Поняття і види представництва.

Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов'язків є представництво.

Представництво — це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.

Представництво характеризується наступними ознаками:

- цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;

- представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється);

- представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

- представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;

- правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.

Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноваження, захищати інтереси в суді, арбітражному суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортними засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на допомогу приходить представник.

Залежно від значення волевиявлення для встановлення правовідносин представництва і виникнення повноважень розрізняють такі види представництва:

- добровільне (договірне) представництво – те, що грунтується на волевиявленні представника.

Здійснюється на підставі договору, тобто узгодженого волевиявлення того, кого представляють, і представника.

- обов'язкове абор (представництво за законом) – представництво на підставі безпосереднього припису закону.

До такого представництва відносять: 1). Представництво батьками (усиновлювачами) своїх малолітніх і неповнолітніх дітей; 2). Представництво опікуном малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Цей перелік не є вичерпним – законне представництво можливе також в інших випадках, встановлених законом.

Поняття і види строків позовної давності. Значення позовної давності.

Наділяючи суб´єктів цивільних правовідносин певними правами та обов´язками, законодавець, водночас, піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, але сторони за домовленістю можуть збільшувати їх. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

При порушенні суб´єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Види строків позовної давності. У цивільному праві застосовуються два види строків позовної давності:

а) загальні; 6) спеціальні.

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності. Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб´єктивного складу відносин (ст. 257 ЦК).

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або скороченими, або продовженими. Скорочені строки позовної давності тривалістю в один рік поширюються на вимоги:

1) про стягнення неустойки (пені, штрафу);

2) про спростування недостовірної інформації, надрукованої у засобах масової інформації;

3) про недоліки проданих речей;

4) про переведення на співвласника прав та обов´язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

5) про розірвання договору дарування;

6) до позовів, що випливають з перевезення вантажу, пошти і багажу;

7) про оскарження дій виконавця заповіту.

Значення позовної давності. Необхідність регламентації строків позовної давності пояснюється рядом обставин:

 - полегшує встановлення судами об'єктивної істини у справі і тим самим сприяє винесення правильних рішень (з часом докази могли б втратять);

 - сприяє стабілізації цивільного обороту (усувається невизначеність для порушника, якого могли б нескінченно довго тримати під страхом застосування заходів державного примусу); - міркування справедливості;

 - служить зміцненню договірної дисципліни, стимулює активність учасників цивільного обороту у здійсненні належних їм прав і обов'язків, а також встановлює взаємний контроль за виконанням зобов'язань.