Доступ до інформації за інформаційним запитом.

Під інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій, усній чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.Інформація на запит надається безкоштовно.

Термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати 5 календарних днів. Якщо запит стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

Якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

15. Економічні аспекти права на комунікацію.

(ЦЕ ПИТАННЯ ДОПОВНИТИ, тут тільки шматочок статті Приступенко)

За формою власності (державні, приватні, корпоративні ...)

Фактично йдеться про те, що в Україні за останні роки для керівництва функціонуванням ЗМІ була створена альтернативна легально-конституційна система правил та норм, якої додержувалися посадові особи різних рангів.

           Медіабізнес, як і будь-який інший бізнес в Україні, вимагає від його керівників особливої лояльності до влади. Це стосується повною мірою й іноземних інвесторів, яким доводиться працювати за нелегких умов нашого ринку.

Володіти загальнонаціональними ЗМІ, зокрема телекомпаніями, в Україні мають змогу лише бізнес-угруповання, наближені до державної влади. За таких обставин найважливішою умовою діяльності засобів масової інформації є лояльність до влади, Президента, що на практиці означало виконання прямих вказівок щодо змісту інформаційних матеріалів.

Залежність ЗМІ виявлялася у фактично монопольному контролі інформаційного простору нашої держави з боку фінансово-політичних груп. Під контролем олігархічних угруповань продовжують перебувати загальнонаціональні телеканали, значна частина регіональних телекомпаній та радіостанцій, друковані ЗМІ.

Крім цього, однією з форм здійснення політичної цензури через систему влади стало регулярне надсилання до місцевих керівників державних адміністрацій листів з вимогою аналізу змісту критичних зауважень у ЗМІ та відповідних висновків за результатами моніторингу місцевих ЗМІ, проведеного Адміністрацією Президента. У цих моніторингах відстежувалася кількість критичних матеріалів у регіональних ЗМІ щодо Президента, Адміністрації Президента, уряду, обласної державної адміністрації тощо. Вимоги з боку Адміністрації Президента до місцевих державних адміністрацій зробити відповідні висновки можна розцінювати як приклад стимулювання з боку цього органу до здійснення прямої цензури місцевими держадміністраціями щодо регіональної преси.

Таким чином, можна стверджувати, що тиск на ЗМІ став однією з найбільш поширених форм політичної цензури. Найактивнішим суб'єктом здійснення такого тиску стала державна та місцева виконавча влада, податкова адміністрація, правоохоронні органи.

Серйозною проблемою щодо функціонування засобів масової інформації в Україні стала також і надмірна зарегульованість бізнес-діяльності в Україні, створена для полегшення контролю влади за суб'єктами господарювання і зокрема ЗМІ.

В Україні існує фактична безкарність чиновників за незаконне обмеження прав ЗМІ. Жодного з державних службовців не було звільнено з роботи за створення перешкод діяльності журналістів. Це дозволяє говорити про санкціоноване створення перешкод щодо функціонування окремих ЗМІ з боку владних структур. Так, в Україні були зафіксовані численні випадки безпідставного (без вироку суду) вилучення чи затримки тиражів друкованих ЗМІ, здійснювалися безпідставні скасування угод щодо оренди приміщень засобами масової інформації з метою позбавлення останніх можливостей функціонування.

Як вже зазначалося, одним із найпоширеніших методів економічного тиску на ЗМІ стало подання позовів до суду на відшкодування завданої моральної шкоди чи шкоди діловій репутації на невиправдано великі суми. Відомі факти, коли після задоволення низки позовів, ЗМІ змушені були припинити свою діяльність через фінансову неспроможність. Прецедент був створений судовим процесом проти газети "Всеукраинские ведомости". Видання змушене було припинити свою діяльність після позову на необґрунтовано величезну суму. Слідо зазначити, що такі методи боротьби із журналістами та медіа найчастіше застосовуються під час виборчої кампанії та відразу після неї.

Крім цього, у межах українського інформаційного простору створюються нерівні умови конкуренції за рахунок підтримки з боку органів влади окремих засобів масової інформації. Це стосується пільгового оподаткування, державного фінансування тощо. Все це створює для окремих ЗМІ кращі умови в конкурентній боротьбі, краще становище політичних та фінансових груп і окремих осіб, що лобіюють інтереси цих видань. Всі ці недемократичні тенденції негативно позначаються на нормальному цивілізованому розвитку ринкової економіки в Україні, інформаційного простору тощо.