Результативність журналістської діяльності.

Теорія журналістики виробила поняття для осягнення результативності журналістики - це дійовість та ефективність журналістської діяльності.

Дійовість - це особлива форма результативності, що визначається як конкретна участь журналістики в розв'язанні соціально-економічних, господарчих, культурних тощо завдань і вимірюється сукупністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами журналістів. Під дієвістю преси розуміємо оперативну, безпосередню реакцію (дію) суспільних інститутів і посадових осіб на її виступи.

величезний вплив журналістики на всі боки життя суспільства.Цей вплив може бути як позитивним, спрямованим на утвердження гуманістичних ідеалів, розв'язання назріваючих конфліктів, забезпечення гармонійного розвитку соціуму, так і негативним, таким, що призводить до загострення існуючих суперечностей, посилення дестабілізації й навіть до виникнення воєн.

Ефективність - це форма результативності журналістики при її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її ідеологічних, культурно-розважальних, це міра задоволення потреб аудиторії в масовій інформації.

Поняття ефективності більш об'ємне й широке, ніж поняття дієвості. З ефективністю пов'язується передусім сталий вплив преси на людину й суспільство. Йдеться про результат, який не можна виміряти прийнятою державною установою ухвалою, а який пролягає в площині цілої суспільної свідомості й соціальної практики і оцінка якого можлива з погляду історичного процесу.

Ефективність же - це результат, що збігається з намірами суб'єкта діяльності, засвідчує досягнення свідомо поставлених цілей у процесі створення та поширення інформації.

Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і наполегливий рух у напрямку досягнення визначеної мети. Вона і є мірою, ступенем досягнення визначених цілей на базі використання більших чи менших витрат (не лише матеріальних, але й духовних, творчих) засобів і ресурсів

Особливу ефективність мають щоденні газети (новинарні програми ефірних органів масової інформації), що виконують величезну роботу, непосильну фундаментальним журналам і книгам. Журнали і книги позбавлені можливості систематичного, щоденного впливу, які складають силу газети.

Рішення Європейського Суду щодо журналістської діяльності.

Засобам масової комунікації присвячена насамперед ст. 10 Євроконвенції:

(стаття Приступенко)

1. Кожен має право на свободу висловлювання своєї думки. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вводити ліцензування радіомовних, телевізійних чи кінематографічних підприємств.
2. Здійснення цих свобод, яке накладає обов'язки та відповідальність, може бути пов'язано з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом та необхідні у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання безладу та злочинності, захисту здоров'я і моральності, захисту репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авторитету та неупередженості правосуддя.

Але дуальний характер ст. 10 виявляється в тому, що в ній також перелічується низка конкретних випадків, коли втручання держави в журналістську діяльність цілком виправдано. Перший такий випадок міститься у ч. 1 ст. 10 конвенції. Він дозволяє (саме дозволяє, а не примушує) вводити державне ліцензування діяльності підприємств у галузі радіомовлення, телебачення та кінематографії. Отже, хоча цим вводяться певні обмеження на поширення інформації, але для друкованих ЗМІ тут міститься позитивний момент. А саме: для початку видання друкованої продукції необхідно пройти не ліцензування, яке має дозволяючий характер, а лише зареєструвати його. Причому жодних обмежень під час реєстрації щодо тематики видання чи інших моментів, які не підпадають під загальні обмеження ст. 10, не повинно бути.

Ст. 10 всебічно розглядає процес масової комунікації і поряд зі свободами мас-медіа передбачає їх відповідальність перед окремими особами і суспільством у цілому.

Механізм щодо дотримання Євроконвенції є і він постійно діє. Мається на увазі діяльність Єврокомісії та Європейського суду з прав людини. Їхні рішення мають обов'язковий характер для всіх країн, які ратифікували конвенцію, а отже, і для України. Причому Євросуд організовує свою практику на підставі прецеденту, тобто якщо вже було рішення за аналогічною справою прийнято Європейським судом, то національні суди мають ним керуватися.

Суд під час винесення рішення керується не лише положеннями ст. 10, а й іншими нормами Євроконвенції. Зокрема, такі статті, як 8–11, 15–17 також стосуються діяльності преси. Важливо також зауважити, що Європейський суд неодноразово наголошував, що "стаття 10 Конвенції захищає публікацію інформації та ідеї, які є протиправними та шокуючими". Свобода самовираження, як зазначено в ч. 1 ст. 10, є однією з основ демократичного суспільства і однією з невід'ємних умов його розвитку.

Короткий огляд деяких справ Європейського суду щодо діяльності ЗМІ, взаємостосунків преси та судової гілки влади дає підстави стверджувати, що Суд у своїй практиці постійно підкреслює роль мас-медіа як охоронця громадських інтересів у демократичній державі. Тож завдання ЗМІ полягає в інформуванні аудиторії про все те, що викликає громадський інтерес. Суд неодноразово наголошував, що журналісти не зобов'язані доводити істинність та правдивість своїх оцінних суджень, що представники влади будь-якого рангу повинні цілком нормально сприймати критичні виступи преси на свою адресу, вони повинні бути більш відкритими щодо критики ЗМІ, аніж пересічні громадяни, що не можна забороняти друкувати інформацію, яка вже була оголошена чи надрукована, навіть якщо вона порушує національну безпеку, що право на інформацію має пріоритет над правом збереження таємниці судочинства, що журналіст має право не розкривати джерела своєї інформації, що людина має право отримувати будь-яку інформацію тощо.

Рішення Європейського суду щодо реалізації положень 10 статті Євроконвенції. (60)