Багатостороннє співробітництво

Для вирішення актуальних питань сьогодення, а також з метою інтеграції України до світового співтовариства для розв’язання глобальних екологічних проблем наша держава активно співпрацює з міжнародними організаціями в сфері охорони навколишнього природного середовища. Діяльність в рамках багатосторонніх угод дозволяє нам брати активну участь у міжнародному переговорному процесі, залучати фінансову допомогу для вирішення нагальних внутрішніх екологічних проблем.

Багатосторонні міжнародні угоди (конвенції, протоколи та угоди до них) є єдиним реальним шляхом попередження та вирішення екологічних проблем, які постали перед людством в наслідок не виваженої політики господарювання та використання природних ресурсів, ігноруючи їх відновлення для прийдешніх поколінь, що в свою чергу є одним з принципів сталого розвитку, концепція якого була прийнята в Ріо-де-Жанейро у 1992 році. Аналіз виконання цих угод сприятиме досягненню цілей та завдань, зазначених у документах конференції в Ріо. Це дозволить виявити слабкі місця та об’єднати зусилля для комплексного вирішення гострих екологічних проблем. Конференція в Йоганнесбурзі має змусити людство замислитися чи ми робимо те, що необхідно для досягнення цілей конференції в Ріо, чи наші дії є ефективними, поставити нові завдання, враховуючи ті зміни, що сталися від тоді.

Враховуючи транснаціональний, а іноді й глобальний характер екологічних проблем, їх вирішення потребує співпраці багатьох країн. Екологічні проблеми вже перестали бути суто внутрішньою справою тієї чи іншої країни. Взяти хоча б Рамкову Конвенцію ООН з питань зміни клімату. Досягнення її мети потребує зусиль всієї світової спільноти. Причому, кожна країна має діяти не відокремлено, а разом з іншими з метою узгодження та досягнення найкращих показників зменшення викидів парникових газів.

Основними напрямками багатостороннього співробітництва є:

§ охорона біологічного різноманіття;

§ охорона транскордонних водотоків та міжнародних озер;

§ зміна клімату;

§ охорона озонового шару;

§ охорона атмосферного повітря;

§ поводження з відходами;

§ оцінка впливу на довкілля.

На сьогодні гостро стоїть питання фінансових внесків України до Секретаріатів Конвенцій. Внески по міжнародних угодах в рамках ООН сплачуються Міністерством закордонних справ України. По решті документів їх сплачує Міністерство екології та природних ресурсів України. Для цього у Державному бюджеті України передбачаються кошти на виплату поточних внесків та погашення заборгованості, але, на жаль, не в повному обсязі. Керівники Секретаріатів з розумінням ставляться до ситуації в нашій державі і дозволяють робити відстрочку по виплатах. Проте такий процес може призвести до ситуації, коли може бути порушено питання про позбавлення України статусу сторони тієї чи іншої конвенції (протоколу, угоди), що у свою чергу погіршить міжнародний імідж нашої держави, а також призведе до небажаних наслідків як у політичному, так і в економічному контекстах.

В економічному плані вихід або виключення України з тієї чи іншої конвенції (угоди, протоколу) спричинить більшу втрату, а ніж регулярна сплата внесків.

Щодо політичних наслідків, то треба зауважити, що міжнародного прецеденту виходу країни з тієї чи іншої конвенції (протоколу, угоди) до цього часу не було. Це може викликати негативний міжнародний резонанс. На сьогодні не існує практики виключення країни із членства в тій чи іншій природоохоронній конвенції через несплату внесків.

Не менш важливими є моральні збитки при постійному нагадуванні на форумах та в листах про заборгованість України по тій чи іншій природоохоронній конвенції.

Зміна клімату

У червні 1992 р. на Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро, Бразилія, 155 держав, в тому числі Україна, підписали Рамкову Конвенцію ООН про зміну клімату. Вона набула чинності 21 березня 1994 р., через 90 днів після отримання офіційного повідомлення від 50-ї держави, яка ратифікувала Конвенцію.

