Досягнення української мультиплікації

Історія українського анімаційного кіно розпочалася 1934 року, коли на Київській фабриці «Українофільм» група молодих аніматорів під керівництвом режисерів С. Гуєцького та Є. Горбача створила перший український графічний мультиплікаційний фільм «Мурзилко в Африці». Ця стрічка розповідала про подорож казкового персонажа Мурзилка, який вирушив до Африки, щоб урятувати негреня від жорстокості й несправедливості. Уперше українське анімаційне кіно заявило про себе п'ятихвилинною стрічкою, знятою 1927 року режисером-мультиплікатором В. Левандовським за народною «Казкою про солом'яного бичка». Мультфільм було створено в техніці «пласкої маріонетки» — тобто за допомогою невеличких паперових фігурок, частини яких були з'єднані шарнірами. В. Левандовський працював над стрічкою як сценарист, режисер і художник-мультиплікатор. На превеликий жаль, фільм не зберігся, нам відомо про нього лише за кількома кадрами. Після тривалої перерви, зумовленої роками війни, українська мультиплікація продовжила свій розвиток наприкінці 1950-х років. На базі студії «Київнаукфільм» було створено Об’єднання художньої анімації. Молоді художники-аніматори та режисери, що прийшли сюди працювати, стали засновниками української національної школи мультиплікації: Є. Пружанський, В. Дахно, Н. Василенко, В. Гончаров та ін. їхня творчість визначила жанрову палітру українського анімаційного кінематографа. Так, фільми Н. Василенка («Маруся Богуславка», «Микита Кожум’яка») представляють героїко-епічний жанр, твори Є. Сиво коня («Як у нашого Омелечка невелика сімеєчка», «Таємниця приворотного зілля») — жанр комедійної анімації, а твори Б. Храневича («Капітошка», «Повертайся, Капітошко!») — казковий жанр. Режисер І. Гуревич відкрила жанр фільму-пісні («Як дружини чоловіків продавали», «Як чоловіки дружин провчили»). До середини 1970-х років в українському анімаційному кінематографі остаточно сформувалася національна школа, головною ознакою якої став тісний зв’язок із рідною культурою, народними традиціями у мистецтві. Цей час можна назвати періодом розквіту української анімації, оскільки саме тоді відбувалися найвизначніші творчі досягнення художників студії «Київнаукфільм», активний пошук нових форм, тем, образотворчих рішень і технік. Творчий колектив студії поповнився новими художниками й режисерами, які підняли українську анімацію на новий, надзвичайно високий професійний рівень. Основним джерелом став народний фольклор. Це проявилося в сюжетах творів, образах персонажів, особливостях художньої мови. Чимало творів української анімації створені на основі народних казок та легенд, зокрема «Чарівник Ох» (реж. Д. Черкаський), «Івасик Телесик», «Колосок» (реж. Л. Зарубін), «Кривенька качечка» (реж. А. Грачова), «Котигорошок» (реж. Б. Храневич). Величезної популярності набула «козацька» серія, яку створили художники А. Вадов, Є. Кирич, Г. Уманський та І. Будз під керівництвом видатного українського режисера В. Дахна. У яскравих мультиплікаційних образах козаків Тура, Грая та Ока, надзвичайно близьких до героїв народних казок, утілено риси українського характеру: патріотизм, кмітливість, винахідливість, гумор. Окрім «Козаків» українські мультиплікатори створили ще кілька анімаційних серіалів, які увійшли до золотого фонду вітчизняної мультиплікації: «Пригоди капітана Врунгеля» й «Лікар Айболить» (реж. Д. Черкаський, худ. Р. Сахалтуєв), «Аліса в Країні чудес» і «Аліса у Задзеркаллі» (реж. Є. Пружанський, худ. І. Смирнова та Г. Уманський). Про талановитість українських мультиплікаторів свідчить і повнометражний твір анімаційного кінематографа «Острів скарбів» — дійсно високохудожня стрічка, у якій органічно переплелися елементи комедійного німого кіно, відеокліпу, циркової буфонади. Наприкінці XX ст. Об’єднання художньої анімації «Кифївнаукфільму» перетворилося на самостійну художню студію «Украніма- фільм». Одним із перших творів, знятих на студії, стала славетна повнометражна стрічка «Енеїда» — екранізація однойменного твору І. Котляревського. Саме вона проголосила початок нової ери в розвитку мистецтва української мультиплікації.

