Форма правочину. Способи волевиявлення.

Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення

1. Правочини можуть вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

 2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

 3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Форма правочину — це спосіб вираження волі сторін, що беруть у ньому участь. Особа, вчиняючи правочин, повинна чітко і зрозуміло висловити свою волю на встановлення, зміну або припинення цивільного правовідношення. Чинне законодавство передбачає декілька способів виразу волі в правочинах, доведення його до зацікавлених осіб у значенні волевиявлення. Воно може бути як в усній, так і в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

У простій письмовій формі правочин можна вчинити як шляхом укладення певного документа (договору, довіреності, заповіту), підписаного відповідно одним або декількома особами, які беруть участь у правочині, так і шляхом обміну листами, телеграмами, підписаними особами, які їх надсилають. Важливе значення має правильне визначення момента момента завершення вчинення правочину, оскільки саме він фіксує настання бажаних правових наслідків. Правочин вважається вчиненим у нотаріальній письмовій формі, коли укладений документ завірений державним або приватним нотаріусом, а також іншою посадовою особою, уповноваженою законом здійснювати нотаріальні послуги.

Частина 3 ст. 205 ЦКУ закріплює можливість виразу волі в правочині шляхом мовчання. Мовчання матиме правове значення тільки у випадку, якщо законом або угодою сторін йому притаманна така якість. Так, якщо орендатор продовжує користуватися майном після спливу строку договору при відсутності заперечень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений строк. Даний приклад цікавий тим, що воля орендодавця на подовження орендних відносин має вираз мовчання, а воля орендаря на це здійснюється шляхом конклюдентних дій (продовження користування арендованим майном).

Поняття недійсності правочину і правові наслідки недійсності правочину.

Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

 У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

 2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

 3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

 4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

 5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

 Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Недійсними правочинами є дії суб'єктів цивільного права, що спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють бажані сторонами юридичні результати внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

 Ч. 1 ст. 216 ЦКУ передбачає ті негативні наслідки, які настають для сторін у випадку, коли вони уклали правочин, що не відповідає вимогам закону.

 Загальним правилом є двостороння реституція, котра полягає у тому, що кожна сторона недійсного правочину, незалежно від наявності її вини у визнанні правочину недійсним, повертає іншій стороні все отримане за таким правочином. Якщо ж повернути в натурі отримане за правочином неможливо (наприклад, предметом правочину було надання послуг, виконання роботи тощо), то вартість одержаного відшкодовується грошима. При цьому оцінка одержаного провадиться за цінами, що існують на момент відшкодування.

 Двостороння реституція є загальною санкцією за порушення умов і порядку укладення правочину, визнаного внаслідок цього недійсним. Ця санкція застосовується незалежно від наявності вини сторін правочину. У тих випадках, коли визнанню правочину недійсним сприяла провина однієї із сторін, двостороння реституція може супроводжуватися додатковими негативними наслідками для винної сторони. Зокрема, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

 Разом із тим, вказані наслідки настають тільки у тих випадках, коли спеціальними нормами не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (обмежена відповідальність однієї із сторін тощо).

 Частина четверта даної статті фактично розмежовує у наслідки нікчемного та оспорюваного правочину. Оскільки дійсність чи недійсність визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то й наслідки його в імперативній формі визначаються безпосередньо законом. З цієї ж причини правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.