Стійкі органічні забруднювачі

В травні 2004 р вступила в силу Конвенція про стійкі органічні забруднювачі (СОЗ), яку Україна підписала в травні 2001 р. в Стокгольмі. Стокгольмська конвенція – це перший глобальний договір із заборони деяких найбільш отруйних хімічних речовин. Україна закінчить підготовку Національного плану впровадження (НПВ) Стокгольмської конвенції про СОЗ в Україні в 2005 році. НПВ має стати підґрунтям для ініціювання процесу національної ратифікації Конвенції.

Ціль Конвенції – охорона здоров’я людини та навколишнього середовища від стійких органічних забруднювачів шляхом скорочення використання, подальшої ліквідації та запобігання утворенню дванадцяти особливо токсичних СОЗ, а саме: альдрину, хлордану, ДДТ, ділдрину, ендрину, гептахлору, гексахлорбензолу, мірексу, токсафену, поліхролованих біфенілів та діоксинів (ПХДД і ПХДФ).

За результатами попередньої інвентаризації непридатних пестицидів (НП) та промислових відходів з числа СОЗ, що знаходяться на території України, станом на 20.08.2005 в 25 областях України та АР Крим знаходиться 19 406 тон цих надзвичайно небезпечних речовин, що часто зберігаються без дотримання належних вимог безпеки.

Основними проблемами в цій сфері є:

• За попередніми оцінками, в 25 областях України та АР Крим накопичилося 19 406 тон СОЗ-вміщуючих речовин, які становлять високий ризик для довкілля та здоров’я.
• Процес інвентаризації та ідентифікації вмісту складів непридатних пестицидів все ще не закінчено, тобто справжні масштаби загрози невідомі. Це ж стосується і ПХБ-вміщуючих рідин та обладнання.
• В Україні не існує високотехнологічних потужностей для безпечного для здоров’я людини та навколишнього середовища знищення СОЗ-вміщуючих речовин.
• Обсяги ненавмисних викидів СОЗ при виробничих процесах до кінця не оцінені, відсутні запобіжні заходи, не існує поетапного плану відмови від цих застарілих технологій.

· В Україні до цього часу не проводиться біомоніторинг вмісту діоксинів та фуранів та контроль за вмістом цих речовин в продуктах харчування.

За допомогою впровадження проекту ГЕФ/ЮНЕП наразі визначені такі попередні національні пріоритети України у сфері поводження із СОЗ:

Зниження ризику від накопичених запасів заборонених та непридатних до використання пестицидів із числа СОЗ.

Знищення запасів (понад 11000т) гексахлорбензолу (ГХБ) – відходів виробництва чотирхлористого вуглецю на полігоні токсичних відходів ТОВ „Оріана-Галев”, м. Калуш, Івано-Франківської області та остаточне фізичне закриття цього виробництва. Забезпечення моніторингу вказаного полігону.

Знешкодження відходів та обладнання, які містять ПХБ.

Зменшення або ліквідація викидів СОЗ.

Мобілізація ресурсів і фінансування витрат для реалізації заходів Національного плану виконання на охорону навколишнього середовища.

Розвиток аналітичної бази та удосконалення системи моніторингу СОЗ.

Проведення активної інформаційної політики серед громадськості та заінтересованих сторін стосовно СОЗ.

Виявлення і реабілітація земель та територій забруднених СОЗ із використанням агро- і біотехнологій.

Проведення науково-дослідних робіт, спрямованих на вирішення проблем СОЗ.

Ратифікація Стокгольмської конвенції дозволить Україні долучитися до механізму технічної допомоги, який було узгоджено на першій зустрічі сторін Конвенції.

Рекомендації

Завершити НПВ, ратифікувати Конвенцію про СОЗ і забезпечити процес їх впровадження ресурсами на основі національних джерел фінансування та залучення технічної допомоги, передбаченої Конвенцією про СОЗ.