Верховна Рада України ратифікувала Рамкову Конвенцію ООН про зміну клімату 29 жовтня 1996 р. і, згідно з процедурами ООН, Україна є її Стороною з 11 серпня 1997 р.

На сьогодні Конвенцію ратифікували 194 країн, в тому числі одна організація регіональної економічної інтеграції – Європейський Союз.

Під час першої сесії Конференції Сторін, що відбулася у Берліні (1995 р.), було узгоджено “Берлінський мандат”, який передбачав юридичне закріплення зобов’язань країн Додатку І (розвинуті країни та країни з перехідною економікою) шляхом прийняття спеціального протоколу.

Кількісні зобов’язання з обмеження та скорочення викидів парникових газів були визначені у Кіотському протоколі, який було узгоджено та прийнято на третій сесії Конференції Сторін Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату (грудень 1997 р., м. Кіото, Японія). Кіотський протокол містить положення щодо добровільної участі Сторін у реалізації “гнучких механізмів” виконання зобов’язань: спільному впровадженні, торгівлі квотами на викиди парникових газів, механізмі чистого розвитку.

Україна підписала Кіотський протокол до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату 15 березня 1999 р. та ратифікувала його 4 лютого 2004 року, що позитивно вплинуло на її міжнародний імідж у контексті глобальної екологічної політики.

За останні роки Україна активно розвивала двостороннє співробітництво з питань зміни клімату. Було підписано низку угод, зокрема:

1. Меморандум між урядами України та Канади про співробітництво з питань зміни клімату, включаючи заходи, що проводяться спільно (1999р.).
2. Меморандум про наміри між урядами України та США про співробітництво з питань зміни клімату (1999р.).
3. Меморандум про співробітництво з питань зміни клімату між Міністерством екології та природних ресурсів України та Міністерством екології Данії (2003р.);
4. Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Програмою Розвитку ООН про співробітництво у сфері сталого розвитку, навколишнього природного середовища та енергетики (2004р.).
5. Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Програмою Розвитку ООН про співробітництво з питань зміни клімату тощо (2004р.).

Очевидна необхідність у розробці та підписанні відповідних угод з іншими країнами, які виявили певну зацікавленість у співробітництві з Україною в рамках механізму спільного впровадження, зокрема, Японією, Нідерландами, Австрією, Німеччиною та Швецією

Разом з тим, слід розвивати співробітництво між вітчизняними науковцями та представниками бізнесу та їх колегами з-за кордону. Це дозволить розширити сфери співпраці та зміцнити позиції України на міжнародній арені як одного з ключових гравців в рамках реалізації механізмів Кіотського протоколу.

В рамках досягнутих домовленостей були започатковані програми, спрямовані на забезпечення виконання Україною своїх зобов’язань відповідно до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату. У період з 1999 по 2003 рр. в Києві за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку функціонував інформаційний Центр "Ініціатива з питань змін клімату".

Канадське агентство міжнародного розвитку надало фінансову допомогу для виконання Канадсько-української програми екологічного співробітництва на 1999–2003 рр. Метою Програми була підтримка і сприяння процесу переходу України до ринкової економіки шляхом поліпшення діяльності з охорони навколишнього природного середовища. Програма була спрямована на підсилення потенціалу в Україні у вирішенні питань, пов’язаних із зміною клімату.

В рамках спільної програми Світового банку та Швейцарії з Національного Стратегічного Дослідження щодо спільного впровадження українськими та швейцарськими експертами в 2001-2003 р. виконувався проект “Національне Стратегічне Дослідження в Україні щодо Спільного Впровадження”. Головною метою цього дослідження було забезпечення українських державних установ інструментом для аналізу та використання можливостей потенційних міжнародних ринків скорочення викидів парникових газів шляхом застосування механізму спільного впровадження.

Кіотський протокол пропонує країнам, які погодились взяти на себе зобов’язання щодо рівня викидів парникових газів у 2008 – 2012 роках, економічні інструменти для зниження викидів парникових газів.

