Умови, порядок і правові наслідки визнання особи недієздатною.

Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи визнаються: а) наявність у особи психічного розладу, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; б) зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, якщо фізична особа цими діями ставить себе чи свою сім'ю, інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється лише на підставі судового рішення.

Справа про обмеження дієздатності фізичної особи розглядається судом в порядку окремого провадження на підставі заяви членів її сім'ї, органу опіки та піклування, наркологічного або психіатричного закладу.

Для прийняття рішення достатньо встановити наявність психічного розладу, який істотно впливає або на здатність фізичної особи розуміти значення своїх дій або на здатність фізичної особи керувати своїми діями.

Судове рішення про визнання особи обмежено дієздатною внаслідок зловживання алкогольними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами має ґрунтуватись на встановленні таких фактів:

а) зловживання цими напоями, засобами або речовинами, тобто систематичного та (або) надмірного їх використання, а також;

б) поставленням такими діями себе або свою сім'ю (інших осіб, яких вона має утримувати на підставі закону) у скрутне матеріальне становище, тобто у таке становище, коли особа не має достатньо коштів для забезпечення себе необхідним набором товарів та послуг.

Суд у рішенні про визнання фізичної особи обмежено дієздатною встановлює над особою піклування і призначає піклувальника за поданням органів опіки та піклування.

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи після вступу в силу судового рішення є порівняно незначним і включає в себе права самостійно:

1) укладати дрібні побутові правочини. Закон не містить спеціального визначення дрібних побутових правочинів у відношенні особи з обмеженою дієздатністю.

2) оскаржувати відмову піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, які виходять за межі дрібних побутових, до органу опіки та піклування або суду;

3) несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного нею за згодою піклувальника, та за завдання шкоди іншій особі. Додаткової (субсидіарної) відповідальності піклувальника у разі недостатності у підопічного майна для повного відшкодування збитків (шкоди) закон не передбачає.

Умови, порядок і правові наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім.

Стаття 43. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

 У випадку тривалої відсутності фізичної особи за місцем її постійного проживання і невідомості місця її перебування виникає юридична невизначеність, наслідками якої може стати порушення прав інших учасників цивільних відносин. Кредитори цієї особи не мають можливості задовольнити свої вимоги щодо виконання зобов'язань; у невизначеному становищі опиняються суб'єкти, яким дана особа надавала матеріальну допомогу тощо. Не захищені й інтереси самої відсутньої особи, може бути завдана шкода її майну, яке залишено без догляду; можуть зникнути, збанкрутувати або померти її боржники за зобов'язаннями тощо. Для розв'язання цих проблем існують інститути визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення фізичної особи померлою.

2. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою здійснюється за судовим рішенням на підставі встановлення кількох юридичних фактів:

1) відсутність особи в місці її постійного проживання (тобто за місцем реєстрації) протягом тривалого часу;

2) відсутність відомостей про місце знаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливість їх одержання усіма доступними способами;

3) закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування даної особи. Порядок обчислення зазначеного строку залежить від того, чи можливо встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи. Якщо такий день можна встановити (отримання листа; телефонна розмова; від'їзд з місця постійного або тимчасового проживання тощо), початок перебігу річного строку починається з дня, наступного за днем одержання таких відомостей.

Справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою розглядаються в порядку окремого провадження на підставі ст. ст. 246 - 250 ЦПК. У заяві обов'язково має бути обгрунтовано, для якої мети заявникові необхідно визнати особу безвісно відсутньою.

Закон не зобов'язує заінтересованих осіб здійснювати розшук відсутнього. Суддя при підготовці справи до розгляду з'ясовує, які особи можуть надати відомості про відсутнього, а також робить запит до відповідних органів за останнім відомим місцем проживання (міліції, ЖЕО, місцевого самоврядування) і роботи відсутнього про наявність відомостей щодо цієї фізичної особи. Суд розглядає справу за участі заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.