Здобутки сучасних кінорежисерів Л. Саніна, М. Слабошпицького на міжнародній арені

Олесь Геннадійович Санін (народився 30 липня 1972) — український кінорежисер, актор, оператор, продюсер, музикант і скульптор. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого Оператор кількох документальних стрічок. Режисер низки документальних й ігрових короткометражних фільмів.Отримав низку нагород:- фільм «Зимно» - Спеціальний диплом Міжнародного кінофестивалю «Молодість»,Київ, 1996, диплом за кращий дебют Міжнародного конкурсу телевізійних програм «Бархатный Сезон», Київ, 1996, приз за режисуру в документальному кіно Міжнародного Кінофестивалю «Золотой Витязь», Москва, 1997, диплом за кращий документальний фільм кінофестивалю «Відкрита ніч», Київ, 1997; - фільм «Пустинь» - диплом за кращу режисуру документального фільму Міжнародного конкурсу телевізійних програм, Ярославль, 1997;- фільм «Гріх» - срібна медаль Братів Люм'єр фестивалю фільмів про кіно «Дом Ханжонкова», Москва,1999, також Гран-Прі та спеціальна відзнака EASTMEN KODAK кінофестивалю «Відкрита ніч», Київ, 2000, а також диплом Міжнародного Московського кінофестивалю, 2000. Нагорождений Срібною медаллю Національної академії мистецтв України за внесок у розвиток кіномистецтва та Державною премією Кабінету Міністрів України. Голова Асоціації молодих кінематографістів Національної спілки кінематографістів України.Художнє кіно:1995р. — «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» (актор). Відзнятий на кіностудії «Студія Олесь-фільм», за сприяння Українського конгресового комітету Америки (УККА), за участю Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Фільм охоплює період від 1947 року, коли рейдові загони УПА з боями проривались за кордон, і до осені 1959-го, коли у Мюнхені від руки агента КДБ Богдана Сташинського загинув Степан Бандера. Вигнанці й біженці навіть у важких умовах еміграційного життя об’єднувалися, вели просвітницьку, релігійну, громадську й політичну роботу. 2003р. — «Мамай» (режисер, автор сценарію, актор), відзнятий у 2003 році на кіностудії «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка», творче об'єднання «Земля», Західно-Європейський інститут, кіностудія «Фрески», на замовлення Міністерства культури і мистецтв України. Авторська інтерпретація долі легендарного українського фольклорного персонажа — козака Мамая, що ґрунтується на українському і кримсько-татарському епосах.Фільм “Мамай” став першим українським фільмом, номінованим на премію “Оскар”. 2013 — Поводир, або квіти мають очі.

Документальне кіно1994р. — «Матінка Надія»1994р. — «Буря»1995р. — «Зимно»1996р. — «Пустинь»1998р. — «Танок моржа» (у співавторстві) 1999р. — «Нація. Лемки»1999р. — «Нація. Євреї»1999р. — «Гріх»2000р. — «Різдво, або як гуцули кінця світу чекали»2001р. — «Акварель» 2005р. — «День сьомий» (режисер-постановник)2007р. — «Перебіжчик» (у співавторстві з Марком Харрісом)Олесь Санін — кінорежисер, але якийсь час йому довелося жити, виготовляючи музичні інструменти (цей талант Олесь успадкував від діда — відомого майстра). За словами Олеся, тоді він здобув унікальний досвід, що сформував його як режисера.