Реалізація проектів спільного впровадження передбачена статтею 6 Кіотського протоколу, згідно з якою “…будь-яка Сторона Додатку 1 може передавати будь-якій іншій такій Стороні або купувати в неї одиниці скорочення викидів, отримані в результаті проектів, спрямованих на зменшення антропогенних викидів парникових газів або збільшення абсорбції поглиначами у будь-якому секторі економіки”.

Інвесторами у проекти спільного впровадження є розвинуті країни, що отримують реально досягнуте скорочення викидів парникових газів від впровадження проектів спільного впровадження у країнах з перехідною економікою, в яких вартість заходів зі зменшення викидів парникових газів буде нижчою. Таким чином, завдяки великому потенціалу низьковитратних проектів зі зменшення викидів парникових газів Україна має можливість залучити додаткові інвестиції для розвитку своєї економіки. Участь в механізмі спільного впровадження, як і в торгівлі квотами на викиди парникових газів, є добровільною.

Кожний проект спільного впровадження генерує одиниці скорочення викидів, які вимірюються в тоннах СО₂-еквіваленту. Одиниці скорочення викидів частково або повністю передаються в країну, що інвестує, і використовуються нею для виконання власних зобов'язань. Передані одиниці скорочення викидів додаються до квоти країни - інвестора та вираховуються з квоти країни - реципієнта.

Рекомендації:

Уряд України має здійснити практичні заходи щодо:

· Забезпечення розробки та ефективного виконання угод, контрактів та інших відповідних документів щодо діяльності спільного впровадження в Україні.

· Забезпечення ефективного зв’язку з Секретаріатом Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату, українськими міністерствами та міжнародними донорами і компаніями з питань, які пов’язані з діяльністю спільного впровадження в Україні.

· Збір інформації щодо потенційних вітчизняних та іноземних партнерів та аналіз їх можливостей, включаючи формування відповідної бази даних.

· Первинна обробка інформації, що надійшла від однієї чи іншої сторони. 

· Визначення відповідності наданої інформації по проектах спільного впровадження встановленим критеріям. 

· Підготовка пакету документів для розгляду Міжвідомчою комісією, включаючи “експертний висновок” за результатом обробки документів та рекомендації щодо схвалення або відхилення пропозицій.

· Здійснення моніторингу проектів спільного впровадження як в цілому так і окремих етапів з подальшими пропозиціями щодо вдосконалення або призупинення їх реалізації. 

· Підготовка звітів до Секретаріату Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату.

· Надання консультаційних послуг.

· Супроводження бази даних.

Збереження озонового шару

Українська РСР в 1985 pоці підписала, а в 1986 pоці ратифікувала Віденську конвенцію про охорону озонового шару. 18 лютого 1988 pоку Українська РСР підписала Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар та ратифікувала (приєдналася) до нього 13 вересня 1988 pоку. Таким чином, історія участі України в цьому процесі налічує близько 20 років, з яких 10 останніх років можна характеризувати як найбільш продуктивні.

Починаючи з 1 січня 1994 року Україна як формально, так і фактично, не виконувала вимоги Монреальського протоколу. Причини зрозумілі - суттєві економічні труднощі перехідного періоду. Держава виявилася не в змозі профінансувати конверсійні проекти, на той час як підприємства теж не мали достатніх фондів для модернізації виробничих потужностей.

З огляду на таку ситуацію, у 1995 році Україна змушена була звернутися до Сторін Протоколу з проханням розглянути стан виконання Монреальського протоколу в країні та вжити заходів на міжнародному рівні. Зваживши на звернення української делегації, VII Зустріч Сторін Монреальського протоколу ухвалила спеціальне рішення VII/19 щодо України, в якому було взято до уваги те, що у найближчі роки Україна буде не в змозі виконати вимоги Монреальського протоколу, однак міжнародні санкції до неї не будуть вжиті, якщо Україна:

• забезпечить регулярну звітність щодо використання озоноруйнівних речовин (далі – ОРР) в країні;
• розробить та буде виконувати Національну програму припинення виробництва та використання ОРР.