Екологічний стан та основні екологічні проблеми

Українських Карпат

Карпати є живою дренажною системою для всієї Центральної та Східної Європи. 40 % українських вод надходить з Карпат. Головне, ці гори створюють міст (коридор) для міграції флори та фауни крізь всю Європу. Це останній оазис для цілого ряду хижаків на континенті. Карпати – дім для людей сотень національностей та етнічних груп. Проте традиційні форми ведення лісогосподарства, сільського господарства та промисловості, що не наносили відчутних збитків довкіллю канули в лета. На їх зміну прийшли більш збиткові інтенсивні технології, а зубожіння місцевого населення ще більше загострило екологічну проблематику.

Недосконала технологія та техніка лісозаготівлі в Карпатах призвели до ряду екологічних наслідків, зокрема: зросла середня глибина ( > 5%), площа пошкоджень поверхні та об’єму знятого і змитого ґрунту, збільшилась поверхня стоку ( > 50%), більш ніж в 30 раз збільшилася каламутність води, зросли площі знищеного підросту, зросла тривалість природного відновлення. Порушення екологічного балансу через вирубування лісів і заростей ялівцю в криволіссі призвело до зникнення чисельних видів рослин та тварин, а також поширення таких геоморфологічних процесів, як площинний змив ґрунтів, зливних потоків, зсувів, повеней та ін.

Не зважаючи на те, що природо-заповідні території Карпат відіграють вагому роль в збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття, їх площі є недостатніми, а природоохоронні режими є досить „м’якими”. Значні території об’єктів ПЗФ не вилучені з користування, в більшості випадків межі цих об’єктів не винесені в натуру, що є в останні часи причиною частих земельних спорів між адміністраціями ПЗО та органами місцевого самоврядування. Значний відсоток територій ПЗФ складають ландшафтні регіональні парки в яких відсутній адмінперсонал і відповідно належний догляд та охорона. Серед об’єктів ПЗФ особлива роль належить національним паркам. Їх в Українських Карпатах – 5. Проте при комуністичному режимі поняття „національні парки” ототожнювалися з політичним поняттям „український націоналізм”. Саме тому, в системі територіальної охорони природи у нашій державі, більша увага приділялася природним заповідникам, які не мають рекреаційного призначення, а за відсутності належного фінансування зі сторони держави приречені на повільне „вимирання”.

Заселені гірські території Карпат через соціально-економічну діяльність створюють найбільші проблеми з загальною тенденцією зростання на шкоду довкіллю. В більшості випадків території гірських населених пунктів не забезпечені газопостачанням, що тягне за собою використання значної кількості дров для побутових цілей. В сільських населених пунктах відсутня інфраструктура збирання сміття, що є причиною забруднення гірських рік та потоків. До побутових відходів, що скидаються у водостоки добавляється значна кількість тирси та ошкурки від приватних пилорам кількість, яких зросла за останні роки в 5-6 раз. Господарська діяльність населення, відсутність економічної діяльності з екологічним використанням ресурсів та інші згубні дії негативно впливають на існуючі екосистеми. Безробіття та поглиблення соціальної кризи в сільських гірських районах служить поштовхом до безконтрольного використання природних ресурсів. Через інтенсивний випас худоби значних збитків зазнає пояс верхньої межі лісу, що відіграє важливу протиерозійну природоохоронну роль.

Відсутність організованих та обладнаних туристичних маршрутів при досить інтенсивному туристичному навантаженні служить причиною не тільки засмічення територій але й призводить до додаткового винищення рідкісних видів рослин та тварин. Досить характерним для гірської зони є браконьєрство на дичину та рибу ( особливо форель). Має місце зростання кількості мисливців, фальсифікація даних обліку дичини і, як наслідок поява конкуренції між мисливцями та хижаками. З іншого боку зменшення природних об’єктів полювання в окремих випадках призводить до нападів хижаків на худобу, через що має місце конфронтація останніх з фермерами-господарями. Погіршення економічної ситуації для місцевого населення погіршує охоронні заходи та спричиняє тиск на політиків, стосовно відстрілу хижаків.

