. Вахтангов, Б. Брехт, Ю. Любимов, А. Ефрос, П. Брук, Дж. Стрелер, Е. Някрошюс, Р. Стуруа, Ю. Мільтініс, Є. Гротовський та ін. Кожен з них намагався винайти власну систему режисури або на основі вже знайдених методик розкрити їх сутність і спрямувати розвиток у правильне річище. В історії українського театру перші кроки в режисурі почали робити брати Тобілевичі (І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський). Але першовідкривачем у цій галузі став Лесь Курбас. Саме він у першій третині ХХ століття виховав ціле сузір'я молодих режисерів, що роз'їхалися по країні, продовжували його традиції, працювали у передових державних театрах і виховували наступні покоління

Сучасний укр. Театр , його традиції та новітні форми.

 Початок 2000-х рр. позначився загостренням інтересу глядацької публіки до класичних мистецьких жанрів, зросла державна та філантропічна підтримка закладів культури, зокрема й театрів.На сьогодні чотири драматичні театри мають звання «національних»: Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки (Київ), Донецький національний академічний український музично-драматичний театр (Донецьк), Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка (Київ), Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької (Львів). Поряд із драматичними театрами, в Україні працюють театри музичного спрямування: оперні (у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку), музичної комедії (у Харкові та Одесі, а також театр оперети в Києві), дитячий музичний театр у Києві. Багатовікові традиції в Україні має театр ляльок, який за радянських часів традиційно вважався дитячим. Але й він зазнав певних змін. Ляльковий театр став уже не «казковим» дитячим театром, а звернувся до «дорослої» проблематики. Нині в Україні функціонують близько 30 державних, комунальних та декілька приватних лялькових театрів; проводяться популярні міжнародні фестивалі лялькарів: «Інтерлялька» (Ужгород), «Подільська лялька» (Вінниця), «Золотий Телесик» (Львів). За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір.Талановиті актори українського театру – Б. Ступка, А. Роговцева, А. Хостікоєв, Н. Сумська, Б. Бенюк та ін. з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках.

Зараз в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, які підтвердили свій авторитет у Європі: «Київ травневий», «Гоголь-фест» у Києві, «Золотий Лев» та «Drama.Ua» у Львові, «Тернопільські театральні вечори», «Дебют» у Тернополі, «Херсонеські ігри» у Севастополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні, «Різдвяна містерія» в Луцьку.Вся нинішня культура перебуває в стані рівноважної динамічності: мобільність знання, космополітичність митців, світове обертання грошового капіталу й комп’ютерних технологій. А тому й мистецтво змушене шукати небачених до цього виражальних засобів. Це стосується й театру, котрий завжди чутливо реагував на будь-які соціальні пульсації життя.

Становлення кінематографу на українських землях.

Український кінематограф пройшов тривалу еволюцію від свого започаткування на теренах колишнього СРСР. Київська кінофабрика, а в майбутньому Київська кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка, розпочала роботу у 1928 році і була одною з найсучасніших на той час у світі.Візитною карткою Одеси став кінофільм Сергія Ейзенштейна "Броненосець "Потьомкін" (1925 р.), він увійшов у десятку найкращих фільмів світового кінематографа.Фільми Олександра Довженка ("Земля", "Звенигора", "Арсенал") відіграли особливу роль у становленні кіномистецтва України, вони піднесли його світового рівня. На Всесвітній виставці в Брюсселі у 1958 році фільм "Земля " було названо в числі дванадцяти кращих картин усіх часів. В опитуванні, яке було проведено Бельгійською сінематекою приймали участь 117 видатних кінознавців і критиків із 26 країн світу.О. Довженко заклав початок напряму "українського поетичного кіно". Яскравими зразками цього напряму є фільми "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова, який отримав другу премію на 7-му Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; "Криниця для спраглих" Юрія Іллєнка; "Камінний хрест" Леоніда Осики, "Вірність" Петра Тодоровського. Українську кіноіндустрію репрезентує ціла плеяда діячів світового рівня: режисери Ю. Іллєнко, М. Мащенко, К. Муратова; актори Іван Миколайчук, Костянтин Степанков, Микола Гринько. Богдан Ступка та ін.В анімаційному кінематографі успішними й відомими є стрічки режисерів Володимира Дахна (мультсеріал про козаків), Давида Черкаського ("Пригоди капітана Врунгеля", "Острів скарбів"), які прославили українську анімацію за межами країни.