Відповідно до цього рішення Україні було рекомендовано надати міжнародну технічну допомогу з метою переходу на озонобезпечні замінники та технології.

На виконання цих вимог Монреальського протоколу в Україні були вжиті заходи на законодавчому рівні, а саме:

• створено необхідні юридичні та організаційні передумови для розгортання відповідних робіт та ухвалено Положення про Міжвідомчу Координаційну Комісію з питань організації виконання вимог Монреальського протоколу;
• затверджена “Програма припинення в Україні виробництва та використання озоноруйнуючих речовин”;
• ратифікована Лондонська поправка до Монреальського протоколу;
• запроваджено систему ліцензування імпорту та експорту озоноруйнівних речовин Додатків А та В до Монреальського протоколу та обладнання, що їх містить;
• запроваджено надання Україною щорічної звітності до Секретаріату щодо виробництва, експорту та імпорту ОРР Додатків А, В, С, Е до Монреальського протоколу.

Важливим кроком на шляху вилучення озоноруйнівних речовин в Україні було реалізація проекту вилучення речовин, що руйнують озоновий шар, за яким десять найбільших підприємств-користувачів ОРР отримали озонобезпечне та озонозберігаюче обладнання та устаткування. В результаті його впровадження було вилучено близько 1000 тонн ОРР (залишок від загального обсягу - орієнтовно 20-30% - міститься в установках та обладнанні, яке поступово замінюється на озонобезпечне).

У 1998 році на Х Зустрічі Сторін у були визначені умови перебування України у Монреальському протоколі, а саме:

• з 1 січня 2002 року припинити експорт та імпорт ОРР, які включені до Додатків А і В до Монреальського протоколу, до яких, зокрема, відноситься найбільш небезпечний для озонового шару холодоагент ХФВ-12;
• поновити національну програму припинення виробництва та використання ОРР.

В разі невиконання цих вимог, було б прийнято рішення про вжиття економічних та інших санкцій проти України, зокрема введення заборони на торгівлю ОРР з Україною, як країною, що знаходиться в стані невиконання Монреальського протоколу.

Україна ці вимоги виконала! А саме: у 2002 році було посилено державне регулювання експорту та імпорту зазначених вище ново вироблених речовин Додатків А та В до Монреальського протоколу.

Рекомендації:

З урахуванням вищенаведеного пропонується найближчим часом здійснити на загальнодержавному рівні наступні кроки по виконанню вимог Монреальського протоколу в Україні:

· ратифікувати Монреальську поправку до Монреальського протоколу;

· розробити Національний план дій щодо виконання Україною Монреальського протоколу;

· прийняти нову редакцію Програми припинення в Україні виробництва та використання ОРР;

· отримати дозвіл (квоту) від Озонового секретаріату на ввезення ОРР для забезпечення життєво необхідних потреб в Україні у 2002 році;

· створити резервні запаси ОРР (так звані “банки” холодоагентів та галонів);

· впровадити екологічне маркування ОРР та продукції, що їх містить;

· якнайширше інформувати населення про наслідки викидів в атмосферу ОРР;

· розробити Програму поступового припинення використання ОРР в секторі сервісного обслуговування холодильної та іншої техніки.

З урахуванням фінансово-економічного стану країни необхідно також активізувати співпрацю як з міжнародними організаціями, так і з урядами окремих країн по фінансуванню програм припинення використання ОРР в Україні.

Монреальський протокол є на сьогодні найбільш розвинутою і конкретизованою глобальною екологічною Угодою. Для будь-якої держави не просто виконувати численні вимоги і зобов'язання, встановлені цим документом, які, до речі, з кожним роком стають дедалі жорсткішими. Тому політичне значення цього документу значно вище і далеко виходить за рамки екологічної політики. На сьогодні успішність виконання Монреальського протоколу є тим індикатором, який сигналізує світовій спільноті про здатність країни виконувати свої міжнародні зобов'язання, бути надійним і гідним членом світового співтовариства.