Наукова комунікація як складова фахової діяльності

У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє наукова інформація, отримана в результаті наукового пізнання, її отримання, поширення та використання мають суттєве значення для розвитку науки. Наукова інформація поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами.

Особливе місце в цій системі належить науковій комунікації.

Наукова комунікація (НК) – обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами.

У процесі НК виділяють пʼять основних елементів:

1. Комунікант – відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її)

2. Комунікат – повідомлення (фіксована чи нефіксована наукована інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів)

3. Канал (спосіб передачі наукової інформації)

4. Реципієнт – отримувач повідомлення (особи, якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї)

5. Зворотній звʼязок – реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення.

Є багато підходів до класифікації наукової комунікації, її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі), опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації), вертикальну (між науковим керівником і дисертантом), горизонтальну (повʼязує здобувача з представниками наукової школи) та ін..

Однак найпоширенішим є поділ наукових комунікацій на формальні і неформальні, документні і недокументні, між якими встановлено тісний взаємозвʼязок.

Формальна НК – обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для регенерації, оброблення і поширення наукового знання. Це – видавництва, редакції газет і журналів, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, радіо, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо.

В наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають яе опублікування статі в журналі або наукової монографії і посилання. Пряме цитування одного автора іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними – від цитованого автора до того, хто цитує. Якщо два дослідники цитують третього, то створюється формальна комунікація між першим і третім автором шляхом цитування.

Ефективність формальної НК визначається кількістю та якістю опублікованих наукових результатів.

Неформальна НК – комунікація, що встановлюється між комуні кантом (відправником) і реципієнтом (отримувачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, телефонних розмов, листування тощо.

Позитивним аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибокого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визначається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією стають очевидними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження.

Документна НК — комунікація, опосередкована науковим документом, побудована на обміні документованою інформацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий документ – де публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджені, а також підготовка науковцями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить зафіксовану на матеріальному носієві наукову інформацію для передачі її в просторі і часі.

Українська термінологія у професійному спілкуванні

Офіційно-діловий стиль, крім загальновживаної лексики, послуговується термінами.

Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, щоб розуміти, яке поняття вкладати в той чи інший термін.

Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції – лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст та межі.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери)

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів

в ) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності

г) стилістична нейтральність

д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник). Тому терміни вживаються не а усіх сферах мовлення, а лише в деяких (освіта, культура, техніка діловодство та ін.). Терміни становлять основу наукової мови кожної галузі суспільства.

У множині термінів кожної галузі відрізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, два відображає поняття, що утворилися і функціонують у кожній галузі стихійна. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами та підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Від термінів слід відрізняти назви – своєрідні етикетки предметів, явиш, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне.

До номенклатури входять серійні назви машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви ті назви рослин, тварин і т.д.

В офіційно-дідовому стилі терміни підпорядковуються законам, що діють в інших сталях: вони з’являються, уточнюються, розмежовуються із загальновживаними словами, близькими за значенням, потів кодифікуються, пізніше можуть вибувати зі складу активних, переходити до пасивних.

До використання термінів у діловому стилі ставляться такі вимоги:

- Послуговуватися термінами, зафіксованими лише у словнику, наприклад, діловодство, а не діло ведення

- Вживати терміни зі значенням, закріпленим у словнику. Особливої уваги заслуговують багатозначні терміни, які функціонують в одній або кількох галузях з різними значеннями. Наприклад: справа як сукупність документів, як одиниця зберігання текстових документів в архіві, як різновид справи (атестаційна справа, кримінальна справа тощо).

- Суворо дотримуватися правил утворення від термінів похідних слів, перевіряти за словниками та довідниками значення термінів у випадку сумніву, орієнтуватися на ті терміни, які для даної термінологічної системи уже кодифіковані, зафіксовані у словнику.