Проведені узагальнення наявних фактів та даних свідчать про недостатність вивчення біоти карпатського регіону, особливо фауни безхребетних, брак здійснення моніторингу територій з абіотичної та біотичної точок зору. Моніторингові дослідження ще не стали основою для збалансованого розвитку Українських Карпат.

Пропозиції стосовно вирішення екологічних проблем Українських Карпат:

• розробка та запровадження національної стратегії збалансованого екологічного розвитку гірських регіонів;
• створення державного фонду підтримки збалансованого розвитку Карпат
• збільшення лісистості Карпат на 10-12 %;
• повернення існуючих екосистем Карпат в природний та напівприродний стан;
• використання підвісного трелювання деревини та застосування рівномірно-поступових рубок;
• відмова від масового штучного культивування смереки (похідні смеречняки);
• призупинення вирубування криволісся;
• лісогосподарську діяльність вважати як допоміжну для розвитку сфери оздоровлення та відпочинку місцевого населення;
• розробка вітчизняного екологічно спрямованого обладнання для лісозаготівлі;
• чітке визначення національних, регіональних та місцевих екологічних пріоритетів з врахуванням особливостей соціально-економічного розвитку;
• розширення площі територій заповідних об’єктів до 20-25 %;
• винесення в натуру меж існуючих та створюваних об’єктів ПЗФ;
• створення адміністрацій регіональних ландшафтних парків;
• інвентаризація всіх ресурсів ландшафтного ба біотичного різноманіття, виділення найрепрезентативніших і найбільш вразливих екосистем;
• підготовка персоналу для здійснення менеджменту природоохоронних територій;
• розширення туристичної мережі шляхом спорудження туристичних пансіонатів та впровадження туристичних екологічних стежок у горах, „окультурення дикого туризму”;
• формування сітки дорожнього покриття, як основи для розвитку екологічного та зеленого туризму;
• підвищення культури полонинського луківництва;
• проведення кадастрової оцінки післялісових та чагарникових угідь з метою визначення їх подальшого використання;
• дотримання правил допустимого насичення великої рогатої худоби на пасовищах;
• покращання стану русел рік, струмків та прибережних смуг;
• упорядкування потоків та річок шляхом спорудження водоспадів, захисних дамб;
• екологічне виховання населення стосовно фауни та флори;
• створення законів стосовно раціонального розвитку місцевої економіки, які б дозволили оптимально реалізовувати плани людей і запобігали б знищенню природних багатств;
• пропагування та демонстрування серед місцевого населення вигод від екологічного ведення господарства;
• відпрацювання системи надання пільг та компенсацій за екологічно бережливе ведення приватної господарської діяльності;
• повна заборона полювання в Карпатах на п’ять років;
• фінансування місцевих проектів, що поєднують сталий (стійкий, збалансований) розвиток з охороною природи;
• проведення моніторингових досліджень стосовно стоку і якості води; ґрунту та екологічної реконструкції; зміни флори та лісової рослинності; фауністичної міграції, репродукції та стабільності;
• проведення аналізу екологічних категорій виявлених видів в аспекті поведінки стосовно основних екологічних факторів (вологість, температура, освітленість, кислотна реакція ґрунту), щоб підкреслити екологічні особливості екосистем даного регіону;
• підвищення зацікавленості урядових структур до залучення неурядових організацій для збереження довкілля, формування громадського форуму сприяння впровадження положень Карпатської Конвенції та Ініціативи Карпатського Екорегіону;
• розширення міжнародного співробітництва різних секторів суспільства та залучення інвестицій до розвитку гірських регіонів Карпат;
• реалізація міжнародних транскордонних проектів з метою збереження таких великих ссавців як зубр, бурий ведмідь, олень, вовк, рись та ін.;
• формування регіональної екомережі Українських Карпат та імплементація її в Пан-Європейську екомережу.